ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
14 грудня 2020 року Справа № 903/254/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Грязнов В.В.
суддя Розізнана І.В.
при секретарі судового засідання Панасюк О.М.
розглянувши у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" на рішення господарського суду Волинської області від 29.09.2020 р. у справі №903/254/20 (суддя Шум М.С., повний текст рішення складено 02.10.2020 року)
за позовом громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав"
до фізичної особи-підприємця Минюка Руслана Юрійовича
про стягнення збитків в розмірі 208 650 грн. 00 коп.
за участю представників:
позивача - Молчанова П.В.,
відповідача - Сафулька С.Ф.
Рішенням господарського суду Волинської області від 29.09.2020 р. у справі №903/254/20 у задоволенні позову громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" до фізичної особи-підприємця Минюка Руслана Юрійовича про стягнення збитків в розмірі 208650,00 грн. - відмовлено повністю. Стягнуто з громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" на користь фізичної особи-підприємця Минюка Руслана Юрійовича 30000 грн. судових витрат на професійну правову допомогу.
В обґрунтування рішення суд зазначив, зокрема, що позивачем не доведено право на звернення до суду від власного імені на захист майнових прав інтелектуальної власності, про стягнення збитків щодо не отриманого доходу, яке йому не належить. Положення чинного законодавства, яке регулює діяльність організацій колективного управління, свідчать про те, що дохід від використання об'єктів інтелектуальної власності не є доходом позивача, оскільки він є неприбутковою організацію, яка не має права здійснювати підприємницьку діяльність, його діяльність полягає, зокрема, в укладенні відповідних договорів в інтересах правовласників та у збиранні, розподіленні та виплаті доходів від прав цим правовласникам. Отже, позивач є не отримувачем доходів, а фактично він є збирачем платежів, які належать іншим особам, а саме правовласникам. Підсумовуючи викладене, суд погодився із запереченнями відповідача щодо відсутності у позивача права звертатися з цим позовом до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, зокрема, що висновки суду першої інстанції порушують приписи ст.54 Конституції України щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також приписи ст.55 Конституції України щодо судового захисту порушених правовідносин. Зазначає, що місцевим судом не враховано приписів ст.240 Угоди про асоціацію України і ЄС, ст.22 Цивільного кодексу України, приписів ст. ст. 12, 20, 21 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».
Окрім того, посилаючись на ч.14 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, скаржник просить суд апеляційної інстанції здійснити розподіл судових витрат за результатом апеляційного перегляду, у тому числі покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000 грн., понесені у суді першої інстанції, а також 30000 грн. - розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Відповідачем надано суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає. Також відповідачем подано клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.
14.12.2020 року представником апелянта було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, першої неявки в судове засідання учасника справи, якщо причини неявки визнані судом поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції; необхідності витребування нових доказів.
Враховуючи наведене, приписи ст. ст. 202, 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, враховуючи відсутність поважних причин, які б свідчили про необхідність перенесення судового засідання на іншу дату та те, що всі учасники справи з'явились в судове засідання, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 14.12.2020 року.
У відповідності до вимог ст.269 ГПК України, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 432 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Згідно із частиною 2 статті 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Частиною 3 статті 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 421 Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Згідно із частиною 1 статті 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 433 Цивільного кодексу України визначено, що об'єктами авторського права є музичні твори (з текстом або без тексту).
До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав" зафіксовано факт публічного використання фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 , що здійснює свою господарську діяльність у закладі «П'ятниця» (що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр-т Волі, б. 17) об'єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у фонограмах виконань музичних творів), а саме музичних творів: Peter Maros «In my heart», Marco Luka «Allure», Muskai «Corrupted», Patches «AIarm», Post MaloneJustin Bieber, Sudden peak records sudden peak radio ep., Khalid, Sia «Elastic heart», про що складено відповідні акти фіксації №1701/12/19 від 27.12.2019 та №1702/01/20 від 31.01.2020 (т.1 а.с. 32-33, 37-40).
Позивач звернувся до відповідача з листом, в якому пропонував відповідачу врегулювати питання використання фонограм та зафіксованих у них виконань у закладі відповідача шляхом отримання дозволу від громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав", який можна отримати підписавши з позивачем договір про використання фонограм та зафіксованих у них виконань (т.1, а.с. 18-20).
Проте, в матеріалах справи відсутня відповідь відповідача на вказаний лист, відповідний договір з позивачем укладений не був. Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача збитків за порушення в сфері суміжних прав.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено право на звернення до суду від власного імені на захист майнових прав інтелектуальної власності, які йому не належить, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (далі - Закон) визначає правові та організаційні засади колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в Україні.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» розширене колективне управління - колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами.
Відповідно до п. 3 абз. 3 ч.5 ст. 12 Закону розширене колективне управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється виключно в таких сферах як, зокрема, право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою.
Приписами ч. 3 ст. 20 Закону визначено, що користувачі зобов'язані до початку використання у своїй діяльності об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про авторське право і суміжні права", укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами у відповідній сфері, договір про використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Громадська спілка "Українська ліга авторських та суміжних прав" є акредитованою організацією колективного управління, у сфері розширеного колективного управління "право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою" (наказ Мінекономрозвитку від 29.05.2019 №912), строк акредитації - 3 роки з 29.05.2019, що підтверджується витягом з Реєстру організацій колективного управління від 31.05.2019 наданого Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (т. 1, а.с. 12-14).
Враховуючи підтверджений належним чином статус позивача - акредитованої організації колективного управління в сфері діяльності передбаченої п.3 абз.3 ч.5 ст.12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", колегія суддів дійшла висновку, що позивач уповноважений здійснювати функції розширеного колективного управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав у відношенні всіх правовласників незалежно від наявності договору між ними та позивачем.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку охоплені розширеним колективним управлінням правовідносини між всіма правовласниками та позивачем засновані на законі та не потребують додаткового підтвердження договорами з тими суб'єктами, фонограми чиїх творів були використані відповідачем. Тобто у розумінні ст.421 Цивільного кодексу України, позивач є суб'єктом прав інтелектуальної власності як інша особа відповідно до закону.
При цьому обов'язок осіб, що здійснюють використання таких фонограм, укласти з акредитованою організацією колективного управління відповідний договір про використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав встановлено приписами ч. 3 ст. 20 Закону. Однак такий договір між позивачем та відповідачем укладено не було, що не заперечується сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» організації колективного управління повинні будувати відносини з користувачами на засадах неупередженості, справедливості, обґрунтованості тарифів, вільного доступу до інформації. Умови надання дозволів на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав повинні базуватися на об'єктивних і недискримінаційних критеріях. Збирання організаціями колективного управління винагороди з користувачів здійснюється згідно із сферою, за якою організація зареєстрована і (або) акредитована та внесена до Реєстру організацій колективного управління.
Таким чином, неприбутковість за своїм спеціальним статусом позивача жодною мірою не впливає на існування у останнього права, визначеного ч.1 ст. 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», на отримання/збирання винагороди для подальшого розподілу у встановленому порядку на користь правовласників об'єктів інтелектуальної власності, а отже і на судовий захист такого права шляхом висування відповідних позовних вимог.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність в позивача права на звернення до суду помилковим та таким, що суперечить приписам ст. ст. 1, 12, 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».
За змістом ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
На підтвердження факту використання відповідачем об'єктів інтелектуальної власності позивачем надано суду акти №1701/12/19 від 27.12.2019 та №1702/01/20 від 31.01.2020; відео-звукозаписи від 27.12.2019 та від 31.01.2020; розрахункові документи від 27.12.2019 та від 31.01.2020.
Оцінюючи доводи позивача про наявність факту використання відповідачем об'єктів інтелектуальної власності та надані докази на підтвердження вказаного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
З актів №1701/12/19 від 27.12.2019 та №1702/01/20 від 31.01.2020 вбачається, що у закладі «П'ятниця» (що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр-т Волі, б. 17) зафіксовано публічне використання об'єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у фонограмах виконань музичних творів), а саме музичних творів: Peter Maros «In my heart», Marco Luka «Allure», Muskai «Corrupted», Patches «AIarm», Post MaloneJustin Bieber, Sudden peak records sudden peak radio ep., Khalid, Sia «Elastic heart».
Відповідно до відео-звукозапису від 27.12.2019 та від 31.01.2020, а саме з початку відео-звукозапису зафіксовано зазначення представником позивача про дату (27.12.2019 року та 31.01.2020 року) та місце збору доказів (м. Луцьк, пр-т Волі, б. 17.), зафіксовано назву закладу - «П'ятниця». Починаючи з 35 хвилини відео-звукозапису від 27.12.2019р. зафіксовано розрахунковий документ - фіскальний чек від 27.12.2019 року, із якого вбачається, що за зазначеною адресою і в зазначеному закладі господарську діяльність здійснює фізична особа - підприємець Минюк Р.Ю., ІПН НОМЕР_1 . Аналогічні дані зафіксовані починаючи з 27 хвилини відео-звукозапису від 31.01.2020 року.
Копії вказаних розрахункових документів - фіскальних чеків від 27.12.2019 і від 31.01.2020, наявні також в матеріалах справи (т. 1, а.с. 35, 41).
Окрім того, здійснивши перегляд та прослуховування вказаних відео-звукозаписів в судовому засіданні 14.12.2020 року, судом апеляційної інстанції встановлено, що в закладі "П'ятниця" здійснювалось відтворення музичних творів, однак будь-яких доказів наявності права у відповідача на використання музичних творів останнім суду надано не було.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи докази в своїй сукупності, а саме: акти №1701/12/19 від 27.12.2019 та №1702/01/20 від 31.01.2020; відео-звукозаписи від 27.12.2019 та від 31.01.2020; фіскальні чеки від 27.12.2019 та від 31.01.2020, є належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження факту використання відповідачем об'єктів інтелектуальної власності, зазначених в актах.
При цьому протиправність такого використання підтверджується відсутністю укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання дозволу на використання об'єктів авторських та (або) суміжних прав, передбаченого ч.3 ст. 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» тарифи, що пропонуються для застосування у договорах з користувачами, мають бути об'єктивними та обґрунтованими, зокрема, з урахуванням економічної вигоди використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав у господарській діяльності, характеру та обсягів використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, виду діяльності користувача, фінансово-економічних показників ринку, на якому здійснюється використання зазначених об'єктів.
Громадською спілкою "Українська ліга авторських та суміжних прав" затверджені Тарифи щодо сфери «право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою», які також розміщені на офіційному сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України http://me.gov.ua/.
Обґрунтовуючи суму понесених збитків, позивач зазначає, що через ухилення відповідача від свого обов'язку укласти з ним договір, громадська спілка недотримала суму базового тарифу, передбаченого затвердженими Тарифами в розмірі 50 мінімальних місячних заробітних плат.
Відповідно до абзацу 4 Тарифу в разі якщо користувач вже розпочав використовувати фонограму (фонограми) та/або виконання (певну кількість виконань), то неподання користувачем акредитованій організації колективного управління показників розрахунку, понижуючих коефіцієнтів і системи знижок свідчитиме про те, що договір мав би бути укладеним за базовим тарифом, який дорівнює 50 мінімальним місячним заробітним платам в розмірі передбаченому законом на початок календарного року, в якому користувач розпочав зазначене користування.
Розмір мінімальної заробітної плати з січня 2019 року становить 4173 грн. (відповідно до ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік").
Поряд з тим, колегія зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Так, виплата згаданої винагороди підпадає під ознаки "інших виплат", про які йдеться у наведеному приписі Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, тобто розмір мінімальної заробітної плати, визначений цим Законом, на даний час не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначені винагороди, пов'язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2019 року складає 1921 грн.
Таким чином, при визначенні розміру відповідної винагороди слід виходити з приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та застосовувати розрахункову величину у розмірі 1921 грн.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягають збитки в сумі 96050грн. (які рахується за формулою 1921 грн. (прожитковий мінімум)*50). З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. ст. 1, 12, 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» та як наслідок здійснено помилковий висновок про відсутність права позивача на звернення до суду з позовом у даній справі, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Окрім того, ГС "Українська ліга авторських та суміжних прав" до суду першої та апеляційної інстанції було подано заяви про стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції на суму 30000грн. та в суді апеляційної інстанції на суму 30000 грн.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що вказані заяви позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14.01.2020 року між позивачем та адвокатським об'єднанням «Інтелкрафтс» укладено договір про надання професійної правничої допомоги №01/2020, відповідно до п. 1.1. якого адвокатське об'єднання зобов'язується надати клієнту професійну правничу допомогу в обсязі і на умовах, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надану йому правову допомогу (т.1, а.с. 46-47).
Відповідно до п.1.2, 1.3 договору професійна правнича допомога, що надається за цим договором: надання усних та письмових консультацій з юридичних питань, представництво інтересів клієнта перед всіма фізичними та юридичними особами, в органах державної влади та місцевого самоврядування, в судових органах будь-якої юрисдикції та/або інстанції, участь при розгляді цивільних, господарських, адміністративних справ у місцевих, апеляційних судах, у Верховному суді, надання іншої правничої допомоги. Детальний опис правової допомоги, що надається у кожному окремому випадку, оформлюється додатками до цього договору.
Представником позивача подано до суду першої інстанції акт приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги від 24.04.2020 року, з якого вбачається, що виконавцем були здійснені наступні роботи: 1) проведена нарада з клієнтом щодо встановлених законом правил використання об'єктів інтелектуальної власності їх захисту від порушень - 1500 грн.; 2) підготовка і оформлення документів щодо ППД, залучення відповідних спеціалістів - 1500 грн.; 3) обробка і аналіз наданих клієнтом документів щодо порушення встановлених законом правил використання об'єктів інтелектуальної власності - 4500 грн.; 4) збір, підготовка і оформлення необхідних додатків до позовної заяви - 3000 грн.; 5) складання предмету і підстав позовної заяви відповідно до норм матеріального і процесуального права, які регулюють відповідні правовідносини - 3000 грн.; 6) складання позовної заяви відповідно фактичним обставинам конкретної події - 3000 грн.; 7) супроводження порушеного провадження в суді першої інстанції - 13500грн., а всього на 30000 грн.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зазначені в пунктах 1 та 2 послуги (проведена нарада з клієнтом щодо встановлених законом правил використання об'єктів інтелектуальної власності їх захисту від порушень; підготовка і оформлення документів щодо ППД, залучення відповідних спеціалістів) не стосуються підготовки до розгляду та самого процесу розгляду даної справи в суді, а тому не підлягають до відшкодування в порядку визначеному ст. 129 ГПК України.
Послуги зазначені в пунктах 3 акту - обробка і аналіз наданих клієнтом документів щодо порушення встановлених законом правил використання об'єктів інтелектуальної власності, 4 акту - збір, підготовка і оформлення необхідних додатків до позовної заяви, 5 акту - складання предмету і підстав позовної заяви відповідно до норм матеріального і процесуального права, які регулюють відповідні правовідносини, фактично є складовими та за своєю суттю дублюють послугу зазначену в пункті 6 акту - складання позовної заяви відповідно фактичним обставинам конкретної події. З огляду на вказане, колегія суддів вважає достатньою сумою оплати за вказані послуги 5000 грн.
Щодо послуги зазначеної в п. 7 акту - супроводження порушеного провадження в першій інстанції, вартість якої визначена на суму 13500грн., колегія суддів зазначає, що з протоколів судових засідань від 19.05.2020 (т.1, а.с. 64), від 11.08.2020 (т.1, а.с. 216), 29.09.2020 (т.2, а.с. 55) вбачається, що представник позивача не брав участі у вказаних судових засіданнях ні особисто, ні в режимі проведення відеоконференції. Представник позивача брав участь в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції 09.09.2020 року та згідно протоколу вказане засідання тривало 49 хвилин (т.2, а.с. 37). Інша участь представника позивача при розгляді справи в суді першої інстанції обмежилась складанням та надісланням до суду наявних в матеріалах справи заяв з процесуальних питань. З огляду на викладене, колегія суддів вважає достатньою сумою оплати за вказану в пункті 7 акту послуги 5000 грн.
Враховуючи вищевикладене, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу надану при розгляді справи в суді першої інстанції в сумі 10000грн.
Оцінюючи наданий суду апеляційної інстанції представником позивача акт приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги від 08.12.2020 року (т.2, а.с. 127), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Послуга зазначена в пункті 2 акту (підготовка і оформлення документів щодо надання ППД, залучення відповідних спеціалістів) не стосується підготовки до розгляду та самого процесу розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, а тому не підлягає до відшкодування в порядку визначеному ст. 129 ГПК України.
Послуги зазначена в пункті 1 вказаного акту - аналіз законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції відповідно до встановлених законом правил виконання об'єктів інтелектуальної власності і їх захисту від порушень; пункті 3 акту - обробка і аналіз наданих клієнтом документів (рішення суду першої інстанції, процесуальні документи надані стороною відповідача) щодо їх відповідності встановленим законом правилам використання об'єктів інтелектуальної власності; пункті 4 акту - збір, підготовка і оформлення необхідних додатків до апеляційної скарги; пункті 5 - складання предмету і підстав апеляційної скарги відповідно до норм матеріального і процесуального права, які регулюють відповідні правовідносини, - є складовими та за своєю суттю дублюють послугу зазначену в пункті 6 акту - складання апеляційної скарги відповідно фактичним обставинам справи і змісту судового акту, який оскаржується. З огляду на викладене, колегія суддів вважає достатньою сумою оплати за вказані послуги разом - 5000 грн.
Окрім того, як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, правова позиція позивача не змінювалася в судах першої та апеляційної інстанцій. Адвокат, який надавав правову допомогу ГС "Українська ліга авторських та суміжних прав" і в суді першої, і в суді апеляційної інстанції, був обізнаним про позицію позивача та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, отже підготовка апеляційної скарги не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Щодо послуги зазначеної в п. 7 акту - супроводження порушеного провадження в суді апеляційної інстанції, вартість якої визначена на суму 13500грн., колегія суддів зазначає, що з протоколів судових засідань від 30.11.2020 (т.2, а.с. 115) вбачається, що представник позивача не брав участі у вказаному судовому засіданні ні особисто, ні в режимі проведення відеоконференції. Представник позивача брав участь в судовому засіданні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 14.12.2020, інша участь представника позивача при розгляді справи в суді апеляційної інстанції обмежилась складанням та надісланням до суду наявних в матеріалах справи заяв з процесуальних питань (клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечення на відзив). З огляду на викладене, колегія суддів вважає достатньою сумою оплати за вказану послуги 5000 грн.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited" проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на вищевикладене та дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджується понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, врахувавши фактичний об'єм наданих адвокатом послуг та затрачений ним час, апеляційний господарський суд, керуючись ст. ст. 126, 129 ГПК України, виходячи з критерію реальності і розумності розміру цих витрат, дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" на рішення господарського суду Волинської області від 29.09.2020 р. у справі №903/254/20 - задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 29.09.2020 р. у справі №903/254/20 скасувати та прийняти нове рішення.
3. Позов громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" задоволити частково.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Минюка Руслана Юрійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь громадської спілки “Українська ліга авторських та суміжних прав” (вул. А.Аболмасова, буд. 5, група приміщень 57, офіс 7, код ЄДРПОУ 42502769) збитки в сумі 96050 грн. (дев'яносто шість тисяч п'ятдесят гривень).
5. В задоволені позову в частині стягнення збитків в сумі 112600 грн. (сто дванадцять тисяч шістсот гривень) - відмовити.
6. Стягнути з фізичної особи-підприємця Минюка Руслана Юрійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь громадської спілки “Українська ліга авторських та суміжних прав” (вул. А.Аболмасова, буд. 5, група приміщень 57, офіс 7, код ЄДРПОУ 42502769) 1440,75 грн. (одна тисяча чотириста сорок гривень сімдесят п'ять копійок) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 10000 грн. (десять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції; 2161,12 грн. (дві тисячі сто шістдесят одна гривня дванадцять копійок) судового збору за розгляд апеляційної скарги та 10000 грн. (десять тисяч гривень ) витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
7. Господарському суду Волинської області видати судовий наказ.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "22" грудня 2020 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Розізнана І.В.