вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" грудня 2020 р. Справа№ 910/8384/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Поляк О.І.
за участю представників: не викликались
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020
у справі № 910/8384/20 (суддя Привалов А.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех»
до Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича
про стягнення 35 553,23 грн.
У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича про стягнення 3 % річних в розмірі 10 739,73 грн. за період з 04.03.2017 по 05.06.2020 та інфляційних втрат в розмірі 24 813,50 грн. за період з березня 2017 року по травень 2020 року, а всього 35 553,23 грн., нарахованих на суму основного боргу в розмірі 85 360,76 грн., присуджену до стягнення з відповідача на користь позивача рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 у справі № 910/14836/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех» до Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича про стягнення боргу.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем подано відповідь на відзив (а.с. 48-50), у якій позивач, серед іншого, зазначив про те, що з урахуванням трирічного строку позовної давності відповідач має сплатити позивачу 3% річних в сумі 9 586,04 грн. та інфляційні втрати в сумі 21 053,63 грн.
Суд першої інстанції визнав, що відповідь на відзив в частині зміни розміру заявлених до стягнення позовних вимог є заявою про зменшення розміру позовних вимог, та з огляду на положення ГПК України, залишив її без розгляду як таку, що подана з порушенням визначеного ГПК України строку, за відсутності доказів наявності будь-яких поважних причин неможливості звернення до суду з відповідною заявою та дотримання відповідних процесуальних строків або клопотань про поновлення останніх, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
За змістом ч. 3 ст. 252 ГПК України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що ухвала про відкриття провадження у справі № 910/8384/20 судом першої інстанції постановлена 22.06.2020, позивач мав право подавати заяву про зменшення розміру позовних вимог у строк до 22.07.2020 включно, проте з відповідною заявою звернувся лише 10.08.2020, тобто з порушенням встановленого ГПК України строку.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 118 ГПК України).
Враховуючи, що позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог подано після закінчення процесуального строку, встановленого судом, вказана заява судом першої інстанції правомірно залишена без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 10 739,73 грн. за період з 04.03.2017 по 05.06.2020 та інфляційних втрат в розмірі 24 813,50 грн. за період з березня 2017 року по травень 2020 року, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 85 360,76 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 3% річних в сумі 7 658,41 грн. та інфляційні втрати в сумі 18 777,38 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- матеріалами справи належним чином підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті заборгованості за поставлений товар у загальній сумі 85 360,76 грн., яка присуджена до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 у справі № 910/14836/18, яке на даний час не виконано, а відтак, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України позивач має право на нарахування на вказану суму заборгованості 3% річних та інфляційних втрат за весь період існування такої заборгованості;
- позивачем при розрахунку 3 % річних допущено помилку, а саме, нарахування 3% річних здійснено на суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, що є неправомірним, а при розрахунку інфляційних втрат також допущено помилки;
- при перерахунку 3% річних та інфляційних втрат судом першої інстанції встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 8 345,97 грн. та інфляційні втрати у розмірі 22 191,81 грн., у іншій частині заявлені до стягнення 3% річних (2 393,76 грн.) та інфляційні втрати (2 621,69 грн.) обраховані позивачем невірно, а тому задоволенню не підлягають;
- водночас, з урахуванням заявленої відповідачем у відзиві на позовну заяву заяви про застосування позовної давності щодо заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, дати звернення позивача до суду з цим позовом (10.06.2020), а також періоду нарахування позивачем 3 % річних (з 04.03.2017 по 05.06.2020) та інфляційних втрат (з березня 2017 року по травень 2020 року), задоволенню підлягають 3% річних в сумі 7 658,41 грн., нараховані за період з 10.06.2017 по 05.06.2020, та інфляційні втрати в сумі 18 777,38 грн., нараховані за період з червня 2017 року травень 2020 року.
При цьому, при розгляді справи по суті суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що оскільки за вимогою про стягнення основного боргу строк позовної давності сплив, то, відповідно, такий строк сплив і за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, оскільки інфляційні втрати і 3% річних не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України, зазначивши про те, що оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Не погоджуючись з рішенням, Фізична особа-підприємець Костюк Євген Анатолійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20 скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, без всебічного дослідження доказів та обставин та без надання їм належної оцінки, а тому підлягає скасуванню, а справа закриттю.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- сума грошових коштів, пред'явлених до стягнення згідно позовних вимог, заявлених у позові, відповідно більша, ніж визначена у відповіді на відзив, проте, хоч судом першої інстанції не було задоволено дану вимогу з підстав пропущення позивачем строку подачі зменшення позовної вимоги, у той же час судом першої інстанції було проігноровано факт того, що позивач не надав доказів законності та правильності суми нарахованої заборгованості у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних;
- судом першої інстанції невірно застосовано припис ст. 625 ЦК України та не враховано те, що, оскільки основна заборгованості виникла починаючи з 04.03.2017, згідно положень чинного законодавства строк на подання позовної заяви про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних пропущено, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі ст. 231 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору;
- позивачем було пропущено строк для подання відповіді на відзив та не подано клопотання про поновлення такого строку.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 справа № 910/8384/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Поляк О.І., Дідиченко М.А.
24.09.2020 суддя Дідиченко М.А. заявила самовідвід від розгляду справи № 910/8384/20 з метою уникнення виникнення у сторін суб'єктивної думки про упередженість або наявність конфлікту інтересів при розгляді даної справи.
Ухвалою від 28.09.2020:
- заяву про самовідвід судді Дідиченко М.А. від розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20 задоволено;
- матеріали справи № 910/8384/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням № 09.1-08/3577/20 від 05.10.2020, у зв'язку задоволенням заяви про самовідвід судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), від розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8384/20.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2020 справа № 910/8384/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пономаренко Є.Ю., Поляк О.І.
Ухвалою від 05.10.2020 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пономаренко Є.Ю., Поляк О.І.:
- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20;
- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 23.10.2020;
- сторонам роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);
- учасникам роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
29.10.2020 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений на адресу суду 26.10.2020.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 118 ГПК України).
Враховуючи, що позивачем відзив на апеляційну скаргу подано після закінчення процесуального строку, встановленого судом, вказаний відзив залишається без розгляду.
Станом на 18.12.2020 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді вказаної справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 210 200,00 грн., і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20 відкрите 05.10.2020, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався з 21.10.2020, апеляційна скарга має бути розглянута (з урахуванням вихідних днів) по 07.12.2020 включно.
Водночас, враховуючи перебування судді Калатай Н.Ф. у період з 09.11.2020 по 24.11.2020, на лікарняному, розглянути справу у визначені законом строки не виявилось за можливе.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 у справі № 910/14836/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех» до Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість за поставлений товар в сумі 85 360,76 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762,00 грн.
З відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, слідує, що вказане рішення суду у апеляційному порядку оскаржено не було, а відтак, набрало законної сили у встановленому ГПК України порядку.
Вказаним судовим рішенням, зокрема, встановлено факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий на підставі видаткових накладних № АТ-08110461 від 11.08.2015, № АТ-09150186 від 15.09.2015, № АТ-08120271 від 12.08.2016, № АТ-02130311 від 13.02.2017, № АТ-02090439 від 09.02.2017, № АТ-02150499 від 15.02.2017, № АТ-03030304 від 03.03.2017 товар у загальній сумі 85 360,76 грн.
За змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судове рішення у справі № 910/14836/18 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, № 910/8384/20, не можуть їм суперечити та є преюдиційними і не потребують доведення у даній справі.
Отже, факти наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений за вказаними вище накладними товар у загальній сумі 85 360,76 грн. є преюдиційним та не підлягає доведенню у цій справі.
З матеріалів справи слідує, що станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (червень 2020 року - примітка суду) і на даний час заборгованість в сумі 85 360,76 грн., присуджена до стягнення судовим рішенням у справі № 910/14836/18, відповідачем позивачу не сплачена, що підтверджується, зокрема, доданою позивачем до позову інформацією про виконавче провадження (а.с.16-26).
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем обов'язку з оплати поставленого позивачем за спірними накладеними товару, є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.
Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 909/231/18.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на визначену судом суму боргу, що виник через несвоєчасну оплату товару, які стягуються за період до дати погашення боргу, не суперечать нормам закону.
При цьому, щодо посилань відповідача на те, що він має намір у повному обсязі виконати вказане грошове зобов'язання, колегія суддів зазначає про те, що за змістом положень ЦК України зобов'язання припиняється його виконанням, а не наміром боржника його виконати.
Щодо розміру заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при розрахунку 3% річних допущено помилку, а саме, нарахування 3% річних здійснено на суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, що є неправомірним, а при розрахунку інфляційних втрат також допущено помилки, а відтак, суд першої інстанції обґрунтовано здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 22 191,81 грн. та 3% річних у розмірі 8 345,97 грн., в іншій частині заявлені до стягнення 3% річних (2 393,76 грн.) та інфляційні втрати (2 621,69 грн.) обраховані позивачем невірно, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо посилань відповідача на пропуск позовної давності для подання позовної заяви про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з тих підстав, що оскільки основна заборгованості виникла починаючи з 04.03.2017, згідно положень чинного законодавства строк на подання позовної заяви про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних пропущено, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі ст. 231 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору, слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У відзиві на позов (а.с. 1-10 т. 2) відповідач просить застосувати строки позовної давності до всіх позовних вимог.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19.
Водночас позовна давність може перериватися.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Як слідує з матеріалів справи, основний борг у сумі 85 360,76 грн., на який позивачем нараховуються 3% річних та інфляційні втрати, становить вартість товару, поставленого позивачем відповідачу за накладною № АТ-03030304 від 03.03.2017.
Починаючи з 04.03.2017, розпочався перебіг позовної давності відносно вимог про стягнення 85 360,76 грн., який за загальним правилом має закінчитися 04.03.2020.
З позовом у цій справі позивач звернувся 10.06.2020, тобто після спливу позовної давності.
Водночас, як слідує з матеріалів справи, в листопаді 2018 року позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення боргу в сумі 85 360,76 грн., на які позивач нараховує інфляційні витрати та 3% річних, що є предметом стягнення в цій справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 у справі № 910/14836/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех» до Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича про стягнення боргу позовні вимоги задоволені - з відповідача на користь позивача стягнуто борг у розмірі 85 360,76 грн.
Вказане судове рішення оспорене не було і 12.02.2019 набрало законної сили.
Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності , до нового строку не зараховується.
Отже, позовна давність щодо вимог про стягнення основного боргу в сумі 85 360,76 грн. перервалась у листопаді 2018 року пред'явленням позивачем до Господарського суду міста Києва позову про стягнення такого боргу, а після переривання, починаючи з 12.02.2019, перебіг трирічної позовної давності розпочався заново та станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (10.06.2020) не сплив.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 зазначила, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (6.42.).
Висновку щодо того, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму грошового зобов'язання, є складовою такого грошового зобов'язання, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19).
Отже, оскільки позовна давність відносно суми основного боргу 85 360,76 грн. не спливла, відповідно не спливла й позовна давність за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку заборгованість згідно зі ст. 625 ЦК України як складових суми вказаного боргу.
У постанові від 15.08.2019 у справа № 905/1758/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
За досліджених обставин справи, колегія суддів вважає законними вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 22 191,81 грн. та 3% річних у розмірі 8 345,97 грн., тобто в розмірі згідно з уточненим розрахунком суду першої інстанції.
Зменшення вказаних сум з урахуванням строку позовної давності колегія суддів вважає помилковим, оскільки, як встановлено колегією суддів, позовна давність за вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у цьому випадку не спливла.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20 підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 22 191,81 грн. та 3% річних у розмірі 8 345,97 грн., у решті позову відмовляється.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору на подачу позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, витрати відповідача по сплаті судового збору на подачу апеляційної скарги - на відповідача.
Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20 змінити.
3. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/8384/20 в такій редакції:
« 2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Костюка Євгена Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех» (04050, м. Київ, вул. Пимоненко, 13ж, ідентифікаційний код 21665318) інфляційні втрати в розмірі 22 191 (двадцять дві тисячі сто дев'яносто одну) грн. 81 коп., 3% річних у розмірі 8 345 (вісім тисяч триста сорок п'ять) грн. 97 коп., витрати по сплаті судового збору на подачу позовної заяви в розмірі 1 805 (одна тисяча вісімсот п'ять) грн. 47 коп.»
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.
5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8384/20.
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді Є.Ю. Пономаренко
О.І. Поляк