21 грудня 2020 р.Справа № 440/2251/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 року (ухвалене суддею Слободянюк Н.І.) по справі № 440/2251/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс", про скасування постанов,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л., в якому просила скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л.: про відкриття виконавчого провадження ВП № 61878535 від 21.04.2020 р.; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 61878535 від 21.04.2020 р.; про стягнення з боржника основної винагороди виконавця ВП № 61878535 від 21.04.2020 р.; про арешт коштів боржника ВП № 61878535 від 21.04.2020 р.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України "Про виконавче провадження", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки виконавче провадження № 61878535 відкрито на підставі даних, зазначених стягувачем, який має право вибору місця відкриття виконавчого провадження, а приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження не зобов'язаний проводити перевірку відомостей, наведених стягувачем у заяві, зокрема, щодо місця проживання боржника.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Згідно із ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 01.04.2019 р. між ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СС ЛОУН" укладено договір про споживчий кредит № 525234-А від 01.04.2019 р. з додатковими угодами № 1 та № 2.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" звернулося до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. із заявою від 21.04.2020 р. про примусове виконання виконавчого напису № 8143 від 15.04.2020 р., в якій вказано адресу реєстрації боржника: АДРЕСА_2 , та адресу місця проживання боржника: АДРЕСА_3 .
Судовим розглядом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. від 21.04.2020 р. відкрито виконавче провадження № 61878535 з виконання виконавчого напису № 8143 від 15.04.2020 р. нотаріусу Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В. про стягнення з ОСОБА_1 (боржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (стягувач)
коштів у розмірі 12670,80 грн., у вказаній постанові зазначена адреса боржника: АДРЕСА_3 .
21.04.2020 р. приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В. Л. прийнято постанову про арешт коштів боржника ВП № 61878535, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 14937,88 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. від 21.04.2020 р. ВП № 61878535 стягнуто з боржника основну винагороду в сумі 1267,08 грн.
Крім того, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. від 21.04.2020 р. ВП № 61878535 визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 61878535.
Вказані постанови направлені ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Не погодившись з постановами про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови протиправні та підлягають скасуванню, оскільки в матеріалах виконавчого провадження № 61878535 відсутні докази на підтвердження місця проживання/перебування боржника, ОСОБА_1 , чи місцезнаходження її майна (у тому числі грошових коштів на відкритих рахунках у банках) в місті Києві.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (в подальшому- Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частинами 1, 2 статті 5 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIIІ, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону № 1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону № 1404-VIII, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (ч. 4 ст. 48 Закону № 1404-VIII).
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 р. № 1403-VIII “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (в подальшому - Закон №1403-VIII).
Статтею 1 Закону № 1403-VIII встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України “Про виконавче провадження” випадках - на приватних виконавців.
Згідно із п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1403-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону № 1403-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону № 1403-VIII, виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу, а місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 08.04.2020 р. у справі № 804/6996/17, від 30.04.2020 р. у справі № 580/3311/19.
Статтею 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно із копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 місце проживання та прописка позивачки вказана за адресою: АДРЕСА_1 , інформація про зміну позивачем реєстрації місця проживання - відсутня.
Крім того, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно ОСОБА_1 № 207862335 від 29.04.2020 р. підтверджується, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , та володіє нерухомим майном, яке знаходиться на території Полтавської області.
Крім того, у виконавчому написі № 8143 від 15.04.2020 р., прийнятому відповідачем до примусового виконання, зазначено аналогічну адресу реєстрації боржника: АДРЕСА_2 , а також вказано адресу місця проживання: АДРЕСА_2 .
В матеріалах справи, відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що під час здійснення виконавчого провадження, відповідачем вчинялися дії, щодо з'ясування місця проживання, перебування позивачки та наявності в нього майна в м. Києві.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження інформації, вказаної у постановах державного виконавця у виконавчому провадженні № 6187853, що боржник мешкає або має майно в м. Києві.
Таким чином, оскільки судовим розглядом встановлено, що позивачка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , і відсутні докази наявності у неї будь-якого майна на території м. Києва, то оскаржувана постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню, так як виконавчий документ прийнято до виконання з порушенням статті 24 Закону № 1404-VIIІ (прийняття виконавчого документу з іншого виконавчого округу).
Оскільки оскаржувані постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошевич В.Л. про арешт коштів боржника, про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесені у виконавчому провадженні № 6187853, постанова про відкриття якого скасована, то і ці постанови підлягають скасуванню.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 6187853 від 21.04.2020 р. прийняті відповідачкою не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені законодавством України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справіTorija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 271, 287, 308, 313, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 року по справі № 440/2251/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова