Рішення від 21.12.2020 по справі 600/2544/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/2544/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни (далі - відповідач), в якому з урахування уточненої позовної заяви просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 22.10.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63381488, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 29.10.2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, про звернення стягнення із заробітної плати, пенсії, стипендії та інші доходи;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог у поданій до суду позовній заяві зазначає, що оскаржувані постанови прийняті приватним виконавцем з порушенням норм чинного законодавства оскільки, виконавче провадження відкрито не за місцем проживання/перебування боржника (чи його майна), у зв'язку з чим такі постанови, на думку останнього, підлягають скасуванню.

Так, зазначає, що місцем його реєстрації та проживання є АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта та довідкою про склад сім'ї. Тобто, на час винесення спірних постанов у рамках ВП №63381488, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса, у відповідача були відсутні докази того, що адреса реєстрації боржника здійснена у виконавчому окрузі м. Києва, а тому у відповідача не було підстав для винесення оскаржуваних постанов, так як виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечує щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Зазначає, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовані в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження.

У виконавчому написі нотаріуса № 25555 від 04.09.2020 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вказано місце проживання боржника - ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 . Тобто, виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва.

Відповідач також звертав увагу суду на те, що за час вирішення даного судового спору виконавчий напис № 25555 від 04.09.2020 є чинним та таким, що позивачем не оскаржується. Крім того зазначив, що жодним нормативно-правовим актом, в тому числі Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України під 02.04.2012 року № 512/5 (зі змінами) не передбачено обов'язку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.

За таких обставин, вважає оскаржувані постанови правомірними, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. 27.11.2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження на 12:00 год. 08 грудня 2020 р.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. 08 грудня 2020 року в призначене судове засідання учасники справи не з'явились.

3. 14 грудня 2020 року в призначене судове засідання учасники справи не з'явились, при цьому позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. Представник відповідача, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час дату, та місце проведення судового засідання.

4. Враховуючи приписи статті 194, 205 КАС України, та подання позивачем заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. Відповідно до відомостей паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Садгірським РВ УМВС України в Чернівецькій області, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . (а. с. 11).

2. 04.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. видано виконавчий напис нотаріуса №25555, згідно якого стягується з ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на користь ТзОВ «АЛАНД», на підставі Договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами 11/08/2020-ФА від 11.08.2020 року в сумі 27689,88 грн. та плати за вчинення виконавчого напису нотаріуса, що становить 500,00 грн.

3. 21.10.2019 року ТзОВ "Фінансова компанія «АЛАНД» подано до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової М.В. заяву про примусове виконання рішення, у якому просить: відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. за реєстровим №25555 від 04.09.2020, про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 коштів у сумі 28189,88 гривень. У вказаній заяві також ставиться питання про те, що у випадку встановлення доходу боржника, звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.

4. Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. від 22.10.2020 року відкрито виконавче провадження №63381488 стосовно примусового виконання виконавчого напису, посвідченого 04.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., зареєстровано в реєстрі за №25555 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛАНД" (далі - ТзОВ «АЛАНД») заборгованості в сумі 28189,88 грн. (а.с.13)

5. Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. від 29.10.2020 року в рамках виконавчого провадження № 63381488 звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 . (а.с. 14)

6. Крім того, судом дослідженні довідка про склад сім'ї " 22д/10339 від 19.11.2020 року видана відділом ведення реєстру територіальної громади м. Чернівців Чернівецької міської ради, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.15)

7. Згідно довідки АТ "Чернівціобленерго " № 189 від 18.11.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 працює в АТ "Чернівціобленерго" з 01.06.2009 року по даний час, на посаді контролера енергонагляду 3 групи у Чернівецькому РЕМ. (а.с.16)

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

2. Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Частиною 1 статті 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону №1404-VIII).

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною 5 статті 24 Закону №1404-VIII визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 3 статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

3. Окремі аспекти організації та діяльності приватних виконавців визначені Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року №1403-VIII (надалі Закон №1403-VIII).

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Закону №1403-VIII про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються, зокрема, виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.

Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону №1403-VIII визначено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ (частини 1 та 2 статті 25 Закону №1403-VIII).

Отже, наведені приписи свідчать про те, що приватний виконавець обмежений у праві приймати до виконання виконавчі документи не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи (чи за місцезнаходженням боржника - юридичної особи) або за місцезнаходженням майна боржника.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №826/7969/16, від 08 квітня 2020 року справі № 804/6996/17 та від 30 квітня 2020 року у справі №580/3311/19, що в силу частини 5 статті 242 КАС України, суд застосовує до спірних правовідносин.

4. Проте, судом встановлено, що місце проживання та реєстрації позивача є: АДРЕСА_1 , що підтверджується належним чином засвідченою копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий Садгірським РВ УДМС України у Чернівецьким області та довідкою про склад сім'ї. Місце роботи позивача також знаходиться по місцю проживання м.Чернівці.

Разом з тим, із інформації, що міститься у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, держателем якого є Міністерство юстиції України слідує, що виконавчий округ, в межах якого приватний виконавець Малкова М.В. має право приймати до виконання виконавчі документи, визначено місто Київ.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що у відповідача не було законних підстав для відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., про стягнення з позивача заборгованості.

Більше того, матеріали адміністративної справи не містять доказів про наявність майна у позивача у виконавчому окрузі міста Києва, що також вказує на протиправність оскарженої постанови.

Отже, при відкритті виконавчого провадження відповідач не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі, а також і про місце проживання, роботи, тощо, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про порушення відповідачем приписів частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII щодо місця примусового виконання виконавчого напису нотаріуса.

5. З приводу посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що в у виконавчому написі нотаріуса зазначено інформацію щодо місця проживання боржника, а саме: АДРЕСА_2 , то слід врахувати, що у матеріалах адміністративної справи відсутні докази, які б підтверджували факт проживання останнього за вказаною адресою у місті Києві. При цьому, позивач також зазначає, що адреса, яка зазначена у виконавчому документі йому невідома. Зміст укладеного між позивачем та та АТ "Дельта Банк" договору №008-25509-170714 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної карти та обслуговування платіжної карти від 17 липня 2014 року, який міститься в матеріалах справи, теж підтверджує аргументи позивача, оскільки адреса в цьому документі позивача - АДРЕСА_1 .

6. Заперечуючи проти позову відповідач окрім іншого також посилався на те, що приписами Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації щодо боржника. Суд не погоджується з вказаними доводами та відхиляє їх оскільки, такі спростовуються приписами частини 5 статті 24 вказаного Закону, відповідно до яких для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

7.Окрім цього, суд зазначає, що відкриття виконавчого провадження з порушенням норм чинного законодавства тягне за собою протиправність подальших дій приватного виконавця в рамках такого виконавчого провадження, зокрема, і винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, згідно якої на доходи позивача звернуто стягнення.

Отже, відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, а тому суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

8. Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 5 та 6 статті 246 КАС України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати - судовий збір в сумі 840,80 грн.

2. Разом з позовними вимогами, представником позивача заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат - витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн.

При цьому, представником відповідача у відзиві на адміністративний позов наведено аргументи про зменшення розміру компенсації витрат позивача на правничу допомогу.

Перевіривши доводи заяви представника позивача про стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- договору про надання правової допомоги (а.с. 24);

- розрахунок суми гонорару за наданням правової допомоги (а.с. 27);

- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 26);

- квитанцію у сумі 4000,00 грн;

Як вбачається з розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги вартість наданих адвокатом послуг становить 4000,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

Однак, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути з відповідача, підлягає зменшенню виходячи із принципу співмірності, що також визначено ч. 5 ст. 134 КАС України.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 4000 грн, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами майнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити частково з підстав наведених вище.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 22.10.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63381488, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову від 29.10.2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, про звернення стягнення із заробітної плати, пенсії, стипендії та інші доходи.

4. Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн.

5. Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Згідно статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

У відповідності до статей 287, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна (м.Київ, вул. Поправки Юрія, 6, офіс 14 )

Суддя О.В. Боднарюк

Попередній документ
93705250
Наступний документ
93705252
Інформація про рішення:
№ рішення: 93705251
№ справи: 600/2544/20-а
Дата рішення: 21.12.2020
Дата публікації: 24.12.2020
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Чернівецький окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Відмовлено у відкритті провадження (26.04.2021)
Дата надходження: 20.04.2021
Предмет позову: про визнання протиправними та скасування постанов,-
Розклад засідань:
08.12.2020 12:00 Чернівецький окружний адміністративний суд
14.12.2020 10:00 Чернівецький окружний адміністративний суд
23.02.2021 13:15 Сьомий апеляційний адміністративний суд