Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"21" грудня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/460/20
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Веркалець У.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: адвокат Кисіль Т.В., довіреність №14-116 від 09.04.2020 (в режимі відеоконференції)
від відповідача: адвокат Приведьон В.М., довіреність №453 від 12.11.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія " Нафтогаз України" ( м. Київ)
до Комунального підприємства "Озерне" Новогуйвинської селищної ради (смт Озерне)
про стягнення 430 368,28грн (заява позивача від 03.06.2020 року за №14/4-3785-20 про зменшення розміру позовних вимог)
Судове засідання проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon"
Процесуальні дії по справі.
Господарським судом Житомирської області за правилами загального позовного провадження відкрито провадження у справі за позовом АТ "НАК" Нафтогаз України" до відповідача КП "Озерне" Новогуйвинської селищної ради про стягнення 548 788, 82 грн у складі вимог пені, 3%річних та інфляційних втрат за прострочення в оплаті поставленого природного газу за договором №5099/1718-ТЕ-10 постачання природного газу від 14.09.2017р. ( надалі у тексті - Нафтогаз України та Комунальне підприємство).
Ухвалою суду від 07.07.20р. прийнято до розгляду заяву Нафтогаз України від 03.06.2020 року за №14/4-3785-20 (вх. г/с №02-44/780/20 від 04.06.2020 року) про зменшення розміру позовних вимог із суми 548 788, 82 грн до суми 430 368, 28 грн.
Ухвалою суду від 19.10.20р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.11.20р.
На стадії розгляду справи по суті у судових засіданнях 02.11.20р., 12.11.20р. та 21.12.20р. досліджувались правові висновки об'єднаної палати ВС КГС, викладені у постановах від 26.06.20р. у справі №904/1210/18 та від 16.10.20р. у справі №903/918/19 про те, що порядок розрахунків теплогенеруючих організацій, які купують природний газ у гарантованого постачальника для виробництва теплової енергії, встановлений постановою № 217 не змінює строки здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та виробниками теплової енергії та не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів , зокрема у вигляді пені за прострочення оплати та відповідальності за ч.2 ст. 625 ЦК України з оплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції. Досліджувались також постанови Верховного Суду у справах №910/3657/18, №916/2286/18, № 925/74/19 та №925/1235/19, у яких звернуто увагу на необхідності надання оцінки доводам Нафтогаз України в частині відповідальності теплопостачальної організації за нормами ч.2 ст. 625 ЦК України за сплачені з простроченням суми субвенцій за надані населенню пільги, субсидії та компенсації гарантованому постачальнику згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. за поставлений природний газ за укладеними договорами постачання природного газу до 01.01.2018р. Окрім того, досліджувалися також постанови Верховного Суду у справах №910/12833/19, № 907/516/19, № 912/2190 та № 917/1485/19, у яких, за доводами Комунального підприємства викладено правову позицію щодо необґрунтованості розрахунку позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суми, отримані теплопостачальною організацією згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. та перераховані гарантованому постачальнику за поставлений природний газ за укладеними договорами постачання природного газу як до 01.01.2018р. , так і після цієї дати. Предметом дослідження суду була також постанова Верховного Суду у справі № 925/1235/19, у якій застосовано правові висновки об'єднаної палати ВС КГС, викладені у постанові від 16.10.20р. у справі №903/918/19.
У судовому засіданні 21.12.20р. заслухано виступи представників сторін спору у судових дебатах та після виходу з нарадчої кімнати оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду про часткове задоволення позову.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Акціонерне товариство “НАК “Нафтогаз України” звернулося з позовом до відповідача Комунального підприємства "Озерне" Новогуйвинської селищної ради про стягнення 548 788, 82 грн, з яких : пеня у сумі 262350,13грн , три проценти річних у сумі 91822,80грн та інфляційні втрати у сумі 194615,89грн ( надалі у тексті - Нафтогаз України та Комунальне підприємство).
В обґрунтування фактичних підстав позову Нафтогаз України посилається на порушення Комунальним підприємством зобов'язання з оплати поставленого природного газу, що виникло на підставі договору №5099/1718-ТЕ-10 від 14.09.2017р. у визначеному договором порядку та у строк за період з жовтня 2017 по квітень 2018року, що має правовим наслідком застосування договірної відповідальності у формі пені та ч.2 ст. 625 ЦК України у формі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних.
В якості правових підстав позову визначено ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549, 610- 612, 629, 655, 692 ЦК України та ст. ст. 173 -175, 193, 218, 230 ГК України.
У відзиві на позов від 21.05.20р. за вих. № 252 (вх.г/с № 12264 від 21.05.20р.) Комунальне підприємство просить у його задоволенні відмовити частково. Відповідач наголошує, що змінами , внесеними постановами КМУ від 08.11.2017 №951 та від 21.02.2018 № 114 до постанови КМУ від 04.03.2002р. №256, запроваджено новий порядок проведення розрахунків з газопостачальною організацією за використаний природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з централізованого опалення та гарячої води населенню, яке користується пільгами та житловими субсидіями, який вже не передбачає оформлення спільних протокольних рішень. Однак Порядок, затверджений постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, фактично змінює порядок та строки проведення розрахунків за поставлений природний газ, ніж передбачений сторонами у договорі , тому позивач неправомірно здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суми, оплачені Комунальним підприємством за постановою КМУ від 04.03.2002р. №256 за період з жовтня 2017 по квітень 2018року. Позивач також неправомірно нарахував 3% річних та інфляційні втрати на суми, оплачені Комунальним підприємством за постановою КМУ від 14.02.2018р. №110, відповідно до якої було укладено Договір №125/110 про організацію взаєморозрахунків. Комунальне підприємство доводить, що здійснивши нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суми, оплачені фактично за рахунок коштів державного бюджету, позивач не врахував правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати КГС ВС від 31.05.2019р. у справі №924/296/18, постановах КГС ВС від 10.07.19р. у справі №913/334/18, від 24.09.19р. у справі №927/894/18, від 24.07.19р. у справі №918/553/18 та від 17.12.19р. у справі №922/932/19. За розрахунками Комунального підприємства обґрунтованою до стягнення є пеня на суму 235245,67грн , яку відповідач просить зменшити до 10 % (до суми 23524,57грн), оскільки зобов'язання з оплати поставленого природного газу повністю виконано станом на 19.12.18р. , порушення строків його виконання не завдало позивачу збитків, діяльність комунального підприємства передбачає також проведення розрахунків за спожиту електроенергію для роботи котелень в опалювальний період, виплату заробітної плати та сплату податків, тоді як діяльність підприємства залежить від здійснення розрахунків усіма споживачами.
На стадії підготовчого провадження позивач Нафтогаз України подав заяву від 03.06.20р. за №14/4-3785-20 (вх. г/с №02-44/780/20 від 04.06.20р.) про зменшення розміру усіх позовних вимог до загальної суми 430368,28грн, з яких: пеня стягується у сумі 198 902,36грн, три проценти річних у сумі 77 589,28грн та інфляційні втрати у сумі 153 876,64грн.
Заява від 03.06.20р. за №14/4-3785-20 (вх. г/с №02-44/780/20 від 04.06.20р.) про зменшення розміру усіх позовних вимог обґрунтована тим, що Нафтогаз України врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №908/2648/18,№912/684/19,№912/685/19,№910/1827/19,№916/2259/18,№912/690/19 щодо відсутності правових підстав для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат на кошти, які держава компенсує за рахунок коштів , сплачених на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків ( у тому числі спільних протокольних рішень).
У письмових поясненнях від 30.06.20р. (вх. г/с№15632 від 01.07.20р.), поданих Комунальним підприємством, йдеться про виправлення арифметичної помилки у контрозрахунку пені , яка визнається стороною обґрунтованою на суму 202269,57грн та яку на підставі ст. 233 ГК України ,ст. 551 ЦК України просить зменшити до 10% (до суми 20226,96грн.)
У відповіді на відзив від 07.07.20р. ( вх. г/с № 16098 від 08.07.20р.) Нафтогаз України наполягає на тому, що Комунальним підприємством не наведено у відзиві на позов обґрунтованих підстав , які б спростували аргументи позивача щодо складу заявлених позовних вимог та їх розміру. Позивач звертає увагу на те, що зменшив розмір позовних вимог , оскільки виключив суми, сплачені відповідачем на підставі укладеного договору про організацію взаєморозрахунків від 31.10.2018р. №125/110. , із нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Аналізуючи висновки ОП ВС у складі суддів КГС у справі №924/296/18 позивач дійшов висновку, що зазначені суми правомірно нараховані на суми заборгованості, що не були предметом регулювання договору про організацію взаєморозрахунків від 31.10.2018р. №125/110. Позивач вважає безпідставними аргументи відповідача про те, що проведення розрахунків за поставлений природний газ відповідно до Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.2018 є такими, що звільняють його від нарахування 3% річних та інфляційних втрат на такі суми, оскільки Нафтогаз України не має будь-якого впливу на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу . Натомість виділення коштів на погашення пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу залежить виключно від дій самого відповідача, а тому не звільняє останнього від відповідальності перед позивачем у вигляді стягнення пені, 3% річних , інфляційних втрат ( аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 910/3657/18 та № 925/74/19). Не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення договірних зобов'язань у вигляді стягнення пені, 3% річних , інфляційних втрат порушення державою обов'язку перед відповідачем щодо розрахунків по пільгам та субсидіям населенню. З врахуванням викладених аргументів, позивач просить суд задовольнити позов в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог на загальну суму 430368,28грн.
У запереченні на відповідь на відзив від 21.07.20р. (вх.г/с 17238 від 22.07.20р.) Комунальне підприємство з врахуванням заяви позивача від 03.06.2020 року за №14/4-3785-20 про зменшення розміру позовних вимог, наголошує на тому , що оскільки розрахунки за поставлений природний газ за договором №5099/1718-ТЕ-10 від 14.09.2017р. здійснено частково у порядку, встановленому постановою КМУ №256 в редакції, чинній з 01.01.2018 за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів та на підставі договору про організацію взаєморозрахунків від 31.10.2018р. , а також за рахунок власних коштів , позивач має право здійснювати нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат лише на кошти, які підприємством сплачено самостійно. Комунальним підприємством надано новий контрозрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат , згідно з яким відповідач визнає заявлену до стягнення пеню в розмірі 198902,36грн, однак просить зменшити її розмір до суми 19890,23грн на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України. Визнає відповідач вимоги позивача про стягнення 3% річних на суму 44042,97 грн проти заявлених на суму 77589,28грн та про стягнення інфляційних втрат на суму 88551,14грн проти заявлених на суму 153876,64грн.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 02.11.20р. представник Нафтогаз України адвокат Кисіль Т.В. просила позов на загальну суму 430368,28грн задовольнити, оскільки 3% річних на суму 77589,28грн та інфляційні втрати на суму 153876,64грн обґрунтовано нараховані на всю суму заборгованості за поставлений природний газ у спірному періоді , незалежно від джерел її погашення ( власні кошти підприємства чи кошти державного бюджету згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018, оскільки підставою для їх нарахування є п.8.3 договору постачання природного газу від 14.09.17р. №5099/1718-ТЕ-10. в редакції п.3 додаткової угоди № 1 від 15.01.18р. , що діє з 01.01.2018року.
Представник Комунального підприємства адвокат Приведьон В.М. у судовому засіданні 02.11.20р. наполягав на своїй правовій позиції про те, що позивач хоча і зменшив розмір позовних вимог, однак відповідач не визнає його обґрунтованим в частині інфляційних втрат на суму 88551,14грн та 3% річних на суму 44042,97грн, у стягненні яких просить відмовити. Вважає, що правові висновки , викладені в постанові ОП ВС у складі КГС від 31.05.19р. у справі № 924/296/18 є релевантними для застосування у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами , тому позивач не вправі нараховувати пеню , 3% річних та інфляційні втрати на сплачені з простроченням кошти за механізмом Порядку КМУ №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.
Погоджуючись з обґрунтованістю заявленого Нафтогаз України розміру пені на суму 198902,36грн, Комунальне підприємство просить стягнути лише 10 % від заявленої суми - 19890,23грн на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Нафтогаз України у письмових поясненнях від 10.09.20р. за вих. № 39-/5-1759-20 ( вх. № г/с 20836 від 14.09. 20р.) просить відмовити у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені на 90% від заявленої обґрунтовано суми, оскільки вважає, що відповідачем жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для застосування ч. 1 ст. 233 ГК України у цій справі. Окрім того, основним нормативним документом, що регулював порядок та умови постачання природного газу та виділення номінацій захищеним споживачам в опалювальний період 2017-2018років була постанова КМУ від 22.03.2017р. №187, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу ( далі- Положення про ПСО). Згідно п.п. 4 п. 3 Положення про ПСО Нафтогаз України поставив природний газ виробникам теплової енергії для всіх категорій використання природного газу, в тому числі для виробництва електричної енергії такими виробниками на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням , тоді як несвоєчасна оплата поставленого природного газу прямо перешкоджає виконанню покладених на Нафтогаз України державою обов'язків, погіршує фінансове становище , впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Комунальне підприємство у відповіді на письмові пояснення від 22.09.20р. № 467 (вх. № г/с 21909/20 від 24.09.20р.) наголошуючи на тому, що оплата поставленого природного газу коштами, отриманими на підставі Порядку КМУ №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р., змінює порядок, строки та розмір розрахунків з Нафтогаз України, не погоджується із доводами позивача про відсутність підстав для зменшення розміру пені до 10% від заявленої до стягнення суми, оскільки просить врахувати , що незважаючи на існування у підприємства зобов'язань перед іншими кредиторами ( постачальник електричної енергії, загальнодержавні податки та збори) та заборгованістю споживачів (населення, бюджетні організації) за надані послуги з постачання теплової енергії, основний борг за поставлений у спірний період природний газ на користь Нафтогаз України повністю сплачено станом на 19.12.2018р.
У додаткових письмових поясненнях від 18.12.20р. (вх. № г/с 28494 від 18.12.20р.) Комунальне підприємство доводить, що відсутні підстави для подання нового контррозрахунку позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням правових висновків об'єднаної палати ВС КГС, викладених у постанові від 16.10.20р. у справі №903/918/19, які вже враховані у постанові Верховного Суду у справі № 925/1235/19, оскільки підприємство заперечує застосування ч.2 ст. 625 ЦК України на суми оплат, проведені на підставі Порядку КМУ №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.
Додатково Комунальне підприємство просить врахувати при ухваленні рішення суду правові висновки Верховного Суду у справах №910/12833/19, № 907/516/19, № 912/2190 та № 917/1485/19, у яких, за доводами Комунального підприємства викладено правову позицію щодо необґрунтованості розрахунку позовних вимог Нафтогаз України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суми, отримані теплопостачальною організацією згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до укладеного 14.09.2017р. між ПАТ “НАК “Нафтогаз України” та Комунальним підприємством “Озерне” Новогуйвинської селищної ради договору № 5099/1718-ТЕ-10 постачання природного газу, Нафтогаз України зобов'язався поставити Комунальному підприємству у 2017-2018роках природний газ, а Комунальне підприємство оплати його на умовах цього договору та використати виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ( надалі у тексті - Договір № 5099/1718-ТЕ-10).
За умовами п.п. 5.2 та 5.3 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 ціна за 1000куб.м газу становить 5930,40грн з ПДВ, оскільки Комунальне підприємство є ліцензованим виробником теплової енергії та має відкритий на виконання ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання” рахунок із спеціальним режимом використання тощо.
Згідно з абз. 1 п. 6.1 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За умовою абз. 2 п.6.1 Договору № 5099/1718-ТЕ-10, що діяла до 01.01.2018 укладення договору про організацію взаєморозрахунків та підписання сторонами спільних протокольних рішень згідно з Порядком № 20, не змінюють строки та умови розрахунків за цим договором.
Згідно з п.6.3 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 кошти за отриманий природний газ Комунальне підприємство зобов'язується перераховувати на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Нафтогаз України своєчасно та у повному обсязі зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання в будь-якому випадку, навіть у разі недостатності на ньому коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Підстави та умови відповідальності Комунального підприємства за невиконання п.6.1 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу визначені у п.п. 8.2 та 8.3 та передбачають сплату пені та платежів, відповідно до статті 625 ЦК України , нарахованих на всю суму заборгованості за цим договором. Нарахування пені не здійснюється на суми, проведені згідно з Порядком № 20. Право НафтогазУкраїни на їх стягнення становить п'ять років (п. 10.3 Договору Договору № 5099/1718-ТЕ-10).
Строк дії Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.05.2018р. (включно) , а в частині проведення розрахунків- до їх повного здійснення ( п. 12.1 в редакції додаткової угоди №2 від 03.04.2018).
З 01.01.2018 умови п.3.4, п.6.1 , п.п. 8.2 , 8.3 та п.11.3 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 діють в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.2018 та у відповідній частині врегульовують відносини сторін щодо розрахунків Комунального підприємства за використаний природний газ сумами субвенції згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018, та передбачають, що нарахування пені на такі суми не здійснюється, однак , що не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України., нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
На виконання Договору № 5099/1718-ТЕ-10 Нафтогаз України поставив Комунальному підприємству природний газ на загальну суму 10309911,45грн в обсязі за актом від 31.10.17р. - 85,514 тис.куб.м, за актом від 30.11.17р. - 253,029 тис. куб.м, за актом від 31.12.17р. - 308,904 тис. куб.м, за актом від 31.01.18р. - 378,478 тис. куб.м , за актом від 28.02.18р. - 361,478 тис. куб.м, за актом від 31.03.18р. - 341,272 тис. куб.м, за актом від 31.04.18р. - 9,810тис. куб.м.
Розрахунки за отриманий природний газ Комунальним підприємством проведено у період з 28 грудня 2017 по 19 грудня 2018р. У платіжних дорученнях у призначенні платежу зазначено: “погашення заборгованості за газ природний спожитий по дог. №5099/1718-ТЕ-10”; “оплата здійснена у відповід. постанови КМУ № 256 від 04.03.2002р. за природний газ , договір від 14.09.2017р. №5099/1718-ТЕ-10”; “оплата за природний газ для виробництва теплової енергії згідно договору №5099/1718-ТЕ-10 від 14.09.2017р. Тендер не передбачено”; “ суб. що над.із сп.ф.д.б.від доп.КМУ від 14.02.18 №110; зг.дог.№125/ від 31.10.18р., для погаш.пр.г.за 2018зг.з дог.від 14.09.17№5099/1718-ТЕ-10”.
Як встановив суд, отримані 02.02.2018р. від Комунального підприємства кошти в сумі 406462,17 грн згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018 зараховано Нафтогаз України на часткове погашення основного боргу за поставлений природний газ у жовтні 2017 року. Отримані 02.02.2018р., 28.02.2018р. та 29.03.2018р. кошти в сумі 288895,54грн, 458082,68грн та 753584,96грн згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018 зараховано Нафтогаз України на часткове погашення основного боргу за поставлений природний газ в листопаді 2017р. Отримані 29.03.18 р. кошти в сумі 1831924,28грн згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018 зараховано Нафтогаз України на погашення суми основного боргу за поставлений природний газ у грудні 2017року.
Таким чином, як встановив суд, розрахунки між сторонами за поставлений у жовтні-грудні 2017 року природний газ за Договором № 5099/1718-ТЕ-10 частково проведено за рахунок сум, отриманих Комунальним підприємством згідно з Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.
Судом також встановлено, що на підставі укладеного договору №125/110 про організацію взаєморозрахунків щодо використання субвенції з державного бюджету від 31.10.2018року виділені Комунальному підприємству кошти для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії та затвердженими тарифами на її виробництво в сумі 778700грн перераховано Нафтогаз України для погашення заборгованості за природний газ за 2018рік згідно з Договором № 5099/1718-ТЕ-10 (а.с. 19, т.2). Нафтогаз України отримані кошти в сумі 113 930,18грн зарахував Комунальному підприємству на часткове погашення боргу за поставлений природний газ у лютому 2018року та в сумі 664769,82грн - у березні 2018р.
Нафтогаз України вимагає стягнути пеню на загальну суму 198902,36 грн за допущене Комунальним підприємством прострочення в оплаті поставленого природного газу у період з 28 грудня 2017 по 19 грудня 2018 року власними коштами. На суми оплат, проведених Комунальним підприємством відповідно до Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.2018 та договору №125/110 про організацію взаєморозрахунків щодо використання субвенції з державного бюджету від 31.10.2018року у період прострочення нарахування пені не здійснено.
Нафтогаз України вимагає стягнути 3% річних на суму 77589,28 грн та інфляційні втрати на суму 153876,64 грн за допущене Комунальним підприємством прострочення в оплаті поставленого природного газу у період з 28 грудня 2017 по 19 грудня 2018 року власними коштами та на суми оплат, проведених відповідно до Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.2018. На суми оплат, проведених Комунальним підприємством на підставі договору №125/110 про організацію взаєморозрахунків щодо використання субвенції з державного бюджету від 31.10.2018року у період прострочення нарахування 3% річних та інфляційних втрат не здійснено.
Комунальне підприємство заявлену до стягнення пеню в розмірі 198902,36грн, нараховану на суму боргу, погашену власними коштами підприємства визнає , однак просить зменшити розмір пені на суму 19890,23грн на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України. Вимоги про стягнення 3% річних визнано на суму 44042,97 грн та інфляційних втрат на суму 88551,14грн, які нараховані Нафтогаз України на суму боргу, погашену власними коштами підприємства. Нараховані 3% річних та інфляційні втрати на суми оплат, проведених Комунальним підприємством відповідно до Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.2018 - на суму 33546,31грн та 65325,50грн відповідно не визнано.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", правовідносини гарантованого постачальника природного газу ( у цій справі - Нафтогаз України) та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ( у цій справі - Комунальне підприємство) опосередковуються укладеним договором постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу ( у цій справі - Договір №5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткових угод №1 від 15.01.2018 та №2 від 03.04.2018).
У п. 20 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення Комунальним підприємством господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з Нафтогаз України, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої Комунальним підприємством на підставі договорів постачання теплової енергії. Комунальне підприємство у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу Нафтогаз України).
Комунальне підприємство визнало позов Нафтогаз України в частині стягнення пені в сумі 198902,36грн, 3% річних в сумі 44 042,97грн та інфляційних втрат в сумі 88 551,14грн, що нараховані за прострочення розрахунків за поставлений природний газ за Договором № 5099/1718-ТЕ-10 власними коштами підприємства через механізм Порядку № 217 у період з 28.12.17р. по 19.12.2018р. включно.
З врахуванням викладеного, позовні вимоги Нафтогаз України про стягнення цих сум з Комунального підприємства підлягають задоволенню.
Комунальне підприємство не визнало позов Нафтогаз України про стягнення 3% річних на суму 33546,31грн та інфляційних втрат на суму 65325,50грн, що нараховані на суми оплат, проведених підприємством відповідно до Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. для розрахунків за поставлений природний газ за Договором № 5099/1718-ТЕ-10, оскільки вважає релевантними для врахування при вирішенні спору в цій частині правові висновки об'єднаної палати КГС ВС , викладені у справах №924/296/18, №904/1210/18 та № 903/918/19 про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Нафтогаз України наполягає на правомірності нарахувань 3% річних та інфляційних втрат на суми оплат, проведених Комунальним підприємством відповідно до Порядку №256 в редакції , чинній з 01.01.2018р., оскільки такі нарахування здійснено на підставі п.п. 8.2, 8.3 та 11.3 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р.
Нафтогаз України просить врахувати при вирішенні спору в цій частині доводи про те, що чинний з 01.01.2018 механізм Порядку № 256 не змінює договірний порядок та строки здійснення розрахунків між сторонами, а порушення державою обов'язку перед теплопостачальною організацією щодо своєчасних розрахунків по субвенціям не звільняє останню від відповідальності перед постачальником природного газу за прострочення виконання зобов'язання з його оплати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Окрім того, механізм Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. не регулює господарські правовідносини між сторонами, які виникли до набрання цієї редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018р.
Нафтогаз України наголошує, що про обов'язок суду надати оцінку таким доводам йдеться у постановах Верховного Суду у справах №910/3657/18, №916/2286/18 та №925/74/19.
Правило ч. 4 ст. 236 ГПК України зобов'язує суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Правило п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України вимагає від суду мотивувати оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Договір є підставою виникнення зобов'язання (п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.2 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору ( ч.1 ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ( ст. 610 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України).
У п. 6.1 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. сторони домовились про те, що строки та умови розрахунків не змінює підписання споживачем будь-яких документів згідно з постановою КМУ від 04.03.2002р. № 256.
У п.п. 8.2 та 8.3 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. сторони домовились про те, що на суми оплат, проведених споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002р. №256, нарахування пені не здійснюється, однак, що не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
У п.11.3 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. сторони домовились про те, що надані споживачем будь-які документи згідно з постановою КМУ від 04.03.2002р. №256 можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.
Таким чином, з 01.01.2018р. сторони зобов'язалися виконувати умови Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. , а саме в обов'язковому порядку підписувати окремий додатковий договір або додаткову угоду про внесення змін до цього договору, у разі надання Комунальним підприємством будь-яких документів згідно з постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, в редакції, чинній з 01.01.2018.
Водночас , як встановив суд, сторони не підписували окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в частині проведення розрахунків за поставлений у жовтні-грудні 2017 року природний газ за рахунок сум, отриманих Комунальним підприємством згідно з Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.
У п. 6 додаткової угоди № 1 від 15.01.2018р. сторони погодили, що внесені зміни до Договору № 5099/1718-ТЕ-10 діють з 01.01.2018р., тоді як фактично для врегулювання погашення боргу за поставлений природний газ, що виник до 01.01.2018р. керувалися Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.
Так, Нафтогаз України визнає, що отримані від Комунального підприємства кошти з призначенням платежу “оплата здійснена у відповід. постанови КМУ № 256 від 04.03.2002р. за природний газ, договір від 14.09.2017р. №5099/1718-ТЕ-10” зарахував на погашення боргу за жовтень - грудень 2017року, і зокрема:
- кошти в сумі 406462,17грн , що надійшли 02.02.18р., зараховано за поставку природного газу у жовні 2017р.;
- кошти в сумі 288895,54грн, в сумі 458082,68грн та в сумі 753584,96 грн, що надійшли 02.02.18р., 28.02.18р., 29.03.18р., зараховано за поставку природного газу у листопаді 2017р.;
- кошти в сумі 1831924,28грн, що надійшли 29.03.18р., зараховано за поставку природного газу у грудні 2017р.
На цій підставі суд критично оцінює доводи Нафтогаз України про те, що механізм Порядку № 256 в редакції , чинній з 01.01.2018р. не регулює господарські правовідносини між сторонами, які виникли до набрання цієї редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018р.
Суд критично оцінює доводи Нафтогаз України про те, що відповідно до чинного з 01.01.2018 Порядку № 256 позивач не має прямого відношення до відносин між Комунальним підприємством та державою, зокрема щодо фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню.
Такі доводи, як встановив суд, насамперед спростовуються фактичними діями сторін спору у 2018 році щодо виконання боргових зобов'язань 2017 року за рахунок коштів державного бюджету, перерахованих в межах Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.
Так, суд встановив, що у грудні 2018року природний газ поставлено Комунальному підприємству загалом на суму 1831924,28грн і розрахунок станом на 29.03.18р. проведено в цілому саме за рахунок субвенцій з державного бюджету, отриманих Комунальним підприємством на підставі Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018року. Таким зарахуванням Нафтогаз України самостійно визнає, що весь поставлений природний газ у грудні 2017 року на загальну суму 1831924,28грн вважає таким, що використаний Комунальним підприємством на виробництво теплової енергії та гарячої води виключно пільговим категоріям споживачів.
Окрім того, з 01.01.2018року сторони зобов'язалися виконувати умову п. 3.4 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. про те, що при визначенні рівня розрахунків споживача за використаний природний газ суми згідно з Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р., враховуються виключно за умови надання споживачем постачальнику оригіналу Акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії , між виробником теплової енергії та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на перше число місяця, що передує місяцю постачання природного газу”.
Нафтогаз України визнає, що отримані від Комунального підприємства кошти з призначенням платежу “оплата здійснена у відповід. постанови КМУ № 256 від 04.03.2002р. за природний газ, договір від 14.09.2017р. №5099/1718-ТЕ-10” зарахував на погашення боргу за січень-лютий 2018р.
Попри те, що Нафтогаз України не довів, що при визначенні розрахунків між сторонами за використаний у січні 2018року природний газ використав дані Акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії, між Комунальним підприємством та головним розпорядником коштів місцевого бюджету в частині розміру наданих пільг на оплату послуг виробника теплової енергії, за рахунок субвенцій з державного бюджету, отриманих 29.03.18р. та 26.04.18р. від Комунального підприємства на підставі Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018року зарахував Комунальному підприємству в рахунок погашення боргу на суму 843843,96грн за поставлений у січні 2018році природний газ загалом на суму 2244525,94грн.
Аналогічно за рахунок субвенцій з державного бюджету, отриманих у період з 30.05.18р. по 27.11.18р. від Комунального підприємства на підставі Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018року зарахував Комунальному підприємству в рахунок погашення боргу на суму 1056522,43грн за поставлений у лютому 2018році природний газ загалом на суму 2143709,14грн, тоді як у справі відсутній Акт звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії, між Комунальним підприємством та головним розпорядником коштів місцевого бюджету в частині розміру наданих пільг на оплату послуг виробника теплової енергії у лютому 2018року (а. с. 195-198, т.2).
Таким чином , вчинені сторонами дії на підставі Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. та змінені у зв'язку з цим додатковою угодою №1 від 15.01.18р. умови п.п. 3.4, 61, 8.2 , 8.3 та 11.3 в редакції Договору № 5099/1718-ТЕ-10 дають підстави суду дійти висновку про обов'язковість норм цього Порядку для Нафтогазу України та Комунального підприємства.
Додатково до викладеного, суд аналізує відповідне законодавство.
01.01.2018 набрала чинності постанова КМУ № 951 від 08.11.2017 “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України “, відповідно до якої втратила чинність постанова КМУ від 11.01.2005р. № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” ( надалі у тексті - постанова КМУ № 951 та Порядок № 20).
Таким чином, з 01.01.2018 Порядок № 20, що передбачав укладення між учасниками розрахунків спільних протокольних рішень , втратив чинність .
Постановою КМУ № 951 одночасно внесено зміни до постанови КМУ №256 від 04.03.2002 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» ( у тексті - постанова КМУ № 256 та Порядок № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018).
З 01.01.2018р. виключно Порядок № 256 відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) та послуг теплопостачання.
Відповідно до абз. 1 п.8.1 Порядку № 256 кошти, отримані як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату , зокрема, природного газу та послуг теплопостачання, отримані постачальниками від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку за природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, теплопостачання використовуються протягом бюджетного року за цільовим призначенням.
Відповідно до абз. 7 п.8.1 Порядку № 256 суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на виробництво теплової енергії, отримані кошти спрямовуються, зокрема, на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України").
Відповідно до абз. 23 п. 8-1 Порядку № 256 усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі «Призначення платежу» платіжних доручень додатково зазначають “постанова КМУ № 256” та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.
Відповідно до абз. 2 п.12 Порядку № 256 погашення кредиторської заборгованості за зазначеними державними програмами соціального захисту населення, яка утворилася станом на початок року, провадиться першочергово.
Таким чином, саме на підставі чинного з 01.01.2018 Порядку № 256 сторони спору врегулювали питання погашення заборгованості за поставлений за Договором № 5099/1718-ТЕ-10 природний газ у жовтні - грудні 2017року.
Окрім того, на підставі внесених постановою КМУ № 951 змін з 01.01.2018р. абз. 2 п. 1 Порядку № 217 також викладено в новій редакції: “Дія цього Порядку не поширюється на розрахунки, які здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” та інших нормативно-правових актів щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.”
Окрім того, чинною з 01.01.2018 постановою КМУ №951 внесено зміни до Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, затвердженого постановою КМУ від 29.04. 2016 р. № 357 , у зв'язку з якими абз. 1 у пункті 43 викладено в новій редакції: “сторони погодили, що з урахуванням пункту 54 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків не звільняє споживача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, включаючи обов'язок споживача сплатити на користь постачальника неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості, крім сум, сплачених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, але не обмежуючись таким обов'язком. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256".
У п. 2 постанови КМУ від 29.04.2016 р. № 357 “Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії в редакції постанови КМУ № 951 рекомендовано постачальнику природного газу враховувати положення Примірного договору, затвердженого пунктом 1 цієї постанови, під час укладення договорів про постачання природного газу виробникам теплової енергії ( надалі у тексті - Примірний договір № 357 ).
У п. 12 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 22 березня 2017 р. № 187 (в редакції , чинній станом на 01.01.2018р.) було передбачено, що постачання природного газу НАК “Нафтогаз України” виробникам теплової енергії здійснюється за цінами, визначеними відповідно до пункту 13 цього Положення, на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а у випадках, передбачених Законом України “Про ринок природного газу”, - на підставі типового договору з дотриманням принципу недискримінації.
Таким чином, законодавець рекомендував Нафтогаз України при погодженні умов договору про постачання природного газу з виробниками теплової енергії врахувати умови п.43 Примірного договору № 357 про те, що на суми, сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 не нараховується не тільки пеня, але й платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
В свою чергу, майнові інтереси Нафтогаз України мали бути врегульовані законодавцем відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України “Про ринок природного газу” про те, що суб'єкт ринку природного газу, на якого покладаються спеціальні обов'язки відповідно до частини першої цієї статті, має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб'єктом, зменшених на доходи, отримані у процесі виконання покладених на нього спеціальних обов'язків, та з урахуванням допустимого рівня прибутку відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Однак при внесенні змін до Договору № 5099/1718-ТЕ-10 шляхом укладення 15.01.2018р. додаткової угоди №1 було використано умову п. 39 Примірного договору № 357 в частині не здійснення постачальником нарахування пені на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 та не використано умову п.43 Примірного договору № 357 , у зв'язку з чим поширено на ці суми механізм платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за рахунок власних коштів теплопостачальної організації, яка є комунальним підприємством.
У ч. 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.
Оскільки Договір № 5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. із зміненою умовою п.43 Примірного договору № 357 в частині встановленої відповідальності Комунального підприємства сплачувати платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на суми, перераховані згідно з Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. підписано сторонами спору за взаємною згодою, тому в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим до виконання.
Однак суд оцінює аргументи, наведені учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, не тільки з огляду на законодавство, але й на усталену судову практику (п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України ).
Насамперед суд враховує, що Верховний Суд як суд права на прикладі конкретної справи роз'яснює зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з указівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому нижчим судам результату вирішення конкретної справи.
Велика Палата Верховного Суду у п. 6.30 постанови від 19.05.20р. у справі № 910/719/19 виклала правовий висновок про те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставин, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.20р. у справі № 903/918/19 , як доводить її мотивувальна частина, Нафтогаз України просив врахувати постанови Верховного Суду у справах №916/2286/18, №925/74/19 та №910/3657/18 , у яких, на його думку , Верховний Суд погодився з доводами про те, що Порядок №256 в редакції, чинній з 01.01.18р., не змінює порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами договору постачання, тому порушення державою обов'язку перед надавачами послуг щодо розрахунків не звільняє споживачів від відповідальності перед постачальниками енергоносіїв за прострочення виконання договірних зобов'язань в частині сплати 3% та інфляційних втрат.
Однак під час розгляду справи №903/918/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не аналізувала викладене у постановах Верховного Суду у справах №916/2286/18, №925/74/19 та №910/3657/18, оскільки справу №903/918/19 було передано на її на розгляд для відступу від висновку, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у справах №917/530/19 і №908/2304/18, та підтримання правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду 27.02.2020 у справі №921/12/19 та 21.02.2018 у справі №910/16072/16 щодо застосування Порядку №217 у подібних правовідносинах.
Правові висновки щодо обставин, які входять до предмета доказування у спорах про стягнення з теплопостачальної організації 3% річних та інфляційних втрат на суми оплат, здійснених згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.20р. у справі №903/918/19 відсутні.
В подальшому Верховний Суд у постанові від 28.10.20р. у справі №925/1235/19 зазначив, що оскільки справи №910/3657/18, №916/2286/18, №925/74/19 направлені на новий розгляд, відсутнє остаточне вирішення спору в них, а відтак - відсутні правові висновки Верховного Суду щодо застосування Порядку № 256 в редакції , чинній з 01.01.2018р. до вирішення подібних правовідносин, що виключає застосування п.1 ч.2 ст. 287 ГПК України.
Про відсутність сформованих правових висновків Верховного Суду у справах № 916/2286/18 та № 925/74/19 щодо застосування Порядку № 256 в редакції , чинній з 01.01.2018р. до вирішення подібних правовідносин йдеться також у постановах Верховного Суду від 28.10.20 року у справі № 917/1641/19 та від 18.11. 2020 року у справі № 910/12833/19.
Постановою Верховного Суду від 08.12.20 року у справі № 906/991/19 скасовані судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направлено справу на новий розгляд. У п. 39 цієї постанови зазначено: " Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач (Нафтогаз України) не погоджується з ухваленими у справі судовими рішеннями в частині, що стосується нарахування штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку зі сплатою коштів із використанням рахунків із спеціальним режимом на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 217, сплатою коштів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів № 256 та сплатою за газ за власні кошти відповідача. Скаржник наголошує, що оплата за поставлений природний газ здійснювалася різними способами, а отже виникають і різні юридичні наслідки щодо зміни строків та умов оплати за поставлений природний газ".
Постановою Верховного Суду від 08.12.20 року у справі № 906/991/19 надано вказівки суду першої інстанції врахувати правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
Як вже судом мотивовано, правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 надані щодо застосування Порядку №217 у подібних правовідносинах, а не щодо застосування Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.18р.
У мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 10.12.2020 року у справі № 912/2190/18 суд касаційної інстанції, надаючи оцінку доводам касаційної скарги Нафтогаз України про неправомірність відмови у стягненні нарахувань, здійснених на кошти, сплачені у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», з підстав неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, що викладені в постановах від 12.03.2019 № 910/3657/18, від 28.11.2019 № 925/74/19, від 22.11.2019 № 916/2286/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 № 922/3095/18, зазначив наступне: "у той час як у справах, які наведені заявником у касаційній скарзі, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили розмір суми заборгованості, період її виникнення, не встановили чи є вона боргом за пільгами та житловими субсидіями населенню та за рахунок яких коштів мала бути погашена, що і стало підставою для скасування постановлених у справах рішень".
Поряд з цим, Верховний Суд у п.п. 4.36 - 4.38 постанови від 18.11.2020 року у справі № 910/12833/19 визнав безпідставним здійснений позивачем (Нафтогаз України) розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості, яка оплачувалась на підставі Порядку № 256, з огляду на те, що згідно Порядку № 256 держава усунула відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів.
У п. 8.28 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 17.11. 2020 року у справі № 907/516/19 викладено наступний правовий висновок: "З огляду на наведене Суд відхиляє посилання скаржника (пункт 4.3) на застосування судами статей 618, 627, 629 ЦК України без урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, в яких Суд, на переконання Скаржника, дійшов висновку про те, що Порядок № 256 не передбачає зміну порядку і строків здійснення розрахунків між сторонами. Натомість висновки судів в цій частині відповідають правовій позиції, викладеній в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18".
У п. 4.23 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі № 910/12833/19 суд касаційної інстанції аналізував викладене у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, на які наголошував Нафтогаз України і у п. 4.38 дійшов наступного висновку: "Суд касаційної інстанції також вважає безпідставним здійснений позивачем розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості, яка оплачувалась на підставі Постанови № 256, з огляду на те, що згідно Постанови № 256 держава усунула відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів".
У п.15 мотивувальної частини постанови від 16.10.20р. у справі №903/918/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з посиланням на статтю 78 ГК України вказала, що правовий статус комунального унітарного комерційного підприємства не звільняє його від підприємницьких ризиків, що можуть виникнути під час здійснення господарської діяльності з виробництва і постачання теплової енергії та гарячої води безпосереднім споживачам на підставі договорів та пов'язані, зокрема, із несвоєчасними розрахунками споживачів за поставлені їм відповідачем як теплопостачальною організацією енергоносії та затримкою держави у виділенні пільг та субсидій на часткове покриття вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води.
Разом з тим, у п.25 мотивувальної частини постанови від 16.10.20р. у справі №903/918/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулася до правового висновку, викладеного Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2019 у справі №924/296/18, про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
На думку суду, зазначений правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду слід застосовувати і до спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини доводять, що отримані у період з 02.02.18р. по 29.03.18р. з державного бюджету кошти на часткове покриття вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води за нормами Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. Комунальне підприємство перерахувало Нафтогаз України в якості погашення заборгованості за поставлений природний газ у жовтні - грудні 2018року.
Беззаперечним є факт затримки держави у виділенні Комунальному підприємству коштів на часткове покриття вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води у жовтні - грудні 2017року, оскільки такі кошти надійшли лише у лютому - березні 2018року. Однак факт затримки (прострочення) виробника теплової енергії у перерахуванні цих коштів на рахунки Нафтогаз України для погашення боргу за поставлений в цей період природний газ для виробництва енергоносіїв - відсутній.
Натомість Нафтогаз України вимагає стягнути за рахунок власних коштів Комунального підприємства 3% річних та інфляційні втрати фактично за допущене державою прострочення виконання зобов'язання з виділення виробнику теплової енергії державної субвенції на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам у жовтні - грудні 2017року.
Зазначений правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду суд вважає релевантним для мотивів відмови Нафтогаз України у позові про стягнення за рахунок власних коштів Комунального підприємства 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми виділеної виробнику теплової енергії державної субвенції на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам у січні - лютому 2018року, які отримано згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. із затримкою (простроченням) з боку держави.
Як встановив суд, у додатковій угоді №1 від 15.01.18року умову п.8.2 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 викладено з врахуванням умови п.39 Примірного договору № 357, а умову п.8.3 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 - без врахування умови п. 43 Примірного договору № 357.
Водночас зазначений правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду суд вважає релевантним для мотивів відмови Нафтогаз України у застосуванні умови п. 8.3 Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18року про те, що на суми оплат, проведених споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002р. №256 постачальник вправі нараховувати платежі відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки Верховний Суд послідовно дотримується правової позиції про те, що " грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови".
Як встановив суд, Верховний Суд у постановах від 17.11. 2020 року у справі № 907/516/19 та від 18.11.2020 року у справі № 910/12833/19 також погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови Нафтогаз України у стягненні 3% та інфляційних втрат нарахованих на суми оплат, здійснених згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. за наявності укладених сторонами додаткових угод щодо застосування до таких сум приписів ч.2 статті 625 ЦК України, прийнявши до уваги не редакцію нормативно - правового акту, а його правову природу - участь держави у компенсації теплопостачальним організаціям вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води в опалюваний період 2017-2018років за рахунок коштів державного бюджету.
З врахуванням викладених висновків та статті 73 ГПК України, суд вважає позов Нафтогаз України обґрунтованим на суму 198902,36грн пені , 44 042,97грн 3% річних та 88551,14грн інфляційних втрат, що нараховані виключно на власні кошти Комунального підприємства, сплачені постачальнику природного газу з простроченням та необґрунтованим на суму 33546,31грн 3% річних та на суму 65325,50грн інфляційних втрат, що нараховані на суми виділеної виробнику теплової енергії державної субвенції згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам у жовтні - грудні 2017року та січні - лютому 2018року.
Щодо клопотання КП “Озерне” про зменшення розміру пені до 10%.
Погоджуючись з обґрунтованістю розміру пені на суму 198902,36грн, Комунальне підприємство просить стягнути лише 10 % від заявленої суми - 19890,23грн на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Заперечуючи проти зменшення розміру пені, Нафтогаз України наголошує на відсутності для цього підстав, передбачених ч.1 ст. 233 ГК України, оскільки порушення зобов'язання за Договором постачання не можна вважати винятковим випадком , тоді як оцінці суду підлягає також поведінка винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання тощо). Застосовуючи дану норму , суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків , заподіяних у результаті конкретного правопорушення (правові висновки КСУ з Рішення від 11.07.13 №7-рп/2013). Нафтогаз України вважає, що Комунальним підприємством жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення пені за невиконання зобов'язання у строк, визначений умовами Договору № 5099/1718-ТЕ-10 в розумінні ч.1 ст. 233 ГК України. Просить у задоволенні клопотання відмовити.
У письмових поясненнях від 10.09.20р. за вих.39/5-1759-20 (вх. г/с № 20836 від 14.09.20р.) Нафтогаз України додатково наголошує на відсутності підстав для зменшення розміру пені ( а. с. 2-4, т.3).
Зокрема наголошує, основним нормативним документом, що регулював порядок та умови постачання природного газу та виділення номінацій захищеним споживачам в опалювальний період 2017-2018років була постанова КМУ від 22.03.2017р. №187, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу ( далі- Положення про ПСО). Згідно п.п. 4 п. 3 Положення про ПСО Нафтогаз України поставив природний газ виробникам теплової енергії для всіх категорій використання природного газу, в тому числі для виробництва електричної енергії такими виробниками на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням , тоді як несвоєчасна оплата поставленого природного газу прямо перешкоджає виконанню покладених на Нафтогаз України державою обов'язків, погіршує фінансове становище , впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Клопотання Комунального підприємства про зменшення розміру пені суд задовольняє частково з таких мотивів.
Частиною 1 ст.550 ЦК України встановлено, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
В свою чергу, право господарського суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, безпосередньо визначається дефініціями ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 статті 551 ЦК України, про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Господарський суд не застосовує матеріальний закон в частині врахування “значного розміру неустойки”, як критерій для її зменшення порівняно з розміром збитків кредитора , оскільки не встановлював наявність у позивача збитків через порушення відповідачем зобов'язань за Договором № 5099/1718-ТЕ-10 у спірний період. Нафтогаз України, заперечуючи проти зменшення розміру пені, не скористався правом подати докази на підтвердження доводів про те, що таке зменшення зумовить порушення балансу, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Поряд з цим, суд відзначає, що мінімальний розмір збитків, який міг понести Нафтогаз України, компенсується за рахунок стягнення з Комунального підприємства 3% річних та інфляційних нарахувань та заявленої до стягнення пені.
В свою чергу, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю також інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, суд приймає до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
За визначенням ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Разом з тим, у застосуванні цієї статті до відповідача, господарський суд виходить з наступного.
У п.3.4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 20 червня 2007 року N 5-рп/2007 у справі 1-14/2007 (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) зроблено висновок, що однією з найважливіших цілей діяльності місцевого самоврядування є забезпечення нагальних потреб населення територіальної громади у комунальних та інших невідкладних послугах соціального характеру, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо.
Якщо головною метою суб'єкта господарювання в комунальному секторі економіки є виробництво продуктів чи послуг для задоволення нагальних потреб жителів відповідної територіальної громади, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо, то його організаційно-правовою формою має ставати комунальне унітарне підприємство.
Конституційний Суд України, аналізуючи положення частини восьмої статті 5 Закону України 2343-12, наголошує, що комунальні унітарні підприємства є суб'єктами господарювання, які надають життєво необхідні послуги населенню, і в основі їх діяльності покладені інтереси територіальної громади.
Таким чином, при забезпеченні потреб територіальної громади такі підприємства керуються іншими мотивами ніж прибутковість, оскільки визначена органом місцевого самоврядування мета діяльності таких підприємств не залежить від економічних ризиків і витрат на неї.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 та ч.1,ч.4 ст. 63 Господарського кодексу України унітарні комунальні підприємства діють на основі комунальної власності територіальної громади.
КП "Озерне” за організаційно-правовою формою, є унітарним комунальним підприємством Новогуйвинської селищної ради. Основним видом економічної діяльності відповідача за КВЕД-2010 є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. На території селища міського типу Озерне відповідач є єдиним виробником теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води усім споживачам (а.с. 14-18, 160 -162т.2) .
Постановою КМУ від 1 червня 2011 р. N 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (в редакції, що діяла у спірний період нарахування пені з жовтня 2017по квітень 2018р.). затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (надалі у тексті - Порядок № 869).
Порядок № 869 застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій.
За змістом п.п. 21 , 63 та 81 Порядку № 869 до складу інших операційних витрат комунального підприємства не можуть включатися: суми визнаних штрафів, пені, неустойки. Відповідно, зазначені витрати відносяться підприємством на збитки від господарської діяльності.
Порядок № 869 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 р. № 291) містить аналогічні приписи.
Діяльність комунального підприємства передбачає також проведення розрахунків за спожиту електроенергію з її постачальником для роботи котелень в опалювальний період, виплату заробітної плати та сплату податків , єдиного соціального внеску тощо ( а.с. 25-159, т.2).
Також діяльність підприємства залежить від здійснення розрахунків за надані комунальні послуги усіма споживачами, зокрема населенням. Придбаний за Договором постачання природний газ використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання відповідної комунальної послуги населенню. Зобов'язання з оплати поставленого природного газу повністю виконано комунальним підприємством станом на 19.12.18р.
Відповідно до ч.1 ст. 8 та ч.1 ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” виконавець комунальної послуги має право отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати комунальних послуг, однак не вправі нараховувати пеню за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.
В межах спірного періоду з жовтня 2017 по грудень 2018 Комунальне підприємство подало заяви про видачу судових наказів про стягнення боргів за надані послуги по теплопостачанню з населення на загальну суму 691134,00грн, тим самим вживало заходи щодо зменшення дебіторської заборгованості (а.с. 12, т.2).
На час звернення позивача з цим позовом до суду Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року № 530-IX на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а також припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Зазначене законодавче регулювання значно зменшило надходження коштів на рахунки комунального підприємства від населення, в тому числі, яке не користується пільгами та субсидіями.
Як вимагає частина 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Нафтогаз України доводив, що згідно з п.п. 4 п. 3 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу , затвердженого постановою КМУ від 22.03.2017р. №187, забезпечив постачання Комунальному підприємству природного газу та виділення номінацій захищеним споживачам в опалювальний період 2017-2018 років, забезпечивши тим самим загальносуспільні інтереси у процесі функціонування ринку природного газу, заснованого насамперед на засадах вільної конкуренції .
Та суд враховує, що згідно з п. 12 цього Положення постачання природного газу виробникам теплової енергії мало здійснюватися не тільки за цінами, визначеними відповідно до пункту 13 цього Положення, але й на підставі договору, що мав враховувати положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, в редакції постанови КМУ № 951. Однак такі враховано було лише частково , про що вже судом наведені відповідні мотиви.
Окрім того, суд критично оцінює доводи Нафтогаз України про те, що несвоєчасна оплата поставленого природного газу Комунальним підприємством прямо перешкодила виконанню покладених на Нафтогаз України державою обов'язків, оскільки такі були фактично виконані у період з жовтня 2017 по квітень 2018року. Доводи про те, що несвоєчасна оплата поставленого природного газу Комунальним підприємством погіршила фінансове становище Нафтогаз України, вплинула на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу у період з жовтня 2017 по квітень 2018року не підтверджені будь-якими доказами, тому не можуть бути оцінені судом за правилами ст. 86 ГПК України.
Водночас приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд виходить із того, що в сукупності складна ситуація у державі та її економічне становище, а також обставини, на які посилалося Комунальне підприємство у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, свідчать про їх винятковість, а отже вбачається наявність підстав для його часткового задоволення .
Оскільки одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер, зменшення розміру пені на 90 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, тому заявлене відповідачем клопотання в цій частині задоволенню не підлягає.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, суд забезпечує баланс інтересів сторін спору з урахуванням встановлених обставин справи та зменшує обґрунтований розмір заявленої до стягнення пені на 50 % , а саме до суми 99451,18грн. У стягненні решти заявленої пені на суму 99451,18грн суд відмовляє.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
При зверненні з позовом до суду про стягнення з Комунального підприємства "Озерне" Новогуйвинської селищної ради коштів на загальну суму 548788,82 грн, АТ “НАК “Нафтогаз України” сплатило судовий збір в сумі 8231,83грн, що складає 1,5% від ціни позову ( платіжне доручення № 0000004142 від 21.04.20р.).
Позивачем зменшено розмір позовних вимог до загальної суми 430368,28грн, тобто на суму 118420,54грн . Судовий збір у розмірі 1,5% від нової ціни позову складає 6455,52 грн.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір” позивачу з Державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір в розмірі 1776,31грн, про що суд постановить відповідну ухвалу.
Зменшення судом розміру пені на 50% не впливає на порядок розподілу судового збору. З врахуванням викладеного, пропорційному розподілу між сторонами підлягає судовий збір у розмірі 6455,52 грн за формулою: 198902,36грн пені + 44 042,97грн 3% річних + 88551,14грн інфляційних втрат (загальна сума задоволених вимог 331496,47грн) х 6455,52грн судового збору: 430368,28грн ( загальна сума заявлених вимог) = 4972,44 грн судового збору на користь позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 129 ГПК України судовий збір суд покладає на відповідача.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, яка здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога) (ст.16 ГПК України).
Витрати на професійну правничу допомогу відшкодовуються стороні процесу у справах розглянутих за правилами позовного провадження (як загального, так і спрощеного) (додаткова постанова ВПВС від 19.02.20р. у цивільній справі № 755/9215/15-ц).
Відносини адвоката та клієнта врегульовує договір про надання правової допомоги - домовленість, умови якого визначають зміст очікуваних від адвоката послуг, їх вартість, порядок оплати тощо ( п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ від 05.07.12 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Частина 5 ст. 126 Кодексу визначає можливий процесуальний наслідок для учасника справи, який недотримався вимог ч.4 цієї статті Кодексу: суд вправі зменшити розмір його витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Водночас це право суд вправі застосувати виключно за обґрунтованим клопотанням іншої сторони про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката ( ч.ч.5 та 6 ст. 126 Кодексу).
Ініціатива суду щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони не допускається (додаткова постанова ВПВС від 19.02.20р. у цивільній справі № 755/9215/15-ц).
У першій заяві по суті ( відзив на позов) Комунальне підприємство заявило, що у складі судових витрат очікує понести витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Приведьоном В.М. відповідно до укладеного договору про надання правничої допомоги №11 та додаткової угоди №7 від 15.05.20р., та що попередній (орієнтовний) розрахунок таких витрат складено на суму 10000,00грн. До складу витрат включено гонорар адвоката за представництво інтересів відповідача в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою , включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо (а.с. 163, 164т.2).
У відповіді на відзив від 07.07.20р. ( вх. г/с 16098 від 08.07.20р.) Нафтогаз України виклав заперечення щодо заявленої суми таких витрат, вважає її такою, що не відповідає критерію реальності (дійсності) та оскільки позов частково визнано, витрати на правничу правову допомогу задоволенню не підлягають.
У запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву від 21.07.20р. за вих. № 364 (вх.№г/с 17238 від 22.907.20р.) Комунальне підприємство доводить, що витрати на професійну правничу допомогу заявлені в обґрунтованому розмірі, тому підприємство наполягає на їх відшкодуванні.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 02.11.20р. представник відповідача адвокат Приведьон В.М. подав заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн, що фактично оплачені платіжним дорученням № 594 від 30.10.20р. ( а.с. 26, т.3).
Додатком до заяви є детальний опис та розрахунок наданих послуг , згідно з яким вартість послуги щодо збору доказів за 1 годину складає 1000,00грн , послугу надано на суму 1500,00грн; вартість послуги щодо підготовки відзиву на позов та оформлення доказів за 1 год. складає 1000,00грн, послугу надано на суму 2000,00грн; вартість послуги щодо підготовки заперечення на відзив та підготовку контрозрахунків за 1 годину складає 1000,00грн , послугу надано на суму 2000,00грн; вартість послуги з надання відповіді на письмові пояснення за 1 годину складає 1000,00 грн, послугу надано на 500,00грн; участь в засіданні суду 19.10.20р. - 1500,00грн , послугу надано на суму 1500,00грн; вартість послуги з підготовки заяви про ознайомлення та ознайомлення з матеріалами справи за 1 годину складає 1000,00грн,послугу надано на 1000,00грн; участь в засіданні суду 02.11.20р. - 1500,00грн , послугу надано на суму 1500,00грн.
Розглядаючи питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката Приведьона В.М. , суд виходить з наступного.
Адвокатом Приведьоном В.М. підготовлено обґрунтований відзив на позов , з врахуванням правових висновків , викладених у постанові об'єднаної палати КГС ВС від 31.05.2019р. у справі №924/296/18, постановах КГС ВС від 10.07.19р. у справі №913/334/18, від 24.09.19р. у справі №927/894/18, від 24.07.19р. у справі №918/553/18 та від 17.12.19р. у справі №922/932/19 про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли з господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині , яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, постановами КМУ від 04.03.2002р. №256 та від 14.02.2018р. №110, відповідно до якої було укладено договір №125/110 про організацію взаєморозрахунків. У відзиві на позов адвокатом підготовлено контррозрахунок позовних вимог із наведенням сум, які відповідач визнає та які вважає такими , що заявлені безпідставно. Процесуальним наслідком наведених доводів стало подання позивачем заяви від 03.06.20р. за №14/4-3785-20 (вх. №02-44/780/20 від 04.06.20р.) про зменшення розміру усіх позовних вимог із первісно заявленої суми 548788,82грн до загальної суми 430368,28грн, у зв'язку з врахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №908/2648/18,№912/684/19,№912/685/19,№910/1827/19,№916/2259/18,№912/690/19 щодо відсутності правових підстав для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат на кошти, які держава компенсує за рахунок коштів , сплачених на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків ( у тому числі спільних протокольних рішень) ( а.с. 1-13, 178т.2).
Адвокатом Приведьоном В.М. підготовлено заперечення на відповідь на відзив з врахуванням заяви позивача від 03.06.20р. за №14/4-3785-20 (вх. №02-44/780/20 від 04.06.20р.) про зменшення розміру усіх позовних вимог до суми 430368,28грн та повторно підготовлено контррозрахунок позовних вимог із наведенням сум, які відповідач визнає та які вважає такими , що заявлені безпідставно ( а.с. 237-239, т.2).
Доводи представника адвоката Приведьона В.М. в частині незастосування приписів ч.2 ст. 625 ЦК України до сум, проведених відповідачем за постановою КМУ від 04.03.2002р. №256 , в тому числі в редакції, чинній з 01.01.2018року ґрунтуються на усталеній судовій практиці Верховного Суду , та з врахуванням яких у позові про їх стягнення з відповідача судом відмовлено.
У п. 46 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 звернуто увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги , входить до предмета доказування у справі.
Нафтогаз України не подав доказів на доведення доводів надмірності понесених Комунальним підприємством витрат на професійну правову допомогу адвоката Приведьона В.М. , відсутності факту реальності (дійсності) надання таких послуг та відсутності необхідності у таких послугах як -то підготовка та подання до суду заяв по суті справи, участь у підготовчому та судовому засіданнях тощо.
З врахуванням викладеного, до розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу суд застосовує п.2 ч.4 ст. 129 ГПК України , яким передбачено, у разі відмови у позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Оскільки суд відмовив у стягненні 3% річних на суму 33546,31грн та інфляційних втрат на суму 65325,50 грн витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката Приведьона В.М. в частині 9000,00грн суд покладає на позивача.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, визначені положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Тому під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію, згідно з якою процесуальним законодавством передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Послуги адвоката Приведьона В.М. з підготовки заяви про ознайомлення та ознайомлення з матеріалами справи вартістю 1000,00 грн не були необхідними для розгляду та вирішення цієї справи. У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката Приведьона В.М. на суму 1000,00грн суд відмовляє та в цій частині покладає їх на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1.Позов задовольнити частково.
2.Зменшити розмір пені на 50% із суми пені 198902,36 грн до суми 99451,18грн.
3.Стягнути з Комунального підприємства “Озерне” Новогуйвинської селищної ради (12443, Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна , 57, ідентифікаційний код 35185011) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720):
- 99451,18грн пені,
- 44 042,97грн 3% річних,
- 88551,14грн інфляційних втрат ,
-4972,44 грн судового збору.
Видати наказ.
4. Відмовити у стягненні пені на суму 99451,18грн, 3% річних на суму 33546,31грн та інфляційних втрат на суму 65325,50 грн.
5. Повернути ухвалою суду Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1776,31грн.
6. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) на користь Комунального підприємства “Озерне” Новогуйвинської селищної ради (12443, Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна , 57, ідентифікаційний код 35185011) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 9000,00грн.
Видати наказ.
7.Відмовити Комунальному підприємству “Озерне” Новогуйвинської селищної ради (12443, Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна , 57, ідентифікаційний код 35185011) у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00грн та покласти їх на відповідача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 22.12.20
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати: