79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.12.2020 Справа № 914/2560/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МВ-Трансбуд”, м. Рівне
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Буське сорто-насінницьке підприємство”, с. Ожидів Львівської області
про стягнення 139 926, 43 грн
Суддя Галамай О.З.
Секретар судового засідання Полюхович Х.М.
За участю представників:
від позивача (в режимі відеоконференції): Стріла В.М. - адвокат;
від відповідача: Мачічка О.О. - адвокат
На розгляд Господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю “МВ-Трансбуд” подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Буське сорто-насінницьке підприємство” про стягнення 139 926, 43 грн на підставі договору про надання послуг № 13/03/20 від 13.03.2020.
Хід розгляду справи.
Ухвалою суду від 07.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження, судове засідання призначено на 05.11.2020.
Ухвалою суду від 05.11.2020 розгляд справи відкладено на 03.12.2020.
У судовому засіданні 03.12.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги. Надаючи суду пояснення зазначив, що відповідачу скеровувалась претензія, однак подання такої та доказів її скерування є правом позивача. Також ствердив, що строк оплати наданих послуг, враховуючи п. 3.1 договору настав 11.04.2020, тому пеня нарахована також з 11.04.2020.
Крім того, представник позивача зазначив, що докази, які підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть подані після прийняття судом рішення.
Представник відповідача підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Ствердила, що їй не відомо про отримання її довірителем претензії та заперечила щодо наявності встановленого у п.3.1 договору строку оплати. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити, проте підтвердила факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу.
Аргументи сторін.
Позовна заява обґрунтована невиконанням укладеного сторонами договору про надання послуг № 13/03/20 від 13.03.2020 в частині оплати за надані послуги по перевезенню вантажу на суму 77 953, 00 грн. Також за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення на підставі п. 4.3 договору 61 973, 43 грн пені.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що розмір заявленої до стягнення пені на суму 61 973, 43 грн є надмірно високим по відношенню до суми боргу - 77 953, 00 грн і підлягає зменшенню; п. 4.3 договору про надання послуг № 13/03/20 від 13.03.2020 суперечить ст. 3 ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, якою передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня; заперечив щодо заявлених витрат на правову допомогу на суму 34 850, 00 грн, оскільки позивач не навів обґрунтувань розміру гонорару адвоката. Враховуючи викладене, у позові просив відмовити.
Обставини справи.
13 березня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Буське сорто-насінницьке підприємство” (Замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю “МВ-Трансбуд” (Виконавець) уклали договір про надання послуг № 13/03/20, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату послуги по перевезенню вантажу (надалі йменуються «послуги»), а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.
За надання передбачених Договором послуг Замовник виплачує Виконавцю суму за надані послуги згідно актів виконаних робіт (п. 3.1 Договору).
Здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг (п. 3.2. Договору).
Згідно з п. 3.3. Договору підписання Акта приймання-передачі наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.
Відповідальність сторін передбачена у розділі 4 Договору, зокрема, у п. 4.3 зазначено, що у разі прострочення оплати послуг, наданих Виконавцем, Замовник сплачує пеню у розмірі 0, 5% за кожний день прострочення.
Також сторонами укладено специфікації до Договору, згідно з якими Виконавець надає послуги з автоперевезення, а саме: № 1 від 13.03.2020, загальна вартість Товару - 90 000, 00 грн; № 2 від 06.04.2020, загальна вартість Товару - 59 999, 04 грн; № 3 від 08.04.2020, загальна вартість Товару - 19 528, 00 грн.
На виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу по маршруту с. Велика Омеляна, Рівненська область - с. Ожидів, Львівська область на загальну суму 77 953, 00 грн, що підтверджується актами надання послуг № 81 від 06.04.2020 на суму 7 975, 00 грн, № 82 від 06.04.2020 на суму 8 795, 00 грн; № 83 від 07.04.2020 на суму 25 245, 00 грн; № 84 від 08.04.2020 на суму 16 410, 00 грн; № 85 від 10.04.2020 на суму 19 528, 00 грн.
Акти надання послуг підписані представниками двох сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб сторін договору та містять посилання на договір № 13/03/20 від 13.03.2020.
Також позивачем долучено товарно-транспортні накладні, які містять підпис та печатку відповідача про отримання вантажу.
30.04.2020 сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період: квітень 2020 року за договором про надання послуг № 13/03/20 від 13.03.2020, у якому відображено кінцеве сальдо на суму 77 953, 00 грн.
Отже, позивач просив стягнути з відповідача 77 953, 00 грн основної заборгованості та 61 973, 43 грн пені.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
Абзацом 2 п. 2 ст. 908 ЦК України встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч.1 ст. 909 ЦК України).
Згідно з ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору про надання послуг № 13/03/20 від 13.03.2020 здійснив перевезення вантажу на загальну суму 77 953, 00 грн, що підтверджується актами надання послуг.
Зазначені обставини не заперечуються обома сторонами.
Проте доказів оплати послуг з перевезення матеріали справи не містять.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Поряд з цим, строк оплати наданих послуг з перевезення ні в договорі, ні в специфікаціях, ні в акті звірки чи актах наданих послуг сторонами не встановлено.
Тому в даному випадку підлягає до застосування ч. 2 ст. 530 ЦК України, якою передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки положеннями цих статей не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. При цьому волевиявлення щодо виконання боржником відповідного обов'язку має бути вчинено кредитором в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до відома боржника (аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19).
Оскільки матеріали справи не містять вимоги позивача до відповідача до подання позову про сплату заборгованості, моментом пред'явлення вимоги слід вважати - скерування позовної заяви.
Тому позивачем правомірно заявлено до стягнення 77 953, 00 грн основної заборгованості, яка підлягає до стягнення.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.
Позивачем заявлено до стягнення 61 973, 43 грн пені, нарахованої на суму основної заборгованості - 77 953, 00 грн за період 11.04.20.2020-16.09.2020.
Враховуючи те, що строк оплати за надані послуги настав після подання позову, заявлена до стягнення пеня задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Оскільки позивачем реалізовано своє право на формування доказової бази при поданні позову та не долучено претензії, яку як ствердив позивач було надіслано відповідачу, враховуючи відсутність у чинному процесуальному кодексі права суду витребовувати докази з власної ініціативи, суд, керуючись наявними у матеріалах справи доказами встановив, що строк оплати наданих послуг настав після скерування позовної заяви.
Судом також відхиляються як необґрунтовані посилання представника позивача на те, що у п. 3.1 встановлено строк оплати, оскільки у такому лише зазначено, що відповідач повинен оплатити позивачу суму за надані послуги згідно актів виконаних робіт. Проте строку, впродовж якого відповідач зобов'язується оплатити надані послуги, сторонами не встановлено.
Враховуючи викладене, до стягнення підлягає 77 953, 00 грн основного боргу, а в задоволенні вимоги про стягнення 61 973, 43 грн слід відмовити.
Щодо судового збору.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Буське сорто-насінницьке підприємство” (місцезнаходження: 80530, Львівська обл., Буський р-н, село Ожидів, ідент. код: 22342296) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МВ-Трансбуд” (місцезнаходження: 33003, Рівненська обл., місто Рівне, ВУЛИЦЯ ГАГАРІНА, будинок 39, ідент. код: 38949541) 77 953, 00 грн основного боргу та 1 171, 02 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні позовної вимоги про стягнення 61 973, 43 грн пені відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Галамай О.З. з 07.12.2020 по 18.12.2020 та подальшим перебуванням у відпустці, повний текст рішення складено 22.12.2020.
Суддя Галамай О.З.