Рішення від 10.12.2020 по справі 600/586/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/586/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Вепрюк М.Ю.

учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Дороган І.Г.

представника відповідача - Базюка Ю.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Чернівецької обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Чернівецької обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому (з урахуванням позовної заяви в новій редакції) просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Чернівецької обласної державної адміністрації № 92-ОС від 31.03.2020 р. про звільнення його, ОСОБА_1 , з посади головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації;

- поновити його, ОСОБА_1 , на посаді головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації з 03.04.2020 р.;

- стягнути з Чернівецької обласної державної адміністрації на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 14876,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при звільненні із займаної посади, відповідач, всупереч вимог ст. 492 КЗпП України, не запропонував йому жодної вакантної посади, хоча вони були наявні на день звільнення та на час звернення до суду.

Крім цього, позивач вважає, що розпорядженням №53-р “Про структуру апарату обласної державної адміністрації” було проведено ліквідацію структурного підрозділу обласної державної адміністрації, а не установи в цілому. Відтак, на думку позивача, його звільнено із займаної посади в порушення вимог ст. ст. 40, 42, 492 КЗпП України.

Ухвалою суду від 01.06.2020 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Чернівецька обласна державна адміністрації подала відзив, в якому вказувала, що у зв'язку із проведення оптимізації структури апарату Чернівецької обласної державної адміністрації були наявні правові підстави для звільнення позивача. Пропонування вакантної посади державної служби, у разі ліквідації органу, на думку відповідача, є правом суб'єкта призначення, а не обов'язком. На момент звільнення позивача законодавство не передбачало обов'язку пропонувати державним службовцям, які працюють в органі, що ліквідовуються, посад державної служби у новоутвореному органі.

Ухвалою суду від 09.07.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 21.10.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання, витребувано з Чернівецької обласної державної адміністрації письмові докази по справі.

03.12.2020 р. в судовому засіданні допитано в якості свідка керівника апарату Чернівецької обласної державної адміністрації ОСОБА_2 .

Заслухавши вступне слово учасників справи, показання свідка, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

З 23.04.2012 р. по 15.04.2019 р. позивач працював в Чернівецькій обласній державній адміністрації на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 6 - 13).

23.04.2012 р. позивач прийняв Присягу державного службовця.

15.04.2019 р. позивач призначений на посаду головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації в порядку переведення з посади головного спеціаліста відділу роботи із зверненнями громадян та доступу до публічної інформації апарату обласної державної адміністрації.

17.06.2019 р. позивачу присвоєно черговий 7 ранг державного службовця.

21.01.2020 р. Чернівецькою обласною державної адміністрації прийнято розпорядження № 53-р “Про структуру апарату обласної державної адміністрації”, пунктами 1 та 2 якого передбачено, в т.ч.: ліквідувати в апараті обласної державної адміністрації відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (3 штатні одиниці) та утворити в апараті обласної адміністрації сектор адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (2 штатні одиниці) (а.с. 47 - 49).

21.02.2020 р. в.о. керівника апарату обласної державної адміністрації, начальником управління документального забезпечення та контролю апарату обласної державної адміністрації Мельничук О. складено персональне попередження головному спеціалісту відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації Кузику Т.Б., яке зареєстроване за № №01.54/18-168 від 21.01.2020 р. (а.с. 60).

21.01.2020 р. позивач одержав та ознайомився з персональним попередженням №01.54/18-168 від 21.01.2020 р., що підтверджується його особистим підписом.

Керуючись ст. 44 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, ст. 87 Закону України “Про державну службу”, 31.03.2020 р. керівник апарату обласної державної адміністрації Нежурбіда С.І. видав наказ № 92 - ОС “Про звільнення ОСОБА_1 ”, яким звільнено 03.04.2020 р. ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації, у зв'язку з ліквідацією відділу (а.с. 59).

Вважаючи звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Судом встановлено, що керуючись ст. 44 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, ст. 87 Закону України “Про державну службу”, 31.03.2020 р. керівник апарату обласної державної адміністрації видав наказ № 92 - ОС “Про звільнення ОСОБА_1 ”, яким звільнено 03.04.2020 р. ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації, у зв'язку з ліквідацією відділу (а.с. 59).

У відзиві на позов відповідач, серед іншого, зазначав, що для проведення оптимізації структури апарату Чернівецької обласної державної адміністрації шляхом ліквідації відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації, у нього були наявні як правові підстави, так і передумови фінансово-економічного характеру.

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо наявності підстав для ліквідації відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 21.01.2020 р. Чернівецькою обласною державної адміністрації прийнято розпорядження № 53-р “Про структуру апарату обласної державної адміністрації”, пунктами 1 та 2 якого передбачено, в т.ч.: ліквідувати в апараті обласної державної адміністрації відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (3 штатні одиниці) та утворити в апараті обласної адміністрації сектор адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (2 штатні одиниці) (а.с. 47 - 49).

Пунктами 3 та 4 цього розпорядження виведено з 22.01.2020 р. зі штатного розпису апарату обласної державної адміністрації посади начальника (1 штатна одиниця) та головних спеціалістів (2 штатні одиниці) відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації та уведено з 22.01.2020 р. до штатного розпису апарату обласної державної адміністрації посади завідувача (1 штатна одиниця) та головного спеціаліста (1 штатна одиниця) сектору адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації.

Дослідженням розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 21.01.2020 р. № 53-р “Про структуру апарату обласної державної адміністрації” встановлено, що п. 7 цього розпорядження зобов'язано управління персоналом та нагород апарату обласної державної адміністрації здійснити у встановленому порядку заходи, пов'язані з вирішенням кадрових питань.

Крім того, вказаним розпорядженням (п. 5) затверджено структуру апарату обласної державної адміністрації у новій редакції граничною чисельністю 100 одиниць, та введено її в дію з 22.01.2020 р.

З матеріалів справи видно, що 15.04.2020 р. Чернівецькою обласною державної адміністрації прийнято розпорядження № 363-р “Про структуру апарату обласної державної адміністрації”, пунктами 1 та 2 якого передбачено, в т.ч.: ліквідувати в апараті обласної державної адміністрації сектор адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (2 штатні одиниці) та утворити в апараті обласної адміністрації відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (3 штатні одиниці) (а.с. 148 - 150).

Пунктами 3 та 4 цього розпорядження виведено з 16.04.2020 р. зі штатного розпису апарату обласної державної адміністрації посади завідувача (1 штатна одиниця) та головного спеціаліста (1 штатна одиниця) сектора адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації та уведено з 16.04.2020 р. до штатного розпису апарату обласної державної адміністрації посади начальника відділу (1 штатна одиниця) та головних спеціалістів (2 штатні одиниці) відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації.

У наданих до суду письмових поясненнях в.о. начальника відділу управління персоналом та нагород апарату Чернівецької обласної державної адміністрації Польовий П. вказував, що з метою оптимізації розпорядженням обласної державної адміністрації від 21.01.2020 р. № 53-р «Про структуру апарату обласної державної адміністрації» ліквідовано відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації чисельністю 3 штатних одиниці та утворено сектор адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації чисельністю 2 штатних одиниці.

Зазначене рішення було зумовлено вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 943 «Деякі питання утворення органів (відділів ведення та регіональних органів (відділів адміністрування Державного реєстру виборців», згідно з якими чисельність працівників регіонального органу (відділу) адміністрування реєстру виборців визначається з урахуванням кількості органів ведення, на які поширюється повноваження цього органу: до 36 органів ведення - 4 штатні одиниці. Оскільки, у підпорядкуванні відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації знаходиться 13 відділів, тому й було прийнято рішення зменшення чисельності до двох штатних одиниць. З урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» у складі місцевих державних адміністрацій з штатною чисельністю дві одиниці може утворюватися лише сектор.

У письмових поясненнях також зазначено, що через наполегливі прохання Центральної виборчої комісії у формі телефонних дзвінків керівництву обласної державної адміністрації, розпорядженням обласної державної адміністрації від 15.04.2020 р. № 363-р «Про структуру апарату обласної державної адміністрації» ліквідовано сектор адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації чисельністю 2 штатних одиниці та утворено відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації чисельністю 3 штатних одиниці з намірами залишити одну посаду вакантною.

Центральна виборча комісія мала намір зберегти діючу структуру відділів адміністрування Державного реєстру виборців, для того, щоб у подальшому вони перейшли у регіональні представництва ЦВК (а.с. 180 - 181).

Аналогічні показання надано керівником апарату Чернівецької обласної державної адміністрації Нежурбідою С.І. під час допиту його як свідка. Крім того, свідок ОСОБА_3 повідомив, що після неодноразових дзвінків та розмов з ЦВК щодо необхідності відновлення відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації, яке не відповідає вимогам чинного законодавства про вибори, за словами представників ЦВК, було прийнято розпорядження про ліквідацію сектору та створення відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації у складі 3 штатних одиниць. Одна штатна одиниця є вакантною по даний час, і заповненню не підлягає у зв'язку із відсутністю навантаження на працівників.

Окрім того, свідок дав суду показання, в яких зазначав, що про відновлення відділу позивача не повідомлялося. Крім того, свідок стверджував, що наявні вакантні посади в апараті та структурних підрозділах Чернівецької обласної державної адміністрації він не пропонував позивачу.

Дослідженням розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 15.04.2020 р. № 363-р “Про структуру апарату обласної державної адміністрації” встановлено, що п. 7 цього розпорядження зобов'язано відділ персоналом та нагород апарату обласної державної адміністрації здійснити у встановленому порядку заходи, пов'язані з вирішенням кадрових питань.

Крім того, вказаним розпорядженням (п. 6) затверджено структуру апарату обласної державної адміністрації у новій редакції граничною чисельністю 99 одиниць, та введено її в дію з 16.04.2020 р.

Доказів виконання розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 15.04.2020 р. № 363-р в частині здійснення заходів, пов'язаних з вирішенням кадрових питань, в т.ч. щодо призначення позивача на вакантну посаду головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації, відповідач до суду не надав.

Із змісту оскаржуваного наказу від 31.03.2020 р. № 92-ОС видно, що він прийнятий відповідачем, в т.ч.: на підставі ст. 87 Закону № 889-VIII, у зв'язку з ліквідацією відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Під час розгляду справи по суті позивач та його представник вказували, що фактично відбулася реорганізація державного органу, а не його ліквідація.

Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ст. 59 ГК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Проаналізувавши вищевказані норми, суд приходить до висновку, що прийняття відповідачем розпорядження про ліквідацію відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації мало формальний характер.

В порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності підстав для ліквідації в апараті обласної державної адміністрації відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації.

При цьому, суд звертає увагу, що позивача звільнено 03.04.2020 р., а в подальшому, 15.04.2020 р. Чернівецькою обласною державної адміністрації прийнято розпорядження № 363-р “Про структуру апарату обласної державної адміністрації”, пунктами 1 та 2 якого передбачено, в т.ч.: ліквідувати в апараті обласної державної адміністрації сектор адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (2 штатні одиниці) та утворити в апараті обласної адміністрації відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (3 штатні одиниці) (а.с. 148 - 150).

Відтак, на переконання суду, ліквідація відділу не відбулося, а лише на час звільнення позивача була змінена організаційна структура органу ведення Державного реєстру виборців з відділу на сектор адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації, який виконував аналогічні завдання та функції відділу.

Відповідно до положення про відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації № 578 - р від 16.10.2008 р., відділ адміністрування є структурним підрозділом апарату облдержадміністрації, утворюється головою обласної державної адміністрації, йому підзвітний та підконтрольний, і підпорядковується заступникові голови - керівнику апарату обласної державної адміністрації (Т.1 а.с. 54, 55-56).

Зі змісту ст. 87 Закону № 889-VIII видно, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання за ініціативою суб'єкта призначення трудового договору з працівником, як при: ліквідації державного органу; скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суд вважає за доцільне застосувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 р. у справі № 800/538/17. Зокрема, судом вказано, що поняття ліквідація, реорганізація, скорочення чисельності або штату працівників, в контексті змін структури стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

За таких обставин, підставою для розірвання трудового договору з працівником, у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації за пункту 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи. Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Як зазначалося вище, відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації є структурним підрозділом апарату облдержадміністрації, утворюється головою обласної державної адміністрації, йому підзвітний та підконтрольний, і підпорядковується заступникові голови - керівнику апарату обласної державної адміністрації.

Згідно п. 29 Положення про апарат Чернівецької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації від 26.02.2018 р. № 182-р, апарат обласної державної адміністрації відповідно до покладених до нього завдань організовує роботу органів ведення Державного реєстру виборців області та здійснює контроль за виконанням ними актів розпорядника Державного реєстру виборців, забезпечує взаємодію місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, закладів, установ та організацій у процесі створення і ведення Державного реєстру виборців. Перевіряє стан виконання районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами Чернівецької та Новодністровської міських рад нормативно-правових актів з питань створення та функціонування Державного реєстру виборців, у разі призначення виборів чи референдуму, контролює своєчасність формування та виготовлення списків виборців органами ведення Державного реєстру виборців області та їх передачі відповідним виборчим комісіям (а.с. 192 - 196).

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про державний реєстр виборців” від 22.02.2007 р. № 698-V (далі - Закон № 698-V) до органів Державного реєстру виборців (далі - органи Реєстру) належать:

1) розпорядник Державного реєстру виборців (далі - розпорядник Реєстру);

2) органи ведення Державного реєстру виборців (далі - органи ведення Реєстру);

3) регіональні органи адміністрування Державного реєстру виборців (далі - регіональні органи адміністрування Реєстру).

Розпорядником Реєстру є Центральна виборча комісія. Рішення розпорядника Реєстру, прийняте в межах його повноважень, є обов'язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, політичними партіями, підприємствами, закладами, установами, організаціями усіх форм власності.

За приписами ч. 5, 9 ст.14 Закону № 698-V повноваження органу ведення Реєстру здійснюють територіальні представництва Центральної виборчої комісії, утворені відповідно до Закону України "Про Центральну виборчу комісію". Повноваження регіональних органів адміністрування Реєстру здійснюють регіональні представництва Центральної виборчої комісії, утворені відповідно до Закону України "Про Центральну виборчу комісію".

Статтею 35 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 р. № 1932-IV встановлено, що для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням виконання повноважень Комісії, Комісія може утворювати свої регіональні та територіальні представництва. Територіальні представництва Комісії за рішенням Комісії здійснюють повноваження органу ведення Державного реєстру виборців. Фінансове забезпечення регіональних та територіальних представництв Комісії здійснюється за рахунок коштів державного бюджету з урахуванням положень частини першої статті 36 цього Закону.

Регіональні та територіальні представництва Комісії за рішенням Комісії можуть утворюватися як юридичні особи публічного права або структурні підрозділи Секретаріату Комісії.

Регіональні та територіальні представництва Комісії можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні, міжрайонні територіальні органи, повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 943 “Деякі питання утворення органів (відділів) ведення та регіональних органів (відділів) адміністрування Державного реєстру виборців” установлено, що чисельність працівників органу (відділу) ведення Державного реєстру виборців (далі - орган ведення) визначається з урахуванням кількості виборців (за даними Державного реєстру виборців) у межах території, на яку поширюються повноваження цього органу ведення: до 50000 виборців - не менш як 2 штатні одиниці, від 50000 до 80000 - 3, від 80000 до 135000 - 4, від 135000 до 180000 - 6, від 180000 до 210000 - 7, понад 210000 - 8 штатних одиниць.

Утворення нових, коригування чисельності існуючих органів ведення здійснюється з урахуванням кількості виборців, виборча адреса яких знаходиться в межах території, на яку поширюються повноваження цього органу.

Чисельність працівників регіонального органу (відділу) адміністрування Державного реєстру виборців (далі - орган адміністрування) визначається з урахуванням кількості органів ведення, на які поширюються повноваження цього органу адміністрування: до 36 органів ведення - 4 штатні одиниці, від 37 до 48 - до 5, від 49 до 60 - до 6, понад 60 - до 7 штатних одиниць.

Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» установлено, що у складі місцевих державних адміністрацій утворюються такі структурні підрозділи (якщо інше не передбачено законодавчими актами):

департамент - структурний підрозділ обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (крім їх апаратів), що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатогалузевість, багатофункціональність), координації роботи, пов'язаної з виконанням таких завдань, за умови, що в його складі буде не менш як два управління;

управління - структурний підрозділ місцевої державної адміністрації одногалузевого або однофункціонального спрямування, до складу якого входить не менш як два самостійних відділи;

відділ - структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, що утворюється для виконання завдань за одним напрямом діяльності місцевої державної адміністрації з штатною чисельністю не менше ніж п'ять одиниць в обласній державній адміністрації та не менше ніж три одиниці у районній державній адміністрації;

сектор - структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, що утворюється для виконання завдань за одним напрямом діяльності місцевої державної адміністрації, функції якого неможливо поєднати з функціями інших структурних підрозділів, з штатною чисельністю не менше ніж дві одиниці.

Пунктом 4 згаданої постанови установлено, що у складі апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх структурних підрозділів, зазначених у пункті 3-1 цієї постанови, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, міжрегіональних територіальних органів, повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць, можуть утворюватися (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу) відповідно управління, самостійні відділи, відділи та самостійні сектори, сектори у складі управлінь і самостійних відділів з урахуванням критеріїв, установлених для апарату центральних органів виконавчої влади, за винятком відділів адміністрування Державного реєстру виборців у складі апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, штатна чисельність яких може становити не менш як три одиниці.

Враховуючи наведені положення норм матеріального права, суд приходить до висновку, що у складі апарату обласної державної адміністрації, утворюється відділ адміністрування Державного реєстру виборців, штатна чисельність якого не може становити менш як три одиниці.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для ліквідації відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації та утворення сектору.

Як зазначалося вище, на підставі розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 21.01.2020 р. № 53-р «Про структуру апарату обласної державної адміністрації» ліквідовано в апараті обласної державної адміністрації відділ адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (3 штатні одиниці) та утворити в апараті обласної адміністрації сектор адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації (2 штатні одиниці).

З матеріалів справи видно, що на підставі розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 21.01.2020 р. № 53-р, позивача 21.01.2020 р. попереджено про заплановане вивільнення із займаної посади, а в подальшому 31.03.2020 р. звільнено оскаржуваним наказом № 92-ОС.

Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 р. (справа № 21-237 а11), від 28.10.2014 р. (справа № 21-484 а14), від 19.01.2016 р. (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 р. у справі № 821/3724/15-а.

Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 р. у справі № 820/2932/16 зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

У постанові від 04.07.2019 р. у справі № 2 а-108/12/2670 Верховний Суд зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи ( організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, судом встановлено, що на час попередження про заплановане вивільнення та звільнення позивача із займаної посади змінилася внутрішня (організаційна) структура апарату обласної державної адміністрації в частині скорочення чисельності працівників відділу Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації та утворення сектору, а в подальшому відновлення в апараті обласної адміністрації відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації 3 штатних одиниці.

У заявах по суті відповідач заявляє, що норми Закону № 889-VIII не зобов'язують суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю переведення на іншу посаду, надаючи йому дискреційні повноваження у такому випадку, тобто певний ступінь свободи при прийнятті рішення.

Суд вважає, що при звільненні позивача із займаної посади, відповідач зобов'язаний був запропонувати йому всі наявні вакантні посади в апараті обласної державної адміністрації та в усіх структурних підрозділах обласної державної адміністрації, а також врахувати його переважне право на залишення на роботі, з огляду на таке.

Так, Законом України від 14.01.2020 р. № 440-IX “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи” у статті 87 Закону України “Про державну службу” частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту:

“3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення”.

Суд зазначає, що зазначена редакція ст. 87 Закону № 889-VIII набула чинності 13.02.2020 р., тоді як позивача було попереджено про наступне вивільнення 21.01.2020 р., а згідно вимог Кодексу законів про працю України обов'язок щодо пропонування інших посад працівнику виникає у роботодавця одночасно з попередженням про звільнення.

Отже, до 13.02.2020 р. при скороченні державних службовців застосовувався порядок передбачений Кодексом законів про працю України.

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі, оскільки не є обґрунтованим об'єктивними підставами.

Суд звертає увагу на те, що положення Закону № 889-VIII (у редакції, чинній станом на дату попередження позивача про заплановане вивільнення із займаної посади) не містять жодних застережень щодо застосування законодавства про працю у сфері звільнення державних службовців у випадку ліквідації чи реорганізації органу.

Зміни у абз. 1 ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" внесені Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 р. № 440-ІХ, набрали чинності 13.02.2020 р.

Враховуючи, що процедуру звільнення позивача розпочато 21.01.2020 р. з дати попередження позивача про заплановане вивільнення із займаної посади, а абз. 1 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII набрав чинності тільки з 13.02.2020 р., тому застосування нового Закону на правовідносини, що виникли до його прийняття та погіршують становище позивача є порушенням конституційного принципу, закріпленого в ст. 58 Конституції України.

Тому, під час звільнення позивача із займаної посади, відповідач зобов'язаний був дотримуватися процедури, що була закріплена в Кодексі законів про працю України (далі - КЗпП України).

Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (статті 45).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах доцільно застосувати позицію Пленуму Верховного Суду України, викладену в пункті 19 постанови від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".

Так, Верховним Судом України визначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача щодо обов'язку відповідача запропонувати йому всі наявні вакантні посади як і апараті, так і в структурних підрозділах обласної державної адміністрації, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Судом встановлено, що 21.02.2020 р. в.о. керівника апарату обласної державної адміністрації, начальником управління документального забезпечення та контролю апарату обласної державної адміністрації Мельничук О. складено персональне попередження головному спеціалісту відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації Кузику Т.Б., яке зареєстроване за № №01.54/18-168 від 21.01.2020 р. (а.с. 60).

Дослідженням персонального попередження № 01.54/18-168 від 21.01.2020 р. встановлено, що керуючись ст. 492 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з ліквідацією відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації відповідно до розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 21.01.2020 р. № 53-р “Про структуру апарату обласної державної адміністрації” попереджено позивача про заплановане вивільнення із займаної посади не раніше ніж за два місяці від дати персонального попередження. У персональному попередженні також зазначено, що пропозицію щодо іншої роботи позивачу буде надано додатково. У разі незгоди - трудовий договір з позивачем буде припинено не раніше ніж за два місяці від дати персонального попередження відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до вимог ст. 41 Закону № 889-VIII державний службовець може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу лише на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі.

Судом встановлено, що 15.04.2019 р. позивач призначений на посаду головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату Чернівецької обласної державної адміністрації. Вказана посада належить до посад державної служби категорії “В” підкатегорії “В 1” та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні.

У листі від 10.11.2020 р. відділ управління персоналом та нагород апарату Чернівецької обласної державної адміністрації навів відомості про посади, які належить до посад державної служби категорії “В” підкатегорії “В 1” (а.с.182 - 184).

Дослідженням вказаного листа встановлено, що станом на 21 січня 2020 р. (дата попередження позивача про заплановане вивільнення) в апараті Чернівецької обласної державної адміністрації були наявні наступні вакантні посади державної служби категорії “В” підкатегорії “В1” (рівнозначні посади):

- головний спеціаліст відділу інформаційних технологій управління організаційної роботи та інформаційних технологій (виведена із штатного розпису 17.02.2020 р.);

- головний спеціаліст відділу з питань персоналу управління персоналом та нагород (виведена із штатного розпису 17.02.2020 р.). Проте, головний спеціаліст відділу з питань проходження державної служби управління персоналом та нагород ОСОБА_4 працювала на умовах строкового договору: на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_5 до 07.05.2020 р.;

- головний спеціаліст сектору нагород управління персоналом та нагород (виведена із штатного розпису 17.02.2020 р.);

- головний спеціаліст відділу роботи із зверненнями громадян та доступу до публічної інформації. Проте, головний спеціаліст відділу роботи із зверненнями громадян та доступу до публічної інформації ОСОБА_6 працювала на умовах строкового договору: на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_7 до 25.09.2020 р.;

- головний спеціаліст відділу фінансового забезпечення управління фінансово-господарського забезпечення (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_8 до 18.04.2021 р.) (виведена із штатного розпису 17.02.2020 р.).

Станом на 21.01.2020 р. в апараті Чернівецької обласної державної адміністрації були наявні наступні вакантні посади державної служби категорії (нижчі посади), а саме:

- вакантна посада державної служби категорії «В», підкатегорії «В2» (нижча посада) - провідний спеціаліст відділу контролю управління документального забезпечення та контролю (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_9 до 05.03.2022 р.), виведена із штатного розпису 13.02.2020 р.;

- вакантні посади державної служби категорії «В», підкатегорії «ВЗ» (нижчі посади) - спеціаліст юридичного відділу (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_10 до 31.10.2021 р.) та спеціаліст відділу з питань персоналу управління персоналом та нагород (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_11 до 02.04.2020 р.), виведена із штатного розпису 17.02.2020 р.

Станом на 03.04.2020 р. (дата звільнення позивача із займаної посади) в апараті Чернівецької обласної державної адміністрації були наявні наступні вакантні посади державної служби категорії “В” підкатегорії “В1” (рівнозначні посади):

- головний спеціаліст відділу організаційного забезпечення (04.04.2020 р. посада запропонована ОСОБА_12 (лист від 02.04.2020 №01.54/18-938);

- головний спеціаліст відділу організаційного забезпечення (19.03.2020 р. посада запропонована ОСОБА_13 (лист від 19.03.2020 № 01.54/18-836);

- головний спеціаліст відділу документального забезпечення (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_14 до 09.10.2021 р., яка приступила до виконання обов'язків 18.05.2020 р. (наказ від 04.05.2020 №117-ОС);

- головний спеціаліст відділу цифрового розвитку;

- головний спеціаліст відділу фінансово-господарського забезпечення (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_8 до 18.04.2021 р.);

- головний спеціаліст відділу фінансово-господарського забезпечення;

- головний спеціаліст відділу із зверненнями громадян та доступу до публічної інформації (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_7 до 25.09.2020 р.) (30.03.2020 посада запропонована ОСОБА_12 (лист від 30.03.2020 № 01.54/18-924).

- спеціаліст юридичного відділу (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_10 до 31.10.2021 р.);

- спеціаліст відділу управління персоналом (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_11 до 02.04.2021 р.).

Судом також встановлено, що на дату попередження про заплановане вивільнення (21.01.2020 р.) та на дату звільнення із займаної посади позивача (03.04.2020 р.) також були наявні 16 вакантних посад в структурних підрозділах Чернівецької обласної державної адміністрації (департаментах, управліннях, відділах), які позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Наведена обставина підтверджується переліком вакантних посад в Чернівецькій обласній державній адміністрації станом на 05.04.2020 р. розміщених на офіційному веб-сайті ОДА (а.с. 50 - 53).

В ході судового розгляду справи позивач стверджував, що йому не було запропоновано жодної вакантної посади ні в апараті Чернівецької обласної державної адміністрації, а ні структурних підрозділах Чернівецької обласної державної адміністрації.

В порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження пропонування позивачу іншої роботи в апараті Чернівецької обласної державної адміністрації, структурних підрозділах Чернівецької обласної державної адміністрації.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що відповідачем взагалі не вживалося жодних заходів щодо пропонування позивачу вакантних посад.

Водночас, суд наголошує, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про скорочення чисельності та одночасну відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівноцінної або нижчої посади.

Статтею 44 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999 р. № 586-XIV встановлено, що для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, підготовки аналітичних, інформаційних та інших матеріалів, систематичної перевірки виконання актів законодавства та розпоряджень місцевої державної адміністрації, подання методичної та іншої практичної допомоги місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування головою місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої державної адміністрації в межах виділених бюджетних коштів.

Апарат місцевих державних адміністрацій очолює керівник, який призначається на посаду головою місцевої державної адміністрації в порядку, передбаченому законодавством про державну службу.

Керівник апарату місцевої державної адміністрації організовує його роботу, забезпечує підготовку матеріалів на розгляд голови місцевої державної адміністрації, організовує доведення розпоряджень голови місцевої державної адміністрації до виконавців, здійснює визначені Законом України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби в апараті місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділах (крім структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права), відповідає за стан діловодства, обліку і звітності, виконує інші обов'язки, покладені на нього головою місцевої державної адміністрації. З цих питань керівник апарату місцевої державної адміністрації видає накази.

Згідно п. 3-1 ч. 1 ст. 17 Закону № 889-VIII повноваження керівника державної служби у місцевих державних адміністраціях здійснює керівник апарату - в апараті місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділах (крім структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права).

Частиною 2 наведеної статті Закону встановлено, що керівник державної служби, в т.ч: призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону; приймає у межах наданих повноважень рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В"; виконує функції роботодавця стосовно працівників державного органу, які не є державними службовцями; створює належні для роботи умови та їх матеріально-технічне забезпечення; здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки, обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, то за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення.

На переконання суду, всупереч законодавству про працю, відповідач не вжив жодних заходів щодо працевлаштування працівника та не надав доказів пропонування іншої рівнозначної чи нижчої вакантної посади позивачу, чим порушив право позивача на працю.

Не надано такі докази відповідачем під час розгляду справи по суті та не обґрунтовано відсутність наявності можливостей працевлаштування позивача в апараті Чернівецької обласної державної адміністрації та структурних підрозділах Чернівецької обласної державної адміністрації.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовлявся від переведення на рівнозначні або нижчі посади державної служби, які були вакантними з дати попередження його про заплановане вивільнення до дати звільнення із займаної посади.

Стосовно переважного права залишення позивача на посаді, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.

Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов'язкового проведення конкурсу визначені ст. 41 Закону № 889-VIII, зокрема відповідно до положень частини 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Суд, аналізуючи норми ст. 42 КЗпП України зауважує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

Суд констатує, що при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний, перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм, виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому, при застосуванні положень ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі необхідно враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині 2 ст. 42 КЗпП України.

При цьому, відповідно до п. 12 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 ст. 1 Закону України "Про вишу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

Отже, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

Суд наголошує, що для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що з 2007 року позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_15 . В шлюбі у них народилось двоє дітей - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на його утриманні. Позивач має спеціальну освіту, в 2018 році закінчив Львівський регіональний інститут державного управління при Президентові України, спеціальність - державне управління, кваліфікація - магістр, має вищий ранг - 7 ранг державного службовця, працює в органах державної влади з 2012 року, а у відділі адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації з 2019 року, підвищував кваліфікацію та отримав позитивну оцінку за результатами оцінки службової діяльності, має на утриманні двоє малолітніх дітей.

Враховуючи вищенаведене, на переконання суду, позивач мав переважене право на залишення на роботі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при звільненні позивача із займаної посади, у зв'язку із ліквідацією відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації, відповідачем було порушено вимоги ч. 2 ст. 40, ст. 42 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Отже, відповідач звільнив позивача з порушенням норм законодавства про працю.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до абз. 3 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII державний службовець, якого звільнено на підставі п. 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Суд констатує, що не зважаючи на відновлення через 13 днів після звільнення позивача із займаної посади відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації та наявності вакантної посади по день розгляду справи в суді, позивач не був призначений відповідачем на посаду головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність оскаржуваного наказу прийнятого відносно позивача.

Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, тому оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Твердження відповідача щодо відсутності у нього підстав та повноважень пропонувати наявні вакантні посади в структурних підрозділах Чернівецької обласної державної адміністрації, які є окремими юридичними особами, суд відхиляє, так як вказані структурні підрозділи утворюються головою обласної державної адміністрації, входять до складу обласної державної адміністрації, підпорядковується та підконтрольні голові обласної державної адміністрації.

Посилання відповідача на положення ст. 49-2 КЗпП України та ст. 87 Закону № 889-VIII, згідно яких він не зобов'язаний пропонувати позивачу іншу рівнозначну або нижчу посаду у разі припинення державної служби внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації або реорганізації державного органу, суд відхиляє, оскільки такі зміни внесені до наведених норм матеріального права набули чинності після попередження позивача про наступне вивільнення із займаної посади, а саме: відповідно 02.02.2020 р. та 13.02.2020 р. Відтак, враховуючи положення ст. 58 Конституції України, до спірних правовідносин мають застосовуватися положення законодавства про праця та державну службу, які діяли на момент попередження позивача про наступне вивільнення із займаної посади (21.01.2020 р.) та не погіршують його становища.

Необґрунтованими, на думку суду, є також посилання відповідача на роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 р. № 86 р/з, тому що даний лист носить рекомендаційний характер.

Інші доводи відповідача, суд не бере до уваги, позаяк вони не спростовують протиправність звільнення позивача із займаної посади.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

Згідно із п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи висновок суду про протиправність та скасування оскаржуваного наказу, а також беручи до уваги вимоги ч. 1 ст. 235 КЗпП України, суд вважає, що позивача необхідно поновити на посаді головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації з 04.04.2020 р., допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

Оскільки судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, період часу з 04.04.2020 р. по 10.12.2020 р. (171 робочий день) є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 видно, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Згідно довідки №106 від 20.05.2020 р. виданої відповідачем, позивач дійсно працював в апараті облдержадміністрації на посаді головного спеціаліста до 03.04.2020 р. та отримував заробітну плату з жовтня 2019 р. по березень 2020 р. в сумі 63528,37 грн, в тому числі за лютий 2020 р. - 8155,00 грн, березень 2020 р. - 9272,17 грн (Т.1 а.с. 46).

Відтак, середньоденний заробіток позивача становить 425,05 грн, який визначений виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували його звільненню та діленням цієї суми на число відпрацьованих робочих днів за цей період (8155,00 грн (нарахована зарплата за лютий 2020 р.) + 9272,17 грн (нарахована зарплата за березень 2020 р.) / 41 робочий день).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.04.2020 р. по 10.12.2020 р. у сумі 72683,55 грн (171 робочих днів Х 425,05 грн).

Враховуючи норми законодавства, наведені вище, рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на правничу допомогу здійснюється у порядку, встановленому ст. 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано до суду наступні документи, а саме:

- копію договору про надання юридичної (правничої) допомоги №19 від 15.05.2020 р.;

- ордер про надання правничої (правової ) СЕ № 1007064;

- розрахунок витрат часу від 07.12.2020 р. на виконання договору про надання юридичної (правничої) допомоги №19 від 15.05.2020 р.;

- квитанцію до прибуткового касового ордера № 12/2020 від 07.12.2020 р. на суму 5000,00 грн.

Судом встановлено, що в розрахунку витрат часу від 07.12.2020 р. на виконання договору про надання юридичної (правничої) допомоги №19 від 15.05.2020 р про надані послуги у зв'язку із розглядом справи, представник позивача зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу витрачено 5 год та витрати складають 5000,00 грн.

Зокрема, сума 5000,00 грн включає у себе наступні витрати на професійну правничу допомогу:

- підготовка позовної заяви з додатками до неї, на які витрачено 3 год, вартість наданих послуг 3000,00 грн (з розрахунку 1000,00 грн за одну годину роботи);

- ознайомлення із матеріалами справи, узгодження правової позиції з клієнтом, витрачено 1 год., вартість наданих послуг 1000 грн (з розрахунку 1000 грн за одну годину роботи);

- участь у судових засіданнях, на які витрачено 1 год., вартість наданих послуг 1000,00грн (з розрахунку 1000 грн за одну годину роботи);

Відтак, представником позивача орієнтовно витрачений час 5 год., тому витрати пов'язані із розглядом справи становлять 5000 грн.

З наданого до суду договору № 19 від 15.05.2020 р. про надання юридичної (правничої) допомоги видно, що вказаний договір було укладено між адвокатом ОСОБА_18 та ОСОБА_1 (а.с. 64 -65).

З матеріалів справи видно, що адвокатом ОСОБА_18 на підставі договору № 19 від 15.05.2020 р. видано ордер Серії СЕ № 1007064 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Чернівецькому окружному адміністративному. Вказаний ордер підписано адвокатом Дороган І.Г., а також скріплений печаткою.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131 - 2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Наведені положення Основного Закону гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Гарантії дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод закріплені у ст. 22 Конституції України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, Конституцією України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод, неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану, забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань.

Оскільки, Основним Законом не допускається звуження змісту та обсягу права кожного на отримання правової допомоги, а вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, підстави обмежувати сторону на відшкодування витрат, понесених на отримання правової допомоги, що була отримана від адвоката, відсутні.

До матеріалів справи представником позивача долучено квитанцію до прибуткового касового ордера № 12/2020 від 07.12.2020 р. на суму 5000,00 грн, згідно якого позивач здійснив оплату послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги згідно договору № 19 від 15.05.2020 р. та ордеру.

Здійснивши аналіз наданих представником позивача доказів при вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, суд вважає обґрунтованими витрати позивача на професійну правничу допомогу та про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Суд бере до уваги, що позивач документально підтвердив сплату 5000,00 грн на виконання договору про надання правової допомоги. Тобто, цей гонорар був фактичним.

Відтак, на переконання суду, розмір понесених позивачем витрат в сумі 5000,00 грн повністю підтверджуються належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами в розумінні КАС України, а їх розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг.

Згідно ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, позивач в цій категорії справи звільнений від сплати судового збору, судом розподіл судового збору не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 134, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецької обласної державної адміністрації № 92-ОС від 31.03.2020 р. "Про звільнення ОСОБА_1 " про звільнення 03 квітня 2020 року ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації у зв'язку з ліквідацією відділу.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації з 04 квітня 2020 р.

4. Стягнути з Чернівецької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 72683,55 грн.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької обласної державної адміністрації.

6. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу адміністрування Державного реєстру виборців апарату обласної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.12.2020 р.

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Чернівецька обласна державна адміністрація (вул. Грушевського, 1, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 00022680).

Суддя В.К. Левицький

Попередній документ

93705256

Наступний документ

93705258

Інформація про рішення:

№ рішення:	93705257
№ справи:	600/586/20-а
Дата рішення:	10.12.2020
Дата публікації:	24.12.2020
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Чернівецький окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (21.01.2021)
Дата надходження:	21.01.2021
Предмет позову:	визнання протиправним та скасування наказу

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

18.06.2020 10:00	Чернівецький окружний адміністративний суд
09.07.2020 10:00	Чернівецький окружний адміністративний суд
30.07.2020 14:00	Чернівецький окружний адміністративний суд
09.09.2020 09:00	Чернівецький окружний адміністративний суд
24.09.2020 10:00	Чернівецький окружний адміністративний суд
21.10.2020 11:00	Чернівецький окружний адміністративний суд
18.11.2020 09:00	Чернівецький окружний адміністративний суд
03.12.2020 12:00	Чернівецький окружний адміністративний суд
10.12.2020 10:30	Чернівецький окружний адміністративний суд