Головуючий І інстанції: Зінченко А.В.
21 грудня 2020 р. Справа № 520/9882/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 26.08.20 по справі № 520/9882/2020
за позовом ОСОБА_1
до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку
про визнання протиправною відмови, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження служби з 2016 року по 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на 16.05.2019 року;
- визнати протиправною бездіяльність Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період проходження служби з 2016 року по 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на 16.05.2019 року;
- зобов'язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження служби з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.05.2019.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій за період проходження служби з 2016 року по 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на 16.05.2019 року.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період проходження служби з 2016 року по 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на 16.05.2019 року.
Зобов'язано Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження служби з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.05.2019 року.
Відповідач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток. При цьому, чинне законодавство не передбачає порядку перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати. Крім того, відповідач зазначив на безпідставність задоволення позовних вимог в частині виплати компенсації за додаткову відпустку позивача, як учаснику бойових дій, у 2016 році, оскільки статус учасника бойових дій ним отримано 06.07.2017 року.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України відповідно до Контракту від 16.05.2015 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
06.07.2017 року ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
Відповідно до Витягу з наказу начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 16.05.2019 року № 109 позивач був виключений із списків особового складу зонального відділу та всіх видів забезпечення.
02.07.2020 року позивач звернувся з заявою до відповідача, щодо виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.05.2019 року.
У відповіді на зазначене звернення Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку листом від 07.07.2020 року вих. № 1979 відмовив у виплаті грошової компенсації мотивуючи тим, що на час дії особливого періоду в державі припиняється надання окремих відпусток військовослужбовцям, отже станом на час звільнення зі служби у військовій частині позивач не мав права на отримання грошової компенсації.
Вважаючи вказану відмову та бездіяльність відповідача щодо виплати компенсації за додаткову відпустку, як учасника бойових дій, протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено наявність законних й обґрунтованих підстав для нарахування та виплати йому грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції на відповідність вимог матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами 1, 6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та «Про оборону України».
За визначенням ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 16-2 Закону України "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та п. 12 ч. 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені п. 12 ч. 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбачених п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки відповідач, маючи обов'язок щодо проведення усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток під час прийняття наказу про виключення особи зі списків особового складу, не нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій, колегія суддів дійшла висновку, що ним було допущено протиправну бездіяльність.
Посилання апелянта, що згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Так, аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі № 620/4218/18, залишеної без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено наявність законних й обґрунтованих підстав для нарахування та виплати йому грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
При цьому, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що нарахування і виплата ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, підлягає за період з 2016 року, з огляду на наступне.
Як зазначено вище, ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
При цьому ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій 06.07.2017 року, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , тобто у 2016 році ОСОБА_1 не мав право на отримання додаткової відпустки, як учасника бойових дій, що виключає право на отримання компенсації за таку відпустку у цьому періоді.
Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій, за 2016 рік, оскільки право на отримання цієї додаткової відпустки ОСОБА_2 мав протягом періоду з 2017 року по 2019 рік.
Вказані вище обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмови і бездіяльності Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період проходження служби у 2016 році, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження служби у 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.05.2019 та прийняття у цій частині нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції частковому скасуванню та прийняттю в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 по справі № 520/9882/2020 скасувати в частині визнання протиправної відмови Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження служби за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на 16.05.2019 року, визнання протиправною бездіяльності Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період проходження служби за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на 16.05.2019 року, зобов'язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження служби за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.05.2019.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 по справі №520/9882/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко