ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
17 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/688/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Головея В.М., Разюк Г.П.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
Представники учасників справи у судове засідання не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь"
на рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020
по справі №916/688/20
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь"
про стягнення 1 821 612,11 грн
У березні 2020 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва (далі - КЕВ м. Миколаєва) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" (далі - ТОВ "Маяк-Південь") в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 1 702 416,20 грн, пеню у сумі 87 748,93 грн, інфляційні втрати у сумі 17 206,07 грн та 3% річних у сумі 14 240,91 грн, а також судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з теплопостачання, що споживаються в процесі надання послуг з харчування (КЕКВ 2271) в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 1 702 416 грн 20 коп., пеню у сумі 87 748 грн 93 коп., 3% річних у сумі 14 183 грн 08 коп., інфляційні втрати у сумі 17 205 грн 40 коп., судовий збір у сумі 27 323 грн 30 коп.
В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, з посиланням на умови укладеного між сторонами договору, встановив неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов'язків за договором, а саме несплату наданих позивачем послуг. Здійснивши власний розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку про частково задоволення позовних вимог в цій частині.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулася ТОВ "Маяк-Південь" з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 по справі №916/688/20 скасувати, у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим на підставі неповного встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного дослідження та оцінки доказів, та таким що прийняте з грубим порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, виходячи з наступного.
Так, за твердженням апелянта, із змісту укладеного між сторонами договору випливає обов'язок позивача своєчасно та в повному обсязі забезпечувати відповідача тепловою енергією, а у відповідача виникає обов'язок на відшкодування витрат па постачання теплової енергії, відтак, вказаний договір є саме договором постачання теплової енергії. При цьому, як стверджує скаржник, спеціальним законом у сфері теплопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання", не передбачена можливість провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом. До того ж, провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється суб'єктом господарювання відповідно до ліцензій, отриманих на кожний із зазначених видів господарської діяльності. На думку скаржника, позивач не мав права на укладення договору про надання послуг з теплопостачання, оскільки єдиним зареєстрованим видом діяльності КЕВ м. Миколаєва є діяльність сфері оборони, що не включає в себе види діяльності пов'язані із теплопостачанням. Позивачем не було надано доказів, що підтверджують отримання ним ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії. Таким чином, як вважає відповідач, позивач не мав законних підстав на укладення договору та на постачання теплової енергії будь-яким споживачам.
Скаржник також зазначає, що позивачем не надано жодного доказу отримання відповідачем рахунків та актів звіряння взаємних розрахунків. Так, жодне рекомендоване повідомлення не містить відмітки про отримання вказаних відправлень. Самі по собі акти звіряння планового використання тепла, на думку апелянта, не є документами що підтверджують кількість спожитої теплової енергії.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №916/688/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" на рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 та призначено справу до розгляду на 17.12.2020.
07.12.2020 судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що предметом укладеного між сторонами договору є не відшкодування витрат на теплопостачання, як зазначає апелянт в апеляційній скарзі, а оплата вартості теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування. До того ж, в договору сторони погодили показники витрат палива на комунально-побутові потреби військових частин, установ, організацій, методику нормування витрат палива на комунальні потреби військових частин, установ та організацій, розрахунки витрат палива на опалення житлових та громадських споруд військових частин, установ та організацій, а тому, на думку позивача, твердження ТОВ "Маяк-Південь" в апеляційній скарзі про те, що договір передбачає відшкодування затрат, пов'язаних з користуванням відповідачем тепловою енергією, а також відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують розмір затрат КЕВ м. Миколаєва, пов'язаних з користуванням товариством тепловою енергією є необґрунтованими та безпідставними.
З приводу незгоди відповідача із тарифами, за якими КЕВ м. Миколаїв здійснювало розрахунки за спожиту відповідачем теплову енергію, позивач посилаючись на умови укладеного між сторонами договору, зазначає, що при укладанні договору відповідачу були достеменно відомі тарифи, за якими КЕВ м. Миколаєва здійснювало нарахування належних до сплати відповідачем коштів за договором і ТОВ "Маяк-Південь", підписавши договір тим самим погодився з цінами та тарифами на послуги.
Щодо тверджень ТОВ "Маяк-Південь" про те, що КЕВ м. Миколаїв не має ліцензії на надання послуг з теплопостачання, позивач зазначає, що відповідно до Свідоцтва про реєстрацію КЕВ м. Миколаїв як суб'єкта господарської діяльності, виданого Департаментом фінансів Міністерства оборони України від 11.12.2015р. №160, КЕВ м. Миколаїв дозволено здійснювати такий вид господарської діяльності як постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Оскільки КЕВ м. Миколаїв виробляє теплову енергію на власних котельнях з метою забезпечення комунальною послугою з опалення споруд, які належать КЕВ м. Миколаїв на праві власності та площі яких використовуються ТОВ "Маяк-Південь" для здійснення своєї господарської діяльності з харчування особового складу ЗСУ, відповідно до договорів про використання нерухомого військового майна, то на теплову енергію, яка надійде у внутрішньо будинкову систему опалення споруд КЕВ м. Миколаїв, не відбудеться переходу права власності, а отже КЕВ м. Миколаїв не здійснюватиме виробництва теплової енергії з метою її реалізації (продажу) іншому суб'єкту господарювання на підставі укладеного договору, тобто матимуть місце відносини з надання комунальних послуг з опалення. Згідно чинного законодавства діяльність з надання комунальних послуг з опалення ліцензуванню не підлягає.
Щодо отримання відповідачем рахунків та актів звіряння, позивач вказує, що до суду першої інстанції були надані докази направлення та отримання відповідачем рахунків та актів виконаних робіт. При цьому, на жодний із надісланих рахунків та актів виконаних робіт відповідь чи заперечення на адресу КЕВ м. Миколаїв не надходила.
У судове засідання від 17.12.2020 представники учасників справи не з'явилися, про причини нез'явлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням від 26.11.2020, яке вручено позивачеві - 30.11.2020, відповідачеві - 01.12.2020.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін, за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 10.05.2019 між КЕВ м. Миколаєва (сторона-1) та ТОВ "Маяк-Південь" (сторона-2) укладено договір про надання послуг з теплопостачання, що споживаються в процесі надання послуг з харчування (КЕКВ 2271) (т.1 а.с.8-10), відповідно до якого сторона-1 забезпечує сторону-2 тепловою енергією для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України, в свою чергу сторона-2 сплачує стороні-1 вартість теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі договору №286/2/19/1 від 17.01.2019р. про закупівлю послуг з організації харчування (55320000-9) (послуги з харчування (годування), забезпечення продуктами харчування особового складу (штатних тварин) військових частин (установ) Збройних Сил України у стаціонарних та польових умовах, у зонах відповідальності оперативних командувань за місцем постійної дислокації, для кожної військової частини.
Згідно з п. 2.2.2. договору сторона-1 зобов'язана своєчасно забезпечувати тепловою енергією протягом дії договору прийняті стороною-2 за договорами позички нерухомого військового майна №8, №6, №13, №16, №10, №4, №1, №17, №6, №15, №14, №12, №11 від 07.02.2019р. об'єкти харчування, що задіяні у наданні послуг згідно із договором про закупівлю харчування, дотримуючись норм споживання та технічних правил користування.
Сторона-2 за умовами п. 2.3.2. договору зобов'язана здійснювати оплату вартості за спожиту теплову енергію згідно тарифів, встановлених на підставі рішення Виконкому ММР №943 від 12.10.2018р. для котелень в/ч НОМЕР_1 , А 1890, НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , а також розрахованих на підставі Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94", що затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 14.12.1993 (для Котелень А1836, А2734, А2920, А376, А3767, А1688), які визначені в додатку 2 до договору та погоджені сторонами для котелень, що розташовані на території інших військових частин.
У відповідності до п. 2.3.3. договору сторона 2 після отримання від сторони-1 рахунку-фактури, акту виконаних робіт зобов'язана протягом 10 банківських днів здійснювати оплату за спожиту теплову енергію на реєстраційні або спеціальні реєстраційні рахунки сторони-1.
Згідно з п.6.1. договору облік теплової енергії, спожитої стороною 2, здійснюється згідно засобів обліку. У разі відсутності засобів обліку обсяг та розрахунок здійснюється шляхом помноження планового використання тепла на опалення за відповідний місяць на вартість 1 Гкал теплової енергії, та подальшим складанням отриманих по кожній військовій частині результатів для отримання повної оплати наданих послуг по теплопостачанню по всім військовим частинам.
Пунктом 6.4. договору сторони погодили, що на підставі розрахунків та/або показників засобів обліку теплової енергії оформлюються такі документи: рахунок-фактура, акт виконаних робіт, акт звірки розрахунків.
У відповідності до п.6.5. договору, щомісячно, не пізніше останнього дня місяця, сторона-1 та сторона-2 на підставі розрахунку або згідно з показниками засобів обліку складають та підписують акт виконаних робіт у двох примірниках. У випадку неповернення стороною-2 підписаного оригіналу акту виконаних робіт або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом п'яти днів з моменту отримання акту виконаних робіт, такий акт вважається підписаним стороною 2 без зауважень. Щомісячно до 10 числа сторона 1 та сторона 2 складають та підписують акт звірки взаємних розрахунків в двох примірниках.
Відповідно до п. 6.6. договору щомісячно, не пізніше 5 числа місяця, що слідує за розрахунковим, сторона 1 надає стороні два рахунка-фактури, акт виконаних робіт, які є підставою для проведення оплати по даному договору.
В пункті 6.7. договору сторони погодили, що сторона-1 надає стороні-2 теплову енергію за тарифами, згідно вартості 1 Гкал, встановленій у додатку 2.
Згідно з п.7.4. договору сторони погодили, що усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються додатковою угодою, що підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками сторін.
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019р., а в частині розрахунків - до повного їх завершення. Відповідно до п. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовились, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.02.2019р. (п.9.1. договору).
Відповідно до п. 9.2. договору останній може бути пролонгований на кожний наступний календарний рік у разі укладання стороною нового договору про закупівлю харчування з Міністерством оборони України чи укладенням додаткової угоди до договору.
Як свідчать матеріали справи, сторонами також було підписано додатки до договору: розрахунок планового використання тепла на опалення будівель військових частин, вартість 1 Гкал теплової енергії для кожної військової частини, опалювальні об'єми приміщень, планова калькуляція по кожній котельні.
Додатковою угодою №1 від 14.02.2020 (т.2 а.с.33) сторони погодили строк дії договору до 31.03.2020р., та, враховуючи положення п.3 ст. 631 ЦК України, вказали, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.01.2020р.
Додатковою угодою №2 від 09.07.2020 сторони погодили строк дії договору до 31.12.2020, та, враховуючи положення п.3 ст. 631 ЦК України, вказали, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.04.2020р. (т.2 а.с.34).
На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач надав відповідачеві послуги у період - листопад-грудень 2019 та січень-квітень 2020 в розмірі 1 702 416,20 грн, що підтверджується рахунками (т.1 а.с.27, 28, т.2 а.с.140, 143, 146, 151 ) та актами приймання-передачі (т.1 а.с.27, 28, т.2 а.с.147, 152), які було направлено відповідачі, про що свідчать супровідні листи та поштові повідомлення про вручення (т.1 а.с.25-26, 29-30, т. 2 а.с.142, 144, 145, 148-149, 153-156).
Втім, у порушення умов укладеного між сторонами договору, відповідачем надані позивачем послуги оплачені не були, що й стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, та здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, задовольнив заявлені позовні вимоги частково.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.
Згідно з ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так наявними матеріалами справи, а саме рахунками та актами приймання-передачі, підтверджується, що позивачем на виконання взятих на себе договірних зобов'язань було надано відповідачеві послуги у період з листопад-грудень 2019 та січень-квітень 2020 на суму 1 702 416,20 грн.
Направлення відповідних актів та рахунків на адресу відповідача підтверджується супровідними листами та поштовими повідомлення про вручення (т.1 а.с.25-26, 29-30, т. 2 а.с.142, 144, 145, 148-149, 153-156). Як свідчать матеріали справи, акти та рахунки за листопад та грудень 2019 були направлені позивачем відповідачу не за юридичною адресою, проте фактична адреса була вказана відповідачем у листі №50 від 24.04.2019 (т.1 а.с.94) в якому ТОВ "Маяк-Південь" повідомило про необхідність направлення всієї кореспонденції на фактичну адресу місцезнаходження (м. Одеса, вул. Бреуса, 26/2).
Відповідно до п.п. 2.3.3 договору ТОВ "Маяк-Південь" зобов'язалось після отримання від КЕВ м. Миколаєва рахунку-фактури та акта виконаних робіт протягом 10 банківських днів здійснювати оплату за спожиту теплову енергію на реєстраційні або спеціальні рахунки КЕВ м. Миколаєва.
Втім, в порушення взятих на себе зобов'язань ТОВ "Маяк-Південь" не здійснило оплату за договором про надання послуг з теплопостачання від 10.05.2019 №309.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з ТОВ "Маяк-Південь" заборгованості за договором від 10.05.2019 № 309 в сумі 1 702 416 грн 20 коп.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно положень п. 4.2.1. договору за порушення термінів відшкодування вартості спожитої теплової енергії сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Перевіривши розрахунки пені надані позивачем та здійснені судом першої, колегія суддів погоджується із висновком суду, що загальна сума пені складає 87 841,75 грн. Разом з тим, приймаючи до уваги положення Господарського процесуального кодексу України щодо меж позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 87 748,93 грн.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснені судом першої інстанції розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає їх вірними та арифметично правильними, а тому погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 17 205,40 грн та трьох процентів річних у розмірі 14 183,08 грн.
Судова колегія відхиляє твердження апелянта з приводу відсутності у позивача ліцензії на право здійснення господарської діяльності з постачання теплової енергії, з огляду на наступне.
Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2000 р. № 1171 затверджений перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію КЕВ м. Миколаєва, як суб'єкта господарської діяльності, виданого Департаментом фінансів Міністерства оборони України від 11.12.2015 р. № 160, КЕВ м. Миколаєва дозволено здійснювати такий вид господарської діяльності як постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (КВЕД 35.30). Цей клас включає: виробництво, збирання та розподілення пари, гарячої води для центрального опалення, виробництва енергії та інших цілей виробництво та розподілення охолодженого повітря; виробництво та розподілення охолодженої води з метою охолодження;виробництво льоду як для харчових, так і для нехарчових цілей (для охолодження).
Згідно з п. 29 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” (чинна редакція), підлягає ліцензуванню виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.
Діяльність з виробництва та постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню за умови переходу права власності на теплову енергію від теплогенеруючої організації до іншого суб'єкта господарювання на підставі укладеного між ними договору купівлі.
КЕВ м. Миколаєва виробляє теплову енергію у власних котельнях з метою забезпечення комунальною послугою з опалення споруд, які використовуються КЕВ м. Миколаєва у його діяльності. Площі цих споруд частково були надані ТОВ "Маяк-Південь" для здійснення господарської діяльності з організації харчування особового складу Збройних Сил України. Отже, КЕВ м. Миколаєва не здійснює виробництво теплової енергії з метою її реалізації (продажу) іншому суб'єкту господарювання.
Тобто, згідно чинного законодавства діяльність з надання комунальних послуг з опалення ліцензуванню не підлягає.
Не заслуговують на увагу й твердження скаржника з приводу не доведеності позивачем розміру понесених в процесі виконання договору витрат, пов'язаних з виробництвом теплової енергії, оскільки відповідно до п. 1.2 договору від 10.05.2019 ТОВ "Маяк-Південь" сплачує позивачу вартість теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі договору від 17.01.2019 р. № 286/2/19/1 про закупівлю послуг з організації харчування. Отже, предметом договору від 10.05.2019 №309 є оплата вартості теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування, а не відшкодування витрат на теплопостачання, як зазначає відповідач.
З приводу доводів апелянта про те, що позивач відпускає теплову енергію за нерегульованим тарифом, що не передбачено Законом України “Про теплопостачання”, колегія суддів зазначає, що за змістом п. п. 2.3.2 договору від 10.05.2019 р. № 309 ТОВ "Маяк-Південь" зобов'язується здійснювати оплату вартості спожитої теплової енергії згідно тарифів, встановлених рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, а також розрахованих на підставі норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, що визначені у додатку № 2 до договору та погоджені сторонами для котелень, що розташовані на території військових частин.
До того ж, в матеріалах справи наявні планові калькуляції, в яких визначені розрахункові обсяги теплової енергії. Наведені калькуляції підписані та скріплені печатками сторонами договору від 10.05.2019 р. № 309 (т.1, а.с. 21-24).
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 у справі №916/688/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 21.12.2020.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Головей В.М.
Суддя Разюк Г.П.