ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2020Справа № 910/11623/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АМАКО УКРАЇНА"
до відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕСТ АКТИВС"
про стягнення 2 604 199,86 грн.,
за участю представників:
від позивача: Дацко В.А.;
від відповідача: не з'явився.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АМАКО УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕСТ АКТИВС", в якій просить стягнути заборгованість у розмірі 2 604 199,86 грн., яка складається з: 1 923 884, 92 грн. - основного боргу; 213 909,97 грн. - пені; плати за користування товарним кредитом - 431 615, 57 грн.; 34 789, 40 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем терміну оплати поставленого позивачем товару на виконання умов Договору купівлі-продажу №13688/354381 від 02.04.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 07.09.2020. Крім того, вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повного або часткового погашення боргу).
04.09.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
07.09.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 відкладено підготовче засідання на 07.10.2020.
14.09.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 повернуто зустрічну позовну заяву відповідачу.
07.10.2020 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 19.10.2020.
19.10.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшла заява про зупинення розгляду справи, у задоволені якої судом було відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 відкладено підготовче засідання у даній справі на 28.10.2020.
28.10.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
Підготовче засідання, призначене на 28.10.2020, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 призначено підготовче засідання у даній справі на 23.11.2020.
23.11.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, в задоволенні якого судом було відмовлено в судовому засіданні.
У підготовчому засіданні 23.11.2020 представник позивача заперечував щодо задоволення клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та оголосив усне клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2020.
У судове засідання 16.12.2020 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0105477201195 на офіційну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГЕНЕРАЛА АЛМАЗОВА, будинок 18/7, офіс 620.
З відомостей з офіційного веб-сайту «Укрпошта» вбачається, що поштове відправлення № 0105477201195 станом на 16.12.2020 не було вручено під час доставки.
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 виходив з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
В свою чергу, станом на день вирішення даного спору відзиву, або будь-яких інших заяв по суті спору, так само як і доказів повного або часткового погашення заборгованості, контррозрахунку позовних вимог, відповідач до суду не подав.
Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Представник позивача у судовому засіданні 16.12.2020 надав усні пояснення щодо предмету спору та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Враховуючи сплив процесуального строку, передбаченого для розгляду справи по суті, приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, не заявив інших заяв та клопотань по суті спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
02.04.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №13688/354381 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується протягом дії даного Договору поставляти покупцю запасні частини для сільськогосподарської та будівельної техніки та обладнання, комерційних автомобілів, причепів, автохімію, мастила (оливи), покришки, супутні товари для вищезазначеної техніки, що остаточно погоджуються сторонами в накладних або додатках до цього Договору, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на встановлених Договором умовах.
Згідно з п. 1.2 загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що поставляється за цим договором, визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару, поставленого окремими партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов договору протягом його дії.
У п. 1.3 договору сторони домовились, що за домовленістю сторін, постачальником можуть бути надані послуги з сервісного обслуговування техніки покупця, про що сторонами укладається додаток, в якому мають бути зазначені умови, порядок надання послуг з сервісного обслуговування техніки та порядок розрахунків за надані послуги. додаток про надання послуг з сервісного обслуговування є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату товару на умовах 100% передплати за замовлену партію товару згідно рахунка постачальника.
Рахунок підлягає оплаті протягом 3 (трьох) банківських днів з дати його виставлення. В разі порушення покупцем даної умови рахунок вважається недійсним, а постачальник має право змінити ціну товару (п. 5.1.1 договору).
Відповідно до п. 5.3 договору якщо товар поставлено без попередньої оплати, а додаток про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов'язаний оплатити вартість такого товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній.
Згідно з п. 5.5 договору в разі наявності заборгованості у покупця за поставлені товари, кошти, які поступають на розрахунковий рахунок постачальника, зараховуються в рахунок погашення такої заборгованості згідно хронологічного порядку її виникнення та до повного її погашення, незалежно від призначення платежів у платіжному дорученні.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач лише частково виконав грошові зобов'язання з повної та своєчасної оплати отриманого за Договором товару, внаслідок чого виникла заборгованість, на яку також нарахована пеня, інфляційні втрати, а також заявлено до стягнення плату за користування товарним кредитом, яка передбачена умовами Договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що на виконання умов укладеного Договору, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи. Загальна сума прийнятого відповідачем товару у спірний період склала 3 645 007,02 грн.
Видаткові накладні (копії яких наявні в матеріалах справи) підписані повноважними представниками сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості якості товару, а також строків його поставки. Крім того, зазначені видаткові накладні містять посилання саме на реквізити укладеного між сторонами Договору.
Судом встановлено, що сторонами також було укладено Додаток № 2 до Договору, у п.1.3. якого погоджено, що товар, в межах дії цього додатку, постачається на умовах відстрочки платежу і товарного кредиту (у випадках, визначених цим Додатком). Покупець зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого Товару згідно із Договором та цим Додатком протягом 60 календарних днів з дня отримання відповідного Товару.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар згідно видаткових накладних. При цьому, зважаючи на положення розділу 5 Договору, а також умови Додатку №2 до Договору в частині порядку здійснення розрахунків, суд дійшов висновку про те, що обов'язок покупця з оплати отриманого ним товару по кожній окремій видатковій накладній є таким, що настав.
Разом з цим, матеріалами справи, зокрема наданими позивачем платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку, підтверджується, що відповідач лише часткового здійснив оплату товару на загальну суму 1 719 379,20 грн. При цьому, частина товару на суму 1 742,90 грн. була повернута відповідачем, внаслідок чого остаточна заборгованість покупця у зв'язку з неповною оплатою отриманого товару станом на момент звернення позивача з даним позовом склала 1 923 627,82 грн.
Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості у розмірі 1 923 627,82 грн. Жодних доказів спростування суми основного боргу відповідачем не надано, а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків оплати товару, а також плати за користування товарним кредитом, суд зазначає наступне.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У п. 10.3. Договору сторони передбачили, що при простроченні оплати товару, який поставлено без попередньої оплати, чи наданих послуг, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від вартості неоплаченого товару (товарів) за відповідною накладною за кожен день прострочення, якщо інша відповідальність не передбачена в додатку (додатках) до цього Договору.
Надаючи розрахунок пені, позивач зазначив, що для спрощення розрахунків вирішив взяти лише суму остаточної заборгованості на день подання позову.
При цьому, з позовної заяви вбачається, що позивач здійснив розрахунок з 01.12.2019 по 31.05.2020 включно (посилаючись на п. 2 Договору, в якому визначено, що в будь-якому випадку, оплата за отриманий товар має бути здійснена покупцем в повному обсязі до 30.11.2019.
В цій частині суд звертає увагу, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
При цьому, частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, зважаючи на умови п. 1.3. Додатку № 2 до Договору в частині зобов'язання покупця оплатити повну вартість отриманого Товару протягом 60 календарних днів з дня отримання відповідного Товару, прострочення грошового зобов'язання по оплаті товару, який було поставлено на підставі відповідних накладних, до 01.10.2019, відбулося раніше 01.12.2019 (тобто раніше дати, яку позивач визначив початковою датою нарахування пені).
При цьому, визначення будь-якої дати початку обчислення пені в межах шести місяців нарахування штрафної санкції, є правом позивача. Натомість, датою закінчення нарахування пені в будь-якому випадку має бути дата, яка не перевищує шість місяців саме з моменту реального початку порушення договірного зобов'язання (першого дня виникнення прострочення договірної оплати). Таким чином, нарахування пені за порушення грошового зобов'язання, яке відбулося до 01.12.2019 (тобто по видатковим накладним, які датовані раніше 01.10.2019), повинно бути припинено через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Через що визначення єдиної кінцевої дати нарахування (31.05.2020) для обчислення пені за порушення зобов'язань по накладним, які були підписані сторонами до 01.10.2019, є безпідставним та суперечить приписам законодавства.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Зважаючи на обов'язок суду з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань у розмірі 156 794,49 грн., а відтак позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.
За умовами п. 1.4 додатку загальний розмір несплаченої вартості отриманого Товару Покупцем (дебіторська заборгованість) не може перевищувати 2 000 000,00 гривень.
Підставою для нарахування плати за користування товарним кредитом є існування хоча б однієї з двох умов: а) наявність на дату такого нарахування дебіторської заборгованості Покупця та збільшення на 3 і більше відсотків курсу Євро до української гривні у відношенні до курсу, який був на момент відвантаження товару; б) строк дебіторської заборгованості перевищує строк оплати, який зазначений у п. 1.3. цього Додатку (п. 1.5 додатку).
У п. 1.6 додатку зазначено, що розмір плати за користуванні товарним кредитом (процент по товарному кредиту) згідно з умовами п. 1.5. цього Додатку розраховується як додавання сум, отриманих в пп. 1.6.1-1.6.2:
1.6.1. збільшення на 3 і більше відсотків курсу Євро до української гривні на день розрахунку процентів по товарному кредиту, у відношенні до курсу, який був на момент відвантаження товару (виникнення/збільшення дебіторської заборгованості Покупця перед Постачальником). Сторони погодили використовувати в якості інформації про курси курс продажу на момент закриття торгів на міжбанківському ринку України дані, який опублікований на сайті http://mezhbank.org.ua, а у випадку відсутності даних - на інтернет-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/.
1.6.2. за користування товарним кредитом понад 30 календарних днів з моменту закінчення строку, зазначеного в п. 1.3. цього Додатку - 36% річних від суми неоплаченої в строк дебіторської заборгованості до повного погашення дебіторської заборгованості.
Згідно з п. 1.7 додатку Постачальник має право нараховувати проценти щомісячно, або в кінці терміну товарного кредиту. Постачальник надає Покупцю довідку-розрахунок суми процентів за користування товарним кредитом.
Покупець зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів за користування товарним кредитом протягом 10 календарних днів з дня отримання від Постачальника відповідного розрахунку (п. 1.8 додатку).
У п. 1.9 додатку сторони визначили, що усі оплати від Покупця зараховуються наступним чином: у першу чергу погашається сума нарахованих відсотків за товарний кредит, в другу чергу - погашення вартості Товару (тіла Товарного кредиту), при цьому спочатку оплачується Товар, який був відвантажений раніше, в третю - авансові платежі та попередня оплата за нові поставки.
Цей Додаток вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків між Сторонами - до повного взаєморозрахунку Сторін. В будь якому випадку, оплата за отриманий товар має бути здійснена Покупцем в повному обсязі до 30 листопада поточного року, в якому товар був отриманий Покупцем. У разі отримання Товару в період з 01 по 31 грудня, оплата за отриманий Товар повинна бути здійснена протягом 3 банківських днів з моменту отримання Товару (п. 2 додатку).
Суд зазначає, що право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам ч. 5 ст. 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків за користування товарним кредитом, суд встановив, що він виконаний арифметично правильно, з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов укладеного між сторонами договору. Контррозрахунку та обґрунтованих заперечень з приводу порядку нарахування відсотків відповідачем подано не було. Отже, вимоги про стягнення з відповідача плати за користування товарним кредитом на суму 431 615,57 грн. заявлені позивачем правомірно, обґрунтовано, а відтак підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, суд враховує наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що заявлена сума у розмірі 34 789,40 грн. обчислена позивачем обґрунтовано та арифметично вірно, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, не подав відзив та контррозрахунку позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 1 923 884,92 грн. - основного боргу, 156 794,49 грн. - пені, 431 615,57 грн. - відсотків за користування товарним кредитом, 34 789,40 грн. - інфляційних втрат.
В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕСТ АКТИВС" на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АМАКО УКРАЇНА" суму основного боргу у розмірі 1 923 884,92 грн., пеню у розмірі 156 794,49 грн., плату за користування товарним кредитом у розмірі 431 615,57 грн., інфляційні втрати у розмірі 34 780,26 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 38 160,40 грн.
3. В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2020.
Суддя І.В. Приходько