Номер провадження: 11-кп/813/1231/20
Номер справи місцевого суду: 521/21371/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.12.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
засудженого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ "Одеська виправна колонія №14" апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21.02.2020 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_8 , -
встановив:
Оскарженою ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21.02.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про застосування до засудженого:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця Республіки Казахстан, з середньою освітою, неодруженого, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово засудженого, останній раз вироком Біляївського районного суду Одеської області від 27.01.2015 року за ч.2 ст.307, ч.1 ст.317, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, з конфіскацією майна,
умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, в зв'язку з відбуттям 3/4 строку покарання.
Мотивуючи своє рішення районний суд послався на те, що на даний час застосування до засудженого дії ст. 81 КК України та звільнення його від відбування призначеного покарання умовно-достроково не буде відповідати меті покарання та не буде відповідати завданням кримінальної відповідальності, оскільки працевлаштування засудженого, наявність у нього трьох заохочень за весь строк відбуття покарання та відсутність стягнень через їх погашення, на думку районного суду не може бути безумовною підставою для умовно-дострокового звільнення.
Не погоджуючись з ухвалою районного суду захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких кожен окремо посилаючись на необґрунтованість ухвали суду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять скасувати ухвалу районного суду та застосувати до ОСОБА_8 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Апелянти зазначають, що за час відбуття покарання ОСОБА_8 зарекомендував себе з позитивної сторони, під час відбування покарання працевлаштований на виробництві, хворіє на тяжкі захворювання, має заохочення, а раніше накладені стягнення погашені.
Заслухавши суддю-доповідача; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг; засудженого та його захисника, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; дослідивши матеріали справи; провівши судові дебати, апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Згідно з положеннями ч.2 ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідні роз'яснення містяться у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким» №2 від 26 квітня 2002 року, де зазначено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна не відбутої частини покарання більш м'яким можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого та якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи обґрунтовано прийшов до висновку, що навіть з урахуванням наявності заохочень засудженого під час відбуття ним покарання, процес виправлення засудженого ОСОБА_8 не досяг тієї стадії, на якій відбування засудженим призначеного покарання за вчинення тяжкого злочину, який раніше неодноразово був засудженим, перестає бути доцільним.
Викладені апелянтами в апеляційних скаргах обставини в повній мірі перевірені та враховані судом першої інстанції.
При вирішенні питання про застосування щодо засудженого умовно дострокового звільнення від відбування покарання, вирішальним фактором є не факт відбування ним встановленої частини покарання, а виправлення засудженого.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 засуджений вироком Біляївського районного суду Одеської області від 27.01.2015 року за ч.2 ст. 307, ч. 1 ст. 317 КК України, та на підставі ч. 1 ст.70 КК України йому призначено покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
З характеристики на засудженого ОСОБА_8 , затвердженої начальником ДУ «Одеська виправна колонія (№14)», вбачається, що ОСОБА_8 з 20.05.2014 по 05.06.2019 перебував в Одеській УВП (№21) - за час перебування до дисциплінарної відповідальності не притягувався, заохочень не мав. Під час тримання в Голопристанській ВК (№7) з 22.08.2015 по 22.05.2017 до дисциплінарної відповідальності притягувався 1 (один) раз, заохочень не мав. Перебуваючи в Одеській ВК (№14) з 05.06.2015 працевлаштований на дільниці по виготовленню «тротуарної плитки». За час відбування покарання до дисциплінарної відповідності притягувався 14 (чотирнадцять) разів та відповідно п.14 ст.134 КВК України вважається таким, що стягнень не має, крім того має 3 (три) заохочення.
При цьому 17.05.2017 року, ОСОБА_8 відмовлено комісією установи Одеської ВК (№14) стосовно заміни не відбутої частини покарання більш м'яким, як такому що на шлях виправлення не став, а 12.09.2018 року з тих же підстав комісією установи відмовлено щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
За таких обставин, доводи апеляційних скарг визнаються колегією суддів не достатніми для їх задоволення та звільнення засудженого від відбування покарання умовно-достроково, оскільки матеріали справи не свідчать про досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України, - виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Доводи апелянтів про те, що ОСОБА_8 зарекомендував себе з позитивної сторони та має заохочення, під час відбування покарання працевлаштований на виробництві, висновків районного суду не спростовують.
Крім того, апеляційний суд не приймає доводи засудженого та його захисника, що наявні у ОСОБА_8 хвороби є підставою для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, оскільки при наявності у засудженого тяжкої хвороби питання щодо звільнення від покарання повинно вирішуватись в порядку ч.2 ст.84 КК України.
З урахуванням наведеного, апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 є необґрунтованими, а тому підстави для їх задоволення та скасування ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 21.02.2020 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання відсутні.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 537 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21.02.2020 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 , засудженого вироком Біляївського районного суду Одеської області від 27.01.2015 року за ч.2 ст.307, ч.1 ст.317 КК України,про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4