Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 234/9265/19
провадження № 61-3837св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Місто Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Місто Банк» на постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Агєєва О. В., Космачевської Т. В., від 29 січня 2020 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Місто Банк» в особі Краматорського відділення (далі - ПАТ «Місто Банк», банк) про стягнення заборгованості.
У обґрунтування позову зазначила, що у 2014 році між нею та банком укладено два договори банківського вкладу (депозиту): сумою вкладу 12 112 дол. США під 13% річних до 20 березня 2015 року та сумою вкладу 160 000 грн під 23% річних до 23 березня 2015 року. Після спливу дії договорів, у телефонному режимі вона погодилась з робітником банку на продовження дії договорів. 10 січня 2019 року вона звернулась до банку з вимогою про отримання вкладів та процентів по ним, але їй було відмовлено.
За таких обставин просила суд стягнути з банку на її користь заборгованість за договором банківського вкладу (депозиту) DO/1782/UAH від 18 грудня 2014 року у сумі 1 274 066 грн, з яких: 160 000 грн - сума вкладу (тіло), 130 804 грн - нараховані відсотки, 983 262 грн - пеня, а також заборгованість за договором банківського вкладу (депозиту) № DO/1781/USD від 17 грудня 2014 року у сумі 77 003,70 дол. США, з яких: 12 112 дол. США - сума вкладу (тіло), 5 464,74 дол. США - нараховані відсотки, 59 426,96 дол. США - пеня.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області у складі судді Демидової В. К. від 04 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні депозитні договори припинили свою дію у березні 2015 року, оскільки позивач не довела укладення з банком нових договорів банківського вкладу в письмовій формі строком до 10 січня 2019 року. Наданими банком виписками про повернення суми вкладу з депозитного рахунку на рахунок на вимогу підтверджено повернення банком вкладнику суми банківських вкладів за спірними договорами на рахунок до запитання із припиненням строку дії цих договорів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Місто Банк» на користь ОСОБА_1 вклад за договором банківського вкладу (депозиту) № DO/1781/USD від 17 грудня 2014 року у розмірі 12 514,10 дол. США, що складаються із суми вкладу у розмірі 12 112 дол. США та процентів у розмірі 402,10 дол. США та вклад за договором банківського вкладу (депозиту) № DO/1782/UAH від 18 грудня 2014 року у розмірі 169 595,70 грн, що складаються із суми вкладу у розмірі 160 000 грн та процентів у розмірі 9 595,70 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач належними та допустимими доказами не довів отримання позивачем суми банківських вкладів після закінчення строку депозитних договорів у березні 2015 року, тому на користь позивача підлягає стягненню сума вкладів та нараховані в межах дії строку депозитних договорів проценти. Разом із тим відсутні правові підстави для нарахування відсотків після закінчення дії цих договорів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 та ПАТ «Місто Банк» подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у вищевказаній справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга ПАТ «Місто Банк» мотивована тим, що позивач, спростовуючи надані банком докази повернення депозитних коштів, у свою чергу не довела, що їй не належить підпис на документах про отримання цих коштів та не зверталась до суду із клопотанням про проведення почеркознавчої експертизи.
В обґрунтування своєї касаційної скарги ОСОБА_1 вказала, що суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи її позовні вимоги, не вирішив їх у частині стягнення передбаченої умовами договорів пені за кожний день прострочення виконання зобов'язань за вказаними договорами до моменту повернення вкладів, не застосувавши при цьому положення Закону України «Про захист прав споживачів» та неповно з'ясувавши обставини справи. Крім того, заявник не погоджується із розміром стягнутої із банку заборгованості в частині нарахування відсотків за депозитами.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір банківського вкладу (депозиту) з сумою вкладу 12 112 дол. США під 13 % річних до 20 березня 2015 року.
18 грудня 2014 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) з сумою вкладу 160 000 грн під 23% річних до 23 березня 2015 року.
10 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до банку з вимогою про отримання вкладів та процентів по ним, але їй було відмовлено.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованість за договором банківського вкладу (депозиту) № DO/1781/USD від 17 грудня 2014 року складає 77 003,70 дол. США, з яких: 12 112 дол. США - сума вкладу (тіло), 5 464,74 дол. США - нараховані відсотки, 59 426,96 дол. США - пеня.
Заборгованість за договором банківського вкладу (депозиту) DO/1782/UAH від 18 грудня 2014 року складає 1 274 066 грн, з яких: 160 000 грн - сума вкладу (тіло), 130 804 грн - нараховані відсотки, 983 262 грн - пеня.
Відповідно до положень підпунктів 3.1.1., 3.1.2., 3.4.2, 3.4.3. спірних депозитних договорів вкладник має право одержати суму вкладу після закінчення строку його зберігання та нараховані відсотки за вкладом відповідно до умов цих договорів, а банк зобов'язаний повернути суму вкладу після закінчення строку зберігання вкладу, на умовах, визначених у пункті 1.3. вказаних договорів та сплатити вкладнику суму нарахованих відсотків за вкладом в порядку та на умовах визначених договорами.
Згідно із підпунктом 4.2. договорів у випадку затримки виконання банком своїх зобов'язань щодо повернення вкладів та сплати відсотків за вкладами, банк сплачує вкладнику пеню за кожний день прострочення від суми вкладу до повернення, в розмірі облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня.
Пунктом 5.4. договорів передбачено, що у випадку, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу після закінчення строку, установленого цим договором, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу «Особливий». У такому випадку вклад та нараховані на нього відсотки переносяться банком на рахунок вкладу на вимогу «Особливий» і знаходяться на ньому до дня повернення коштів вкладнику.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ «Місто Банк» не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі з таких підстав.
Щодо касаційної скарги ПАТ «Місто Банк»
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Вирішуючи спір у цій справі та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд дійшов правильно виходив із того, що відповідач, який не заперечував факту закінчення строку укладених із позивачем депозитних договорів, належними та допустимими доказами не довів отримання останнім суми банківських вкладів після закінчення строку вказаних депозитних договорів, тому на користь позивача підлягає стягненню сума вкладів та нараховані проценти.
Заперечуючи проти позову, банк стверджував, що ОСОБА_1 отримала грошові кошти після закінчення договорів банківського вкладу, доказом чого є заяви про видачу готівки, подані до банку ОСОБА_1 та виписки по її рахункам.
Суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку вказаним доводам відповідача, підставно зазначивши, що надані останнім на спростування аргументів позивача щодо неотримання депозитних коштів після закінчення строку дії спірних договорів заяви про видачу готівки (а.с. 39-40) не є належними доказами та не свідчать що саме ОСОБА_1 отримала ці вклади.
За змістом пункту 1.2. постанови правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - Положення), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
Згідно із пунктом 3.1. Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги щодо отримання позивачем суми банківських вкладів після закінчення строку депозитних договорів за відсутності відповідних первинних документів, що підтверджують отримання вказаних готівкових коштів позивачем або отримання нею цих коштів у безготівковій формі, є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції, надавши об'єктивну оцінку наданим сторонам доказам, дійшов правильного висновку, що банк не виконав свого зобов'язання про повернення банківського вкладу ОСОБА_1 , тому остання має право на повернення цих вкладів з процентами, нарахованими в межах строку дії договорів банківського вкладу за узгодженою сторонами процентною ставкою.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за договорами банківського вкладу, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що в межах строку дії договорів банківського вкладу слід застосовувати визначену сторонами процентну ставку 13 % за договором від 17 грудня 2014 року та 23 % за договором від 18 грудня 2014 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів після закінчення строку дії договорів банківського вкладу, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності юридичних підстав для нарахування процентів.
Колегія суддів з цим висновком не погоджується.
Встановлено, що 10 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до банку з вимогою про отримання вкладів та процентів по ним, але їй було відмовлено.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Визначаючи суму заборгованості за депозитними вкладами, строк дії яких закінчився, суд апеляційної інстанції вказані положення закону не врахував, та установивши, що вказаний строк закінчився, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення відсотків за спірними договорами після закінчення строку їх дії.
Разом із тим, судом апеляційної інстанції не враховані положення пункту 5.4. спірних договорів, якими передбачено, що у випадку, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу після закінчення строку, установленого цим договором, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу «Особливий». У такому випадку вклад та нараховані на нього відсотки переносяться банком на рахунок вкладу на вимогу «Особливий» і знаходяться на ньому до дня повернення коштів вкладнику.
При цьому матеріали справи не містять умов вкладу на вимогу «Особливий», зокрема і розмір відсотків, що має бути сплачений позивачу як вкладнику після закінчення строку дії договорів банківського вкладу, що позбавляє суд касаційної інстанції ухвалити рішення по суті позовних вимог про стягнення процентів після закінчення строку дії договорів банківського вкладу.
Крім того, колегія суддів вважає підставними доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо необґрунтованості постанови апеляційного суду в частині вирішення її позовних вимог про стягнення з банку на її користь неустойки за порушення банком своїх зобов'язань за спірними договорами.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Разом із тим положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не перевірив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості пені за порушення банківських зобов'язань у розмірі 59 426,96 доларів США і 983 262 грн та, визначаючи розмір заборгованості банку перед позивачем і частково задовольняючи позовні вимоги, не мотивував судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.
Таким чином, вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин.
Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про нарахування процентів та пені після закінчення строку дії договорів.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Місто Банк» на постанову Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування процентів після закінчення строку дії договорів банківських вкладів та пені, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.
В іншій частині постанову Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович