Справа № 128/979/20
Іменем України
08.12.2020 м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Васильєвої Т.Ю.,
секретар Кострюкова Л.В.,
за участі: представника позивача адвоката Гурби М.В, відповідача: ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвоката Панчук І.О., відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у праві власності на нерухоме майно,
Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 11.08.1956 вона уклала шлюб з ОСОБА_7 , який 11.08.2003 було розірвано. Вказує, що під час перебування в шлюбі вони побудували житловий будинок з верандою та погребом, що розташований по АДРЕСА_1 , який був побудований протягом 1988-2000 років. Зазначає, що після розірвання шлюбу з нею ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на вищевказаний житловий будинок та здійснив реєстрацію права власності на нього. Позивач зазначає, що їй не було відомо про реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_7 та про даний факт вона дізналася лише після його смерті. Та оскільки будинок був побудований під час перебування ними в шлюбі, позивач вважає, що даний будинок є їхньою спільною з ОСОБА_7 сумісною власністю. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема і на вищезазначений будинок, та протягом 6 місяців з моменту відкриття спадщини до державного нотаріуса звернулись відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Позивач звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частку в праві власності на вказаний житловий будинок, однак їй було відмовлено у видачі такого свідоцтва та рекомендовано звернутись до суду. Окрім того, вищевказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520680500:04:001:0389, площею 0, 0419 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка була передана ОСОБА_7 у власність в порядку приватизації. Та позивач вважає, що вона має право на 1/2 частку даної земельної ділянки, оскільки їй належить право власності на 1/2 частку розташованого на ній житлового будинку.
За вказаних обставин, позивач просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею право власності на 1/2 частки земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520680500:04:001:0389, площею 0,0419 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 1 - 5).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 21.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження (а.с. 46).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 21.04.2020 при відкритті провадження за клопотанням позивача було витребувано докази по справі, а саме витребувано з Комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» оригінал інвентарної справи на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 та витребувано з Вінницької районної державної нотаріальної контори засвідчену копію спадкової справи № 303/2019, що була заведена у зв'язку зі смертю ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 46).
Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвокат Панчук І.О. на підставі ст. 178 ЦПК України надала суду відзив на позовну заяву, згідно якого просила застосувати сплив строку позовної давності до спірних правовідносин та в задоволенні позову відмовити. Згідно поданого відзиву вказала, що відповідачі заперечують щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки згідно технічного паспорта на спірний будинок від 14.12.2010, після розірвання шлюбу з позивачкою ОСОБА_7 було добудовано більшість господарських будівель і споруд, що збільшило інвентаризаційну вартість будинковолодіння більш ніж у два рази, тому вважають, що вимога позивачки про визнання права власності за нею на 1/2 частку спірного будинку є необґрунтованою та не відповідає обставинам справи. Також зазначила, що право власності на новостворене нерухоме майно виникло у ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , лише 17.12.2010, тобто через 7 років після розірвання шлюбу з позивачкою по справі. Та вважає, що на час розірвання шлюбу ОСОБА_7 належало право власності на будівельні матеріали у вигляді закінченого будівництвом, не введеного в експлуатацію житлового будинку, тому і право спільної сумісної власності подружжя поширюється не на житловий будинок, а на будівельні матеріали у вигляді будинку, в зв'язку з чим відсутні підстави для визнання права власності за позивачкою на 1/2 частки такого будинку. Крім цього, представник відповідачів у поданому відзиві вказала, що сам факт розірвання шлюбу позивачки з ОСОБА_7 свідчить про обізнаність позивачки з наявністю спільного недобудованого будинку на день розірвання шлюбу, однак можливістю поділу такого майна протягом встановленого строку позовної давності позивачка не скористалася, з позовом до суду не зверталась, тому, на думку представника відповідачів, позивач пропустила строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просила суд в поданому відзиві (а.с. 109 - 112). Оскільки матеріалами справи доведено укладання угоди про правову допомогу представником відповідачів 03.06.2020, враховуючи що відзив було подано ним 11.06.2020, відзив прийнято до розгляду.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 17.06.2020 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 118).
Представник позивача адвокат Гурба М.В. на підставі ст. 179 ЦПК Українинадав суду відповідь на відзив, відповідно до якого заперечив викладені у відзиві обставини та вказав, що позивачка перебувала в шлюбі з ОСОБА_7 з 11.08.1956 по 11.08.2003, а спірний житловий будинок побудований в 1988 році, тобто в період перебування ними в шлюбі. Також вказав, що в даному випадку мають застосовуватись положення ЦК УРСР в редакції станом на 1988 рік та такі положення не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок з його оформленням та державною реєстрацією, тому вважає, що право власності на житловий будинок виникло з моменту завершення його будівництва. Також вказує, що ОСОБА_7 без згоди позивачки здійснив будівництво веранди «а1» в 2007 році, ганку в 2007 році, гаража «Г» в 2007 році, сараю «Д» в 2007 році, вбиральні «Е» в 2005 році, та посилаючись на положення ч. 4 ст. 357 ЦК України, вважає, що вказана обставина не впливає на розмір частки позивачки у спільній власності, оскільки господарські будівлі та споруди наслідують долю головної речі, на підставі ст. 186 ЦК України позивачка має право на 1/2частку спірного житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами. Щодо застосування строку позовної давності вказує, що позиваці не було відомо про реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_7 , так як він їй не повідомляв про це, про дану обставину позивач дізналась лише в 2019 році після смерті ОСОБА_7 , коли виникли спірні питання зі спадкоємцями ОСОБА_7 . Тому вважає, що позивачка не пропустила строк позовної давності (а.с. 121 - 125).
Представник позивача, адвокат Гурба М.В. в судовому засіданні позовну заяву підтримав, пояснив, що позивачка перебувала в шлюбі з ОСОБА_7 , в якому вони побудували спірний житловий будинок з прибудовами, що підтверджується технічним паспортом на нього, в подальшому шлюб було розірвано та лише після смерті ОСОБА_7 вона дізналася, що ним було отримано свідоцтво на право власності на даний житловий будинок з прибудовами вже після розірвання шлюбу. Оскільки таке майно було побудовано в шлюбі, отже є спільним майном подружжя, вважає, що позивачка має право на частку в спільному майні подружжя, а тому звернулася до суду з даним позовом, який пред'явлено до спадкоємців ОСОБА_7 , а оскільки вона має право на частку в набутому житловому будинку з господарськими будівлями, їй належить також відповідна частка земельної ділянки для його обслуговування. Будь-яких спірних питань щодо цього майна до смерті ОСОБА_7 не виникало, тому раніше з вимогами про поділ цього майна вона не зверталася.
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник, що також є представником відповідача ОСОБА_2 , в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні. Пояснили, що ОСОБА_7 залишив свою попередню сім'ю ще в 1994 році та став проживати разом з відповідачкою ОСОБА_3 , з якою мають спільного сина ОСОБА_2 . На час початку спільного проживання житловий будинок був недобудований та не придатний до постійного проживання, разом з ОСОБА_7 вони добудували вказаний будинок, зробили добудови, сучасний ремонт, та після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 це майно значно збільшилося у вартості та добудовано підсобні приміщення, крім цього, даним майном користувався постійно ОСОБА_7 , ОСОБА_4 даним будинком не займалася взагалі та ним не користувалася. Вважають, що позивачка також пропустила строк звернення до суду з даним позовом, а тому просили застосувати до заявлених вимог наслідки спливу строку позовної давності. Також вважають, що право власності на вказане в позові майно було набуте ОСОБА_7 вже після розірвання шлюбу з позивачкою, згідно наявного в справі свідоцтва про право власності, та технічний паспорт на нього, наданий позивачем, не є доказом набуття права власності на вказане майно в період перебування ОСОБА_7 в шлюбі з ОСОБА_4 .
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені вимоги визнала, просила позов задовольнити. Пояснила, що спірний житловий будинок був збудований станом на 1988 рік, вони використовували його як дачу, та лише з 2012 року її батько, ОСОБА_7 , почав в ньому проживати постійно. ОСОБА_7 проживав з її матір'ю, позивачкою ОСОБА_4 , до 2000 року, з того часу батько їх залишив та почав проживати з відповідачкою ОСОБА_3 , про оформлення ним права власності на житловий будинок вони не знали, хоча матір з батьком з 2000 року не спілкувалися, його діти, в тому числі вона, продовжували його навідувати та спілкуватися, спорів щодо використання цього будинку в них не було, тому в позивачки, її матері, не було підстав звертатися до батька, ОСОБА_7 , з вимогами про поділ цього житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований.
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, попередньо надіслав до суду заяву, згідно якої розгляд справи просив проводити у його відсутність, позовні вимоги визнає та позовну заяву просить задовольнити.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання також не з'явився, попередньо надіслав суду заяву, згідно якої позовні вимоги визнає та позовну заяву просить задовольнити.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Так, судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивачка ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 11.08.1956 по 11.08.2003, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 13.03.2020 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 7, 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер в м. Вінниця, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 9).
Позивачка ОСОБА_4 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що було набуте нею та ОСОБА_7 під час перебування в зареєстрованому шлюбі в період з 11.08.1956 по 11.08.2003, що підтверджується копією відповідної заяви ОСОБА_4 від 22.10.2019 та копією спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (а.с. 10, 60 - 68).
Відповідно до копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 08.07.2019, у Вінницькій районній державній нотаріальній конторі 08.07.2019 заведено спадкову справу №303/2019 після смерті ОСОБА_7 (а.с. 11).
Згідно копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.09.2011 та Витягу Комунального підприємства «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» від 17.12.2011, ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 17.12.2010 № 207 належав на праві приватної власності житловий будинок, з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Згідно з копією технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 17.12.2010, житловий будинок в цілому складається з: літ. А - житловий будинок, рік побудови 1988; літ. а - веранда, рік побудови 2000; літ. а1 - веранда, рік побудови 2007; літ. п/А - погріб, рік побудови 1988; ганок, рік побудови 2007; літ. Г - гараж, рік побудови 2007; літ. Д - сарай, рік побудови 2007; літ. Е - убиральня, рік побудови 2005; № 1 - ворота, № 2 - хвіртка, № 3 - огорожа, № 4 - огорожа (а.с. 14 - 16).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.12.2017, за ОСОБА_7 13.12.2017 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0520680500:04:001:0389, площею 0, 0419 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17).
Відповідно до звіту про оцінку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , станом на 17.03.2020 ринкова вартість об'єкта оцінки, а саме вказаного житлового будинку та земельної ділянки, склала 508 641 гривень, в тому числі ринкова вартість земельної ділянки склала 245 727 грн (а.с. 18 - 31).
Згідно копії спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , які спадщину прийняли, та ОСОБА_6 , який відмовився від належної йому частини спадкового майна на користь ОСОБА_2 (а.с. 60 - 68).
Згідно матеріалів інвентаризаційної справи на будинок, розташований по АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа була заведена лише 09.08.2002 як на будинок, зведений в АДРЕСА_1 . Згідно першої інвентаризації 09.08.2002 було встановлено, що будинок літ. А, сіни літ. а, сарай літ. Б, В, погріб літ. п/А, тобто все наявне на вказаний час нерухоме майно на відповідній земельній ділянці, збудовано самовільно, акт прийомки відсутній, відомості про погашення статусу самовільного будівництва датовані 14.09.2010, рішення про оформлення права власності на житловий будинок з прибудовами та господарськими приміщеннями прийнято Бохоницькою сільською радою Вінницького району Вінницької області 17.12.2010, свідоцтво про право власності на нерухоме майно видано ОСОБА_7 22.09.2011, державна реєстрація права власності була здійснена 17.12.2011 (а. 4, 7, 61, 70, 71 інвентаризаційної справи).
Згідно наявного в матеріалах вищевказаної інвентаризаційної справи копії державного акту на право приватної власності на землю від 01.06.1996, земельну ділянку площею 0, 0419 га, на території Бохоницької сільської ради було передано ОСОБА_7 на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Бохоницької сільської ради від 27.12.1993 для садівництва, а не для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а. 13 інвентаризаційної справи).
Тобто, згідно матеріалів справи, житловий будинок з відповідними спорудами було зведено на земельній ділянці іншого цільового призначення, а саме садівництва, та таке цільове призначення земельної ділянки на інше, а саме: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 17), до завершення будівництва та оформлення права власності на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами 17.12.2011 не змінювалося.
Оцінивши докази в їх сукупності, суд керується наступними нормами.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до роз'яснень п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач зазначає, що вона, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , побудували спірний житловий будинок та, посилаючись на положення ч. 1 ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ч.ч. 1, 2 ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 120 ЗК України, вважає, що їй належить 1/2 частина даного житлового будинку з усіма наявними прибудовами та господарськими спорудами та земельної ділянки під ним.
Так, згідно з ч. 1 ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв станом на час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в шлюбі та на час розірвання між ними шлюбу, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Таким чином, в даній справі підлягає доведенню факт набуття права власності на спірне майно ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в період перебування їх в зареєстрованому шлюбі саме як на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що вказаний в Свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 22.09.2011.
Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13, право власності на житловий будинок набувається в порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.
Судом встановлено, що житловий будинок та погріб були збудовані у 1988 році, решта господарських будівель та споруд були збудовані протягом 2000 - 2007 років.На якій підставі було зведено в 1988 році вказане в матеріалах інвентаризаційної справи нерухоме майно суду не доведено.
Так, до набрання чинності новим Цивільним кодексом України 01.01.2004, який визначив, що єдиним моментом виникнення права власності на нерухоме майно, яке відповідно до закону підлягає державній реєстрації, є державна реєстрація прав на нерухоме майно), виникнення (набуття) права власності на нерухоме майно не пов'язувалось із проведенням його державної реєстрації, а залежало від настання інших подій (закінчення будівництва, введення в експлуатацію тощо). І до прийняття Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 01.07.2004, який містить перелік усіх документів, що є підставою для набуття та реєстрації права власності на нерухоме майно, такі документи були передбачені різними нормативно-правовими актами.
Так, у 1988 році, коли згідно матеріалів технічної інвентаризації було збудовано житловий будинок, питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року, кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Тобто підставою для виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів, в тому числі з відведенням земельної ділянки саме для цієї мети.
Згідно ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу Української РСР, в редакції, що діяла на час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в шлюбі та до прийняття Земельного кодексу України 25.10.2001, тобто в тому числі станом на час зведення житлового будинку в 1988 році, приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється. Землекористувачі мають право і повинні користуватися земельними ділянками в тих цілях, для яких вони їм надані.
31.01.1966 Міністерством комунального господарства УРСР була затверджена Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР. Відповідно до п.п. 1,2 вказаної Інструкції, реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих. Під будинком, як об'єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.
Згідно з п. 4 вказаної Інструкції, реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.
Відповідно до п. 7 вказаної Інструкції, реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком № 1. До реєстрації повинні бути подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому законом порядку, копії цих документів залишаються в справах бюро технічної інвентаризації.
Згідно з п. 10 Додатку № 1 до вказаної Інструкції «Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26.08.1948, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.
Таким чином, у відповідності до вищевказаних норм законодавства, які діяли на час будівництва спірного житлового будинку, як головної речі в об'єкті права власності на житловий будинок з прибудовами та господарськими спорудами, в 1988 році лише з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином житлового будинку особа набувала статусу власника житлового будинку.
Вищевказана Інструкція втратила чинність 19.01.1996 на підставі Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995, яким було затверджено Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, які діяли до 16.07.1998. З 16.07.1998 по 07.03.2002 діяла Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121. З 07.03.2002 по 01.01.2013 діяло Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 за №7/5.
Вказані документи підставами набуття права власності на нерухоме майно шляхом його будівництва передбачали завершення будівництва, прийняття його до експлуатації та отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Водночас, судом встановлено, що жодного акту комісії про прийняття спірного житлового будинку в експлуатацію до 2004 року, коли моментом набуття права власності було визначено здійснення державної реєстрації права на нерухоме майно, матеріали інвентаризаційної справи не містять. Тобто відсутні документи, що підтверджують набуття права власності на вказане майно в порядку, що існував до набрання чинності Цивільним Кодексом України 01.01.2004.
Оскільки збудований в 1988 році житловий будинок було прийнято до експлуатації вперше лише 2010 року, згідно висновку про технічний стан збудованого 1988 року нерухомого майна від 14.12.2010 (а. 46 інвентарної справи), на підставі чого було видано свідоцтво про право власності на нього та здійснено державну реєстрацію відповідного права 17.12.2011, саме 17.12.2011 ОСОБА_7 набув право власності на вказаний житловий будинок, дане свідоцтво та реєстрація засвідченого ним права власності є чинними, ніким не скасованими, в зв'язку з чим в ОСОБА_4 відсутні підстави претендувати на вказане в ньому майно як на частку в спільному майні подружжя.
Окрім того, земельну ділянку площею 0, 0419 га, на території Бохоницької сільської ради було передано ОСОБА_7 на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Бохоницької сільської ради від 27.12.1993 для садівництва, тобто для іншого цільового призначення та вже після зведення будинку в 1988 році, право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було зареєстровано ОСОБА_7 лише 07.12.2017. Таким чином, спірний житловий будинок в 1988 році було збудовано самочинно, на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, в експлуатацію за час перебування в шлюбі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не прийнято, та жодних відомостей про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 набули права власності на спірний житловий будинок, перебуваючи в шлюбі, тобто до 15.08.2003, не встановлено, що підтверджується інвентарною справою на вказаний житловий будинок.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивачем не доведено, що вона та ОСОБА_7 в період перебування в шлюбі набули право власності на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за цією ж адресою, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі в зв'язку з недоведеністю підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвоката Панчук І.О., про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача, суд вважає, що оскільки заявлені вимоги не підлягають задоволенню в зв'язку з недоведеністю, підстави для вирішення питання про застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України,витрати зі сплати судового збору з відповідачів стягненню не підлягають.
З урахуванням вищевикладеного, керуючисьст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 80, 81, 211, 259, 263, 265, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у праві власності на нерухоме майно, відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідач:ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання:АДРЕСА_4 .
Відповідач:ОСОБА_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач:ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .
Відповідач:ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання:АДРЕСА_6 .
Повний текст рішення складено 18.12.2020.
Суддя: