88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
14.12.2020 м. Ужгород Справа № 907/694/20
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/694/20
за позовом власника індивідуального бізнесу Едмундас Кубіліус, Литва до фізичної особи - підприємця Бабинець Василя Васильовича, м. Виноградів про стягнення суми 191406,24грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області із позовом до відповідача про визнання арбітражного застереження, викладеного в п.2 Розділу 9 №04/UKR від 07.09.2018 року укладеного між Власником індивідуального бізнесу Едмундас Кубіліус та ФОП Бабинець В.В., - таким, що не може бути виконано, а також стягнення суми 6 864 Євро, що еквівалентно станом на день подання позовної заяви до суду за курсом Національного банку України (26, 02 грн.), -178 601,28грн., суми 12 804,96грн., з яких 5 196,56грн. - 3% річних за користування грошовими коштами та 7 608,40грн. - інфляційні збитки за період з 01.01.2019 року по 20.12.2019 року., посилаючись на вимоги статей 3, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 629, 655, 656, 664, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України, статей 21, 22, 124 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвекції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки справа №907/694/20 не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв'язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.10.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 20.11.2020 р.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 09.10.2020 року подав відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог.
Заявив, що вказаний позов зумовлений недобросовісною поведінкою позивача. Вказує на те, що відповідач на виконання умов контракту поставив товар на склад у місті Виноградів, однак покупець його не забрав.
Звертає увагу на те, що жодних претензій не отримував, також не підписував жодних актів щодо невідповідності товару. Вказує на те, що позивач просто не забрав товар, який і на час розгляду справи перебуває на складі.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
07.09.2018 року між Власником індивідуального бізнесу (надалі - ВІБ) Едмундас Кубіліус та ФОП Бабинець В.В. було укладено Контракт №04/UKR.
За умовами пункту 1 якого Продавець продає, а Покупець купляє лісоматеріали -дрова листових порід (бук), далі товар «Товар» згідно специфікації (додаток номер №1 до контракту).
Відповідно до Специфікації: 1. Дрова листкових порід (бук) колоті в ящиках (піддонах), не прикорінні. Розмір поліна: А) довжина 25-33 см. Б) ширина/товщина 8-16 см. В) Розмір ящиків (піддонів) 1*1*1*80 Г) Кількість 260 ящиків. Д) ціна -1 ящика = 88,00 Євро. Вартість ящика входить у вартість товару. Обмір об'єму проводиться відповідно до ДСТУ 4020-2-2001. Лісоматеріали круглі. Якість товару має відповідати ГОСТ 3243-88. Допуск кривизни, подвійна вершина, грибкові зараження, пошкодження москітами. Упаковка - ящик. Строк поставки до 31 грудня 2018 року.
Розділом 5 передбачено, що доставка товару проводиться автомобільним транспортом на умовах FCА місто Виноградів в терміни і об'ємах вказаних у додатку №1 до договору.
Згідно пункту 2 Контракту продавець забезпечує товар наступними товаро-супроводжуючими документами : міжнародна товаротранспортна накладна (CMR), рахунок фактура на кожну партію з додатковою специфікацією до товару, фітосанітарний сертифікат, сертифікат походження, специфікація, інша документація, якщо вона обумовлена додатком до Контракту.
На підставі вищевказаного контракту, Відповідачем було надано рахунки (Інвойс) на оплату: Рахунок (Інвойс) №1від 07.09.2018 року; - Рахунок (Інвойс) №2 від 07.09.2018 року; - Рахунок (Інвойс) №3від 07.09.2018 року.
Згідно банківської довідки №452131від 12.09.2018 року на суму 6 864 євро. Позивач, свої обов'язки за контрактом виконав, оплативши рахунки.
Згідно п.1 розділу 9 Контракту - сторони роблять усе можливе, щоб будь- які спірні питання, розбіжності, претензії, які можуть виникнути по цього Контракту, були врегульовані шляхом взаємних переговорів.
За доводами позивача відповідач в порушення умов контракту не поставив товар. У зв'язку з чим позивач, 28.12.2018, 15.05.2019, 06.08.2019, 20.11.2019, направляв відповідачу претензії однак такі залишені без відповіді та задоволення.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
У відповідності з частиною першою статті 4 Закону України Про міжнародне приватне право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Із частини другої та третьої статті 32 Закону України Про міжнародне приватне право, вбачається, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу (частина перша статті 44 Закону України Про міжнародне приватне право).
Згідно з листом Вищого господарського суду України від 01.01.2009р.“Про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів”, відзначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних з неналежним виконанням договірних зобов'язань, слід приймати до уваги відповідні норми Закону України “Про міжнародне приватне право” і Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.
Відповідно до розділу 9 контракту всі питання вирішуються шляхом переговорів. При неможливості розгляду спірних питань сторони домовились, що цей розгляд буде проводитись в арбітражному суді при торгово - промисловій палаті України.
Як вбачається з вищевказаного контракту, сторони домовились про передачу спору, в разі його виникнення, на вирішення конкретної арбітражної установи.
Втім, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань такої юридичної особи як «арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України» в Україні не існує.
За вищенаведених обставин арбітражна угода, укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті № 04/UKR від 07.09.2018 року, не може бути виконана.
Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2018 року в господарській справі №906/493/16 вказав на неможливість вирішення спору в арбітражному порядку за наявності в арбітражній угоді помилки в назві чи місцезнаходженні арбітражної установи. Так, відсилання до арбітражної установи, якої не існує, або наявність інших неточностей, що не дають змоги встановити справжні наміри сторін щодо передачі спору, в разі його виникнення, на вирішення певної арбітражної установи, може бути підставою для визнання арбітражної угоди недійсною.
У будь-якому випадку угода про передачу спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу не може бути перешкодою для звернення сторін за захистом своїх прав до державного (національного) суду. Вирішення спору в арбітражному порядку, хоча і е прерогативою сторін, та це лиш спосіб захисту порушених прав як альтернативний засіб вирішення спору та як найбільш сприятливий механізм правового врегулювання. Право на звернення до державного (національного) суду не може бути обмежено жодною угодою.
Така правова позиція відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у його постанові від 15 січня 2019 року в господарській справі № 910/17566/17.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу купівлі-продажу товару на підставі Контракту, згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, частини 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з нормою частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання - кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
У спірній ситуації підставою виникнення зобов'язальних відносин між сторонами є факт укладання Контракту та факт його виконання позивачем шляхом оплати обумовленого контрактом товару.
Судом встановлено, що договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу та поставки, а тому правовідносини щодо виконання зобов'язань регулюватися Главою 54 ЦК України та Главою 30 ГК України.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Спір у даній справі виник у зв'язку з не виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки оплаченого позивачем товару.
Розділом 5 зокрема передбачено, що доставка товару проводиться автомобільним транспортом на умовах FCА місто Виноградів в терміни і об'ємах вказаних у додатку №1 до договору.
Згідно пункту 2 розділу 5 Контракту продавець забезпечує товар наступними товаро-супроводжуючими документами: міжнародна товаротранспортна накладна (CMR), рахунок фактура на кожну партію з додатковою специфікацією до товару, фітосанітарний сертифікат, сертифікат походження, специфікація, інша документація, якщо вона обумовлена додатком до Контракту.
Згідно з Incoterms 2000 термін FCA - FREE CARRIER/Франко-перевізник означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.
У матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем свого обов'язку з поставки товару, як і відсутні докази наявності всіх товаро-супроводжуючих документів передбачених контрактом.
Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання Відповідачем обов'язку з поставки товару та ним не надано суду жодних доказів у спростування цього. У зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення суми 6 864,00 євро, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому твердження відповідача, про те, що він на виконання умов контракту поставив товар на склад у місті Виноградів, який і на час розгляду справи перебуває на складі судом не беруться до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження таких обставин.
Разом з цим, з огляду на положення ст.76 Господарського процесуального кодексу України подані відповідачем фотографії не підтверджують та не спростовують встановлені в ході розгляду справи події, оскільки, з них неможливо встановити обставини, які входять в предмет доказування по даній справі.
Крім того, зважаючи на порушення відповідачем свого зобов'язання, позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення суми 5 196,56 грн. 3% річних та 7 608,40 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2019 по 20.12.2019 року.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.
Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.
За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати, як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 15.10.2013 р. у справі 3-30гс13; від 16.09.2014 р. у справі 3-90гс 14.
Суд вважає за можливе відзначити, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
В своїй постанові від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17 Верховний суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду відзначив, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Аналогічний висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, який викладений у постанові від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14.
За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Контрактом № 04/UKR від 07.09.2018 розмір таких процентів не встановлено.
Враховуючи те, що позивач звернувся з позовними вимогами про повернення суми попередньої оплати, що не є грошовим зобов'язанням у розумінні Цивільного кодексу України, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 5 196,56 грн. 3% річних та 7 608,40 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2019 по 20.12.2019 року.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги власника індивідуального бізнесу Едмундас Кубіліус, Литва до фізичної особи - підприємця Бабинець Василя Васильовича, м. Виноградів про стягнення суми 191 406, 24 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 178 601,28 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в сумі 2 679,03 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з фізичної особи - підприємця Бабинець Василя Васильовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь власника індивідуального бізнесу Едмундаса Кубіліуса (Lietuva, Birzai, Ateities-3 LT-41156) суму 6 864,00 євро (шість тисяч вісімсот сорок чотири євро), що в еквіваленті по курсу НБУ станом на момент подання позову становить 178 601,28 грн. (сто сімдесят вісім тисяч шістсот одну гривню 28 коп.) основного боргу, а також суму 2 679,03 грн. (дві тисячі шістсот сімдесят дев'ять гривень 03 коп.) - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 22.12.2020
Суддя О.Ф. Ремецькі