Справа №127/27214/20
Провадження №1-кп/127/1049/20
18 грудня 2020 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.10.2020 за № 12020020030000909, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Сміла Черкаської області, громадянина України, освіта неповна вища, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 187 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_5 близько 01:35 год. 23.10.2020 знаходився у парку «Дружби народів», що розташований по вул. Андрія Первозванного у м. Вінниця.
Під час перебування у парку «Дружби народів» ОСОБА_5 помітив сидячих на лавці ОСОБА_6 разом з неповнолітньою ОСОБА_7 , біля яких на лавці знаходились мобільні телефони, та в подальшому у нього виник протиправний умисел, направлений на незаконне заволодіння чужим майном ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Після чого, ОСОБА_5 маючи при собі складний туристичний ніж, який не являється холодною зброєю, реалізовуючи свій протиправний умисел, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, дістав вищевказаний предмет та, демонструючи його, здійснив напад на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , погрожуючи завданням тілесних ушкоджень, вимагав належні їм мобільні телефони.
Після цього, ОСОБА_5 заволодів мобільним телефоном марки «Xiaomi» серії «MI 8 LITE» моделі «M1808D2TG 4/64 Gb» ІМЕІ 1: НОМЕР_1 IMEI 2 : НОМЕР_2 чорного кольору з сім картою № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 із силіконовим чохлом, який належить ОСОБА_6 та мобільним телефоном марки «HONOR» моделі «7X 4/64 Gb», ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , чорного кольору з сім картою № НОМЕР_7 , із силіконовим чохлом, який належить ОСОБА_7 , після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Вартість телефону мобільного зв'язку торгової марки «Xiaomi» серії «MI 8 LITE» моделі «M1808D2TG 4/64 Gb» із силіконовим чохлом, становила 2416,95 грн., телефону мобільного зв'язку торгової марки «HONOR» моделі «7X 4/64 Gb» » із силіконовим чохлом - 2668,50 грн.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав та суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Відповідно до приписів частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судом було досліджено й інші докази, клопотання про дослідження яких заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:
-висновку експерта № 7236/7237/20-21 від 29.10.2020, згідно з яким ринкова вартість мобільного телефону торгової марки Xiaomi серії Мі8 Lite з силіконовим чохлом станом на момент вчинення злочину, а саме 23.10.2020 складала 2416,95 грн.; ринкова вартість телефону мобільного зв'язку торгової марки Honor моделі 7Х з силіконовим чохлом станом на момент вчинення злочину, а саме 23.10.2020 складала 2668,50 грн.;
-висновок експерта № 381 від 30.10.2020, відповідно до якого ніж, вилучений 23.10.2020 під час проведення огляду місця події, холодною зброєю не являється, є складним туристичним ножем - різновидом ножів господарсько-побутового призначення, виготовлений заводським способом.
Аналізуючи показання обвинуваченого, докази, про дослідження яких сторонами кримінального провадження було заявлене клопотання, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт вчинення обвинуваченим інкримінованого йому діяння. Зокрема, обвинувачений в судовому засіданні з цього приводу надав чіткі та послідовні показання, які узгоджуються з відомостями, викладеними в обвинувальному акті. Суд враховує, що перед здійснення допиту обвинуваченого в судовому засіданні в присутності захисника останнього було роз'яснено право на відмову від надання показань у кримінальному провадженні (свободу від самовикриття).
Як суд вже зазначив вище, обвинувачений в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав та суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених у обвинувальному акті, тобто підтвердив факт заволодіння мобільними телефонами потерпілих.
Оцінюючи показання обвинуваченого на предмет кримінально-правової оцінки, суд враховує, що обвинувачений в судовому засіданні повідомив, що дістав з кишені ніж, розклав його та висловив потерпілим вимогу передати йому належні потерпілим мобільні телефони. Верховний Суд України (далі - ВСУ) в абзаці першому пункту 12 постанови Пленуму № 10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (далі - Постанова № 10) роз'яснив, що погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки), а при грабежі - насильства, що не є небезпечним для його життя чи здоров'я.
Отже, враховуючи ту обставину, що при заволодінні майном потерпілих обвинувачений висловлював їм погрози ножем, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт погрози застосування до потерпілих насильства, яке є небезпечним для їхнього життя чи здоров'я.
Відповідно до роз'яснень, наданих в абзаці третьому пункту 6 Постанови № 10 розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
Отже, аналізуючи показання обвинуваченого та надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що діяння обвинуваченого ОСОБА_5 охоплюється складом злочину, передбаченого частиною першою статті 187 КК, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з погрозою насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій).
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ (далі - ВСУ) № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Аналогічний висновок зроблено ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив умисний тяжкий злочин, однак раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Суд також враховує, що згідно з поданими прокурором під час проведення підготовчого судового засідання заявами потерпілих останнім завдану шкоду відшкодовано і вони претензій до обвинуваченого не мають. Окрім наведеного суд враховує, що обвинувачений винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав, дав чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому злочину, висловив щирий жаль щодо вчиненого та у вчиненому розкаявся.
Отже, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, в судовому засіданні не встановлені.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом'якшують та обтяжують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням суд враховує таке.
У пункті 23 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 за № «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі частини першої статті 70 КК остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру.
Крім того, ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к) зауважив, що відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Як суд встановив в судовому засіданні, ОСОБА_5 вчинив умисний тяжкий злочин, однак раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, висловив щирий жаль щодо вчиненого та у вчиненому розкаявся, потерпілі претензій до обвинуваченого не мають. Тому, аналізуючи вищенаведені обставини, доводи сторін кримінального провадження, суд вважає, що виправлення ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства, а тому наявні правові підстави для його звільнення від відбування кримінального покарання з випробуванням.
Суд враховує, що частина перша статті 76 КК є імперативною нормою, якою передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Суд також приймає до уваги, що частиною другою статті 50 КК метою покарання визначено не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тому з метою реалізації зазначеної мети суд вважає за доцільне покласти на ОСОБА_5 додаткові обов'язки, передбачені кримінальним законом, зокрема пунктами 2 та 4 частини третьої статті 76 КК.
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання. Згідно з приписами частини першої статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК.
Згідно з частиною другою статті 124 КПК процесуальні витрати слід покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 187 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Згідно з частиною першою статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої та пункту 2, 4 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_5 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою змінити на особисте зобов'язання, звільнивши його з-під варти із зали суду та до набранням вироку законної сили, але не довше ніж до 23.59 години 16.02.2021, поклавши на нього обов'язки: прибувати до суду за першою ж вимогою, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку.
Речовий доказ:
- мобільний телефон марки Honor 7 X у корпусі чорного кольору з чохлом, ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , що передані на зберігання законному представнику потерпілої ОСОБА_8 - залишити останньому;
- мобільний телефон марки Xiaomi серії Мі8 Lite, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 з чохлом чорного кольору, що знаходиться в камері зберігання речових доказів Вишенського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області - повернути потерпілому ОСОБА_6 ;
- джинси синього кольору, кросівки сірого кольору, матерчатий рюкзак сірого кольору, чоловічу куртку чорного кольору з капюшоном, маску медичну для обличчя чорного кольору, мобільний телефон Huawei DRA L 21 у корпусі чорного кольору, мобільний телефон марки Samsung GT 9301 IMEI: НОМЕР_8 , з сім-картою оператора ПрАТ «ВФ Україна» та картою памяті micro sd об'ємом 16 Gb, які поміщені до камери зберігання речових доказів Вишенського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області - повернути ОСОБА_5 ;
- ніж складний туристичний, який поміщено до спецпакету НДЕКЦ МВС 3670809 та передано на зберігання до камери зберігання речових доказів Вишенського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області - знищити.
Арешт, накладений на зазначені речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2020 - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 2288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) гривень 02 копійки витрат на залучення експерта.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: