про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
Справа № 500/4097/20
21 грудня 2020 рокум. Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Баб'юк П.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Тернопільського технічного університету Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
14 грудня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тернопільського технічного університету Міністерства освіти і науки України, в якій просив:
встановити юридичний факт щодо: наявності обладнання устаткування за адресою юридичного місцезнаходження відповідача; складу вказаного обладнання, устаткування; наявність, відсутність рішень, дозвільних документів, технічної документації; наявність, відсутність функціонування обладнання устаткування; джерело електропостачання обладнання, устаткування, правомірність перерозподілу електричної енергії від університету;
визнати протиправною бездіяльність університету;
зобов'язати відповідача надати всю інформацію щодо діяльності та використання вказаного обладнання устаткування в тому числі, складу обладнання, його компонентів, технічної документації, дозвільних документів, рішень, висновків експерту тощо; періоду функціонування, господарської діяльності, копійовану інформацію всіх договорів тощо;
визнати можливості перерозподілу електроенергії незаконними, зобов'язати припинити перерозподіл;
визнати рішення щодо експлуатації, монтажу та розміщення обладнання устаткування за місцезнаходженням університету протиправними та незаконними, зобов'язати припинити функціонування, демонтувати обладнання устаткування.
Приписами пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною восьмою ст.171 КАС України передбачено, що питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Оскільки п'ятий день з дня надходження позовної заяви припадає на вихідний день (19.12.2020), вирішення питання про відкриття провадження здійснюється у перший робочий день - 21.12.2020.
Так, положенням частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі зазначених суб'єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 495/2176/17 (провадження № 11-245апп18).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту. Так, частиною 2 вказаної статті встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені, зокрема, інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить адміністративний суд встановити юридичний факт, зокрема, наявності обладнання устаткування, його складу; наявність, відсутність рішень, дозвільних документів, технічної документації тощо, визнати протиправною бездіяльність відповідача - Тернопільського технічного університету Міністерства освіти і науки України, а також зобов'язати відповідача надати відповідні копію та оригінали примірників документів.
Згідно з пунктом 5 частини другої ст.293 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Крім цього, пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (надалі, Закон №1556) встановлено, що заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Частиною 7 статті 27 цього Закону №1556 встановлено, що заклад вищої освіти діє на підставі власного статуту.
За положеннями частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (надалі, ЦК України), юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Зазначена стаття ЦК України містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, у той час, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.
Пунктом 16 частини першої статті 1 Закону №1556 надано визначення поняття освітньої діяльності як діяльність закладів вищої освіти, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу.
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 1 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» (надалі, Закон №2145), освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей.
Освітній процес у широкому значенні включає різні елементи: форму здобуття освіти, рівні освіти, форми організації освітнього процесу та види навчальних занять, отримання кваліфікації, учасники освітнього процесу: здобувачі вищої освіти, науково-педагогічні працівники, академічна мобільність тощо.
Отже, з аналізу правової природи юридичної особи публічного права, з урахуванням особливостей, передбачених Законами №1556, №2145, можна зробити висновок про те, що юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин.
Юридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними та фізичними особами можуть брати участь у цивільних правовідносинах. Виступаючи як суб'єкт цивільних правовідносин, юридична особа публічного права користується такими ж правами і несе такі ж обов'язки, як і інші суб'єкти цивільного права.
Згідно з положеннями статті 24 Закону №2145, система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами.
Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.
Отже, заклад вищої освіти хоча і реалізує публічні інтереси держави під час здійснення освітнього процесу, однак не є суб'єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, не є органом управління освітою та не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а ректор не є посадовою чи службовою особою суб'єкта владних повноважень.
Належність закладу освіти до юридичних осіб публічного права вказує лише на порядок створення такої юридичної особи.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №420/3453/19.
Отже, за таких обставин у їх сукупності, беручи до уваги наведене, враховуючи, що спір в досліджуваній частині позовних вимог виник із приватноправових правовідносин, суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, у зв'язку із чим у відкритті провадження в даній справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Окремо слід роз'яснити позивачу, що даний спір віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 241, 243, 248 КАС України, суддя,
Відмовити у відкриті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Тернопільського технічного університету Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Баб'юк П.М.