вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2020 р. Справа№ 910/18282/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Зубець Л.П.
Куксова В.В.
секретаря судового засідання: Вага Віра Вікторівна
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 09.12.2020 року у справі №910/18282/19 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020, повний текст якого складено 01.07.2020
у справі №910/18282/19 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича
до Держави Україна в особі: 1.Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, 2.Генеральної прокуратури України, 3.Прокуратури Київської області, 4.Білоцерківської місцевої прокуратури, 5.Національної поліції України, 6.Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області, 7.Міністерства юстиції України, 8.Державної казначейської служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1
про відшкодування майнової шкоди.
У грудні 2019 року фізична особа-підприємець Денисенко Борис Миколайович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі: Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (далі - відповідач-1), Генеральної прокуратури України (далі - відповідач-2), Прокуратури Київської області (далі - відповідач-3), Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - відповідач-4), Національної поліції України (далі - відповідач-5), Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області (далі - відповідач-6), Міністерства юстиції України (далі - відповідач-7) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-8) про відшкодування майнової шкоди у загальному розмірі 13 256 669,00 грн, яку просить стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України (відповідача-8).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 (далі-третя особа) придбав у ОСОБА_2 40% частки статутного капіталу у ТОВ «ТД Камілла» (код 35138113) вартістю 8 000 000,00 грн на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД Камілла» № 1491 від 17.12.2014, проте, зобов'язання з оплати набутих корпоративних прав не виконав.
У подальшому ОСОБА_2 відступив своє право вимоги до третьої особи, що виникло з вищевказаного договору купівлі-продажу № 1491 від 17.12.2014, на користь позивача на підставі нотаріально посвідченого договору про відступлення права вимоги та про зміну первісного кредитора новим № 330 від 05.05.2015.
У травні 2015 року позивач на правах нового кредитора у цивільній справі № 370/1226/15-ц звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
За результатами розгляду цивільної справи №370/1226/15-ц судами першої, апеляційної та касаційної інстанції з третьої особи на користь позивача було стягнуто 7 980 000,00 грн за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД Камілла» № 1491 від 17.12.2014 та умов договору відступлення права вимоги; 4 192 000,00 грн інфляційних втрат; 370 189,39 грн 3% річних від простроченої суми; 1 841,61 грн судових витрат.
Крім того, за результатами розгляду іншої цивільної справи №752/18635/15 судами першої, апеляційної та касаційної інстанції з третьох особи на користь позивача внаслідок невиконання рішення у справі № 370/1226/15-ц було стягнуто 134 032,00 грн 3% річних; 574 516,00 грн інфляційних витрат; 4 090,00 грн судового збору.
Таким чином, за результатами вирішення вищевказаних цивільних справ №370/1226/15-ц та №752/18635/15 до стягнення на користь позивача було присуджено грошові кошти в загальному розмірі 13 256 669,00 грн.
Однак, як стверджує позивач, станом на грудень 2019 року третя особа ухиляється від сплати боргу. В примусовому порядку позивач не може виконати рішення судів щодо стягнення боргу з третьої особи, відповідно не може захистити свої порушені майнові права, оскільки держава Україна в особі відповідачів та їх службових осіб перешкоджає йому виконувати остаточні рішення судів у цивільних справах №370/1226/15-ц та №752/18635/15 щодо стягнення боргу з третьої особи.
Так, позивач вказує, що з метою уникнення обов'язку сплатити на його користь присуджену суму, боржник (третя особа) вчинив приховання свого нерухомого майна від звернення стягнення на таке майно в майбутньому шляхом укладення 16 фіктивних угод дарування такого майна своїй матері ОСОБА_4 та TOB «МСС «Тідісі Дальнобой».
Оскільки боржник не мав іншого майна, за рахунок якого було б можливим задовольнити вимоги позивача, останній звернувся з позовами про визнання вищевказаних договорів дарування недійсними.
Так, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.06.2018 по справі №450/3294/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09.10.2019, за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 , TOB «МСС «Тідісі Дальнобой» визнано недійсними договори дарування від 20.07.2017 № 1295, від 20.07.2017 № 14762, від 19.07.2017 № 1284.
Постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2019 по справі №754/4985/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.10.2019, за позовом ФОП Денисенка Б.М. визнано недійними договори дарування земельних ділянок по АДРЕСА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 23.05.2019 по справі №757/6306/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.09.2019, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 .
Постановою Верховного Суду від 13.03.2019 по справі №757/12646/16-ц скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування квартири від 20.05.2015.
З приводу іншого нерухомо майна, позивач в позові вказує на те, що наразі тривають судові провадження у Деснянському районному суді м. Києва у цивільних справах №754/16072/16-ц та №754/7408/17 за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 , ТОВ МСС ТІДІСІ Дальнобой про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини комплексу споруд за адресою: АДРЕСА_3 , що складається з нежилої будівлі «літера А» загальною площею - 710,90 кв. м. та нежилої будівлі «літера Б» загальною площею - 853,90 кв. м., загальна площа комплексу споруд - 1564,80 кв. м.
У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувають цивільні справи №757/64000/16-ц, №757/63968/16-ц та №757/29728/17 за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.
При цьому на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко О.О. знаходиться виконавче провадження №59995571 на підставі виконавчого листа №752/18635/15-ц, виданого 07.08.2019 Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з третьої особи на користь позивача 3% річних 134 032,11 грн, інфляційних збитків в розмірі 574 516,62 грн, судового збору в розмірі 4 090,00 грн.
Крім того, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Наконечного І.М. знаходяться виконавчі провадження №55989291, №57575997, №57576813, відкриті на підставі виконавчих листів від 01.03.2018 №370/1226/15-ц, виданих Макарівським районним судом Київської області, про стягнення з третьої особи грошових коштів у загальному розмірі 12 млн грн на користь позивача.
У межах вищевказаних виконавчих проваджень приватними виконавцями описано майно боржника та накладено на нього арешт. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.10.2019 по справі № 752/18635/15-ц задоволено подання приватного виконавця Клименко О.О. про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_2 .
Однак, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 у справі № 357/10242/19 накладено арешт на майно (яке до його відчуження належало третій особі) з забороною його відчужувати, знищувати, перетворювати, як добросовісним набувачам, так і іншим третім особам, що заявлять право вимоги до нього, а також вчиняти будь-які нотаріальні, реєстраційні та виконавчі дії щодо цього майна з боку уповноважених на це службових та інших посадових осіб (державних та приватних нотаріусів, реєстраторів, виконавців).
Таким чином, на переконання позивача, прохальну частину клопотання про арешт майна слідчий Білоцерківського ВП ГУНП Бурімська A.C. складала так, аби унеможливити виконання рішення суду про стягнення боргу з третьої особи, заборонити виконавцям проводити виконавчі дії та виконувати рішення судів у цивільних справах №370/1226/15 і №752/18635/15.
Позивач зазначає, що арештоване майно не підпадає під поняття речових доказів в розумінні ст.98 КПК України, а також арештоване майно не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не містить на собі його сліди або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Згідно з ч.4 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. При цьому, кримінальне провадження № 12018110030000588 відкрито за ознаками злочинів, за які не передбачено санкції у вигляді конфіскації чи спеціальної конфіскації майна. Тим більше, у кримінальному провадженні відсутні підозрювані, обвинувачені засуджені. Відповідно, позивач вказував, що слідчий не вправі був готувати клопотання про арешт майна третіх осіб, а Білоцерківський міськрайонний суд Київської області не вправі був його задовольняти.
З огляду на викладене, позивач вважає, що кримінальне провадження №12018110030000588, з однієї сторони, ініційоване виключно в інтересах третьої особи з метою приховати його майно від звернення стягнення, звільнити останню від обов'язку сплатити боргу, а з другої сторони, - з метою перешкодити йому виконати рішення судів та стягнути борг з третьої особи.
За вказаних обставин, позивач стверджує, що Білоцерківська місцева прокуратура та Білоцерківський відділ поліції ГУНП діяли в інтересах боржника (третьої особи), відкриваючи завідомо безпідставне кримінальне провадження та готуючи до суду клопотання про арешт майна з метою порушення його прав.
Враховуючи викладене, позивач вказує на те, що держава створює для нього такі умови, за яких він не може стягнути борг безпосередньо за рахунок майна боржника (третьої особи), внаслідок чого йому завдана майнова шкода, яка повинна бути відшкодована за рахунок держави.
З огляду на що та керуючись ст.ст.8, 55, 56 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.ст.15, 1173, 1174 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з Держави Україна на його користь 13 256 669,00 грн майнової шкоди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявність збитків, а відтак не доведено наявність сукупності трьох складових цивільного правопорушення, яка є обов'язковою для покладення на відповідачів такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення не гуртується на повно та всебічно встановлених обставинах, що призвело до неправильного вирішення спору, а також прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник наполягає, що протиправні дії зі сторони держави спричинили завдання йому збитків, порушили його конституційні права на відшкодування шкоди та порушили його право на судовий захист, оскільки державою в особі відповідачів було створено умови, за яких він не може виконати судові рішення, якими підтверджені дійсні грошові вимоги до третьої особи.
Вказане обґрунтовуються тим, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 по справі №357/10242/19 накладено арешт на майно (яке до цього відчуження належало третій особі) з забороною його відчужувати, знищувати, перетворювати, як добросовісним набувачам, так і іншим третім особам, що заявлять право вимоги до нього, а також витяти будь-які нотаріальні, реєстраційні та виконавчі дії щодо цього майна з боку уповноважених на це службових та інших посадових осіб (державних та приватних нотаріусів, реєстраторів, виконавців).
Дану ухвалу суду винесено в рамках кримінального провадження №12018110030000588 з метою приховати майно боржника (третьої особи) від звернення стягнення, звільнити його від обов'язку сплати боргу, а також з метою унеможливити виконання рішення суду про стягнення боргу з третьої особи та заборонити виконавцям проводити виконавчі дії та виконувати рішення судів у цивільних справах №370/1226/15 і №752/18635/15.
Втручання державою у судові провадження, шляхом встановлення у непередбачений законом спосіб заборони будь-яким особам виконувати судові рішення, здійснення переоцінки остаточних рішень, заборона виконання цих рішень з метою унеможливити виконання ували Голосіївського районного суду м.Києва від 18.10.2019 по справі №752/18635/15-ц та ухвали Макарівського районного суду Київської області від 12.05.2020 по справі №370/1226/15 є перевищенням повноважень органів поліції, прокуратури та Білоцерківського міськрайонного суду.
Тобто, скаржник вважає, що внаслідок безпідставної заборони виконання остаточних судових рішень, держава позбавила його можливості стягнути борг безпосередньо за рахунок боржника (третьої особи), відповідно держава створила для нього такі умови, при яких він не може захистити належним чином свої порушенні майнові права.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2020, справу №910/18282/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Зубець Л.П., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19, а також розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19 призначено на 16.09.2020.
17.08.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Міністерства юстиції України (відповідача-7) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.
26.08.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області (відповідачем-6) надійшли письмові пояснення, в яких вказує на те, що останній є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Київській області не є юридичною особою та не має права самостійно представляти свої інтереси в судах, адже відповідно до Положення про територіальні (відокремлені) підрозділи - відділи відділення Головного управління Національної поліції в Київській області, затвердженого наказом ГУНП в Київській області, відповідач-6 є територіальним підрозділом Головного управління Національної поліції в Київській області та підпорядковується начальникові останнього.
02.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Прокуратури Київської області (відповідча-3) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.
03.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Білоцерківського міськрайонного суду (відповідача-1) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України. Також просить розгляд справи проводити без участі його представника.
04.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Офісу Генерального прокурора (далі-відповідача-2) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.
07.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Білоцерківської місцевої прокуратури (відповідача-4) та Національної поліції України (відповідача-5) надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.
14.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та долучення доказів до матеріалів справи, а саме постанови Київського апеляційного суду від 27.08.2020 по справі №754/16072/16.
У зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці 16.09.2020, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/3144/20 від 16.09.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18282/19.
Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/18282/19, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 16.09.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко А.І., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/18282/19 від 09.06.2020 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко А.І., Зубець Л.П., а також розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19 призначено на 28.10.2020.
26.10.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що звертаючись до господарського суду він в обґрунтування позову посилався на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 11.11.2019 по справі №357/10242/19, якою було накладено арешт на майно боржника (третьої особи) в рамках кримінального провадження №12018110030000588 з метою перешкодити виконанню рішення Апеляційного суду Київської області від 24.11.2017 по справі №370/1226/15. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції звернув увагу на те, що вказане судове рішення є чинним і у встановленому законом порядку не скасоване. В той же час, ухвалою Київського апеляційного суду від 05.10.2020 було скасовано ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 11.11.2019 по справі №357/10242/19, а також апеляційний судом було встановлено, що вказана ухвала суду від 11.11.2019 перешкоджає виконанню рішення Апеляційного суду Київської області від 24.11.2017 по справі №370/1226/15. Тобто, апеляційний суд констатував порушення прав позивача на судовий захист та на мирне володіння майном. Крім того, скаржник зазначає, що визнання незаконним виконавчого листа при діючому рішенні суду перешкодило виконавчому провадженню, яке є завершальною стадією судового провадження та є складовою права на судовий захист.
Скаржник наданим йому процесуальним правом не скористався та у судове засідання, яке відбулося 28.10.2020, не з'явився, своїх представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому, в поданому раніше клопотанні, яке надійшло до суду 14.09.2020, скаржник повідомляв, що він має бажання особисто приймати участь у судовому розгляді даної справи та з метою забезпечення його прав на доступ до суду просив відкласти розгляд справи на іншу дату.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.20 розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19 відкладено на 16.11.2020.
У зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 16.11.2020, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/4632/20 від 16.11.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18282/19.
Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/18282/19, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 16.11.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Зубець Л.П., Куксов В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/18282/19 від 09.06.2020 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Зубець Л.П., Куксов В.В., а також розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19 призначено на 09.12.2020.
Скаржник, відповідач-6, відповідач-8 та третя особа наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 09.12.2020, не з'явились, своїх представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні її про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Беручи до уваги заявлене відповідачем-1 клопотання про розгляд справи без його участі, враховуючи викладене вище та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка останніх не визнавалась обов'язковою, а також нез'явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності скаржника, відповідача-1, відповідача-6, відповідача-8 та третьої особи. Також колегією суддів враховано, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
09.12.2020 присутні в судовому засіданні представники учасників справи заперечували проти вимог апеляційної скарги та підтримали доводи викладенні у своїх відзивах на апеляційну скаргу.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, під час розгляду цивільної справи №370/1226/15-ц судами встановлено, що між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 (третьою особою), як покупцем, був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Камілла» (далі - ТОВ «ТД «Камілла») від 17.12.2014, зареєстрований в реєстрі за № 1491 (далі - Договір № 1491).
Згідно з п.1 Договору № 1491 ОСОБА_2 , передав належну йому частку у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» у розмірі 40% (сорок відсотків), а третя особа прийняла вищевказану частку у власність та зобов'язувалася сплатити за неї грошову суму в розмірі, в порядку та на умовах, викладених у Договорі.
Відповідно до п. 6 Договору № 1491 вартість відчужуваної частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» у розмірі 40 % становить 8 000 000,00 грн.
Продаж вищезазначеної частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» у розмірі 40%, вчинено за 8 000 000,00 грн, які третя особа зобов'язувалася сплатити ОСОБА_2 протягом 60 календарних днів з моменту укладання та підписання Договору № 1491.
Свідоцтвом ТОВ «Торговий дім «Камілла» від 17.12.2014 підтверджується, що частка учасника ОСОБА_2 сформована у повному обсязі та дорівнює 40% статутного капіталу товариства, що становить 8 000 000,00 грн. Зобов'язання перед ТОВ «ТД «Камілла» ОСОБА_2 щодо належної йому частки виконав у повному обсязі.
14.01.2015 реєстраційною дією №10681050012019860 ОСОБА_1 здійснив переведення на себе частки статутного капіталу ТОВ «ТД «Камілла» у розмірі 40%.
05.05.2015 між ОСОБА_2 , як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, був укладений нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» № 1491 від 17.12.2014 та про зміну первісного кредитора на нового, зареєстрований у реєстрі за № 330 (далі - Договір № 330).
Повідомленням від 06.05.2015 ОСОБА_2 сповістив третю особу про укладений договір про відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» № 1491 від 17.12.2014 та про зміну первісного кредитора на нового. Також третю особу було повідомлено про те, що первісним кредитором ( ОСОБА_2 ) було надано майнову поруку новому кредитору (позивачу) за виконання боржником ( ОСОБА_1 ) грошового зобов'язання в розмірі 20 000,00 грн.
Третя особа своє грошове зобов'язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» № 1491 від 17.12.2014 не виконав, у зв'язку з чим 12.05.2015 новим кредитором (позивачем) було направлено вимогу третій особі про виконання вказаного простроченого грошового зобов'язання. Проте, третя особа не виконала належним чином своїх договірних зобов'язань у встановлені строки й перед новим кредитором.
За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за вищевказаним договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» № 1491 від 17.12.2014, який було розглянуто в межах цивільної справи №370/1226/15-ц.
За результатами розгляду вищевказаного позову рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.11.2017 рішення Макарівського районного суду Київської області від 05.09.2016 за позовом Денисенка Бориса Миколайовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано і ухвалено нове рішення, яким:
- стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 на користь суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи Денисенка Б.М. грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн, як невиконання зобов'язань за договором поруки;
- стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 (третьої особи) на користь позивача грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн як невиконане зобов'язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміллі» № 1491 від 17.12.2014 та договором про відступлення права вимоги за вказаним договором купівлі-продажу № 330 від 05.05.2015; 4 192 000,00 грн як відшкодування збитків від інфляції; 370 189,39 грн як 3% річних; 1 841,61 грн як судові витрати;
- у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів відмовлено.
Крім того, у зв'язку з невиконанням боржником (третьою особою) вищевказаного рішення суду позивач звернувся до суду з метою стягнення матеріальних втрат, спричинених таким невиконанням грошових зобов'язань. Вказаний спір був розглянутий в межах цивільної справи №752/18635/15.
Так, за результатами розгляду вищевказаного спору постановою Київського апеляційного суду від 18.07.2019 по справі №752/18635/15 було змінено рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24.12.2018 в частині розміру стягнутих з третьої особи на користь позивача грошових коштів, присудивши до стягнення 3% річних у сумі 134 032,11 грн, інфляційні збитки в розмірі 574 516,62 грн та судовий збір в розмірі 4 090,00 грн.
Таким чином, загальний розмір грошових коштів присуджений до стягнення на користь позивача у цивільних справах №752/18635/15 та № 370/1226/15-ц становить 13 256 669,73 грн.
Позивач стверджує, з метою уникнення обов'язку сплатити на його користь присуджену суму, боржник (третя особа) вчинив приховання свого нерухомого майна від звернення стягнення на таке майно в майбутньому шляхом укладення 16 фіктивних угод дарування такого майна своїй матері ОСОБА_4 та TOB «МСС «Тідісі Дальнобой».
Оскільки боржник не мав іншого майна, за рахунок якого було б можливим задовольнити вимоги позивача, останній звернувся з позовами про визнання вищевказаних договорів дарування недійсними.
Так, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.06.2018 у справі № 450/3294/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09.10.2019, визнано недійсними договори дарування:
- № 1285 від 20.07.2017 (укладений щодо 1/2 частки будинку охорони загальною площею 29,1 кв.м., комплекс будівель, АДРЕСА_4 за адресою Львівська область, Пустомитівський район, сільська рада Сороки-Львівські),
- № 14762 від 20.07.2017 (укладений щодо 1/2 частки земельної ділянки площею 1,1374 га, кадастровий номер 4623686900:04:000:0004, цільове призначення - стоянка автомобілів, будівництво складських приміщень та сервісно-технічного центру по обслуговуванню вантажних автомобілів розташованої на території Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за адресою Львівська область, Пустомитівський район, сільська рада Сороки-Львівські)
- № 1284 від 19.07.2017 (укладений щодо 1/2 частки складського приміщення загальною площею 3 517,1 кв. м., розташованого на території Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за адресою Львівська область, Пустомитівський район, сільська рада Сороки-Львівські, автодорога М-06 Київ-Чоп, ліворуч, під'їзд до м. Львова, 0 км + 650 м).
Постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2019 у справі №754/4985/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.10.2019, визнано недійними договори дарування земельних ділянок по АДРЕСА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 23.05.2019 у справі №757/6306/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.09.2019, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 .
З приводу іншого нерухомо майна наразі тривають судові спори.
При цьому на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Наконечного І.М. знаходяться виконавчі провадження №55989291, №57575997 та №57576813 відкриті на підставі виконавчих листів від 01.03.2018, виданих Макарівським районним судом Київської області по справі №370/1226/15-ц щодо стягнення з третьої особи грошових коштів у загальному розмірі 12 544 031,00 грн на користь позивача.
Крім того, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко О.О. знаходиться виконавче провадження № 59995571, відкрите на підставі виконавчого листа від 07.08.2019, виданого Голосіївським районним судом міста Києва по справі №752/18635/15 щодо стягнення з третьої особи грошових коштів у загальному розмірі 712 638,73 грн на користь позивача.
У межах вищевказаного виконавчого провадження № 55989291 приватним виконавцем описано майно боржника та накладено на нього арешт, про що складено відповідні постанови від 06.06.2019, 10.07.2019, 24.07.2019, 05.11.2019, 06.11.2019, 08.11.2019.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.10.2019 по справі №752/18635/15-ц задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко О.О. та звернуто стягнення на майно боржника (третьої особи), а саме на квартиру АДРЕСА_2 .
Однак, 07.11.2019 слідчий СВ Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області капітан поліції Бурімська Анна Станіславівна звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду з клопотанням про арешт майна за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018110030000588 від 22.01.2018 року, за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.28, ч.3 ст.190, ч.1 ст.191, ч.2 ст.366 КК України.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 у справі № 357/10242/19 накладено арешт на майно (яке до його відчуження належало третій особі) із забороною його відчужувати, знищувати, перетворювати, як добросовісним набувачам, так іншим третім особам, що заявлять право вимоги на нього, а також вчиняти будь які нотаріальні, реєстраційні та виконавчі дій щодо цього майна з боку уповноважених на це службових та інших посадових осіб (державних та приватних нотаріусів, реєстраторів, виконавців), а саме:
- 1/2 майнового комплексу - АДРЕСА_3 (загальна площа 1 564,80 кв.м.);
- 1/2 майнового комплексу - Львівська область, Пустомитівський район, с. Сороки-Львівські (земельна ділянка загальною площею 1,1374 га кадастровий номер 4623686900:04:000:0004, склад (загал. площа 3 517,1 кв. м. та будинок охорони (загал. площа 29,1 кв. м.);
- земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0027;
- земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0028;
- земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0029;
- земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0030;
- земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0031;
- земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0032;
- земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0033;
- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 79,70 кв.м. (3 кімнати);
- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 304,5 кв. м. (6 кімнат);
-1/3 частину нежитлових приміщень № № 8, 9, 10, 11, 12, 13, що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 528,7 кв.м.;
- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 330,4 кв.м. (4 кімнати);
- 1/3 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер 8 000 000 000:79:061:0038;
- 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Глазунова 10, загальною площею 837,8 кв.м. та 1/2 частини земельної ділянки за вказаною адресою, кадастровий номер 8 000 000 000:82:089:0003, загальною площею 0,0649 га.;
- корпоративні права на частку в статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» (ідентифікаційний код юридичної особи: 35138113, адреса місцезнаходження: 03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13-Б);
- корпоративні права на частку в статутному капіталі ТОВ «Плато Плюс» (ідентифікаційний код юридичної особи: 35725096, адреса місцезнаходження: 09108, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Івана Кожедуба, будинок 361).
На думку позивача, прохальну частину клопотання про арешт майна слідча Білоцерківського ВП ГУНП Бурімська A.C. складала так, аби унеможливити виконання рішення суду про стягнення боргу з третьої особи, заборонити виконавцям проводити виконавчі дії та виконувати рішення судів у цивільних справах №370/1226/15 та №752/18635/15.
Також позивач вважав, що кримінальне провадження №12018110030000588, з однієї сторони, ініційоване виключно в інтересах третьої особи з метою приховати його майно від звернення стягнення, звільнити її від обов'язку сплати боргу, а з іншої сторони - з метою перешкодити йому виконати рішення судів та стягнути заборгованість з третьої особи.
Оскільки, станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом третя особа не виконала свої грошові зобов'язання у добровільному порядку, а у примусовому порядку позивач не може виконати рішення судів щодо стягнення боргу з третьої особи, позивач вважає, що держава Україна, в особі відповідачів та їх службових осіб, перешкоджає йому у захисті та відновлені його майнових прав та законних інтересів.
З огляду на що та керуючись ст.ст.8, 55, 56 Конституції України, ст.6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» та ст.ст.15, 1173, 1174 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з Держави Україна на його користь 13 256 669,00 грн майнової шкоди.
У статті 56 Конституції України унормовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
У відповідності до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ч.2 ст.224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 цього Кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені у статті 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування положень частини першої статті 1176 зазначеного Кодексу в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 цього Кодексу.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 по справі №920/715/17 та постановах Верховного Суду від 17.10.2019 по справі №908/2202/18, від 02.03.2020 по справі №910/434/19 та від 09.04.2020 по справі №908/690/19.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, збитки, які позивач просить стягнути на його користь, є вартістю відчужених, але не оплачених корпоративних прав, матеріальними втратами (3% річних та інфляційна складова боргу), нарахованими у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання з оплати набутих корпоративних прав, а також судовими витратами, присудженими до стягнення на його користь.
Втім зазначені грошові кошти не є збитками в розумінні ст.224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що існує суттєва відмінність правової природи зобов'язань за підставами їх виникнення: з договору та з делікту.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена, зокрема у постанові від 18.03.2015 по справі №3-18гс15.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що присуджені до стягнення у цивільних справах №752/18635/15 та №370/1226/15-ц на користь позивача грошові кошти не мають відзначальної ознаки збитків, адже підставою виникнення обов'язку сплатити вартість набутих корпоративних прав є договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» №1491 від 17.12.2014, а підставою сплатити матеріальні втрати (3% річних та інфляційну складову боргу), нараховані у зв'язку з порушенням виконання договірного зобов'язання з оплати набутих корпоративних прав, є рішення судів загальної юрисдикції у вказаних цивільних справах.
Отже, у випадку, коли мова йде про збитки, що виникли в результаті невиконання чи неналежного виконання договору, норми про відповідальність за делікт не застосовуються, а збитки відшкодовуються за правилами про відповідальність за невиконання договірних зобов'язань відповідно до умов договору між сторонами.
Таким чином, зважаючи на зазначені судом підстави виникнення у третьої особи обов'язку сплатити на користь позивача грошові кошти в загальному розмірі 13 256 669,00 грн, тому вказане грошове зобов'язання не може вважатись деліктним (позадоговірним).
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем до стягнення грошові кошти також не є упущеною вигодою (неодержаними доходами, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною), оскільки такий вид збитків має місце тоді, коли невиконання суб'єктом господарювання його зобов'язань перед управненою стороною (особою, яка понесла збитки) призвело до втрати такою управненою стороною прибутку в договірних зобов'язаннях з третьою особою.
При цьому, позивач зобов'язаний довести заподіяння йому майнової шкоди у зв'язку з накладенням арешти на майно, яке на думку останнього в обов'язковому порядку підлягало зверненню до стягнення під час примусового виконання рішень судів у справах №№752/18635/15, 370/1226/15-ц на його користь. Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення ним матеріальної шкоди. Лише саме посилання позивача в позовній заяві на можливе невиконання рішень через перебування майна під арештом не свідчить про понесені ним витрати та про неможливість виконання рішень судів в майбутньому. До того ж, накладення арешту на майно, яке не перебуває у власності позивача жодним чином не може порушувати його права.
Більше того, факт тривалого невиконання рішень суду внаслідок неправомірних дій відповідачів не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між тривалим невиконанням рішень та завданою шкодою. Невиконання рішень суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майнової шкоди, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (третьої особи). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 23.12.2019 по справі №752/4110/17, від 12.03.2020 по справі №757/74887/17-ц, від 03.06.2020 по справі №642/3839/17 та від 12.08.2020 по справі №761/7165/17.
За таких обставин, оскільки розмір збитків, які позивач просить стягнути є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Посилання скаржника на те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 05.10.2020 скасовано ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 11.11.2019 по справі №357/10242/19, якою було накладено арешт, колегією суддів відхиляються, оскільки позов з вимогою про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням суду, не може бути задоволений, навіть у разі скасування цього рішення судом вищої інстанції. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові 27.05.2020 по справі №910/5578/19. Крім того, на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення у даній справі, ухвала Білоцерківського міськрайонного суду від 11.11.2019 по справі №357/10242/19 була чинною та у встановленому процесуальним законом не скасована, тому відсутні підстави для його скасування з вказаних обставин.
Посилання скаржника на наявність судових рішень, якими зобов'язано посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратуру розглянути заяву про залучення його потерпілим у кримінальному провадженні №12018110030000588, про закриття вказаного кримінального провадження та про внесення за його заявою відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР відносно третьої особи, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.2 ст.383, ч.2 ст.384 КК України, також колегією суддів відхиляються, оскільки підставою для задоволення позову позивач вказав порушення його прав компетентними органами держави саме у зв'язку з накладенням на підставі ухвали Білоцерківського міськрайонного суду від 11.11.2019 по справі №357/10242/19 арешту на майно. Також з вказаних обставин відхиляються і посилання скаржника щодо перевищення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018110030000588.
Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/18282/19 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4.Матеріали справи №910/18282/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 21.12.2020.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Л.П. Зубець
В.В. Куксов