21 грудня 2020 року справа №200/5638/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 р. (повне рішення складено 7 жовтня 2020 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/5638/20-а (головуючий І інстанції суддя Льговська Ю.М.) за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
Позивач 16.06.2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області, в якому просив стягнути з відповідача податковий борг в розмірі 35862, 68 грн., а саме єдиний податок з фізичних осіб в сумі 35862, 68 грн. (а.с. 1-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 р. у справі №200/5638/20-а у задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с. 39-40).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що у зв'язку з несплатою відповідачем узгоджених податкових зобов'язань, які виникли 20.02.2020 року, контролюючим органом було сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 04.03.2020 року, яка була направлена на податкову адресу платника податків.
Апелянт зазначає, що правильність у ГУ ДПС відомостей щодо податкової адреси відповідача залежить від своєчасного повідомлення відповідачем про зміну цієї адреси та інформації, яку він вказав під час постановлення на облік податковим органом.
Згідно облікових даних контролюючого органу податкової адресою платника податків фізичної особи ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .
За таких обставин вважає, що податкова вимога була направлена на визначену відповідачем податкову адресу.
Згідно ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
21.12.2020 року до суду надійшли заперечення від позивача на апеляційну скаргу, в яких останній просив визнати законним рішення суду першої інстанції та скасувати податкову вимогу про стягнення податкового боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 18 листопада 2016 року був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець та перебув на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у Донецькій області, Маріупольське управління, Приморське ДПІ (Приморський район м. Маріуполя) як платник податків за основним місцем обліку (а.с. 10).
28 грудня 2019 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідача, але ОСОБА_1 не було знято з обліку платників податків з огляду на наявну заборгованість.
Станом на 29 лютого 2020 року за інформацією з інтегрованої картки платника податків за відповідачем обліковується податковий борг у розмірі 35 862, 68 грн., який виник з причин несплати узгоджених сум податкових зобов'язань з єдиного податку з фізичних осіб та складається з:
- 35 862,68 грн. єдиний податок з фізичних осіб (код бюджетної класифікації 18050400), нарахований платником самостійно згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2019 рік (а.с. 11, 13).
Декларацію відповідачем подано за податковою адресою: АДРЕСА_2 .
Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано відповідачу податкову вимогу форми «Ф» від 04 березня 2020 року № 99979-54, якою повідомлено, що станом на 03 березня 2020 року сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 35 862,68 грн. (а.с. 8).
Податкову вимогу форми «Ф» від 04 березня 2020 року № 99979-54 надіслано відповідачу поштою з повідомленням про вручення та повернуто контролюючому органу з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 8 зв. бік).
Податкову вимогу було надіслано за адресою: пров. Банний, буд. 5, м. Маріуполь, Донецька область, 87555.
На час розгляду адміністративної справи відповідачем податковий борг не погашений, що підтверджено інтегрованою карткою платника.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог з огляду на наступне.
За статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпункт 16.1.4 пункту 16.1 ст.16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податкове зобов'язання згідно з пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
За змістом пп.16.1.3, 16.1.4 п.16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
У відповідності до п. 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
За приписами пунктів 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57).
За правилами п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Пунктом 36.5 ст.36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14).
Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1. статті 54).
За унормуванням пп. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження (пункт 57.3. статті 57).
Пунктом 95.1 ст.95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу ( пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України).
З посиланням на підпункт 20.1.34. пункту 20.1 статті 20) Податкового Кодексу контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).
Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (пункти 95.1, 95.2, 95.3 статті 95).
Правилами п.87.1 ст.87 Податкового кодексу України окреслено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Та відповідно до п.87.2 ст.87 Податкового кодексу України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця самостійно нараховано суму єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2019 рік у розмірі 35 868, 80 грн. (а.с. 11).
Унормуванням пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України визначено, що, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 56.11 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Абзацом першим пункту 57.1статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи з'ясовано, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не виконав у повному обсязі обов'язку щодо сплати самостійно узгоджених сум податкових зобов'язань зі сплати єдиного податку фізичної особи-підприємця за податковою декларацією від 08 травня 2019 на суму 35 868, 80 грн.
У разі коли у платника податків виник податковий борг, відповідно до абзацу 1 пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкове повідомлення-рішення за приписами пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків (п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України).
Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України).
Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України занотовано, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
В пункті 45.1 статті 45 Податкового кодексу України окреслено: платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Якщо платник податків у порядку та у строки, обумовлені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (пункт 42.3. статті 42 Податкового кодексу України).
Судами встановлено, що 04 березня 2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області винесено податкову вимогу форми «Ф» № 99979-54, відповідно до якої сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями станом на 03 березня 2020 року становить 35 862,68 грн. Вказана вимога надіслана на адресу: пров. Банний, буд. 5, м. Маріуполь, Донецька область, 87555 рекомендованим листом з повідомленням про вручення та повернута поштовою організацією до контролюючого органу з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
За відомостями реєстраційних даних відповідача, зазначених позивачем у позовній заяві, адреса: АДРЕСА_3 є старою податковою адресою відповідача, з 18 листопада 2016 року змінено дані щодо податкової адреси, новою податковою адресою є: АДРЕСА_2 . За новою податковою адресою і була подана податкова декларація платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2019 рік.
Отже, податкова вимога форми «Ф» № 99979-54 від 04 березня 2020 року не є належно врученою, підлягає поверненню як така, що не знайшла адресата, у зв'язку з чим підстави для стягнення суми податкового боргу не виникли, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Доводи апелянта стосовно того, що 28.12.2019 року відповідачем було припинено підприємницьку діяльність, а адресою фізичної особи ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , тобто спірну вимогу відправлено за належною адресою, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.
У відповідності до п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті Податкового кодексу України, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Податковий борг у розмірі 35862, 68 грн. виник згідно податкової декларації платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця за 2019 рік, у якій податковою адресою зазначено АДРЕСА_4 (а.с. 11).
Таким чином, на момент направлення відповідачу спірної вимоги позивач був обізнаний про зміну податкової адреси відповідачем та у відповідності до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України повинен був направити спірну податкову вимогу за податковою адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.
Положеннями ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З підстав вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 р. у справі № 200/5638/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 грудня 2020 року.
Колегія суддів: Г.М. Міронова
І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв