22 грудня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1603/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Чернівецького апеляційного суду, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Чернівецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31.08.2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
- зобов'язати Чернівецький апеляційний суд нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме 426625,48 грн;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31.08.2020 року.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. Позивач в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за період з 18.04.2020р. по 31.08.2020р. ним отримано суддівську винагороду в меншій сумі, ніж передбачено чинним законодавством. Звертає увагу суду на те, що довідками (розрахунками) суду підтверджується, що нарахування та виплату суддівської винагороди відповідачем було здійснено за квітень-серпень 2020 року в меншому розмірі, оскільки при розрахунку суддівської винагороди в зазначений період застосовано обмеження суми суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, відповідно до ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зазначена стаття була доповнена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №553-ІХ від 13.04.2020.
Зазначені дії відповідача позивач вважає неправомірними, посилаючись, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 11.03.2020р., яким розглянуто конституційне подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII.
На думку позивача Закон №553-ІХ від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» не відповідає нормам Конституції України, а відтак не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Зокрема зазначає, що не заперечує в цілому право судді ОСОБА_1 на відшкодування суддівської винагороди відповідно до рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. у справі №1-14/2020(230/20), однак заперечує щодо вимог позивача про визнання протиправними дій Чернівецького апеляційного суду, які полягають у виплаті позивачу в період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. суддівської винагороди відповідно до правил статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019р. №294-ІХ зі змінами. Так, зазначає, що голова чи інша службова особа Чернівецького апеляційного суду не видавав наказу чи розпорядження щодо обмеження у виплаті останньому грошового утримання. При цьому, таке обмеження здійснювалось виключно на підставі діючої на той час норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не у зв'язку з протиправними діями суду. За таких обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Також, відповідач зазначає, що вимоги позивача щодо здійснення йому нарахування заробітної плати на підставі ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не підлягають задоволенню, оскільки відповідач і так здійснював таке нарахування в повному обсязі. Крім того, відповідач вказує, що у спірний період позивачу неодноразово надавались відпустки, при цьому оплата щорічних відпусток позивачу проводилась в повному обсязі без обмежень, передбачених правилами статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
3. Третя особа у поданих до суду поясненнях повідомила, що Казначейство України та його територіальні органи входять до системи органів виконавчої влади та реалізують державну політику у сфері казначейського обслуговування коштів, у зв'язку з чим, в силу ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» здійснюють виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган.
При цьому, зазначає, що механізм примусового виконання рішень, які віднесені до категорії рішень про стягнення коштів врегульовано Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ №845 від 03.08.2011р. Водночас, примусове виконання рішень зобов'язального характеру, до яких відносяться позовні вимоги позивача регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.
1. Ухвалою суду від 02.10.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.
1. ОСОБА_1 , 02.04.2001 року призначений на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області.
2. Починаючи з 15.11.2005 року позивач працює на посаді судді Чернівецького апеляційного суду, по теперішній час.
3. За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачеві нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, з урахуванням виплат за дні щорічної основної та додаткової відпустки, що підтверджується довідкою №02-10/176-2020-вих від 15.10.2020р., виданою Чернівецьким апеляційним судом (а.с.51-53).
ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.
1. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
2. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
3. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій та статус суддів" №1402-VII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1402-VII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1402-VII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №1402-VII здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону №1402-VII суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
В свою чергу, в силу частини 5 ст.48 Закону №1402-VII незалежність судді забезпечується:
1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень;
2) недоторканністю та імунітетом судді;
3) незмінюваністю судді;
4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;
5) забороною втручання у здійснення правосуддя;
6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;
8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;
9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування;
10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;
11) правом судді на відставку.
Згідно з частини 7 статті 48 Закону №1402-VII при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
4. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
5. Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частини 2 статті 135 Закону №1402-VII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду (ч.4 ст.135 Закону №1402-VII).
У відповідності до частини 5 статті 135 Закону №1402-VII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. (ч.9 ст.135 Закону №1402-VII).
6. Разом з тим, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
7. Як вбачається з матеріалів справи, суддівська винагорода позивача складається з посадового окладу судді апеляційного суду, щомісячної доплати за вислугу років (а.с.16).
При цьому, відповідно до розрахункових листів з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України №553-ІХ від 13.04.2020, що набрав чинності 18.04.2020р.
Вирішуючи даний спір суд враховує рішення Конституційного суду України, оскільки, питання невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України „Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
8. Проаналізувавши наведене вище в контексті встановлених обставин в справі, суд дійшов висновку, що позивачу в спірний період виплачено суддівську винагороду не у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та Закону України "Про судоустрій та статус суддів", що в причинному зв'язку призвело до протиправного зменшення розміру нарахованої та виплаченої позивачу суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року. Суд при цьому звертає увагу на те, що зменшення суми суддівської винагороди допущено відповідачем у періоді з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, тобто до прийняття рішення Конституційним Судом України у справі №10-р/2020. Цей факт підтверджується наданими до матеріалів справи копіями розрахункових листів та довідки.
Відтак, суд вважає, що позовні вимоги позивача у зазначеній вище частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В свою чергу позов в частині визнання протиправними таких дій до 31.08.2020 року є безпідставним.
9. З матеріалів справи вбачається, що за період з 18.04.2020року по 28.08.2020року позивачеві неодноразово надавались відпустки, при цьому оплата щорічних відпусток проводилась в повному обсязі без застосування обмежень, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Звертаючись до суду позивач також просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме 426625,48 грн.
Отже, зважаючи на викладене вище, суд зазначає, що нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди із застуванням обмеженням її розміру в період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р., по своїй суті є порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18 квітня 2020 по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), виходячи з базового розміру посадового окладу судді 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а саме 426625,48 грн.
Відтак, позовні вимоги зобов'язального характеру підлягають задоволенню частково, з урахуванням також і тієї обставини, що відповідачем в спірний період не приймались акти індивідуальної дії (накази, розпорядження, тощо), якими обмежувались будь-які виплати у відношенні позивача. По своїй суті, дії відповідача щодо виплати суддівської винагороди були спрямовані на виконання вимог Закону, яким встановлено вказані вище обмеження. Разом з тим, відповідач під час таких дій не мав повноважень тлумачити вимоги Закону, щодо його конституційності. Відтак, його бездіяльність, (а не дії) не можуть вважатись протиправними.
10. Щодо клопотання позивача про негайне виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за період 18.04.2020р. по 31.08.2020р., суд зазначає, що судове рішення у цій справі має зобов'язальний характер і не відноситься до судових рішень, які підлягають негайному виконанню у відповідності до ст.371 КАС України. Відтак, відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання.
11. Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частини 1 та частини 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладені вище обставини та висновки суду, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності не нарахування і невиплати позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у розмірі, передбаченому ст.135 Закону №1402-VII. Водночас, з 29.08.2020року право позивача на отримання суддівської винагороди у встановленому законом розмірі відновлено на виконання рішення Конституційного Суду України. Відтак, позов підлягає задоволенню частково.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Враховуючи те, що позивач звільнений зі сплати судового збору в даній категорії справ на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат (судового збору).
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Зобов'язати Чернівецький апеляційний суд нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме 426625,48 грн.
3. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
4. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Чернівецький апеляційний суд (Центральна площа, 9, м.Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ: 42255464).
Третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області (вул. Аксенина, 2Е, м. Чернівці, Чернівецької області, 58000, код ЄДРПОУ: 37836095)
Суддя О.В. Боднарюк