Постанова
Іменем України
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 569/12023/15-ц
провадження № 61-6138св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,- Служба у справах дітей Рівненської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Рудики Л. Д. від 22 грудня 2016 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С., від 21 січня 2020 року,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив усунути йому перешкоди в користуванні майном, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що 16 жовтня 2013 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ФК Факторинг» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг») був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 . ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» уклало вказаний правочин на підставі заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року, яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки - вказане вище нерухоме майно, шляхом надання Товариству з обмеженою відповідальністю КБ «Арма»
(далі - ТОВ КБ «Арма»), правонаступником якого є ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг», як іпотекодержателю, права на продаж будь-якій особі покупцеві з усіма повноваженнями та отримання будь-яких документів необхідних для здійснення продажу. Право власності на спірне домоволодіння зареєстроване за ним у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав від 06 травня 2015 року № 37165048. У домоволодінні за вказаною вище адресою зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до яких він звертався з вимогою про добровільне виселення, однак відповідачі відмовилися виконати його вимоги, а тому він змушений звертатися до суду з цим позовом.
У січні 2016 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_1 та просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Факторингова компанія
«ФК Факторинг», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. (далі - ПН КМНО
Змисловська Т. В.), зареєстрований в реєстрі за № 1084; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява третьої особи мотивована тим, що при реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» було допущено ряд порушень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі -
Порядок № 703). Крім того, йому, як власнику нерухомого майна та іпотекодавцю, в порушення вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку»
від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV), не було надіслано повідомлення про укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня
2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 16 жовтня 2013 року між ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» та ОСОБА_1 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на домоволодіння, що розташоване за адресою:
АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» у встановленому законом порядку не набуло права на відчуження спірного домоволодіння, оскільки рішенням суду від 30 червня
2011 року право власності на спірне нерухоме майно за товариством не визнавалось, а тому позовну заяву ОСОБА_5 слід задовольнити. При цьому суд виходив з того, що за наявності підстав для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно, відсутні правові підстави задоволення його позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.
Останньою постановою Рівненського апеляційного суду від 21 січня
2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванюка І. В. залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2016 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надане при посвідченні правочину від 16 жовтня 2013 року заочне рішення Рівненського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року не є правовстановлюючим документом, на підставі якого у ТОВ Факторингова компанія «ФК Факторинг» виникає право власності на відчужуване домоволодіння. В зазначеному судовому рішенні не передбачено виникнення чи перехід права власності до ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» на домоволодіння АДРЕСА_1 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання оспорюваного правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірне домоволодіння.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що право власності ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» на спірне домоволодіння під час укладення оспорюваного правочину було підтверджено заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року № 2-4247/11, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. При цьому державна реєстрація права власності
ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» на спірне домоволодіння є чинною та не скасовувалася. Отже, на момент укладення оспорюваного правочину, продавцем було надано нотаріусу документи, що підтверджують право власності останнього на домоволодіння. Державна реєстрація права власності ОСОБА_1 була проведена на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 16 березня 2013 року із ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг», що відповідає Порядку № 703. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що до спірних правовідносин положення
статті 38 Закону України «Про іпотеку» не застосовуються, оскільки відчуження спірного майна відбулося ТОВ «Факторингова компанія
«ФК Факторинг» як його власником, а не як іпотекодержателем.
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року від ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 16 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 вересня 2008 року між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти
у розмірі 40 000 доларів США.
В цей же день, на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ОСОБА_5 та ТОВ КБ «Арма» був укладений договір іпотеки предметом якого є домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало йому на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2008 року.
Вказане домоволодіння придбане за кредитні кошти.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня
2011 року у справі № 2-4247/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та
ОСОБА_7 , на користь ТОВ КБ «АРМА» заборгованість у сумі 480 544,31 грн.
Звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , шляхом надання ТОВ КБ «АРМА»
як іпотекодержателю, права на продаж вищевказаної квартири будь-якій особі-покупцеві з усіма повноваженнями та з отриманням будь-яких документів необхідних для здійснення продажу.
Звернуто стягнення на нерухоме майно - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_5 , шляхом надання ТОВ КБ «АРМА», як іпотекодержателю, права на продаж вищевказаного домоволодіння будь-якій особі-покупцеві з усіма повноваженнями та з отриманням будь-яких документів необхідних для здійснення продажу.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2012 року у справі № 2-4247/11 рішення суду першої інстанції скасовано частково. Позов ТзОВ КБ «АРМА» задоволено частково. Звернуто стягнення на зазначені домоволодіння і квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 383 637,91 грн шляхом надання ТОВ КБ «АРМА» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РК Фактор» (далі - ТОВ «РК Фактор»), як іпотекодержателю, право на продаж вищевказаного домоволодіння будь-якій особі-покупцеві з усіма повноваженнями та з отриманням будь-яких документів необхідних для здійснення продажу. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На підставі зазначеного рішення суду ТОВ КБ «АРМА», правонаступником якого є ТОВ «РК Фактор», набуло права укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки за кредитним договором від 02 вересня 2008 року.
Згідно з протоколом від 02 вересня 2013 року № 9 загальних зборів учасників ТОВ «РК Фактор» змінило свою назву на ТОВ «Факторингова компанія
«ФК Факторинг».
16 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. як державним реєстратором прийнято рішення щодо державної реєстрації права власності на спірне домоволодіння за ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» на підставі заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 30 червня 2011 року у справі № 2-4247/11.
16 жовтня 2013 року між ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 3 договору купівлі-продажу, домоволодіння належить
ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» на підставі заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року.
Вказаний договір посвідчений ПН КМНО Змисловською Т. В.
18 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на домоволодіння за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.
У спірному домоволодінні зареєстровані та проживають:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_4
14 липня 2015 року представником ОСОБА_1 - Іванюком І. В. було направлено ОСОБА_13 та ОСОБА_3 вимогу про добровільне звільнення займаного домоволодіння на протязі одного місяця з моменту отримання вимоги.
Вказану вимогу ОСОБА_14 та ОСОБА_3 було отримано
17 липня 2015 року, однак не було її виконано.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Визнаючи угоду недійсною на підставі частини першої статті 203 ЦК України, суди у рішенні мають встановити, якому саме закону чи іншому нормативному акту оспорена угода не відповідає.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну. Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.
За змістом частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про всій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця (частина п'ята статті 38 Закону).
Відповідно до частин шостої, дев'ятої статті 38 Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.
Якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.
Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір.
Відповідно до підпункту 2.7 пункту 2 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.
Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Установивши, що ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» для посвідчення оспорюваного договору не надало доказів виконання ним вимог чинного законодавства щодо повідомлення іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про всій намір укласти договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання його недійсним з підстав, встановлених статями 203, 215 ЦК України, а також скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння.
Суд апеляційної інстанції при новому перегляді рішення суду першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, в зв'язку з якими було скасовано попереднє рішення апеляційного суду (частини п'ята статті 411 ЦПК України).
Посилання в касаційній скарзі про те, що до спірних правовідносин положення статті 38 Закону України «Про іпотеку» не застосовуються, оскільки відчуження спірного майна відбулося ТОВ «Факторингова компанія
«ФК Факторинг» як його власником, а не як іпотекодержателем, є помилковими, оскільки надане при посвідченні правочину заочне рішення Рівненського суду Рівненської області від 30 червня 2011 року не є правовстановлюючим документом, на підставі якого у ТОВ Факторингова компанія «ФК Факторинг» виникає право власності на відчужуване домоволодіння, оскільки в ньому не передбачено виникнення чи перехід права власності до ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг».
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня
2011 року, яке змінене рішенням Апеляційного суду Рівненської області
від 06 квітня 2012 року, серед іншого, звернуто стягнення на нерухоме майно - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_5 , шляхом надання ТОВ КБ «АРМА», як іпотекодержателю, права на продаж вищевказаного домоволодіння будь-якій особі-покупцеві з усіма повноваженнями та з отриманням будь-яких документів необхідних для здійснення продажу. Тобто зазначеними рішеннями іпотекодержателю не надавалося право на набуття права власності на предмет іпотеки, а тому в нотаріуса не було підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг», яке в подальшому відчужило його ОСОБА_1 .
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що зазначеними рішеннями було підтверджено право власності іпотекодержателя на спірне домоволодіння є необґрунтованими.
При цьому рішенням Рівненського міського суду Рівненської області
від 22 лютого 2019 року, яке набрало законної сили 15 жовтня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т. В. та визнано протиправними дії та скасовано рішення нотаріуса від 16 жовтня 2013 року про державну реєстрацію права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг».
Отже аргументи касаційної скарги про те, що державна реєстрація права власності ТОВ «Факторингова компанія «ФК Факторинг» на спірне домоволодіння є чинною та не скасовувалася, помилкові.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про виселення
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки договорі-купівлі продажу від 16 жовтня 2013 року, за яким ОСОБА_1 набув права власності на спірне домоволодіння, визнано недійсним, тобто він не набув права власності на це майно, то відсутні підстави для задоволення його позовних вимог про виселення відповідачів із житлового будинку.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо клопотання про участь у судовому засіданні
У листопаді 2020 року від представника ОСОБА_1 - адвоката
Южди С. М. надійшло клопотання про розгляд справи за його участю.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга цієї статті).
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що учасники у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.
Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв'язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 22 грудня 2016 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 21 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович