ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.12.2020Справа №910/15785/20
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення учасників справи у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8)
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26)
про стягнення 8 092,21 грн, -
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (відповідач) суми страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 4 394, 59 грн, 3% річних у розмірі 307, 00 грн, пені у розмірі 2 917, 97 грн та інфляційного збільшення боргу у розмірі 472, 65 грн, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань як страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати відповідні заяви по суті.
29.10.2020 (у встановлений судом строк) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову посилаючись на те, що ДТП сталося 12.09.2017, проте позивач до відповідача із заявою про страхове відшкодування у визначений п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк не звертався, тому в силу п. 37.1 ст. 37 вказаного Закону у страховика є право відмови у виплаті страхового відшкодування. Також відповідач звертає увагу, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права лише у жовтні 2020 року та зі спливом позовної давності, оскільки ДТП відбулося у вересні 2017 року. Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що ним не було отримано від позивача претензію за вих. №ЕЛ_5038 від 16.03.2018, а долучене до позовної заяви позивачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не містить інформації про зміст відправлення. Окрім того, відповідач просить зобов'язати позивача надати до суду достовірний та достатній доказ направлення на адресу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" претензії за вих. №ЕЛ_5038 від 16.03.2018 від 16.03.2018, а саме опис вкладень у цінний лист.
18.11.2020 (у встановлений судом строк) позивачем було подано заяву про поновлення строку позовної давності. В даній заяві позивач вказує, що він звернувся до суду після того, як сплив строк позовної давності, оскільки у його представника був відсутній доступ до деяких матеріалів справи в оригіналі, які необхідні були для подачі позовної заяви, у зв'язку роботою компанії на дистанційному режимі, що зумовлено запровадженням карантину на всій території України. А тому, просить суд врахувати, що строки позовної давності продовжені на час дії карантину та у зв'язку з чим просить поновити строк позовної давності для подання позовної заяви до суду.
Також, 18.11.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він не погоджується з запереченнями відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи на те, що ним здійснювались дії щодо врегулювання даного спору у досудовому порядку. Зокрема, ним направлялась відповідачу претензія за вих. №ЕЛ_5038 від 16.03.2018 від 16.03.2018 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0305609003184 на підтвердження чого долучено до відповіді на відзив копію опису вкладення у цінний лист за №0305609003184 та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за №0305609003184, з якого вбачається, що дане рекомендоване повідомлення було отримане відповідачем 19.03.2018. Також, позивач зазначає, що його представником з електронної пошти було направлено електронний лист на адресу представника відповідача зі списком неоплачених справ, в тому числі і справі за полісом; АК/0690480, дата ДТП 12.09.2017, ТЗ СК «АХА Страхування» Volkswagen Polo д/н НОМЕР_1 , претензія ЕЛ_5038 від 16.03.2018.
30.11.2020 до суду від відповідача надійшли заперечення в яких він не погоджується з твердженнями позивача щодо неможливості подання позову у строк визначений Цивільним кодексом України та не визначає причини пропуску поважними. Так, зокрема, він вказує, що в період з 06 квітня 2020 року та 13 серпня 2020 року позивач звертався до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із позовними заявами як мінімум 7 разів, Також позивач не конкретизував до яких саме оригіналів матеріалів страхової справи у нього не було вільного доступу, що в подальшому завадило поданню позовної заяви у встановлений строк та жодним чином не довів факту роботи в дистанційному режимі.
04.12.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшли пояснення в яких він просить поновити строк позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного Кодексу України, оскільки відповідно до Закону України №540-ІХ в редакції від 24.06.2020 є продовженим.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
28.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна» (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування», яке в подальшому змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Аркс» (позивач, страховик) було укладено договір добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності власників наземного транспорту та від нещасного випадку на транспорті №пл295327ак7ф.17 (договір страхування), зі строком дії, зокрема з 28.08.2017 по 27.08.21, відповідно до якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 .
12.09.2017 в м. Києві на Гната Юри, 20, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та «Dacia Logan», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 18.10.2017 №759/13857/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
13.09.2017 ОСОБА_1 звернулася до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.
Відповідно до рахунку ТОВ «АВТОСОЮЗ» (СТО) №123032616 від 14.09.2017 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження в ДТП складає 5 394, 59 грн.
Згідно п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
В ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
15.09.2017 позивачем було складено страховий акт №АХА22290894, з якого вбачається, що страхове відшкодування, яке підлягає виплаті страхувальнику складає 5 394, 59 грн.
На підставі листа від 15.09.2017 Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна», позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «АВТОСОЮЗ» (СТО) страхове відшкодування в розмірі 5 394, 59 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №371772 від 18.09.2017.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Оскільки цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи була застрахована у відповідача згідно полісу АК/0690480 (ліміт за шкоду майну 100 000,00 грн, франшиза 1 000,00 грн), позивач звернувся до відповідача з претензією №ЕЛ_5038 від 16.03.2018 про виплату страхового відшкодування у розмірі 5 394,59 грн, яка була отримана відповідачем 19.03.2018 про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0035609003184.
У зв'язку з тим, що відповідач у межах встановленого строку (90 днів), який сплинув 18.06.2018 року відповіді на заяву не надав, не прийняв рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування та не здійснив виплату страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 4 394,59 грн, а також 3% річних у розмірі 307,00 грн, пеню у розмірі 2 917,97 грн та інфляційне збільшення у розмірі 472,65 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків (п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно з приписами ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.
Таким чином, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність винної особи на момент скоєння ДТП була застрахована у відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/0690480 з лімітом відповідальності по майну 100 000,00 грн та франшизою 1 000,00 грн.
Отже, особою, відповідальною за завдані у цьому випадку збитки, відповідно до Закону, у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є відповідач.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Тому, на підставі вищезазначених норм чинного законодавства та у зв'язку з укладенням полісу №АК/0690480 відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну третім особам внаслідок експлуатації автомобіля «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу №АК/0690480, відповідач повинен був відшкодувати позивачу у встановлений законом строк шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (100 000,00 грн.), у межах суми, що перейшла до позивача, яка складає 4 394,59 грн (5 394,59 грн (страхове відшкодування) - 1 000,00 (розмір франшизи згідно полісу)).
Відповідно до ч. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; - у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Проте, відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що він не отримував претензію позивача за вих. №ЕЛ_5038 від 16.03.2018, а надане позивачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не містить інформації про те, що саме вказана претензія була отримана відповідачем. У зв'язку з чим, позивачем було пропущено законом встановлений термін для звернення за виплатою страхового відшкодування.
Однак суд не може погодитись з вищенаведеними доводами відповідача, з огляду на наступне.
Згідно з п.п. 59, 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля.Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.
Таким чином, належним доказом надіслання певного документу є опис вкладення, який підтверджує зміст поштового відправлення.
Так, до відповіді на відзив позивачем було долучено копію опису вкладення у цінний лист за №0305609003184, який підтверджує зміст поштового відправлення №0305609003184 та з якого вбачається, що на адресу відповідача було направлено «Претензія вих №ЕЛ_5038 від 16.03.2018 року з додатками - 31 арк.». Також копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0305609003184 підтверджується отримання відповідачем зазначеної претензії 19.03.2018.
Таким чином, відповідачем не спростовано того, що позивач не звертався до нього з претензією за вих. №ЕЛ_5038 від 16.03.2018 від 16.03.2018 про виплату страхового відшкодування.
Однак, у межах встановленого строку (90 днів), відповідач відповіді на заяву не надав, зокрема, не прийняв рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування, як і не здійснив страхове відшкодування.
З урахуванням вищевикладеного та того, що відповідач не заперечив обставини, викладені у позовній заяві, та не надав суду жодних доказів, які б спростовували його обов'язок здійснити виплати страхового відшкодування, як і не надано ним доказів сплати страхового відшкодування у розмірі 4 394,59 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 4 394,59 грн підлягають задоволенню.
Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 307,00 грн, пені у розмірі 2 917,97 грн, інфляційного збільшення боргу у розмірі 472,65 грн за період з 18.06.2018 по 15.10.2020 відносно суми невиплаченого страхового відшкодування.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі №910/22034/15.
Оскільки дані правовідносини сторін виникли не з договірних правовідносин, а з інших підстав, передбачених цивільним законодавством й сторонами не визначено строку виконання боржником його зобов'язання відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, Суд враховує положення часини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже було зазначено судом, позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих. №ЕЛ_5038 від 16.03.2018, яка була отримання останнім 19.03.2018, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення №0305009003184.
Відповідно до ст. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, останнім днем встановленого строку для виплати відповідачем суми страхового відшкодування було 18.06.2018, оскільки 17.06.2018 є вихідним днем.
Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.
Беручи до уваги викладене вище, враховуючи те, що останнім днем строку, встановленого відповідачу для здійснення відповідної оплати було 18.06.2018, борг зі сплати суми страхового відшкодування, як і перебіг періоду, за який позивач вправі нараховувати пеню, виник/розпочався з 19.06.2018.
Таким чином, судом було здійснено перерахунок 3% річних, за результатами якого, судом встановлено, що сума 3% річних за період з 19.06.2018 по 15.10.2020 становить 306,73 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 917,97 грн за період з 18.06.2018 по 15.10.2020, суд зазначає наступне.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.
За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з п.1 ч.2 ст.551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 вказаного Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
При цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Як вже було встановлено судом, останнім днем встановленого строку для виплати відповідачем суми страхового відшкодування було 18.06.2018.
Отже, пеня підлягає нарахуванню тільки протягом шести місяців з дня прострочення зобов'язання та у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення платежу.
Згідно зі статтями 252, 253 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 2 статті 255 Цивільного кодексу України визначено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Таким чином, з огляду на викладене та те, що позовну заяву подано позивачем до суду 16.10.2020, а вимоги про стягнення з відповідача пені заявлено за період з 18.06.2018 по 15.10.2020, тоді як позивач мав право на стягнення з відповідача пені за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а нарахування пені є припиненим з 19.12.2018 у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності для стягнення пені та відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про подання позову Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" зі спливом позовної давності і просить суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності, суд відмовляє позивачу у частині вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 917, 97 грн.
Щодо заявлених вимог позивача про стягнення інфляційного збільшення боргу в розмірі 472, 65 грн, суд зазначає наступне.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Таким чином, суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за нарахований позивачем період прострочки з липня 2018 по жовтень 2020 у розмірі 472,65 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні збільшення за загальний період прострочки з 01.07.2018 по 30.09.2020 у розмірі 468,02 грн.
Щодо поданої позивачем заяви про поновлення строку позовної давності та клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності, суд зазначає.
Стаття 256 ЦК України вказує, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, про що зазначено у ст. 257 ЦК України.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 ЦК України).
Кабінетом Міністрів України 11.03.2020 року було винесено постанову №211 на підставі якої на всій території України починаючи з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено карантин.
Дію карантину встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020 та №956 від 13.10.2020.
Наразі, карантин продовжено до 31.12.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №956 від 13.10.2020.
Як зазначено у п. 12 Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідна норма ЦК України набрала чинності 02.04.2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ДТП в якому було пошкоджено автомобіль страховика позивача відбулось 12.09.2017.
Отже, строк з якого позивач мав право звертатися до відповідача з вимогою повернення авансового платежу починає рахуватися з 13.09.2017, як і позовна давність для звернення із позовом до суду, та у відповідності до ст. 257 ЦК України цей строк мав закінчитися 13.09.2020, однак внесені зміни до Перехідних положень ЦК України (пункт 12) щодо перебігу строку позовної давності продовжили дію такої позовної давності на час дії карантину впровадженого Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, строк позовної давності позивачем при зверненні до суду з позовом не пропущено, а тому заява позивача про поновлення строку позовної давності та клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" підлягають частковому задоволенню та до стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь позивача підлягає сума страхового відшкодування в розмірі 4 394,59 грн, 3% річних у розмірі 306,73 грн та інфляційне збільшення боргу у розмірі 468,02 грн.
Судовий збір у розмірі 1 342,80 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (код ЄДРПО 32382598, адреса: 0113, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (код ЄДРПО 20474912, адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8) страхове відшкодування в порядку аброгації у розмірі 4 394, 59 грн (чотири тисячі триста дев'яносто чотири гривні 59 коп.), 3% річних у розмірі 306, 73 грн (триста шість гривень 73 коп.), інфляційне збільшення боргу у розмірі 468, 02 грн (чотириста шістдесят вісім гривень 02 коп.) та судовий збір у розмірі 1 342, 80 грн (одна тисяча триста сорок дві гривні 80 коп.)
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяС.М. Морозов