"03" вересня 2007 р.
Справа № 25/225-07-5752А
За позовом: Заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача: ВАТ «Одеський завод дитячого харчування», м. Одеса
про стягнення 7011,84 грн.
Суддя: Малярчук І.А.
В судових засіданнях приймали участь представники:
Від прокуратури: Болгар А.В., посвідчення №52 від 14.03.07р.
Від позивача: Гаврюшенко О.Ю., довіреність №01-1/105 від 11.05.07р.
Від відповідача: Жуков Ю.А., довіреність від 02.08.05р.
В судовому засіданні від 03.09.07р. приймали участь представники:
Від прокуратури: Болгар А.В., посвідчення №52 від 14.03.07р.
Від позивача: Гаврюшенко О.Ю., довіреність №01-1/105 від 11.05.07р.
Від відповідача: не з'явився
Суть спору: про стягнення з ВАТ «Одеський завод дитячого харчування» адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006р. в сумі 6909,31грн. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 102,53грн.
Прокурор на заявлених позовних вимогах наполягає.
Представник позивача заявлені прокурором позовні вимоги підтримує, надав суду пояснення від 08.08.07р. вх. №18359, де обгунтовував порядок розгляду даної справи за правилами КАСУ, навів пояснення правової природи штрафних санкцій, нормативно обгунтував заявлені позовні вимоги, пояснив обставини справи.
Обгунтовуючи правову природу заявлених прокурором до стягнення з відповідача штрафних санкції, позивач посилається на приписи ст. ст.217, 238, 239, 240, 250 Господарського кодексу України.
Представник відповідача проти позову заперечує, надав супровідним листом від 20.08.07р. витребувані судом документи, заперечення на позов від 18.07.07р. вх. № 16488, в якому зазначає, товариством було здійснено передбачені законодавством заходи для працевлаштування інвалідів, а саме подавались протягом 2006р. до Малиновського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН, подавались об'яви в засоби масової інформації про наявність вільних робочих місць, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволені заявлених прокурором позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд встановив наступне:
Згідно поданого ВАТ «Одеський завод дитячого харчування» до Одеського обласного відділення фонду України соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників підприємства складає 204 чоловік, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 8 чоловік, фактично було працевлаштовано 7 інвалідів за 2006 р.
Звідси, кількість незайнятих робочих місць для інвалідів на підприємстві становить 1 місце, за не створення якого останнім позивачем нараховано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006р. в сумі 6909,31грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 102,53грн.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Так, із змісту приписів ч.8 ст. 69 ГК України вбачається, що підприємства з правом найму робочої сили забезпечують визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Звідси, підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, який створений, в даному випадку, іншими суб'єктами, з метою задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої науково- дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку передбаченому чинним законодавством України.
Частинами 1, 2 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч.9 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII).
Відповідно до ч.8 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.
Частинами 1, 2 ст.20 вищезазначеного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установленого нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом...
Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Згідно ч.ч.1, 3, ст. 239, ч.ч. 1,2 ст. 241 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: адміністративно-господарський штраф. Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Отже, штрафні санкції застосовані до відповідача за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями, нарахованими Фондом социального захисту інвалідів за встановлені порушення товариством законодавства у сфері правовідносин по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Зокрема п. 1.2.,ч.8 п.2.1. Інструкціі щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої Наказом державного комітету статистики України N 244 від 06.07.98р. передбачено, що підприємства, установи і організації (надалі -підприємства), розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках". У графі 4 (з графи 2) звіту проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення" ( 665/97-ВР ), для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів.
Відповідно до п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Із змісту ст. 18 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII вбачається, що обов'язок займатись пошуком інвалідів для працевлаштування покладено на Державну службу зайнятості.
Даний припис знаходить своє відображення у п. 10 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, яким передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх розбіжностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Так, із аналізу вищенаведених приписів законодавства вбачаться, що на підприємство покладено обов'язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів, який полягає у включені до колективного договору умов їх праці, проведенні атестації робочих місць, де можливе працевлаштування інвалідів, інформуванні центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та наявності вільних робочих місць на підприємстві. В свою чергу на Державну службу зайнятості покладено обов'язок, за умови повідомлення останню підприємством про наявність вільних робочих місць для інвалідів, направити інвалідів для працевлаштування на підприємстві.
Статтею 218 Господарського Кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушеня...
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем були здійсненні заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а саме подано Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіти за січень-грудень 2006р. з наявністю вакансій для інвалідів, у зв'язку з чим, органи центру зайнятості мали можливості працевлаштувати інвалідів на ВАТ «Одеський завод дитячого харчування», заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення з ВАТ «Одеський завод дитячого харчування» адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006р. в сумі 6909,31грн. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 102,53грн. не підлягають судом задоволенню.
Згідно ч. 1 ст.69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною 1 ст. 71 КАСУ передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст. 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному,повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає заявлені прокурором позовні вимоги необгрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволені в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 94, 161-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Відмовити в задоволені позову повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили у порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя