264/5169/20
2/264/1324/2020
(ЗАОЧНЕ)
"21" грудня 2020 р. Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі:
головуючого - судді Мушкета О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дарменко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов обґрунтовує тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 05.03.2011 року. В цьому шлюбі в них народилась дитина, дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку з тим, що сімейні стосунки у них не склалися, рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 118.04.2017 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано.
Після розірвання шлюбу за усною домовленістю між батьками дитина ОСОБА_3 залишився проживати разом з нею та перебуває на повному її утриманні. При цьому батько дитини - ОСОБА_2 повністю самоусунувся від виховання та утримання дочки, не цікавиться її життям, здоров'ям, не шукає з нею зустрічей, не вітає зі святами та днями народження, не надає коштів на придбання необхідних дитині речей.
Враховуючи вищевикладене та з посиланням на норми ст.ст. 164, 165 Сімейного кодексу України просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 та стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі 1/4 усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді від 01 вересня 2020 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Станом на час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подав.
Від позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Ботман О.О. надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просить позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечили.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи, будь - яких письмових заперечень щодо позову до суду не надавав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надсилав.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради в судове засідання не з'явилась, подала суду письмову заяву, згідно якої просила суд провести розгляд справи у відсутності представника та подала суду висновок органу опіки та піклування Маріупольської міської ради від 12.11.2020 року.
Враховуючи, що відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а також те, що позивача не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзив не подав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення.
Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін за доказами, що містяться в матеріалах справи, при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в судове засідання не з'явились всі учасники справи у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та з'ясовувати позицію й обґрунтування відповідача.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом встановлено, що відповідач є батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження останньої серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області 16 серпня 2011 року.
З копії рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 18 квітня 2017 року вбачається, що шлюб між сторонами, який було зареєстровано 05 березня 2011 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 84 було розірвано.
Як вбачається з довідки про склад сім'ї № 569 від 23.07.2020 року, дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно характеристики, виданої на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підписаної директором ЗОШ № 7 та класним керівником, вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , батько ж протягом усього навчання дитини у школі жодного разу не був присутнім на батьківських зборах, ніколи дитиною не цікавився.
З копії довідки, виданої комунальним некомерційним підприємством Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Маріуполя» від 18.08.2020 року вбачається, що мати дитини ОСОБА_1 уклала декларацію на медичне обслуговування дитини, амбулаторію дитина відвідує лише з матір'ю. Батько дитини ОСОБА_2 ніколи з дитиною не приходив, станом здоров'я дитини у медичних працівників ніколи не цікавився.
Як вбачається з довідки ФОП ОСОБА_4 від 08.08.2020 року, що матір дитини ОСОБА_1 разом зі своєю дитиною ОСОБА_3 у період з 2017 року по теперішній час періодично користується послугами з перевезень та організації відпочинку. У всіх випадках дитина подорожувала лише з матір'ю, яка і займалась організацією та сплатою послуг. Батько дитини ОСОБА_2 жодного разу з дитиною не подорожував, не проводжав та не зустрічав дитину у місці відправлення.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Маріупольської міської ради від 12 листопада 2020 року № 01.1-01-23-181, малолітня ОСОБА_3 проживає разом зі своєю матір'ю ОСОБА_1 , яка забезпечує дочку усім необхідним. При цьому, як пояснила на засіданні комісії ОСОБА_1 , батько дитини ОСОБА_2 самоусунувся від виховання та утримання дочки, не цікавиться її життям, здоров'ям, не шукає з нею зустрічей, не вітає зі святами, не надає коштів на придбання необхідних дитині речей, не цікавиться успіхами дочки, не відвідує батьківські збори не спілкується з вчителями, класним керівником. ОСОБА_2 на засідання комісії неодноразово не з'явився, а тому відібрати в нього пояснення щодо участі у вихованні та утриманні дочки, а також з'ясувати його думку щодо позбавлення батьківських прав не вдалось.
В Рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Відповідно до ч. 2,3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про стан здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей є підставою для позбавлення їх батьківських прав щодо дітей.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків.
Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо дитини є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині вимог про позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дочки ОСОБА_3 , оскільки судовим розглядом встановлено факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків щодо дочки.
Також суд зазначає, що у відповідності до вимог ст.169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння; вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості (принцип 6).
Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» з 01 липня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років становить 2318 гривень.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України слідує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Крім того, за змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на розірвання шлюбу чи проживання окремо від дитини.
Частиною 1 ст. 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, зокрема: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , будучи батьком дитини ОСОБА_3 , проживає окремо від дочки, участі в її матеріальному утриманні не бере. Фактично дитина перебуває на утриманні мами, яка займається її вихованням та розвитком.
Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що слід стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дочки у розмірі в розмірі 1/4 частки всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, які підлягають стягненню починаючи з дня подання позовної заяви до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265, 280, 281 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину - задовольнити повністю.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 серпня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до обов'язкового негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 840 гривень 80 копійок сплаченого нею судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 840 гривень 80 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуто Іллічівським районним судом м. Маріуполя за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду або в разі пропуску з інших поважних причин.
На рішення може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: О. О. Мушкет