22 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/6627/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просив:
визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області щодо відмови у призначенні пенсії згідно Закону України "Про прокуратуру";
скасувати рішення ГУПФ України в Полтавській області від 30.10.2020 №2067 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років та стажу роботи на посадах прокурорів згідно Закону України "Про прокуратуру" період роботи з 10.07.2015 по 31.08.2020 згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 та період роботи у ТОВ "Юридична компанія "Юрполіс" на посаді директора з 17.10.2019 по 28.08.2020 згідно записів трудової книжки;
зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 28.10.2020 пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII без обмеження її максимального розміру та без застосування положень Постанови КМУ від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" та Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що пенсійним органом протиправно, як на його думку, відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України "Про прокуратуру", оскільки позивач має достатній стаж роботи для призначення зазначеного виду пенсії.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав та у наданому до суду відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 45-46/. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність правових підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років, оскільки на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 не набув права на її призначення.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Обставини справи
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та прокуратури, що підтверджено копією трудової книжки серії НОМЕР_1 /а.с. 13-22/.
Наказом прокуратури Полтавської області від 03.09.2020 №609к позивача звільнено з посади начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області та з органів прокуратури 3.09.2020 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням /а.с. 26/.
28.10.2020 позивач звернувся до ГУПФ України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" /а.с. 48/.
30.10.2020 пенсійний орган прийняв рішення №2067, яким відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідної тривалості вислуги років та стажу роботи на посадах прокурора /а.с. 47/.
Не погодившись з таким рішенням пенсійного органу, позивач оскаржив його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (надалі - Закон №1697-VII), статтею 86 якого урегульовано порядок пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури.
Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Частиною шостою статті 86 Закону №1697-VII передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, окрім іншого, час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.
Згідно з частиною восьмою зазначеної статті, право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.
Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами /частина тринадцята статті 86 Закону №1697-VII/.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Спір у цій справі стосується наявності у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону №1697-VII.
Заперечуючи право ОСОБА_1 на призначення пенсії, відповідач виходив з того, що позивач не має достатнього стажу, наявність якого є підставою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону №1697-VII.
Однак, суд не погоджується з цими твердженнями відповідача з таких підстав.
Як слідує зі змісту рішення ГУПФ України в Полтавській області від 30.10.2020 №2067, розглянувши заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії разом з доданими до неї документами відповідач дійшов висновку про наявність у позивача вислуги років, підтвердженої у встановленому законом порядку, тривалістю 19 років 06 місяців 14 днів та стажу роботи на посадах прокурора - 11 років 02 місяці 21 день.
До стажу роботи на посадах прокурора зараховані періоди: з 04.03.2002 по 23.05.2013, а до вислуги років такі періоди: половина строку навчання у ВНЗ, період проходження строкової військової служби з 25.06.1993 по 01.12.1994, періоди роботи з 17.02.1995 по 11.08.1997, з 04.03.2002 по 23.05.2013, з 24.05.2013 по 09.07.2015, з 01.09.2020 по 03.09.2020 /а.с. 47/.
Натомість період роботи з 10.07.2015 по 31.08.2020 не зарахований до вислуги років та стажу роботи на посадах прокурора, оскільки за висновком пенсійного органу позивач у зазначений період не працював в органах прокуратури.
З цього приводу суд враховує, що ОСОБА_1 наказом прокурора Полтавської області від 09.07.2015 звільнений з посади начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України /а.с. 24/.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 у справі №816/3052/15 скасовано наказ прокурора Полтавської області від 09.07.2015 №338к та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області з 10.07.2015 /а.с. 27-34/.
На виконання цього рішення прокуратурою Полтавської області видано наказ від 31.08.2020 №606к, яким скасовано наказ прокурора Полтавської області від 09.07.2015 №338к та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області з 09.07.2015 /а.с. 25/.
Отже, період з 10.07.2015 по 31.08.2020 є вимушеним прогулом ОСОБА_1 , що мав місце з огляду на незаконне звільнення позивача зі служби в органах прокуратури.
За своєю суттю вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, але якби не винна поведінка власника або уповноваженого ним органу, то працівник міг би і надалі реалізовувати своє право на працю.
Отже, факт поновлення позивача на посаді означає, що у період вимушеного прогулу позивач проходив службу в органах прокуратури, а безпосередньо саме зарахування до вислуги років періоду вимушеного прогулу є однією з гарантій відновлення порушених незаконним звільненням прав працівника, а відтак відповідний період вимушеного прогулу має зараховуватися до вислуги років та стажу роботи в органах прокуратури.
З цих підстав суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування ОСОБА_1 до вислуги років та стажу роботи в органах прокуратури періоду вимушеного прогулу з 10.07.2015 по 31.08.2020.
Залученою до матеріалів справи копією трудової книжки ОСОБА_1 підтверджено, що до неї на підставі наказу прокуратури Полтавської області від 31.08.2020 №606к внесено запис №18 про недійсність запису №17 щодо звільнення позивача з органів прокуратури на підставі наказу від 09.07.2015 №338к /а.с. 21/.
За таких обставин, період з 10.07.2015 по 31.08.2020 зараховується до вислуги років та стажу роботи позивача в органах прокуратури.
Водночас суд визнає помилковими доводи позивача про необхідність зарахування до його спеціального стажу періоду роботи з 17.10.2019 по 28.08.2020 на посаді директора ТОВ "Юридична компанія "Юрполіс", адже така робота не передбачена частиною шостою статті 86 Закону №1697-VII.
Так само, суд визнає безпідставними посилання позивача на положення статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-XII "Про прокуратуру", адже цей Закон на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії втратив чинність.
Таким чином, додатково до розрахованих пенсійним органом вислуги років та стажу роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури позивачу, з урахуванням вищенаведеного висновку суду, належить зарахувати період вимушеного прогулу з 10.07.2015 по 31.08.2020, що становить 05 років 01 місяць 22 дні.
Загалом вислуга років позивача становитиме 24 роки 08 місяців 05 днів, а стаж роботи в органах прокуратури - 16 років 04 місяці 12 днів.
З урахуванням наведеного, суд звертає увагу на те, що позивач звільнений з органів прокуратури з 03.09.2020. На дату звільнення позивача з посади прокурора частиною першою статті 86 Закону №1697-VII було передбачено, що пенсія за вислугу років призначається за наявності у прокурора вислуги років тривалістю 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
У свою чергу, зазначеною нормою передбачено, що з 01.10.2020 для призначення пенсії за вислугу років вимагається наявність у прокурора на день звернення за призначенням пенсії вислуги років тривалістю щонайменше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Оскільки позивач звільнений з органів прокуратури з 03.09.2020, а із заявою про призначення пенсії за вислугу років до ГУПФ України в Полтавській області звернувся 28.10.2020, відповідач наполягав на відсутності у ОСОБА_1 права на призначення пенсії за вислугу років, адже позивач із заявою про призначення пенсії звернувся після 01.10.2020.
Однак, суд не погоджується з наведеними доводами пенсійного органу з таких підстав.
У силу статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Конституцій Суд України у абзаці першому пункту 2.3 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону (№1697-VII).
У абзацах п'ятому та шостому згаданого пункту, Конституційний Суд України визнав за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 03.10.2001 №12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Отже, визначальною обставиною для набуття прокурором права на пенсійне забезпечення за вислугою років є наявність такої вислуги на дату звільнення з органів прокуратури. Дата звернення особи із заявою про призначення такого виду пенсії до пенсійного органу жодним чином не може нівелювати цього права, адже момент звернення не впливає на обчислення вислуги років та стажу роботи за посадою прокурора. Натомість, дата звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії лише визначає день, з якого відповідній особі пенсія може бути призначена.
За таких обставин, зважаючи на набуття позивачем на дату звільнення з органів прокуратури 03.09.2020 вислуги років та стажу роботи достатніх для призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону №1697-VII, суд констатує наявність у позивача права на пенсійне забезпечення згідно зазначеного Закону.
Суд враховує, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років пенсійний орган посилався виключно на відсутність підстав для зарахування до вислуги років та стажу роботи в органах прокуратури періоду вимушеного прогулу з 10.07.2015 по 31.08.2020.
Однак, такі доводи з вищевикладених підстав визнані судом протиправними.
Інші підстави для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у спірному рішенні відсутні.
За таких обставин, зважаючи на те, що рішення ГУПФ України в Полтавській області від 30.10.2020 №2067 є індивідуальним правовим актом, який відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі його неправомірності визнається судом протиправним і скасовується, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Полтавській області від 30.10.2020 №2067 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Отже, позов в цій частині належить задовольнити.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача, суд зазначає, що дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років безпосередньо не створюють юридично значимих наслідків для позивача, а відтак, визнання таких дій протиправними не призведе до відновлення прав і законних інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, з урахуванням чого у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд враховує такі обставини.
Відповідач жодним чином не заперечує достатність наданих позивачем разом із заявою від 28.10.2020 документів для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років, адже залучена до матеріалів справи копія розписки-повідомлення від 28.10.2020, оформлена спеціалістом пенсійного органу, не містить вказівки на необхідність надання особою додаткових документів /а.с. 48 - зворот/.
За висновком суду позивач набув достатніх вислуги років та стажу роботи за посадою прокурора задля призначення йому пенсії за вислугу років.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15.
Крім того, зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
За таких обставин, суд, зважаючи до набуття ОСОБА_1 необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років та подання до пенсійного органу достатніх документів для вирішення питання про призначення пенсії, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років та стажу роботи на посадах прокурорів згідно Закону України "Про прокуратуру" період роботи з 10.07.2015 по 31.08.2020 та призначити з 28.10.2020 пенсію за вислугу років згідно статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.
Підстави для зарахування позивачу до вислуги років періоду роботи з 17.10.2019 по 28.08.2020 на посаді директора ТОВ "Юридична компанія "Юрполіс" відсутні, а тому у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
Так само, немає підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію без обмеження її максимального розміру та без застосування положень Постанови КМУ від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду", адже питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років наразі не вирішене. При цьому суд виходить з того, що судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права; відповідне порушення має мати місце на момент розгляду справи судом, адже судовими актами не можуть регулюватись відносини на майбутнє. Отже, позовна вимога про призначення пенсії без обмеження її максимальним розміром та без застосування положень Постанови КМУ від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" заявлена позивачем передчасно.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 16.11.2020 №20744 /а.с. 39/. Зазначену суму судового збору зараховано до спеціального фонду державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 40/.
Відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн належить розподілити шляхом стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Полтавській області коштів у розмірі 420,40 грн.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю
Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконати без достатніх зволікань.
У цій справі позивачем не обґрунтовано необхідність застосування заходів судового контролю, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.
З урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю належить відмовити.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30 жовтня 2020 року №2067.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років та стажу роботи на посадах прокурорів згідно Закону України "Про прокуратуру" період роботи з 10 липня 2015 року по 31 серпня 2020 року та призначити з 28 жовтня 2020 року пенсію за вислугу років згідно статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок).
У задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю відмовити.
Позивач (стягувач): ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач (боржник): Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927; вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014).
Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.О. Кукоба