ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.12.2020Справа № 910/15117/20
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна"
вул. Січових Стрільців, 40, м. Київ, 04053
до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, м. Київ, 02081
про стягнення 6 972,06 грн.
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" відшкодування шкоди 6 972,06 грн. в порядку регресу, посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року було прийнято справу до провадження, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.10.2020 надійшло повідомлення про страхове покриття від Моторного (транспортного) страхового борю.
13.11.2020 відповідачем до суду подано відзив, з матеріалів котрого вбачається, що останнім сплачено на користь позивача 5 972,06 грн. страхового відшкодування.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» і ОСОБА_1 було укладено договір комплексного добровільного страхування приватного майна, загальної цивільно-правової відповідальності перед третіми особами, транспортного засобу та багажу, що ним перевозиться № RZ.22116 від 20.02.2018 року, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля Subaru Legacy, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі - Застрахований автомобіль).
31.05.2018 року в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля під управлінням водія ОСОБА_1 та автомобіля Volkswagen Golf, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під управлінням ОСОБА_2 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» автомобіль.
Згідно з постановою Оболонського районного суду міста Києва від 11.07.2018 року особою винною в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. що призвело до настання ДТП, є водій ОСОБА_2 .
Згідно зі Звітом № 198045 від 12.06.2108 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого автомобіля з урахуванням зносу становить 18 108 грн. 04 коп.
Згідно умов договору страхування ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» сплатило Страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 7 972 грн. 06 коп. Виплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у відповідності до статті 25 Закону України «Про страхування» на підставі Звіту про результати огляду місця ДТП (заяви Страхувальника про настання страхового випадку) від 31.05.2018 року та страхового акту № UA2018053100064/L01/01 від 15.06.2018 року. Факт зазначеної виплати платіжним дорученням № 17439 від 15.06.2018 року.
Отже, після виплати страхового відшкодування у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виникло право вимоги до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент настання страхової події була забезпечена в Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/006908695 (надалі - Поліс), яким передбачено ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну потерпілого в сумі 100 000 грн. 00 коп. та франшизу у розмір 1 000 грн. 00 коп.
20.02.2019 року з метою досудового врегулювання спору до ПАТ «HACK «Оранта» було направлено вимогу про відшкодування завданої майнової шкоди. Дана вимога була отримана 22.02.2019 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення.
Однак, ПАТ «HACK «Оранта» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що у ПАТ «HACK «Оранта» відсутні підтвердження того, що транспортний засіб Volkswagen Golf, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 було ввезено на митну територію України ОСОБА_2 та цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 дійсно була забезпечена полісом № АМ/006908695 виданим ПАТ «HACK «Оранта».
Позивач виконав свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору.
Таким чином Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору.
Згідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України "Про страхування", або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене.
В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно (автомобіль). В п. 1.1, 1.4, 1.7 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин по страховому випадку, що настав 18.09.2018) наведені визначення наступних термінів:
- страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;
- особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;
- забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України (визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Стаття 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надає визначення поняття "шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого". Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана:
з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
В спірному випадку позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума страхового відшкодування, виплаченого позивачем на умовах договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в ДТП, з урахуванням ліміту по майну за полісом АМ/006908695. При цьому право вимоги до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків, завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика.
Відповідно до полісу АМ/006908695, судом встановлено, що транспортний засіб, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача транспортному засобу, взято на страхування з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (відповідачем), ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну визначений в сумі 100 000,00 грн., строк дії полісу встановлений з 18.04.2018 по 17.04.2019.
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом № АМ/006908695, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 910/7449/17, у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17, а також і у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 916/2517/17.
Положеннями Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (ст. 12) передбачена можливість встановлення франшизи при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, розмір якої при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що франшиза за полісом № АМ/006908695 становить 1000,00 грн.
Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, що була дійсною на момент виникнення спірних правовідносин) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, під час розгляду справи, зокрема до поданого відзиву відповідачем було додано платіжне доручення № 152648 від 05.11.2020 на суму 5 972,06 грн з призначенням платежу "Страх. відшк. згідно регресн вимоги Без ПДВ".
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача частину суми основної заборгованості.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи, що предмет спору (стягнення в сумі 5 972,06 грн) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 5 972,06 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідач у відзиві просить закрити провадження у зв'язку із сплатою ним на користь позивача суму страхового відшкодування в порядку регресу. Водночас, суд звертає увагу відповідача, що позивачем при зверненні до суду, відповідно до розрахунку позовних вимог було віднято суму франшизи у розмірі 1000,00 грн. від виплаченого позивачем страхового відшкодування. За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно ще раз зменшено суму страхового відшкодування, що належить до виплати позивача на суму франшизи.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 6 972,06 грн. обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За наведених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 6 972,06 грн. страхового відшкодування підлягає задоволенню повністю в сумі 1000 грн. 00 коп.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" підлягають задоволенню частково.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі №910/15117/20 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення 5 972,06 грн. - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
2. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" задовольнити частково.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, м. Київ, 02081; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" (вул. Січових Стрільців, 40, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 351005) страхове відшкодування у сумі 1 000 грн. 00 коп. та судовий збір у сумі 301 грн. 49 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Суддя М.О. Лиськов