Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 712/11225/16-ц
провадження № 61-12507св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Ткачука О. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Черкаської міської ради,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Черкаської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення, за касаційною скаргою виконавчого комітету Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 жовтня 2017 року в складі судді Пироженко В. Д. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2018 року в складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Черкаської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Черкаської міської ради від 18 серпня 1998 року № 714 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки розміром 591,0 кв. м на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування від 05 червня 1986 року позивачці на праві власності належить 1/2 частка будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 29 серпня 1983 року № 523 вказана земельна ділянка закріплена в постійне користування за цим будинковолодінням та на сьогодні перебуває в державній власності, тобто не приватизована позивачкою.
У вересні 2006 року позивачка звернулася до виконавчого комітету Черкаської міської ради з метою приватизації земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні, але їй було відмовлено у зв'язку з тим, що сусідська земельна ділянка, на той час вже була приватизована та був виданий державний акт на право приватної власності на ім'я ОСОБА_3 . Зазначений державний акт був виданий на підставі технічної документації, складеної з грубим порушенням, оскільки межа сусідньої земельної ділянки проходить через належні позивачці нерухомі будівлі, а саме: цегляний гараж та сарай.
В листі Державного підприєства «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 21 листопада 2006 року № 1010 зазначено, що інститут не заперечує проти допущення «помилки при вимірюванні місцеположення спільної точки межі вказаних суміжних земельних ділянок», але, водночас відмовився виправити свою помилку. Роботи щодо обміру в натурі меж земельної ділянки ОСОБА_3 проводились в 1998 році, але про те, що такі роботи відбулись з помилками, позивачка дізналась лише у вересні 2006 року і одразу звернулась до суду.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 серпня 2012 року № 399/1544/1545-БТ розміри та конфігурація земельної ділянки, що була передана оспорюваним рішенням виконкому міської ради у власність ОСОБА_3 , не відповідають межам та конфігурації земельної ділянки відповідно до рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради народних депутатів від 29 серпня 1983 року № 523. Межа спірної земельної ділянки проходить під будівлями домоволодіння на АДРЕСА_2 , а саме: під гаражем (літера «З») та сараєм (літера «Е»), які належать позивачці.
За таких обставин рішення виконкому Черкаської міської ради від 18 серпня 1998 року № 714 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки не може вважатися таким, що відповідає вимогам законодавства України, а тому є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки порушує законні права та інтереси позивачки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 жовтня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описку від 24 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано пункт 37 рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 18 серпня 1998 року № 714 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки розміром 591,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірним рішенням виконкому Черкаської міської ради всупереч вимогам земельного законодавства передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, яка частково знаходилася під належними позивачу будівлями.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу виконавчого комітету Черкаської міської ради - залишено без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 жовтня 2017 - залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що спірне рішення виконавчого комітету порушує положення статті 30 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, станом на 18 серпня 1998 року, адже цим рішенням надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки особі, якій не належить право власності на об'єкти нерухомості, які належать іншому власнику та частина яких знаходиться на території наданої земельної ділянки.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У травні 2018 року виконавчий комітет Черкаської міської ради, в особі представника Стойка А. Ю., через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2018 року, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюване рішення приймалося за належним чином складеною технічною документацію на земельну ділянку, до складу якої входив акт погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами.
В провадженні Соснівського районного суду міста Черкаси перебувала справа № 2-19/11 за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, виконавчого комітету Черкаської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування пункту 37 рішення від 18 серпня 1998 року № 714 виконкому Черкаської міської ради.
Так, рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 24липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2014 року, скасовано рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним та скасування пункту 37 рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 18 серпня 1998 року № 714 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки і провадження у справі у зазначеній частині закрито. В іншій частині відмовлено у задоволенні позову.
Оскільки провадження у справі закрито саме в частині оскарження рішення виконкому, суди помилково послалися на те, що провадження закрито лише за вимогами, заявленими до Черкаської міської ради.
Крім того, зазначеним вище рішенням встановлено, що межа сусідньої земельної ділянки проходить частково через будівлі гаражу та сараю, що належать позивачці, внаслідок їх перебудови без відповідного узаконення.
Суди не взяли до уваги, що саме з вини позивачки, виник спір та саме нею порушено право третьої особи.
Також зазначає, що за домоволодінням позивачки закріплено земельну ділянку площею 402 кв. м. Позивачка користується земельною ділянкою - 414 кв. м, що перебільшує розмір на 12 кв. м, що також залишили суди поза увагою.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судизабезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Соснівського районного суду міста Черкаси.
Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2018 року.
Розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 999/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року визначено суддю-доповідача Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги виконавчого комітету Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2018 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини, встановлені судами
На підставі договору дарування від 05 червня 1986 року позивачці на праві власності належить 1/2 частина будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 10-11). Рішенням виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 29 серпня 1983 року № 523 дана земельна ділянка закріплена в постійне користування за будинковолодінням АДРЕСА_2 . На цей час вказана земельна ділянка не приватизована, має спільну межу із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 22).
Одночасно межі спірної земельної ділянки починаючи з 1958 року неодноразово змінювалися - останній раз на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради народних депутатів від 29 серпня 1983 року № 523, яким частина вказаної земельної ділянки передана до домоволодіння АДРЕСА_3 .
Далі рішенням Черкаської міської ради від 18 серпня 1998 року № 714 у приватну власність ОСОБА_3 передана спірна земельна ділянка, площею 591,0 кв. м (т. 1 а. с. 165).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 лютого 2000 року ОСОБА_3 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 172).
В подальшому ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 серпня 2004 року продав вказану земельну ділянку ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 180).
На даний час спірна земельна ділянка належить ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується державним актом від 04 квітня 2006 року серії ЯГ № 532718 (т. 1 а. с. 181).
Під час підготовки документів для приватизації спірної земельної ділянки між її власником ОСОБА_3 та суміжними землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було складено та підписано акт визначення та погодження меж ділянки ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 163).
З пояснень позивачки, суди встановили, що цей акт виготовлено проектною організацією на замовлення ОСОБА_3 . Вважаючи, що оскільки акт виготовлено спеціалістами, позивачка його підписала. При цьому реального розміщення вказаної в акті межі вона не досліджувала.
У вересні 2006 року позивачка звернулася до виконавчого комітету Черкаської міської ради з метою приватизації земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні, але їй було відмовлено у зв'язку з тим, що межа вже приватизованої спірної сусідньої земельної ділянки проходить через належні позивачці нерухомі будівлі, а саме: цегляний гараж та сарай.
З листа ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 21 листопада 2006 року № 1010 встановлено, що в 1998 році співробітниками вказаного інституту були виконані роботи щодо обміру в натурі меж спірної земельної ділянки для передачі її в приватну власність. Згідно з представленим планом суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 межі земельних ділянок не співпадають. Інститут не заперечує проти допущення «помилки при вимірюванні місцеположення спільної точки межі вказаних суміжних земельних ділянок», але, водночас, відмовився виправити свою помилку (т. 1 а. с. 6).
Ухвалою суду від 23 січня 2017 року у цій справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза (т. 1 а. с. 234).
Згідно з висновком експерта від 12 червня 2017 року розмір земельної ділянки на АДРЕСА_2 становить 414 кв. м. Розмір спірної земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить 576 кв. м. Розміри та конфігурація спірної земельної ділянки, які вказані в державному акті на право приватної власності, не відповідають розмірам та конфігурації, що визначені рішенням Черкаської міської ради від 29 серпня 1983 року № 523 (т. 1 а. с. 241-256).
Суміжна межа між земельними ділянками на АДРЕСА_2 по фактичному користуванню проходить по зовнішній стіні гаража літ. «З», перетинаючи тильну зовнішню стіну на 0,54 м, та по зовнішній стіні сараю літ «Е», перетинаючи зовнішні стіни сараю літ. «Е» на 1,12 м та 1,11 м в точках 12-13.
Як зазначив експерт, фактично гараж літ. «З» на АДРЕСА_2 збільшений в розмірах з 3,0 х 5,0 м до 3,90 х 6,45 м, проте був внесений до інвентаризаційної справи на домоволодіння під час проведення поточної технічної інвентаризації станом на 12 травня 1986 року, тобто до приватизації суміжної земельної ділянки. Питання стосовно знесення самовільно побудованого гаража в збільшених розмірах на той час ніхто із суміжних землекористувачів не ставив.
На час прийняття оспорюваного рішення, як і на момент розгляду цієї справи в суді, гараж літ. «З» та сарай літ. «Е» зареєстровані в БТІ та не є самочинним будівлями. При виготовленні кадастрового плану спірної земельної ділянки Черкаською філією інституту землеустрою станом на 1998 рік вказаний гараж уже мав розміри 3,90 х 6,45 м.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування віднесено законодавцем згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України до одного із способів захисту прав громадян на земельні ділянки.
Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина п'ята статті 158 ЗК України).
Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюваним рішенням виконкому Черкаської міської ради від 18 серпня 1998 року № 714 всупереч вимогам земельного законодавства спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_3 , яка частково знаходилася під належними позивачу будівлями, що є неприпустимим.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки такі прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до статті 30 ЗК України (у редакції станом на момент ухвалення оспорюваного рішення) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
На підставі вище встановлених фактичних обставин справи та норм законодавства колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що оспорюване рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 18 серпня 1998 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки прийняте всупереч нормам статті 30 ЗК України у редакції, станом на 18 червня 1998 року, адже цим рішенням надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки особі, якій не належить право власності на об'єкти нерухомості, які належать іншому власнику та частина яких знаходить на території наданої земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги, що межа спірної земельної ділянки проходить частково через будівлі гаража та сараю, що належать позивачці, внаслідок їх перебудови без відповідного узаконення, є безпідставними та не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, з огляду на таке.
Як встановив суд, фактично гараж літ. «З» на АДРЕСА_2 збільшений в розмірах з 3.0 х 5.0 м до 3.90 х 6.45 м, проте був внесений до інвентаризаційної справи на домоволодіння під час проведення поточної технічної інвентаризації станом на 12 травня 1986 року, тобто до приватизації суміжної земельної ділянки. Питання стосовно знесення самовільно побудованого гаража в збільшених розмірах ніхто із суміжних землекористувачів не ставив.
Крім того, на час прийняття оспорюваного рішення, як і на момент розгляду цієї справи в суді, гараж літ. «З» та сарай літ. «Е» зареєстровані в БТІ та не є самочинними будівлями. При виготовленні кадастрового плану земельної ділянки на АДРЕСА_1 Черкаською філією інституту землеустрою станом на 1998 рік вказаний гараж уже мав розміри 3,90 х 6,45 м.
Доводи касаційної скарги про наявність підстав про закриття провадження у справі, оскільки рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2014 року, скасовано рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним та скасування пункту 37 рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 18 серпня 1998 року № 714 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки і провадження у справі у зазначеній частині закрито, є неприйнятними.
Відповідно до пункту 2 статті 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрала законної сили, зокрема, ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Отже, необхідною умовою для закриття провадження у справі є наявність відповідної ухвали у справі за спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Однак, як правильно встановлено судами із зазначених вище судових рішень, відповідачем у зазначених рішеннях була Черкаська міська рада, проте у цій цивільній справі, яка на сьогодні є предметом розгляду, вказана особа не є стороною, отже, помилковими є доводи касаційної скарги про наявність ухвали про закриття провадження у спорі між тими ж сторонами.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що оскаржуване рішення виконкому приймалося за належним чином складеною технічною документацію на земельну ділянку, до складу якої входив акт погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки не дає правових підстав для надання земельної ділянки ОСОБА_3 , на якій знаходиться частина нерухомості, яка належить на праві власності позивачу.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу виконавчого комітету Черкаської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Петров
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
О. С. Ткачук
І. М. Фаловська