10.12.2020
Справа № 359/8903/18
Провадження № 1-кп/359/109/2020
10 грудня 2020 м. Бориспіль
Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарях судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі:
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду з технічною та відео фіксацією кримінальне провадження №42018111100000180, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.07.2018, що надійшло до суду з обвинувальним актом по обвинуваченню:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бориспіль Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області 25.03.1997, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України,
28.06.2018, приблизно о 20 год. 30 хв., ОСОБА_7 перебував біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_2 разом із ОСОБА_6 та працівниками роти №4 батальйону патрульної поліції у м. Бориспіль УПП в Київській області, які прибули за повідомленням ОСОБА_6 про порушення ОСОБА_7 громадського порядку.
При вказаних подіях ОСОБА_7 висловлював обурення з приводу того, що його син ОСОБА_10 , 2008 року народження, прибув до своєї бабусі ОСОБА_6 та відмовляється повертатися до нього ( ОСОБА_7 ). При цьому, він голосно висловлювався нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_6 , а також наказував сину ОСОБА_10 негайно повернутися до нього.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_10 відмовлявся виходити з будинку та спілкуватися з ним, ОСОБА_7 о 21.07 год. та о 21.10 год. 28.06.2018, знаходячись біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_2 , у нецензурній формі двічі висловив погрози вбивством ОСОБА_6 .
При цьому, обставини висловлювання погроз вбивством, а саме, ступінь емоційного збудження та агресивності ОСОБА_7 , що він має значну перевагу у фізичній силі у порівнянні з ОСОБА_6 , а також, що присутність працівників поліції жодним чином не перешкоджала йому неодноразово висловлювати такі погрози, давали підстави побоюватись їх здійснення.
Таким чином, ОСОБА_7 , обвинувачується у погрозі вбивством, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, не визнав, повідомивши, що умислу реального застосування фізичного насильства до ОСОБА_6 обвинувачений він не мав. Надав показання про те, що ОСОБА_6 являється колишньою тещею. Маючи на руках рішення суду про те, що діти повинні проживати з ним як з батьком, потерпіла 28.06.2018 не відпускала його меншого сина та настроювала останнього проти нього. Того дня обвинувачений просто нестримано розмовляв, однак не погрожував ОСОБА_6 вбивством. Він був не агресивний, просто збуджений. 28.06.2018 до приїзду працівників поліції ОСОБА_7 із потерпілою не розмовляв. Що стосується відеоматеріалу, переглянутого в судовому засіданні, а саме: 24 хвилина та 26 хвилина відео (фрази, що сказані обвинуваченим у сторону потерпілої), обвинувачений пояснив, що то були емоції, оскільки колишня теща не віддавала йому його дитину. ОСОБА_7 сказаний ним вислів «я тебе грохну», пояснює як витік слів, але він не мав на увазі, що вб'є потерпілу. Оскільки, навіть при висловлювані ним даних фраз, він не дивився в очі потерпілої, а повернувся спиною. Причину перебування одного із синів, який самостійно пішов до бабусі, обвинувачений не пам'ятає. Після розлучення із дружиною будь-яких конфліктів між ним та сім'єю колишньої дружини не було.
Не зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_7 не визнав себе винним, його вина у вчиненні кримінального правопорушення повністю підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами.
У судовому засіданні допитана свідок ОСОБА_11 , яка дала показання, що є сусідкою потерпілої ОСОБА_6 . Її квартира знаходиться на другому поверсі, а потерпілої на першому. ОСОБА_11 стала свідком неодноразових погроз та сварок із боку колишнього зятя ОСОБА_12 - ОСОБА_7 . Останній випадок відбувся 28.06.2018, точного часу не пам'ятаєю. Це був день, коли вони відправляли дітей у дитячий табір відпочинку. Онук ОСОБА_6 - ОСОБА_13 , та її онук ходять до одного класу, а тому вона добре пам'ятає, що батько ОСОБА_13 був проти того, щоб хлопчик їхав на відпочинок. Відносини хлопчика та бабусі дуже гарні. Особисто із обвинуваченим свідок не знайома, однак бачила з вікна своєї квартири, як обвинувачений вів себе неадекватно, та через відкрите вікно гарно чула, як чоловік кричав. Вікно із квартири її кухні виходить на вхідні двері до під'їзду будинку. На вулиці стояв ОСОБА_7 , який стрибав із однієї сторони у іншу. У дверях до під'їзду стояла ОСОБА_14 та працівники поліції. Того дня, при наявності працівників поліції, ОСОБА_7 у бік ОСОБА_6 виражався нецензурною лайкою, погрожував, що вб'є, приб'є, зруйнує життя ОСОБА_14 . Хлопчик не хотів іти до батька. Вона чула, що ОСОБА_7 з кимось розмовляв на підвищених тонах по телефону, вів себе неадекватно. Із розмови чоловіка по телефону вона зрозуміла, що батько боїться щоб дитину бабуся не відправила на море. Свідок сприймала слова обвинуваченого як реальні. Дані слова чоловіка викликали страх, оскільки склали враження, що він може виконати свої дії. Працівники поліції, лише коли побачили її у вікні, зробили ОСОБА_7 зауваження «тихіше». ОСОБА_11 чула погрози вбивством ОСОБА_7 у бік ОСОБА_6 . Про що розмовляла ОСОБА_14 із працівниками поліції, їй не відомо. Чим саме закінчилася вказана перепалка, їй не відомо. До даного випадку вона бачила, як ОСОБА_7 взимку штовхав ОСОБА_6 на сніг.
У судовому засіданні допитана свідок ОСОБА_15 , яка дала полказання, що є сусідкою потерпілої ОСОБА_6 . З ОСОБА_6 вони перебувають у дружніх відносинах, знайомі більше 45 років. Вона знає, що відбувається у сім'ї потерпілої. 28.06.2018 вона у вечірній час знаходилася у своїй квартирі. На кухні, у відкрите вікно, яке виходить у двір території будинку із сторони вхідних дверей до під'їзду, побачила колишнього зятя ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , який стояв напроти її вікна, трьох працівників поліції та ОСОБА_6 , яка стояла біля дверей до під'їзду. Між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стояли працівники поліції. Спілкування відбувалося на відстані. ОСОБА_7 вів себе цинічно, висловлювався у бік потерпілої нецензурною лайкою. Він вимагав побачення із своїм меншим сином, оскільки він був проти того, щоб хлопчик їхав у дитячий табір відпочинку. Працівники поліції жодним чином не намагалися зупинити нецензурну лайку ОСОБА_7 . Будь-яких зауважень ОСОБА_6 від працівників поліції свідок не чула, окрім прохання забрати дитину. ОСОБА_7 попросив, щоб йому показали сина. ОСОБА_16 вийшов на ганок під'їзду. Батько в емоційній формі його запитав, чи хоче він іти з ним. Дитина дала негативну відповідь. ОСОБА_7 обурився ще більше, почав телефонувати комусь по телефону, кричав, стрибав, вів себе неадекватно, сварився нецензурною лайкою, висловлював погрози вбивством. У когось по телефону ОСОБА_7 запитував, чи дають вони йому гарантії безпеки хлопчика у дитячому таборі. Сім'я доньки ОСОБА_14 розпалася, однак увесь удар неприязних відносин отримує ОСОБА_14 . ОСОБА_7 доводить ОСОБА_14 до стресу своїми постійними погрозами та криками. Того дня погроза вбивством від обвинуваченого до потерпілої звучала у нецензурній лайці. Зухвала поведінка й образи були лише з боку ОСОБА_17 до ОСОБА_12 . Свідок сприймала погрози вбивства як реальну погрозу життю та здоров'ю людини. ОСОБА_6 свідок характеризує як адекватну, справедливу, гарну та порядку людину. Раніше, узимку, вона була свідком того, як ОСОБА_7 хватав потерпілу за груди та штовхав на сніг. Свідок поясила даний факт як прояв терору.
У судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_18 дав показання, що працює поліцейським ювенальної поліції в Київській області. 28.06.2018 він перебував на чергуванні із напарником. Вони отримали виклик від ОСОБА_7 , який повідомив, що колишня теща декілька днів не віддає його меншого неповнолітнього сина, та заявник поїхав за адресою проживання колишньої тещі забрати сина. Прибувши на місце виклику за адресою АДРЕСА_2 , перший під'їзд, він встановив, що є рішення суду, відповідно до якого хлопчик повинен проживати з батьком ОСОБА_7 . Провівши на вулиці бесіду із хлопчиком, він дізнався, що дитина виявила бажання проживати з бабусею. Він здійснив телефоний дзвінок до ювенальної поліції, повідомив про обставини такого виклику, після чого зателефонував до уповноваженої із прав дитини - Величко, яка повідомила, що дійсно вона знає про дану ситуацію, і те, що у даній сім'ї постійно виникають такі конфлікти. Величко порадила залишити хлопчика із бабусею, щоб не травмувати дитину. Він повідомив ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , що їм потрібно в понеділок піти до служби із прав дитини і там, у подальшому, вирішувати дане питання. ОСОБА_7 того дня був в емоційному стані, однак конфлікт вдалося вирішити. Потерпілу із дитиною свідок провів до квартири. Однак, жінка повернулася та вступила в словесну перепалку із ОСОБА_7 щодо виховання та проживання дитини. Словесний конфлікт відбувався на вулиці, біля під'їзду будинку, на певній відстані між обвинуваченим і потерпілою. Зі слів свідка, погрози вбивством потерпілій з боку обвинуваченого, можливо і лунали, оскільки він був в емоційному стані. Він висловював нецензурні слова на адресу потерпілої. Погрози застосування фізичної сили до потерпілої свідок чув, однак, зазначив, що це було не безпосередньо в обличчя потерпілої, а під час того, як ОСОБА_7 розмовляв з кимось по телефону. Реальної погрози вбивством, на його думку не було, бо сказані слова обвинуваченим були простими висловленнями. Як, на той час, сприймала дані нецензурні слова потерпіла, свідку не відомо. ОСОБА_7 не перебував в алкогольному стані. Конфлікт закінчився тим, що потерпіла пішла до себе у квартиру, а ОСОБА_7 направився по своїх справах. У той день будь-яких протоколів не було складено поліцією. Наступного дня було складено протокол ювенальною поліцією відносно ОСОБА_7 за фактом хуліганства.
У судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_19 , який дав показання, що працює у №4 батальйоні патрульної поліції у м. Бориспіль УПП в Київській області. Пройшло багато часу, точної дати не пам'ятає. Того дня вони отримали виклик, на який він разом із своїм колегою поїхали. На вулиці сиріло, було близько 20.00 годин. Біля під'їзду багатоквартирного будинку свідок побачив обвинуваченого, після чого зателефонував заявниці, яка вийшла із під'їзду будинку. У залі судового засідання заявниця - це потерпіла. Конфлікт виник між потерпілою та обвинуваченим на ґрунті того, що обвинувачений не бачив своєї дитини. Він дитини в той день не бачив. Бійки між заявницею та обвинуваченим не було, лише словесна перепалка. Хто якими словами висловлювався, свідок не пам'ятає. Вислову про те, що хтось когось уб'є, не було сказано. Свідок зауважив, що пройшов значний проміжок часу. Того дня вся подія фіксувалася на нагрудну камеру поліції, а тому відеоматеріал відповідає дійсності, який він підтримує у повному обсязі. Конфлікт припинився тим, що обидві сторони розійшлися. Адміністративний протокол не пам'ятає, чи складали вон того дня.
У судовому засіданні допитана потерпіла ОСОБА_6 , яка дала показання, що 28.06.2018 зранку, за адресою її проживання. у АДРЕСА_2 , вона із чоловіком перебували дома та не очікували гостей. Почули дзвінок у двері. Відкривши двері квартири, вона побачила на порозі онука ОСОБА_13 , який стояв заплаканий та повідомив, що його батько ОСОБА_7 вигнав із дому нецензурною лайко. Побоюючись за життя онука, потерпіла залишила онука у себе дома. Вона знаючи про рішення суду, відповідно до якого діти мали знаходитися із батьком того дня, не знала, що робити, оскільки мати онука, її донька, перебувала за кордоном. Вона звернулася до уповноваженої із прав дитини Величко, яка на повідомлену потерпілою ситуацію порадила не відпускати онука, та, у разі необхідності, викликати поліцію. Обвинувачений є її колишнім зятем. ОСОБА_7 до даної події, неодноразово вів себе агресивно, піднімав на неї, її чоловіка та доньку руку. Телефонні розмови ніколи не закінчувалися успішно, а тому потерпіла не стала того дня телефонувати ОСОБА_7 Просто чекали. Увечорі, близько 20.00 год., їй зателефонував обвинувачений і сказавши, що викликав поліцію, поклав слухавку. Хвилин через 20 потерпіла почула дзвінок у домофон та стук дверей. ОСОБА_7 висловлювався цензурною лайкою. Вона спустилася до вхідних дверей входу у під'їзд, та, стоячи у дверях, на відстані 10 м. від ОСОБА_7 , упродовж 20 хвилин до приїзду поліції, яку вона викликала, чула на свою адресу нецензурну лайку та погрозу про те, що ОСОБА_7 буде її вбивати. Сказав, що вона своє уже віджила. Коли приїхала поліція, факти погрози ОСОБА_7 її життю було зафіксовано на камери поліції. Потерпіла того дня реально боялася за своє життя. ОСОБА_7 фізично розвинутий чоловік, який, знаючи про її інвалідність ІІІ групи, неодноразово піднімав на неї руку та завдавав фізичного болю. На той момент, потерпіла сприймала погрози вбивством ОСОБА_7 як реальні, оскільки знає агресію колишнього зятя. Вона просила працівників поліції, щоб вони його забрали і відвезли до дому. Однак, працівники поліції, не складаючи жодного процесуального документу, були бездіяльними та поїхали. ОСОБА_6 повернулася до свого помешкання, а обвинувачений, ніби, як пішов. Після від'їзду працівників поліці,ї ОСОБА_7 повернувся і почав у відкриті вікна її квартири кричати, що всіх уб'є. Дитина перелякалася, усі перелякалися. Зачинивши вікна, вони чекали, поки ОСОБА_7 піде геть.
Крім показань свідків та потерпілої вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами:
- заявою потерпілої ОСОБА_6 від 09.07.2018 (т.1 а.с.12-13), відповідно до якої ОСОБА_7 , вчиняє моральне та фізичне насильство відносно неї;
- протоколом перегляду відеозапису від 23.10.2018 та додатком до протоколу у виді DVD-R диску, марки NANONEX (т.1 а.с.49-51). Судом переглянуто відео файл з назвою 20180629080315001168, тривалість якого 30 хвилин 59 секунд. При відкритті даного відео-файлу за допомогою «МРС-НС», встановлено, що відеозапис чіткий, кольоровий та має чіткий звук, відеозапис не переривається. На моніторі, у лівому верхньому кутку, вказана дата 2018/06/28 та час 20:43:13. Під час перегляду відео файлу 20180629080315001168 встановлено, що запис зроблено на одній з нагрудної камери патрульного поліції, на подвір'ї, біля під'їзду №1, багатоповерхового будинку АДРЕСА_2 . На відеозаписі видно подвір'я вказаного вище будинку, автомобіль патрульної поліції, працівників поліції, потерпілу ОСОБА_6 та невідомого чоловіка. На 24 хвилині 33 секунді, обвинувачений, який вдягнений в блакитну футболку та чорні штани промовляє : - «Я тебе сука грохну, тварь, отвечаю». На 26 хвилині 56 хвилині обвинувачений промовляє нецензурні слова, які за змістом відповідають першій фразі. Під час перегляду відеозапису потерпіла ОСОБА_6 повідомила, що обвинувачений, який погрожував їй вбивством, являється її колишнім зятем ОСОБА_7 .
Достовірність та об'єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, належні, допустимі та достатні, у зв'язку з чим суд їх прийняв. Матеріали досудового розслідування були відкриті сторонам кримінального провадження, відповідно до ст. 290 КПК України, про що свідчить відповідні протоколи.
У судовому засіданні судом були досліджені докази, що посвідчують та характеризують особу обвинуваченого, речові докази та письмові докази, надані стороною захисту.
Долучені прокурором як докази запити слідчого СВ Бориспільського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_20 , з огляду на положення ст. 86 КПК України, суд не бере до уваги в якості доказів обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні. Як вважає суд, дані документи мають для працівників правоохоронних органів лише внутрішній, інформативний характер щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Крім того, проведення будь-якої слідчої або негласної (розшукової) дії фіксуються протоколом, а не запитом слідчого.
Оцінюючи вищевказані докази, суд визнає їх належними, допустимими та достовірними, а сукупність зібраних доказів - достатніми та взаємозв'язаними між собою, тому покладає їх в основу обвинувального вироку.
Аналізуючи наведені вище та безпосередньо досліджені судом докази, суд не вбачає підстав піддавати їх сумніву, оскільки вони узгоджуються між собою, а тому вважає твердження захисту щодо незаконної підозри врученої обвинуваченому, безпідставним, та таким, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
Таким чином, оцінюючи, згідно з вимогами ст. 94 КПК України, усі докази у їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши свідків, запропонованих стороною обвинувачення, допитавши потерпілу, дослідивши запропоновані докази, перевіривши доводи учасників процесу, з'ясувавши у них, чи всі докази на підтвердження своїх доводів були ними надані, суд прийшов до переконання про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
З цього приводу, суд також критично оцінює твердження сторони захисту про те, що обвинувачення не знайшло свого підтвердження в обвинувальному акті, щодо часу вчиненої події, оскільки час зазначений на відеоматеріалі відрізняється від часу зазначеного у обвинувальному акті.
Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_8 заявив про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину, оскільки погрози вбивством не було, то були емоції нецензурної лайки у конфліктній ситуації, що виникла між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , остання провокувала ОСОБА_7 на конфлікт.
У той же час, із змісту частини першої статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Частиною другою даної статті передбачено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Отже, у розумінні ст. 84 КПК України, суд критично оцінює вищезазначене твердження сторони захисту, оскільки воно повністю спростовується показами свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_11 та відеоматеріалом із нагрудної камери працівника поліції.
Судом не приймаються до уваги доводи сторони захисту про те, обвинувачений ОСОБА_7 поніс адміністративне покарання, передбачене ст. 173 КупАП «Дрібне хуліганство» за висловлювання нецензурною лайкою, а тому, відповідно до наданих потерпілою ОСОБА_6 показань, події злочину погрози вбивством немає.
Така позиція є виключно суб'єктивною думкою, припущенням, сторони захисту, яке об'єктивно нічим не підтверджується, а повністю спростовується показами потерпілої ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_11 .
Окрім того, потерпіла показала, що реально сприйняла погрозу вбивством, висловлену у її бік ОСОБА_7 . Враховуючи обставини справи, а саме, емоційну збудженість обвинуваченого, його агресивнісь, неодноразові конфлікти, а також те, що він має значну перевагу у фізичній силі у порівнянні з ОСОБА_6 , пасивність працівників поліції, які не робили йому зауважень з приводу висловлених ним погроз, суд приходить до висновку, що у потерпілої були реальні підстави побоюватись їх здійснення.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006, «Шабельник проти України» від 19.02.2009, зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо.
З рішення Конституційного Суду України №12рп/2011 від 20.10.2011 слідує, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Як зазначалося вище, суд безпосередньо дослідивши наведені вище докази сторони обвинувачення у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, дійшов до висновку, наявність постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП, може свідчить як характеризуючий матеріал обвинуваченого.
У зв'язку з чим, судом при вирішенні питання щодо допустимості доказів та використанні покладених в основу вироку засобів доказування, грубого порушення вимог кримінального процесуального закону не встановлено.
Також, суд враховує завдання кримінального провадження, що визначені ст. 2 КПК України, якими, поряд з іншим, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Сторона захисту акцентувала увагу на те, що допитані у судовому засіданні свідки працівники поліції показали, що потерпіла ОСОБА_6 не могла відчувати реальної погрози вбивством, оскільки то були лише емоції.
У той же час, доводи сторони захисту та покази свідка ОСОБА_18 в цій частині, суд оцінює критично, ураховуючи ту обставину, що кожна особа, у своєму душевному переконанні, сприймає по-різному погрозу вбивством.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 і реєстр матеріалів досудового розслідування складено з дотриманням вимог ст. 291 КПК України. Підстав для повернення такого обвинувального акту, у порядку, передбаченому п. 3 ч. 3 ст. 291 КПК України, під час підготовчого судового засідання, судом не встановлено.
У зв'язку з викладеним, твердження захисника ОСОБА_8 , про порушення під час досудового розслідування процесуальних вимог щодо доказування, передбачених ст. 91-94 КПК України, є необґрунтованими.
Відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом», який був запозичений із правової системи загального права та активно використовується Європейським судом з прав людини, зокрема у справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705/12), ЄСПЛ відзначив таке: «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою, доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Отже, застосовуючи указаний стандарт доказування в цій справі, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку у своїй сукупності, приходить до висновку, що усі докази утворюють цілісну картину того, що відбулося насправді. За таких обставин, суд приходить до переконання, що вина обвинуваченого у вчиненні злочину, за яким йому пред'явлено обвинувачення, є доведеною «поза розумним сумнівом».
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що стороною захисту не надано суду належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин вчинення злочину, а лише висловлено критичні зауваження щодо належності та допустимості доказів сторони обвинувачення.
Судом не встановлено порушень кримінально-процесуального закону під час досудового розслідування, які б могли перешкодити ухваленню вироку, а тому за відсутності розумних підстав для сумнівів у винуватості обвинуваченого, суд вважає доведенною його вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні.
З огляду на викладене, посилання сторони захисту на те, що стороною обвинувачення не здобуто і не надано суду переконливих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у інкримінованому йому злочині, а відтак обвинувачений підлягає виправданню з підстав, передбачених ст. 373 КПК України, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і є помилковими.
Суд вважає, що всі доводи обвинуваченого та захисту повністю спростовані дослідженими в ході судового розгляду доказами, аналіз яких наведено вище, які суд визнає належними, допустимими та достовірними, а сукупність зібраних доказів - достатніми та взаємозв'язаними між собою, тому покладає їх в основу обвинувального вироку.
За таких обставин, аналіз досліджених судом доказів у кримінальному провадженні в їх сукупності переконує суд у тому, що показання обвинуваченого ОСОБА_7 у ході судового розгляду, щодо відсутності у його діях та словах кримінального злочину, надані ним з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
З цього приводу, суд звертає увагу, що дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 1 ст. 129 КК України, як погроза вбивством.
Таку кваліфікацію дій обвинуваченого суд вважає правильною, оскільки склад відповідного злочину доведений стороною обвинувачення в суді.
У відповідності до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Як зазначено у п. 12 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07.02.2003, суспільна небезпечність цього злочину визначається тим, що він, викликаючи у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній праці та відпочинку, порушуючи разом із тим, у деяких випадках, і громадський порядок. Злочин характеризується дією у виді погрози вчинити вбивство, тобто, виявленому намірі позбавити іншу людину життя.
Погроза може бути виражена різними засобами: усно, письмово, за допомогою жестів, міміки, демонстрації зброї тощо. Для кваліфікації за ст. 129 КК не має значення, чи була така погроза одноразовою або кількаразовою, систематичною, такою, що має характер тероризування.
Відповідальність за ст. 129 КК України може настати лише за погрозу вбивством. Погроза здійснити інші дії (наприклад, заподіяти тяжкі тілесні ушкодження, знищити майно) за ст. 129 КК кваліфікуватися не може. Погроза повинна бути реальною, а саме сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися. Реальність погрози встановлюється в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних фактичних обставин. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб'єктивний критерій (сприйняття погрози потерпілим), так і об'єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним і потерпілим тощо). Для визнання погрози вбивством реальною необхідно встановити, що винний вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави побоюватися її здійснення, і що поведінка винного, його стосунки з потерпілим об'єктивно свідчили про реальність погрози. Погроза може бути висловлена як безпосередньо потерпілому, так і через третіх осіб. Необхідною умовою є те, що вона звернена до конкретної особи. Погрожувати вбивством можуть як особі, якій адресовано погрозу, так і близьким їй особам.
Як встановлено судом, ОСОБА_7 вчинений злочин проти життя та здоров'я особи, що характеризується прямим умислом. Даний злочин вчинений проти особистої безпеки особи. Усупереч передбаченому законом порядку, ОСОБА_7 проявив активні дії, які виразилися у залякуванні потерпілої ОСОБА_6 нецензурною лайкою позбавленням її життя у присутності працівників поліції. Такі протиправні дії ОСОБА_7 знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із настанням страху у потерпілої за своє життя. Потерпіла реально сприймала погрозу її вбивства. Це означає, що дії ОСОБА_7 мають ознаку незаконності та об'єктивно свідчили про реальність погрози потерпілій ОСОБА_6 . ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер вчинених ним дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання, а саме сприйняття погрози вбивства потерпілою. Таким чином, вчинене ним кримінальне правопорушення є закінченим. ОСОБА_7 досягнув віку, з якого наступає кримінальна відповідальність за вчинення вказаного злочину.
З огляду на ці обставини суд дійшов до переконання, що ОСОБА_7 повинен бути засуджений за ч. 1 ст. 129 КК України, за умисні дії, які виразилися у погрозі вбивства.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність обрання покарання, визначеного санкцією ч. 1 ст. 129 КК України у виді двох років обмеження волі.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а також обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.
Аналіз даних про особу обвинуваченого вказує на те, що він раніше не судимий, має місце реєстрації та постійного місця проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем реєстрації не перебуває. Розлучений, має на утримані двох неповнолітніх дітей. Характерезується по місцю проживання з посередньої сторони, спиртними напоями не зловживає, з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя не товаришує. Відповідно до інформаційної бази «АРМОР» Бориспільського ВП ГУНП в Київській області встановлено, що відносно ОСОБА_7 складалися адміністративні протоколи про порушення громадського порядку та вчинення домашнього насильства. Обвинувачений притягувався до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, а саме дрібне хуліганство. Обвинувачений не є інвалідом, не досяг пенсійного віку.
Як встановлено в ході судового розгляду, потерпіла ОСОБА_6 жодних претензій до обвинуваченого ні морального, ні матеріального характеру не мала, про що безпосередньо зазначила в судовому засіданні під час її допиту. Указані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення особистості та відношення останнього до скоєного ним.
З цього приводу, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді двох років обмеження волі.
Разом з тим, суд враховує фактичну тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, зокрема, характер діяння, обстановку, спосіб, місце і час його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, мотивів і мети кримінального правопорушення, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, індивідуальні особливості обвинуваченого. Враховує відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, а також, із урахуванням правової позиції учасників судового процесу, суд приходить до висновку, що вищенаведені обставини істотно знижують фактичну ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що, у своїй сукупності, утворює підставу для висновку суду, що перевиховання та виправлення ОСОБА_7 залишається можливим без ізоляції від суспільства, та до нього доцільне застосувати положення ст. 75 та ст. 76 КК України, призначивши покарання з іспитовим строком терміном на два роки з визначенням відповідних обов'язків судом.
Підсумовуючи все вище зазначене, суд вважає, що саме визначена міра покарання відносно обвинуваченого є необхідною і достатньою для виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального проступку та особу обвинуваченого.
Цивільний позов у справі відсутній.
Запобіжні заходи не обирались, підстав для їх обрання судом не встановлено.
Речові докази відсутні.
Керуючись ст.ст. 318, 322, 342-351, 358, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, ст.ст. 50, 65-67, 75-76, ч. 1 ст. 129 КК України, суд,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
Звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ст. 75 КК України, від відбування призначеного основного покарання у виді обмеження волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном у 2 (два) роки, з покладенням на нього, відповідно до ст. 76 КК України обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи.
Іспитовий строк ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту проголошення вироку.
Запобіжні заходи не обирались, підстав для їх обрання судом не встановлено.
Цивільний позов заявлений не був.
Речові докази відсутні.
Вирок суду може бути оскаржений до Апеляційного суду Київської області на протязі 30 днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги.
Вирок суду набирає законної сили по завершенню строку на його апеляційне оскарження, а у разі оскарження вироку в апеляційному порядку - після постановлення судом апеляційної інстанції рішення за наслідками перегляду такого вироку суду.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1