21 грудня 2020 року справа №418/3543/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міловського районного суду Луганської області від 16 листопада 2020 року (повне судове рішення складено 16 листопада 2020 року у смт. Мілове Луганської області) у справі № 418/3543/20 (суддя в І інстанції Чехов С.І.) за позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора прикордонної служби групи АЮД відділу прикордонної служби «Мілове» ім. Віктора Банних лейтенанта Волківського Олега Юрійовича та Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса про скасування постанови про адміністративне правопорушення №000979 від 30.09.2020 року,-
12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до старшого інспектора прикордонної служби групи АЮД відділу прикордонної служби «Мілове» ім. Віктора Банних лейтенанта Волківського Олега Юрійовича (далі - відповідач-1), Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса (далі - відповідач-2), у якому просив постанову про адміністративне правопорушення №000979 від 30.09.2020 року, яку складено відносно нього, скасувати.
Позовні вимоги обґрунтоввано тим, що 30.09.2020 старшим інспектором прикордонної служби групи АЮД відділу прикордонної служби “Мілове” ім. В. Банних лейтенантом Волківським О.Ю. постановою було визнано винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень. Зі змісту постанови слідує, що 30 вересня 2020 о 06 годині 20 хвилин під час прикордонного контролю в пункті пропуску “Мілове” прикордонним нарядом “ПД” під час здійснення прикордонного контролю було встановлено, що 29.09.2020 о 19 годині через недіючий пункт пропуску “Успенка” позивач незаконно перетнув Державний кордон України, чим порушив вимоги пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 № 815 “Про порядок в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій”, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.204-2 КУпАП. Позивач з правопорушенням не згоден, винесена постанова містить не достовірну інформацію, складена невідомою особою, в тому числі без надання часу для підготовки для звернення за правовою допомогою, зміст постанови не проголошувався, права роз'яснені вже після накладання адміністративного стягнення, що порушує його права на захист, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. ОСОБА_1 наголошує, що спірна постанова не містить доказів підтвердження його вини у вчинені адміністративного правопорушення, посилання на належні та допустимі докази підтвердження неправомірного перетину державного кордону України з тимчасово-окупованої території України до Російської Федерації через тимчасово-непрацюючий пункт пропуску, а тому підлягає скасуванню. Рішенням Міловського районного суду Луганської області від 16 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування наведені доводи, аналогічні тим, якими була мотивована позовна заява.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанцій залишити без змін.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Позивачем на адресу суду надіслано заяву про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшла висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що у позові позивач не заперечує тому, що він перетнув державний кордон України з Російською Федерацією через тимчасово непрацюючий пункт пропуску “Успенка”. Під час спілкування з посадовою особою не виявив бажання користуватися юридичною допомогою адвоката, йому ніщо не заважало наполягати на своїх поясненнях і приєднати їх до матеріалів справи для подальшого прийняття рішення, яке б тягло за собою складання протоколу про адміністративне правопорушення, під час розгляду якого міг довести причину перетину кордону у тимчасово недіючому пункті пропуску. Колегія суддів такі висновки вважає помилковими, виходячи з такого. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. З матеріалів справи вбачається, що відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду цієї справи, які були призначені на 26.10.2020 та на 16.11.2020 (а.с.25, 26, 27, 29). Відповідачем-1 також заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.24), в якому зазначалось про необхідність часу для підготовки відзиву на позовну заяву. Водночас, на підтвердження позиції щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-2 КУпАП відповідачами, які є суб'єктами владних повноважень, свою позицію суду не доведено та не обґрунтовано. Жодного документу від відповідачів до суду не направлялось. Отже, відповідачами не доведено правомірність оскаржуваної постанови, тому вона підлягає скасуванню. Враховуючи всі викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не було враховано всі необхідні обставини при розгляді справи, та оскільки висновки суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення адміністративного позову. Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За матеріалами справи при зверненні до суду першої інстанції та апеляційної інстанції позивачем було сплачено судовий збір на загальну суму 1051,00 грн. (420,40+630,60). Оскільки апеляційну скаргу позивача задоволено та скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене нове на його користь, то понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору мають бути присуджені на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. В постанові від 26.12.2019 в справі № 724/716/16 Верховний Суд сформулював правову позицію, згідно з якою відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у подібних до нинішньої справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222-1 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 204-2. Отже, належним відповідачем в цій справі є Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, тому витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме цього органу. Керуючись статтями 139, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Міловського районного суду Луганської області від 16 листопада 2020 року у справі № 418/3543/20 - скасувати. Прийняти нову постанову. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 000979 від 30 вересня 2020 року, винесену старшим інспектором прикордонної служби групи АЮД відділу прикордонної служби “Мілове” ім. В. Банних лейтенантом Волківським Олегом Юрійовичем відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 204-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса (93120, Луганська область, м. Лисичанськ, просп. Перемоги, 58, ЄДРПОУ 14321736) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 1051,00 грн. (однієї тисячі п'ятдесят однієї гривні). Повне судове рішення - 21 грудня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.А.Блохін
Судді Т.Г.Гаврищук І.В. Сіваченко