21 грудня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2909/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Щасливцевської сільської ради, виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
05 жовтня 2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Щасливцевської сільської ради (відповідач-1), виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 2475 від 18.08.2020 року, прийняте 124 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання в частині формулювання " ... із земель рекреаційного призначення";
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення № 2475 від 18.08.2020 року, прийняте 124 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, а саме: "Попередити ОСОБА_1 про те, що на вказану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність іншій особі".
Ухвалою суду від 09.10.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 20.10.2020 відкрито прощене провадження в справі та ухвалено здійснювати розгляд без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.
Обгрунтовуючи свою правову позицію, позивач зазначив, що на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду в справі №540/979/20 від 03.08.2020 року Щасливцевська сільська рада 18.08.2020 року прийняла рішення № 2475, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність безоплатно земельної ділянки орієнтовною площею 0,0967 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд із земель рекреаційного призначення, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, що є додатком до клопотання від 19.12.2019 року. Пунктом 2 спірного рішення попереджено ОСОБА_1 про те, що на вказану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність іншій особі. Після отримання вказаного дозволу позивач замовив розробку проекту землеустрою в КТ "Нові технології". Позивач вважає неправомірним інформування його про надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою, а також вважає неправомірним надання земельної ділянки із земель рекреаційного призначення. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачі про свою правову позицію суд не повідомили, хоч про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступне.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду в справі №540/970/20 від 03.08.2020 року визнано протиправним та скасовано рішення №2145 від 02.03.2020 року, прийняте 111 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0967 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 . Судом зобов'язано Щасливцевську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0967 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 .
На виконання даного судового рішення, рішенням 124 сесії 7 скликання Щасливцевської сільської ради "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність (користування) земельної ділянки для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд" №2475 від 18.08.2020 року.
Пунктом 1 рішення надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність безоплатно земельної ділянки орієнтовною площею 0,0967 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд із земель рекреаційного призначення, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, що є додатком до клопотання від 19.12.2019 року.
Пунктом 2 рішення попереджено ОСОБА_1 про те, що на вказану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність іншій особі.
Позивач не погоджується з тим, що йому виділено земельну ділянку із земель рекреаційного призначення, оскільки він не просив виділити земельну ділянку із земель рекреаційного призначення.
Стосовно п.2 рішення №2475 від 18.08.2020 року, то воно створює перешкоди у подальшому погодженні проекту землеустрою.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні приписи законодавства.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Приписами п.п."а", "б" ч.1 ст.12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п."б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, сьомою - дев'ятою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Судом встановлено, що відповідач-1 надав позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність безоплатно земельної ділянки орієнтовною площею 0,0967 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд із земель рекреаційного призначення, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області.
Позивач погоджується з тим, що він замовив виготовлення проекту землеустрою КТ "Нові технології".
Доказів того, що позивачу відмовлено в погодженні проекту землеустрою через виділення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення або через наявність дозволу на розробку проекту землеустрою у іншої особи сторони суду не надали.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
В той же час, за приписами статті 2 КАС України звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з самого факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
Отже, обов'язковою передумовою розгляду позовної заяви по суті є визначення судом фактичної обґрунтованості тверджень позивача про наявність у останнього порушених відповідачем прав, свобод або законних інтересів.
Зі змісту адміністративного позову та доданих до нього доказів вбачається, що позивач, як фізична особа, оскаржує рішення відповідача-1, прийняте на виконання судового рішення в справі №540/979/20 від 03.08.2020 року.
При цьому сам позивач вже замовив виготовлення проекту землеустрою на підставі рішення 124 сесії 7 скликання Щасливцевської сільської ради "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність (користування) земельної ділянки для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд" №2475 від 18.08.2020 року, не встановлено жодних перешкод у виготовленні проекту землеустрою на момент звернення позивача до суду.
Вказане свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено його права, свободи чи інтереси, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.
Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а вказує лише на текстові недоліки спірного рішення, які за певних обставин, що можуть і не настати, можуть мати абстрактний вплив на його права та інтереси в майбутньому.
Суд враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 (адміністративне провадження №К/9901/38991/18) зазначив, що у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.
Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.
Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.
В той же час, суд зазначив, що за своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".
Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Зі змісту вищенаведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"); (д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило негативного впливу на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.
Зазначені обставини не свідчать про очевидну відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості і були встановлені лише під час судового розгляду справи.
В той же час, встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Суд також враховує, що Верховний Суд у вищевказаній справі звернув увагу, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується.
Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
Судом також взято до уваги, що рішення, яке частково оскаржується позивачем, було прийнято на виконання судового рішення, яке набрало законної сили в іншій справі. Водночас, відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду». Норми КАС України передбачають вжиття заходів для забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому вищенаведеними приписами адміністративного процесуального законодавства, яке не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до належного судового рішення.
Враховуючи встановлені в цій справі обставини, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що звернення із цим позовом до суду по суті стосується виконання відповідачем судового рішення по справі № 540/979/20, яким вже вирішено питання про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою. Це рішення набрало законної сили, є чинним та виконаним відповідачем. Отже, правовідносини у цій справі не є спірними, а наступним є порядок виконання органом місцевого самоврядування судового рішення та оцінка дій його, як суб'єкта владних повноважень, вчинених у зв'язку із покладенням на нього судом певного обов'язку. Проте питання, які виникають у зв'язку з виконанням судового рішення в одній справі не можуть становити окремий/самостійний предмет спору в іншій справі, адже в такий спосіб фактично нівелюється авторитет судового рішення, яке набрало законної сили. Реалізація судового рішення є продовженням судового розгляду справи, що з урахуванням наведеного вище дає підстави вважати, що ця стадія не може становити окреме/самостійне позовне провадження.
Обставини, які зумовили звернення із цим позовом до суду, можуть бути предметом судового контролю, який за суттю і призначенням відрізняється від позовного провадження. Процесуальний закон (в попередній і в чинній редакції) визначає три способи здійснення судового контролю: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладення штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм адміністративного процесуального законодавства наведена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі №183/3012/16(2-а/183/106/16), від 24.02.2020 року по справі №818/1102/18.
На думку суду, обраний позивачем спосіб захисту свого права як подання самостійного позову в розумінні адміністративного процесуального законодавства є помилковим, і не може усувати юридичний конфлікт, що також вказує на відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин та з урахуванням того, що позивачем належними засобами доказування не підтверджено, що оскаржуваним рішенням порушено його персоніфіковані суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси, як фізичної особи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 КАС України.
Підстави для розподілу судових витрат, у відповідності до положень статті 139 КАС України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено. .
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні позову відмовити повністю..
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.В. Хом'якова
кат. 109020100