10 грудня 2020 р.Справа № 520/7969/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 23.07.20 року по справі № 520/7969/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
23 червня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 13.03.2020 р. №0001213201 про накладення штрафних санкцій в розмірі 250000,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року у справі №520/7969/2020 позов задоволено.
Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 13.03.2020 р. №0001213201 про накладення штрафних санкцій в розмірі 250000,00 грн.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 13.03.2020 р. №0001213201 про накладення штрафних санкцій в розмірі 250000,00 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 р. у справі № 520/7969/2020 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи ст. 15 та ст. 17 Закону України від 19.12.2015 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольного напоїв, тютюнових виробів та пального».
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 29.12.2019 працівниками оперативного управління ДФС у Харківській області було виявлено та задокументовано факт порушення правил торгівлі в частині роздрібної реалізації пального (скрапленого газу) за адресою: АДРЕСА_1 . За фактом порушення порядку провадження господарської діяльності до позивача складено адміністративний протокол від 29.12.2019 № 58 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, під час якого оглянуто та вилучено з незаконного обігу обладнання для закачування скрапленого газу та газ скраплений об'ємом 10 000 л.
На адресу ГУ ДПС області надійшов лист-подання оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області від 11.02.2020 №573/7/20-40-21-06-04 (вх. № 2444/7 від 11.02.2020) для розгляду та застосування санкцій.
На підставі протоколу від 29.12.2019р. № 58 та наданих пояснень встановлено порушення ч. 20 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального - здійснення роздрібної торгівлі пальним без ліцензії", за результатами розгляду було винесене податкове повідомлення-рішення від 13.03.2020 р. №0001213201 про накладення штрафних санкцій у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в розмірі 250000,00 грн.
Позивачем 23.03.2020 року подано скаргу до ДПС України вх. №12475/6 на податкове повідомлення-рішення 13.03.2020 № 0001213201, в якій позивач просив скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення, оскільки він не є суб'єктом господарювання.
Рішенням про розгляд скарги від 19.05.2020 № 16504/6/99-00-08-05-06-06 ДПС України залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 13.03.2020 № 0001213201, винесене Головним управлінням ДПС Харківської області, а скаргу позивача - без задоволення, з мотивів того, що згідно інформації бази ДПС України позивач є суб'єктом господарської діяльності, свідоцтво про державну реєстрацію від 08.07.2003 року № Ф0116030, видане Виконавчим комітетом Орджонікідзевської районної в місті Харкові ради, крім того при розгляді протоколу про адміністративне правопорушення від 29.12.2019 №58 взято до уваги пояснення позивача, в якому він визнав що дійсно реалізував газ скраплений у кількості 10 л. без ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, чим порушено ч. 20 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального - здійснення роздрібної торгівлі пальним без ліцензії".
Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції на підставі наступного.
Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР), визначені основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Статтею 1 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Згідно із ст. 15 Закону №481/95-ВР, суб'єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на п'ять років. Імпорт або експорт пального здійснюється за наявності у суб'єкта господарювання, що імпортує або експортує пальне, ліцензії на право виробництва або зберігання, або оптової чи роздрібної торгівлі пальним.
Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
Річна плата за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним становить 2000 гривень на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним справляється щорічно і зараховується до місцевих бюджетів згідно із законодавством.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на п'ять років.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Частиною 1 ст. 17 Закону №481/95-ВР встановлено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Згідно з абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів, зокрема, у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.
Аналізуючи наведені вище норми колегія суддів зазначає, що суб'єкт господарювання, який має намір здійснювати оптову торгівлю пальним, з 01.07.2019 року повинен отримати в уповноваженого органу виконавчої влади відповідну ліцензію на кожне місце роздрібної торгівлі пальним. За відсутності ліцензії, суб'єкт господарювання несе відповідальність, передбачену приписами статті 17 №481/95-ВР, у вигляді штрафу - 250000 гривень.
Таким чином, суб'єкт господарювання, який реалізує пальне без відповідної ліцензії, несе відповідальність, передбачену приписами статті 17 Закону №481/95-ВР.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем незаконно застосовано у відношенні позивача штраф за порушення ч. 20 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" за здійснення роздрібної торгівлі пальним без ліцензії, як на суб'єкта господарювання, оскільки останній працював в якості найманого робітника та не діяв в якості фізичної особи - підприємця.
Крім того, матеріали справи містять постанову Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 05 лютого 2020 року по справі №644/203/20, якою провадження по справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 було закрито, у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.164 КУпАП. Постанова 18.02.2020 року набрала законної сили.
Орджонікідзевським районним судом м. Харкова від 05 лютого 2020 року у справі №644/203/20 встановлено, по-перше, ємність та обладнання не використовувались в господарській діяльності та не використовувались для зберігання пального (скрапленого газу), тому в даних обставинах відсутній акцизний склад. По-друге, ОСОБА_1 - робітник, оператор АЗС, тобто не є суб'єктом господарювання, зазначена обставина також підтверджується в рамках даної справи, а саме наказом №9-К про прийняття на роботу, відповідно до якого ОСОБА_1 з 01 листопада 2019 року прийнято на роботу оператором АГЗП.
Разом з тим, матеріали справи містять копію сторінок трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 , відповідно до записів якої, ТОВ «Глобал Трафік ЛПГ» прийнято ОСОБА_1 на посаду оператора АГЗП з 01.11.2019 року, на підставі наказу №9-К від 31.10.2019 року, та звільнено за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України з 01.10.2019 року, на підставі наказу №54/1-К від 30.09.2020 року (а.с. 111).
Таким чином, відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції безпідставно зазначено в обставинах на відсутність акцизного складу в правовідносинах, оскільки санкція статті, за якою притягнуто позивача до відповідальності, не передбачає жодного взаємозв'язку з фактом наявності чи відсутності акцизного складу.
Колегія суддів зазначає, що вказані доводи податкового органу, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо неправомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки відповідачем не доведено обґрунтованості застосування штрафних санкцій до позивача, оскільки відсутні докази реєстрації його як фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІV (надалі - Закон №755-ІV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Зокрема, згідно з частиною 1 статті 17 Закону №755-ІV, відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, колегія суддів зазначає про визначену законом процедуру державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV, яка передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач не заперечував той факт, що позивачем, весь цей час ніякої звітності як суб'єкта господарювання, до податкового органу подано не було.
Вказане дає підстави дійти висновку про помилкове застосування відповідачем у відношенні позивача санкції за порушення ч. 20 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР за здійснення роздрібної торгівлі пальним без ліцензії, оскільки останній не є суб'єктом господарювання.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 808/2771/14 та у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 року по справі № 260/81/19.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Таким чином, колегія суддів зазначає про відсутність підстав вважати, що позивачем допущено порушення норм законодавства щодо здійснення роздрібної торгівлі пальним без ліцензії, що виключає протиправність його дій, та як наслідок, притягнення до відповідальності.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року по справі № 520/7969/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 21.12.2020 року