ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 грудня 2020 року Справа № 903/396/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.
за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Хвіщука Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Волинської області від 03.09.2020 у справі №903/396/20 (суддя Вороняк А.С.)
за позовом Швабовського Євгенія Михайловича
до відповідача Фізичної особи-підприємця Хвіщука Володимира Олександровича
про стягнення 133125 грн
Рішенням Господарського суду Волинської області від 3 вересня 2020 року у справі №903/396/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Хвіщука Володимира Олександровича на користь Швабовського Євгенія Михайловича 133125 грн передоплати за транспортні послуги. Також, даним судовим рішенням покладено на Фізичну особу-підприємця Хвіщука Володимира Олександровича 1921 грн витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 3 вересня 2020 року у справі №903/396/20 Фізична особа-підприємць Хвіщук Володимир Олександрович звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій з підстав висвітлених у ній, просить апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 3 вересня 2020 року у справі №903/396/20 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Хвіщука Володимира Олександровича на користь Швабовського Євгенія Михайловича 133125 грн передоплати за транспортні послуги, відмовити.
Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права.
Скарга мотивована тим, що вказана передоплата у відповідності до умов Транспортної заявки була здійснена для оформлення дозволів на перевезення великогабаритного і великовагового вантажу. Перевезення великогабаритного вантажу без оформлення Дозволів, а в даному випадку ще й без автомобіля супроводу «Pilotaz», на переконання скаржника, є неможливим. Решта ж 50 % повинно оплачуватись відповідно виставленого рахунку у безготівковій формі за курсом НБУ по прибуттю а/м у м. Дніпро до вивантаження автомобіля.
Звертає увагу, що тільки в кінці лютого 2020 року Експедитор належним чином повідомив Перевізника цінним листом про відмову від Транспортної заявки №2901-2 від 29 січня 2018 року, а Претензією №1 від 18 червня 2018 року, та Претензією №2 від 20 лютого 2020 року просив повернути попередню оплату зроблену згідно Транспортної заявки №2901-2 від 29 січня 2018 року, на підставі платіжного доручення №15 від 1 лютого 2018 року в сумі 133125 грн, тому що Замовник відмовився від перевезення вантажу.
Скаржник зауважує, що Експедитор повідомив Перевізника про відмову від Транспортної заявки №2901-2 від 29 січня 2018 року 15-20 квітня 2018 року по телефону, а відтак вартість витрат Перевізника на виконання Транспортної заявки становить: 86533 грн 98 коп. вартість дозволів і супроводу у гривнях станом на 22 березня 2018 року; 17000 грн - сума повернення коштів Експедитору згідно платіжного доручення від 5 травня 2020 року; 8000 грн - заробітна плата водія за період із 10 лютого по 16 квітня 2018 року; 1950 грн - вартість стоянки автомобіля на охоронюваній площадці.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/396/20/5106/20 від 2 жовтня 2020 року витребувано матеріали справи №903/396/20 з Господарського суду Волинської області.
12 жовтня 2020 року матеріали справи №903/396/20 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Хвіщука Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Волинської області від 3 вересня 2020 року у справі №903/396/20; запропоновано позивачу - у строк до 16 листопада 2020 року надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
Також, роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень /а.с. 119-121/.
10 листопада 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу /а.с. 122-123/.
Зазначає, що докази, долучені відповідачем до апеляційної скарги були подані до суду першої інстанції без будь-якого перекладу, і за відсутності штампу «Сплачено».
Вважає, що апеляційна скарга не відображає дійсні обставини справи, а рішення Господарського суду Волинської області є таким що прийняте на основі об'єктивної оцінки зібраних у справі доказів та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного позивач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи підприємця Хвіщука В.О. на рішення Господарського суду Волинської області від 3 вересня 2020 року у даній справі, а рішення Господарського суду Волинської області залишити без змін.
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 19 листопада 2020 року від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій він зауважив, що ним як перевізником були виконані усі дії до перевезення вантажу згідно зазначеної транспортної заявки.
Відповідно до статтей 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
20 березня 2017 року між фізичною особою-підприємцем Швабовським Євгенієм Михайловичем та фізичною особою-підприємцем Хвіщуком Володимиром Олександровичем було укладено договір № 2003-ПЭ про надання транспортно-експедиторських послуг /надалі - Договір 1; а.с. 7-8/.
Відповідно до пункту 1.1 Договору 1, експедитор (позивач) діючи від свого імені і за рахунок коштів третьої сторони - замовника залучає перевізника для перевезення вантажу автомобілями в міських, міжміських і міжнародних сполученнях. Перевізник перевозить заявлені експедитором вантажі, а експедитор оплачує послуги перевізника із коштів замовника на погоджених умовах.
Згідно пункту 2.2 Договору 1, не пізніше ніж за 48 годин до початку міжнародного перевезення експедитор надає перевізнику факсом, електронною поштою або іншими засобами зв'язку транспортну заявку, завірену підписами і печатками експедитора. Всі транспортні заявки між експедитором і перевізником є невід'ємними частинами договору.
У відповідності до пункту 2.5 Договору 1, обов'язок експедитора повідомляти перевізника про відмову від перевезення не менше ніж за 12 годин до вказаного строку подачі автотранспорту в транспортній заявці.
Відповідно до пункту 6.1 Договору 1, експедитор проводить оплату транспортних послуг перевізника з коштів, які надходять від замовника, з вирахуванням своєї експедитерської винагороди протягом 7 банківських днів з дня одержання коштів від замовника за умови одержання від перевізника всіх необхідних для взаєморозрахунків документів: оригіналу договору, оригіналу рахунку, копії транспортної накладної, оригіналу акту виконаних робіт(наданих послуг) і оригіналів інших документів, які закривають перевезення, якщо інше не вказано в транспортній заявці.
10 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" (замовник) та фізичною особою-підприємцем Швабовським Євгеном Михайловичем (експедитор) було укладено договір №3107-ЗЭ про надання транспортно-експедиторських послуг /надалі - Договір 2; а.с. 4-6/.
Відповідно до пункту1 Договору 2, експедитор зобов'язаний від свого імені та за рахунок замовника здійснювати комплекс робіт з організації перевезення вантажів автомобілями в міських, міжміських та міжнародних сполученнях, фрахтуючи для цього автотранспортні засоби третьої сторони-перевізника. У відносинах із перевізником експедитор виступає від свого імені в інтересах заявника.
Відповідно до пункту 2.1 Договору 2, експедитор виконує зобов'язання у відповідності до наданої замовником транспортної заявки. Транспортні заявки, які містять конкретні умови перевезення є невід'ємною частиною цього договору. Умови, прямо викладені у конкретній транспортній заявці мають переважне право по відношенню до умов договору.
За умовами пункту 4.9. Договору 2, для виконання своїх обов'язків по даному договору експедитор має право залучати третіх осіб (перевізника) та може укладати з ними договори.
Пунктом 6.1 Договору 2 передбачено, що: для виконання робіт замовник перераховує експедитору суму, розмір та строки перерахування якої визначаються транспортною заявкою. Ця сума включає винагороду експедитора та вартість послуг перевізника.
Згідно положень пункту 6.2 Договору 2, розрахунок відбувається у розмірі 100% оплати до вивантаження товару із автомобіля на підставі виставленого рахунку, якщо інше не передбачено у транспортній заявці. Оплатою вважається надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора. За фактом надання послуг експедитор надає замовнику по факсу або електронній пошті копії товарно-транспортної накладної, акту виконаних робіт (наданих послуг).
24 січня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" на виконання умов вищенаведеного Договору 2 було надано фізичній особі-підприємцю Швабовському Євгену Михайловичу транспортну заявку № 2401 /а.с. 9/, яка містить наступні умови: зазначення маршруту перевезення - Ольхінг, Німеччина - Ясов, Словаччина - Дніпро, Україна; дату та час завантаження - після отримання дозволів (10-15 робочих днів з дня передоплати 50 % від фрахту). Разом з тим дана Транспортна заявка містить зазначення вартості перевезення - 9000 Євро; строк, порядок та форму оплати - 50% оплачується відповідно до виставленого рахунку у безготівковій формі за курсом НБУ на момент виставлення рахунку на оплату у якості передоплати для оформлення дозволів на перевезення КГТГ; решта 50 % оплачуються відповідно виставленого рахунку у безготівковій формі за курсом НБУ на момент виставлення рахунку на оплату по прибуттю а/м у м. Дніпро, але до вивантаження автомобіля. Транспортна заявка підписана представниками сторін та скріплена відтисками їх печаток.
На підставі вказаної транспортної заявки №2401ОТ 24 січня 2018 року та наданого фізичною особою-підприємцем Швабовським Євгеном Михайловичем рахунку № 13 від 29 січня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" здійснило перерахування грошових коштів в якості передоплати за Договором № 2 в розмірі 50% від суми перевезення за транспортною заявкою, а саме 4500 Євро, що в еквіваленті становило 159763 грн 50 коп. на дату здійснення платежу, що підтверджується платіжним дорученням №1358513754 від 1 лютого 2018 року із призначенням платежу «Оплата згідно рахунку №13 від 29.01.18р. за послуги без ПДВ» /а.с. 13/. Вказана передоплата, у відповідності до умов транспортної заявки, була здійснена для оформлення дозволів на перевезення великогабаритного і великовагового вантажу /а.с. 9/.
29 січня 2018 року експедитором - Фізичною особою Швабовським Є. М. на виконання умов Договору 1 було надано фізичній особі-підприємцю Хвіщуку В. О. транспортну заявку № 2901-2, яка містила наступні умови: зазначення маршруту перевезення - Ольхінг, Німеччина - Ясов, Словаччина - Дніпро, Україна; дату та час завантаження - після отримання дозволів (10-15 робочих днів з дня передоплати 50 % від фрахту); зазначення щодо вартості перевезення - 7500 Євро; строк, порядок та форми оплати - 50% оплачується відповідно до виставленого рахунку у безготівковій формі за курсом НБУ на момент виставлення рахунку на оплату у якості передоплати для оформлення дозволів на перевезення КГТГ; решта 50 % оплачуються відповідно виставленого рахунку у безготівковій формі за курсом НБУ на момент виставлення рахунку на оплату по прибуттю а/м у м. Дніпро, до вивантаження автомобіля /а.с. 11/.
На підставі вказаної заявки та рахунку на оплату №5 від 29 січня 2018 року, виставленого фізичною особою-підприємцем Хвіщуком В.О. на суму 266250 грн, позивач здійснив перерахування грошових коштів в якості передоплати за Договором 1 в розмірі 50% від суми перевезення за транспортною заявкою №2901-2, а саме 133125 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 15 від 1 лютого 2018 року із призначенням платежу «Часткова оплата за вантажні перевезення згідно рахунку №5 від 29 січня 2018 р. без ПДВ» /а.с. 14/. Вказана передоплата у відповідності до умов транспортної заявки була здійснена для оформлення дозволів на перевезення великогабаритного і великовагового вантажу (транспортна заявка № 2901-2 від 29 січня 2018 року /а.с.11/).
За твердженням позивача, замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна", втративши господарську необхідність в здійсненні перевезення вантажу, відмовився від транспортної заявки, про що фізична особа ОСОБА_1 був повідомлений у встановлений Договором 2 строк (дана обставина сторонами в даній справі не спростовується та була встановлена у справі № 912/2983/20).
12 червня 2018 року на адресу фізичної особи ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" було надіслано лист-претензію, в якому зазначалось, що в рамках укладеного договору №3107-3Є від 10 листопада 2017 року про надання транспортно-експедиторських послуг, на підставі транспортної заявки № 2401 від 24 січня 2018 року та рахунку № 13 від 29 січня 2018 року товариством було проведено передоплату за послуги в розмірі 50% від виставленого рахунку, а саме 4500 Євро, що в еквіваленті становило 159763 грн 50 коп. на дату здійснення платежу (платіжне доручення № 13 від 29 січня 2018 року) для оформлення дозволів на перевезення. Однак із отриманої від експедитора інформації за рахунок сплаченої передоплати (50% від вартості транспортної заявки) для організації здійснення міжнародного перевезення вантажу експедитором були здійснені розрахунки з третіми особами в розмірі 2680 (дві тисячі шістсот вісімдесят) Євро. Замовник зазначає, що йому не надано жодного документу, який підтверджує факт надання послуг з оформлення дозволів на перевезення. Замовник зазначав, що ним отримано три копії рахунків, які жодним чином не підтверджують факт надання послуг та сплати грошових коштів за отримання необхідних документів для здійснення міжнародного перевезення за транспортною заявкою до договору №3107-3Є від 10 листопада 2017 року. За умовами транспортної заявки дата та час завантаження 10-15 робочих днів з моменту отримання 50 % передоплати. Передоплату здійснено 29.01.2018, тобто, як вказує Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" в своєму листі-претензії, в період з 29 січня 2018 року по 16 березня 2018 року мало відбутися завантаження вантажу. Від транспортної заявки була здійснена відмова у вказаний період, про що товариство повідомило, проте надані рахунки датовані 23 березням 2018 року, що взагалі є незрозумілим, до якого перевезення вони віднесені. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" просило фізичну особу Швабовського Є.М. надати акт наданих послуг з належним підтвердженням наданих послуг на суму 4500 Євро, а у випадку відсутності доказів використання суми попередньої оплати просило здійснити повернення сплачених коштів в розмірі 4500 Євро /а.с. 15-17/.
У відповідь на претензію фізична особа-підприємець Швабовський Є.М. повідомив ТОВ «Спейс Сістемз Інжиніринг Україна», що експедитором договірні зобов'язання виконані належним чином, на виконання взятих на себе зобов'язань згідно договору фізична особа підприємець Швабовський Є.М. перерахував перевізнику - фізичній особі-підприємцю Хвіщуку В. О. 50% вартості перевезення, що становить 133125 грн та еквівалентно 3750 Євро. Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" не подав вантаж під завантаження /а.с. 18/.
18 червня 2018 року на адресу фізичної особи-підприємця Хвіщук В. О. позивачем було надіслано претензію на суму 133125 грн, в якій зазначалось про необхідність повернення суми передоплати, оскільки замовник відмовився від надання послуг експедитором /а.с. 19/.
В жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" звернулось з позовом до фізичної особи-підприємця Швабовського Є.М. з вимогою про стягнення 159763 грн 50 коп.
17 лютого 2020 року рішенням Господарського суду Кіровоградської області у справі №912/2983/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , постановлено стягнути із ОСОБА_1 заборгованість в сумі 159763 грн 50 коп. за Транспортною заявкою №2401 від 24 січня 2018 року, укладеною в рамках договору про надання транспортно-експедиторських послуг №3107-ЗЭ від 10 листопада 2017 року. Дане рішення Господарського суду Кіровоградської області залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року.
Зважаючи на відсутність доказів, котрі б свідчили про повернення відповідачем коштів у розмірі 133125 грн, які отримані ним в якості передоплати за транспорті послуги, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Хвіщука В.О. 133 125 грн в якості передоплати за транспортні послуги.
Господарський суд Волинської області відповідно до оскаржуваного рішення задоволив позов та стягнув з Фізичної особи-підприємця Хвіщука В.О. на користь позивача 133 125 грн як передоплату за транспортні послуги.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку ухваленому рішенню в межах доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів, зважаючи на характер правовідносин, котрі виникли між сторонами по даній справі, зазначає наступні положення діючого законодавства України, які направленні на врегулювання відносин з приводу здійснення перевезень.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Положення глави 64 Цивільного кодексу України (про перевезення) поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до частини 1 статті 917 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.
Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу.
Як передбачено частиною 2 статті 917 Цивільного кодексу України відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.
Статтею 921 Цивільного кодексу України визначено, що перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).
Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).
Статтею 935 Цивільного кодексу України передбачено, що клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору.
Статтею 914 Цивільного кодексу України врегульовано укладення довгострокового договору, зокрема, визначено, що перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.
За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.
Колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є право позивача на отримання сплаченої передоплати за транспортні послуги в розмірі 133125 грн.
Як вбачається з обставин спору, між сторонами було укладено договір на надання транспортно-експедиторських послуг, згідно з яким на кожне конкретне перевезення оформляється транспортна заявва, в якій визначаються умови перевезення.
Як уже було зазначено вище в даній судовій постанові 29 січня 2018 року експедитором - Фізичною особою Швабовським Є. М. на виконання умов Договору 1 було надано фізичній особі-підприємцю Хвіщуку В.О. транспортну заявку № 2901-2, із зазначенням дати та часу завантаження - після отримання дозволів (10-15 робочих днів з дня передоплати 50 % від фрахту); строк, порядок та форми оплати - 50% оплачується відповідно до виставленого рахунку у безготівковій формі за курсом НБУ на момент виставлення рахунку на оплату у якості передоплати для оформлення дозволів на перевезення КГТГ; решта 50 % оплачуються відповідно виставленого рахунку у безготівковій формі за курсом НБУ на момент виставлення рахунку на оплату по прибуттю а/м у м. Дніпро, до вивантаження автомобіля /а.с. 11/.
На підставі вказаної заявки та рахунку на оплату №5 від 29 січня 2018 року, виставленого фізичною особою-підприємцем Хвіщуком В.О. на суму 266250 грн, позивач здійснив перерахування грошових коштів в якості передоплати за Договором 1 в розмірі 50% від суми перевезення за транспортною заявкою №2901-2, а саме 133125 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 15 від 1 лютого 2018 року із призначенням платежу «Часткова оплата за вантажні перевезення згідно рахунку №5 від 29 січня 2018 р. без ПДВ» /а.с. 14/. Вказана передоплата у відповідності до умов транспортної заявки була здійснена для оформлення дозволів на перевезення великогабаритного і великовагового вантажу (транспортна заявка № 2901-2 від 29 січня 2018 року /а.с.11/).
Відповідно зважаючи на дату перерахування попередньої оплати (1 лютого 2018 року) відповідач повинен був приступити до виконання умов Договору 1 (завантаження) до 20 лютого 2018 року (10-15 робочих днів з дня передоплати 50%; а.с. 11).
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані; аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Дана правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року № 918/631/19 (12-42гс20).
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області (яке набрало законної сили) встановлено, що фізичною особою-підприємцем Швабовським Є.М. під час розгляду справи судом не було заперечено щодо своєчасності повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Спейс Сістемз Інжинірінг Україна" про відмову від транспортної заявки № 2401 від 29 січня 2018 року, а тому вважається, що останній повідомив фізичну особу-підприємця Швабовського Є.М. у встановлений договором строк.
В свою чергу можливість такої відмови експедитора від транспортної заявки, передбачена також умовами пункту 2.5 Договору № 2003-ПЭ від 20 березня 2017 року.
Водночас, відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що його було повідомлено про відмову Експедитора від Транспортної заявки №2901-2 від 29 січня 2018 року 15-20 квітня 2018 року по телефону.
Однак, у відзиві на позовну заяву від 12 серпня 2020 року відповідач вказав, що отримав в кінці лютого 2020 року від позивача цінний лист в якому була претензія № 1 від 18 червня 2018 року, та претензія № 2 від 20 лютого 2020 року в якій він просив повернути всю попередню оплату зроблену згідно транспортної заявки, на підставі платіжного доручення №15 від 1 лютого 2018 року в сумі 133125 грн /а.с. 56/.
В той же час, зважаючи на обставини, встановленні в судовій справі №912/2983/19 (щодо своєчасного повідомлення про відмову від транспортної заявки), невиконання замовлення в строк, який встановлений у транспортній заявці №2901-2 від 29 січня 2018 року, та докази, долучені позивачем до матеріалів справи, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо несвоєчасного повідомлення його про відмову він виконання транспортної заявки.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо того, що відповідачем виконувалися певні дії на отримання дозволів та виконання транспортної заявки, на що були витрачені отримані від позивача кошти, то колегія суддів зауважує наступне.
Відповідач в своїх поясненнях зазначив, що ним була зроблена заявка на отримання дозволів на перевезення великогабаритного та великовагового вантажу у польській фірмі Р.Х.У. «Томакс», яка в свою чергу також проводила певні дії з іншими країнами по узгодженню маршруту вантажу, крім того, відповідачем був замовлений супровід спецавтомобілями «Пілотаж» для супроводу при перевезенні вантажу /а.с. 121-122/.
Як доказ на підтвердження виконання певного обсягу робіт щодо оформлення дозволів на перевезення, відповідачем до матеріалів справи долучені складені на польській мові рахунки на супровід транспортних засобів /а.с. 60-62/.
Однак, уже при поданні апеляційної скарги, відповідачем було долучено до матеріалів справи нотаріально засвідченні переклади з польської мови на українську супровідних документів /а.с. 107, 109, 11/.
При цьому даних щодо подання даних документів до суду першої інстанції у справі немає.
Згідно з часиною третьою статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом (апеляційної інстанції) лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежать від нього.
Відповідачем не наведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено наявності в даному разі виняткового випадку, з якого вбачалося б, що неподання згаданих вище документів до суду першої інстанції мало б місце з причин, об'єктивно незалежних від відповідача.
Між тим відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій, - у цьому випадку з неподанням у встановленому порядку доказу зі справи.
Отже, суд апеляційної інстанції не приймає від відповідача відповідні документи (нотаріально засвідченні переклади) як докази зі справи та не вдається до їх оцінки.
Відповідно, колегія суддів зауважує, що долучені документи на польській мові не можуть бути належними та допустимими доказами, котрі підтверджують понесення відповідачем витрат саме щодо оформлення дозвільних документів на виконання транспортної заявки №2901-2 від 29 січня 2018 року.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що дані документи оформленні тільки в односторонньому порядку, за відсутності будь-яких доказів щодо оплат чи перерахування коштів по вказаних рахунках.
Що ж стосується покликання відповідача в своїй апеляційній скарзі на те, що ним були понесені витрати на оплату послуг водія-експедитора Жалай О.П., який, за словами відповідача, підготував автомобіль до рейсу та чекав з 10 лютого 2018 року по 15 квітня 2020 року на виїзд в рейс, що стало підставою для перерахування відповідачем для водія 8000 грн заробітної плати, то колегія суддів зазначає таке.
Зважаючи на термін (з 10 лютого 2018 року по 15 квітня 2020 року) протягом якого, за словами відповідача, водій чекав на виїзд, стає незрозумілим як відповідач здійснював нарахування заробітної плати водію саме в розмірі 8000 грн та з якого розрахунку він виходив.
Також, колегія суддів зазначає, що відносини відповідача з водієм-експедитором є його внутрішньотрудові відносини, в яких саме відповідач (а не позивач) виступає роботодавцем, а й відповідно скеровує та формує його напрямок та обсяг роботи, заробітну плату.
Зважаючи на відсутність документально підтвердженого розрахунку заробітної плати, витягу з трудової книжки (яка засвідчує наявність трудових відносин саме з цим водієм та відповідачем), обсягу виконаних робіт та потраченого час саме в рамках виконання заявки №2901-2 від 29 січня 2018 року, колегія суддів вказує на відсутність доказів, котрі засвідчували б перерахування відповідачем для водія 8000 грн заробітної плати саме на виконання цієї транспортної заявки позивача.
Що ж стосується доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі щодо того, що ним було потрачено 1950 грн за стоянку автомобіля з розрахунку 30 грн за 65 діб автостоянки, то колегія суддів відхиляє такі доводи з огляду на наступне.
На підтвердження обставин автостоянки транспортного засобу, відповідачем було долучено до матеріалів справи договір на виділення місця під стоянку автомобілів на території КП «АТП-0262» від 3 січня 2018 року /а.с. 65/ та додаткова угода від 10 лютого 2018 року /а.с. 73/.
Відповідно до умов пункту 5.1 договору на виділення місця під стоянку автомобілів на території КП «АТП-0262» від 3 січня 2018 року, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і дії до 31 грудня 2018 року. Однак, судом апеляційної інстанції враховується, що стоянка автотранспорту відповідача, по даному договору, з 10 лютого 2018 року по 15 квітня 2020 року (про що зазначає відповідач в апеляційній скарзі) відбувалась поза межами дії договору.
Що ж стосується розрахунку відповідача за автостоянку транспортного засобу (30 грн х 65 діб =1950 грн), то зважаючи на пункт 1 додаткової угоди від 10 лютого 2018 року (в якому вартість стоянки автомобілів за одне місце становить 900 грн) та кількість днів стоянки, стає незрозумілим за які місяці та по якій вартості відповідач здійснював відповідні розрахунки.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що зважаючи на те, що автомобілі належать саме відповідачу, відповідно він сам зацікавлений та має здійснювати дії щодо стоянки таких транспортних засобів.
Судом апеляційної інстанції відхиляються твердження відповідача про часткове повернення позивачу 17000 грн, як частини коштів передоплати по транспортній заявці, оскільки згідно змісту копії платіжного доручення № Р24А956522723293333657648 від 5 травня 2018 року на суму 17000 грн /а.с. 63/ отримувачем коштів є ОСОБА_3 , а не позивач.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо того, що він неодноразово перераховував кошти для Павленка Є.В. на прохання позивача, адже в даній справі мова йде саме про транспорту заявку позивача №2901-2 від 29 січня 2018 року та кошти в сумі 133125 грн, які були перераховані на підставі платіжного доручення №15 від 1 лютого 2018 року, а не будь-які інші відносини по інших договорах та транспортних накладних.
Підсумовуючи усе вищевикладене, колегія суддів зауважує, що відповідно до умов Договору 1 відповідач мав надати увесь пакет документів, акти виконаних робіт, наданих послуг, які мали б бути належним чином оформлені відповідно до вимог діючого законодавства та підтверджувати надання послуг саме по транспортній заявці №2901-2 від 29 січня 2018 року.
Нормами статті 193 Господарського кодексу України, статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналізуючи зазначені норми права та враховуючи обставини справи колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки відповідачем не надано доказів щодо використання попередньої оплати в рамках виконання заявки №2901-2 від 29 січня 2018 року, у відповідача відсутні підстави для утримання сплачених позивачем на виконання зазначеного транспортного замовлення коштів в розмірі 133125 грн і обґрунтованою є позовна вимога про їх стягнення на користь позивача.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 227, 229, 255, 269, 271, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хвіщука Володимира Олександровича на рішення Господарського суду Волинської області від 03.09.2020 у справі №903/396/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку в силу п.2 ч.1 ст.287 ГПК України.
3. Матеріали справи повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "21" грудня 2020 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.