проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"22" грудня 2020 р. Справа № 905/481/20
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Геза Т.Д., суддя Лакіза В.В.,
Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №2607 Д/2),
на рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20 (Хабарова М.В.),
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Никифорівський комбінат комунального господарства", с. Никифорівка, Бахмутський район, Донецька область,
про стягнення 12462,36 грн.,
У березні 2020 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Никифорівський комбінат комунального господарства" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 232,59 грн., 3% річних у розмірі 780,62 грн. та пені у розмірі 11449,15 грн.
В обґрунтування позову заявник вказує, що відповідачем були порушені умови Договору №4152/16-БО-6 купівлі-продажу природного газу від 15.12.2015 щодо своєчасної оплати переданого за договором газу.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з ухваленим рішенням, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, заявник посилається на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, та на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному судовому акті, обставинам справи. За твердження апелянта застосування місцевим судом положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до спірних правовідносин є неправомірним, оскільки даним Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань; передбачений також і певний порядок списання заборгованості. Як вказує апелянт, матеріали справи не містять належних доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
На підтвердження викладених ним доводів скаржник посилається на правову позицію, наведену у постановах Вищого господарського суду України у справах №910/15010/16, №910/16766/13, №914/2851/16, №922/1110/15, №908/3125/16, №922/4355/14, №908/2114/16, №910/17076/16, №914/1111/16, №912/3303/16, №927/1442/15, №910/15873/13, №917/348/16, №911/3951/16. Крім того позивач вказує на правову позицію у подібних правовідносинах, викладеною Верховним Судом у справі №908/3211/16.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Геза Т.Д., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2020 апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20 залишено без руху, встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надати до суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3153,00 грн.
26.10.2020 на адресу апеляційного суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги разом із доказами сплати судового збору.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Позивач звернувся з майновою вимогою до відповідача, ціною позову у даній справі є сума у розмірі 12462,36 грн.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що у даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа не є такою, що не може розглядатися в поряду спрощеного позовного провадження, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20; встановлено учасникам справи строк до 18.11.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання учасникам провадження; розгляд апеляційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20 ухвалено розпочати з 19.11.2020 без повідомлення учасників справи.
У встановлений судом строк відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та не направив його до суду.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.
Межі перегляду справи в апеляційній інстанції, згідно ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, полягають в тому, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила настпне.
Як встановлено місцевим господарським судом, не заперечується учасниками справи, та підтверджується матеріалами справи, дослідженими судом апеляційної інстанції:
15.12.2015 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України", яке змінило тип товариства з публічного на приватне та перейменувалось та на даний час є АТ "Національна НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ТОВ "Никифорівський комбінат комунального господарства" (споживач) укладено Договір №4152/16-БО-6 постачання природного газу (надалі - Договір).
Сторонами підписані та скріплені печатками Додаткові угоди №1 від 30.12.2015, №2 від 25.01.2016, №3 від 29.01.2016, №4 від 22.02.2016, №4 від 08.04.2013 до Договору, в яких сторонами були внесені зміни до договору.
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі-газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 30.12.2015 газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами.
Пунктом 2.1 Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 25.01.2016 передбачено, що постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 газ обсягом до 72,0 тис.куб.м, у тому числі по місяцях (тис.куб.м): січень - 24,0 тис.куб.м, лютий - 24,0 тис.куб.м, березень - 24,0 тис.куб.м.
Обсяги газу, що планується передати за цим договором (надалі - плановий обсяг), повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, викладених в п.1.2 цього договору. Обсяг газу, що планується передати за цим договором (далі - плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця поставки в установленому порядку (п.п. 2.1.1, 2.1.2 Договору).
Відповідно до п. 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Згідно з п. 4.1 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 30.12.2015 кількість газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу у відповідності до вимог, встановлених Кодексом газорозподільних систем, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.15 №2494 та Кодексом газорозподільної системи, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.15 №2493.
Пунктом 6.1 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 30.12.2015 передбачено, що оплата обсягів газу з урахуванням вартості транспортування магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрасгаз" проводиться споживачем виключно в грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2 цього Договору або у відповідних додаткових угодах (п. 5.1 цього договору). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 8.2 Договору у разі невиконання споживачем п. 6.1 цього Договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років (п. 10.3 Договору).
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 Договору).
Актами приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі) за Договором, підписаними представниками продавця та покупця, скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 421183,22 грн, зокрема:
- у січні 2016 року в обсязі 21,302 тис.куб.м на суму 173259,40 грн (акт від 31.01.2016);
- у лютому 2016 року в обсязі 17,063 тис.куб.м на суму 135525,95 грн (акт від 29.02.2016);
- у березні 2016 року в обсязі 14,117 тис.куб.м на суму 112397,87 грн (акт від 31.03.2016).
Відповідач, газ за вказаними актами прийняв, спору щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень не має.
Проте, оскільки відповідач за отриманий природний газ своєчасно не розрахувався, допустивши порушення умов договору в частині термінів оплати за поставлений природний газ позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом свої прав.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пені 11449,15 грн., 3% річних 780,62 грн., інфляційні втрати 232,59 грн., всього - 12462,36 грн.
Як вже зазначалось вище, судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що поставлений позивачем природний газ за договором використовувався відповідачем для виробництва теплової енергії та станом на 15.04.2016 відповідач не мав основної заборгованості за природний газ, отриманий за договором. Врахувавши приписи ст.ст. 1, 2, 3, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та встановивши, що заявлені до стягнення з відповідача суми пені, 3% річних та інфляційних втрат було нараховано на заборгованість, яку відповідач погасив до набрання чинності вказаного Закону, а тому такі нарахування підлягають списанню в силу приписів ч. 3 ст. 7 зазначеного Закону, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, переглянувши справу з урахуванням меж перегляду визначених в ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення визначає Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", відповідно до ст. 1 якого заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Даний Закон був прийнятий 03.11.2016, набрав чинності 30.11.2016.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
За ч. 1 ст. 3 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до п. 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93, у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Разом з цим відповідно до ч. 3 ст. 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 22.02.2018 у справі №922/4355/14, від 28.02.2018 у справі №911/3914/14, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 06.04.2018 у справі №904/10747/16, від 10.04.2018 у справі №916/3054/16, від 11.04.2018 у справі №910/17962/15, від 17.04.2018 у справі №904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі №920/1060/16,15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі №908/3125/16, від 23.05.2018 у справі №908/2114/16, від 30.05.2018 у справі №904/10733/16, від 20.06.2018 у справі №916/3055/16, від 06.07.2018 у справі №918/882/15, від 23.07.2018 у справі №904/10294/17, від 07.08.2018 у справі №925/1584/17, від 21.08.2018 у справі №925/104/18, від 21.08.2018 у справі №925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі №925/106/18, від 13.12.2018 у справі №925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі №905/299/18.
Судом апеляційної інстанції досліджено матеріали справи (операції по підприємству "Никифорівський комбінат комунального господарства" з 01.01.2016 по 31.05.2019) та встановлено, що відповідач виконав умови Договору щодо оплати вартості природного газу, однак допустив порушення погоджених сторонами строків оплати, зокрема:
- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 173259,40 грн. відповідач оплатив 25.02.2016 (50000,00 грн.), 22.03.2016 (100000,00 грн) та 15.04.2016 (23259,40 грн), в той час як повинен був здійснити оплату у повному обсязі до 15.02.2016 (включно);
- акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 135525,95 грн. відповідач оплатив 15.04.2016, в той час як повинен був оплатити до 14.03.2016 (включно);
- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 112397,87 грн. відповідач оплатив 15.04.2016, в той час як повинен був оплатити до 14.04.2016 (включно).
Таким чином, матеріалами справи доведено факт порушення відповідачем строків оплати за отриманий природний газ по Договору.
Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не заперечувався факт погашення відповідачем заборгованості за Договором №4152/16-БО-6 постачання природного газу від 15.12.2015 в повному обсязі 15.04.2016, тобто до моменту набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (до 30.11.2016).
Розрахунки між сторонами за поставлений у період з 01.01.2016 по 31.05.2015 природний газ підтверджуються кінцевим сальдо по підприємству відповідача, довідкою по операціях із підприємством відповідача. З виписки по операціям вбачається, що основний борг відповідачем погашено 15.04.2016 (а.с. 29-39, т.1).
В свою чергу позивач не заперечує факт погашення відповідачем основної заборгованості за отриманий газ станом на час набрання чинності Законом, а тому зазначені обставини в силу вимог ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.
Як свідчать наявні у справі докази, позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу по кожному з актів приймання-передачі природного газу пені в розмірі 11449,15 грн., 3% річних в розмірі 780,62 грн. та інфляційні втрати в розмірі 232,59грн.
За таких обставин, вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги про безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин сторін приписів ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у зв'язку з відсутністю доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та посилання на правову позицію Вищого господарського суду України, наведену у перелічених вище справах.
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16 не може бути прийнято до уваги з наступних підстав.
Так в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №908/2114/16, прийнятій тією ж колегією суддів, було зазначено, що у вищевказаній постанові від 14.02.2018 у справі №908/3211/16 відсутній висновок щодо необхідності включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а викладено лише фактичні обставини щодо такого включення відповідача у вказаній справі. Водночас, ч. 3 ст. 7 Закону від 03.10.2016 №1730-VIII є нормою прямої дії, застосування якої не потребує включення підприємства до вказаного реєстру.
В постанові Верховного Суду від 26.02.2019 по справі №904/2960/18 було вказано, що посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справи №908/3211/16, правовідносини в якій, на думку скаржника, подібні правовідносинам у справі, яка розглядається, а саме "Верховний Суд дійшов висновку щодо правильного застосування ч. 3 ст. 7 Закону України №1730-VIII у подібних правовідносинах (стосовно того, що однією з обов'язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону є включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії)", є необґрунтованим, оскільки висновок щодо застосування норм права у цій справі (№904/2960/18) по суті не відрізняється від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справи №908/3211/16. Зокрема, в обох зазначених судових актах ідеться про те, що ч. 3 ст. 7 Закону України №1730-VIII передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних витрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань, причому право не нараховувати неустойку, інфляційні витрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.
Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє посилання позивача на те, що для списання нарахованих інфляційних та процентів річних необхідно включення відповідача до реєстру, оскільки зазначене твердження суперечить нормам спеціального Закону №1730-VIII, а саме його ч. 3 ст. 7, яка прямо передбачає списання з дня набрання чинності Законом і не ставить в залежність від будь-яких інших умов.
Також Східний апеляційний господарський суд звертає увагу, що Законом передбачено врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (без урахування суми неустойки, інфляційний, процентів річних) шляхом проведення взаєморозрахунків щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах, яка залишилася непогашеною станом на 01.01.2016 і є непогашеною на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, та шляхом реструктуризації заборгованості за спожиті енергоносії станом на 01.07.2016 і яка не погашена станом на 01.12.2016.
І саме для участі в процедурі врегулювання заборгованості шляхом взаєморозрахунків та реструктуризації відповідні підприємства повинні бути включені до Реєстру та укласти Типові договори.
На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка, інфляційні, проценти річних, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію (ч. 3 ст. 5, ст. 6 Закону).
Стаття 7 Закону регулює порядок списання неустойки, інфляційних та процентів річних нарахованих на реструктуризовану заборгованість за природний газ спожитий станом на 01.07.2016 та нарахованих на заборгованість за використаний природний газ, яка (заборгованість) погашена до набрання чинності Законом (30.11.2016).
При цьому підставою для списання нарахованих санкцій на реструктуризовану заборгованість є повне виконання договору про реструктуризацію (ч. 1 ст. 7 Закону).
Підставою ж списання санкцій нарахованих на заборгованість, яка була погашена до набрання чинності Законом є саме набрання чинності Законом (ч. 3 ст. 7 Закону). І списання санкцій з цих підстав не потребує включення підприємства до Реєстру, оскільки, як зазначалося вище, в Реєстр включаються підприємства для участі в процедурі врегулювання заборгованості шляхом взаєморозрахунків та реструктуризації.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Отже, оскільки наявними у справі доказами підтверджується, що заборгованість за Договором №4152/16-БО-6 постачання природного газу від 15.12.2015 була погашена відповідачем в повному до 15.04.2016, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тому положення цього Закону, зокрема ч. 3 ст. 7, розповсюджуються на спірні правовідносини, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних, нарахованих на заборгованість, сплачену до набрання чинності зазначених Законом.
Крім того, відповідно до відомостей Реєстру діючих ліцензій на провадження господарського діяльності з виробництва теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, які видані Донецькою облдержадмінстрацією, станом на 01.07.2016 (дані офіційного веб-сайту державної адміністрації Донецької обласної https://dn.gov.ua/ua) ТОВ "Никифорівський комбінат комунального господарства" отримано ліцензію АВ №429229 безстроково на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого суду про те, що позивач та відповідач є суб'єктами, на яких розповсюджуються положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", зокрема, ч. 3 ст. 7 цього Закону.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 14.09.2020 у справі №905/481/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Т.Д. Геза
Суддя В.В. Лакіза