21 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/6106/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний банк України про визнання протиправною та скасування постанови,-
26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 01.10.2020 ВП № 62902259.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку із тим, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: позивачем не додано документа про сплату судового збору у сумі 840,80 грн. або доказів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
16.11.2020 на виконання ухвали суду від 02.11.2020 ОСОБА_1 подав клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви у справі № 440/6106/20 або продовження строку для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви у справі № 440/6106/20 та продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/6106/20 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови. Призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено Національний банк України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на протиправність спірної постанови стверджуючи, що рішення суду у справі № 440/3005/19 не було виконано у повному обсязі, а тому підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні.
15.12.2020 року на адресу суду надійшли пояснення Національного банку України, в яких представник третьої особи повідомляв, що з урахуванням висновків постанови Верховного Суду від 06.08.2020 року № 440/3005/19 та з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" Національним банком України повторно розглянуто запит ОСОБА_1 від 22.07.2019 року та надано відповідь № 18-0005/53282 від 24.09.2020 року, яка направлена на його електронну адресу. Вважає, що порушення, які стали підставою оскарження постанови від 01.10.2020 року ВП №62902259, виправлені Національним банком України шляхом надання повторної відповіді № 18-0005/53282 від 24.09.2020 року, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі.
17.12.2020 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначав, що спірна постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є законною, обґрунтованою та винесена у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 440/3005/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного банку України про зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 06.08.2020 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року в справі №440/3005/19 скасовано. Прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Зобов'язано Національний банк України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 22 липня 2019 року з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".
10.08.2020 року Верховним Судом видано виконавчий лист по справі №440/3005/19.
27.08.2020 року постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. відкрито виконавче провадження №62902259 з примусового виконання виконавчого листа №440/3005/19.
11.09.2020 року Національний банк України повідомив відповідача про фактичне виконання постанови Верховного Суду від 06.08.2020 року по справі № 440/3005/19, на підтвердження чого надав копію листа відповіді від 20.08.2020 року № 18-0005/44399.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. від 01.10.2020 року закінчено виконавче провадження №62902259 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Не погодившись з постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. від 01.10.2020 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 40 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Горнсбі проти Греції» суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,- за її межами.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як обов'язковість судового рішення.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Правила виконання рішень немайнового (зобов'язального) характеру визначені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 2 цього Закону України "Про доступ до судових рішень" рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.
Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.
Як визначив Верховний Суд України у своїй постанові від 06.08.2020 у справі № 440/3005/19 запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону.
Так, статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Ці вимоги є «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. Доступ до інформації може бути обмежено за умови додержання сукупності всіх трьох підстав.
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Верховний Суд звернув увагу у своїй постанові від 06.08.2020 року на те, що положення частини другої статті 6 Закону передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
Отже, обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 806/1959/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 9901/249/19.
Як на підставу для відмови у наданні рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/7432/17 від 18.04.2019, Національний банк України у своїй відповіді ОСОБА_1 від 20.08.2020 посилався на положення статті 6 Закону України та статті 21 Закону України "Про інформацію", процитувавши повністю частину другу статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та зіславшись на приписи статті 8 цього ж закону, якими визначено, що таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Проаналізувавши зміст цієї відповіді, судом встановлено, що Національний банк України у листі від 20.08.2020 за вих №18-0005/44399 посилаючись на вимоги пункту 4 статті сьомої Закону України "Про доступ до судових рішень", не вказав, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Враховуючи викладене, лист Національного банку України від 20.08.2020 за вих №18-0005/44399, який слугував підставою для закінчення виконавчого провадження, не може бути належним доказом на підтвердження повного виконання постанови Верховного Суду від 06.08.2020 року.
Посилання представника Національного банку України на лист від 24.09.2020 року не приймаються судом у якості належного обґрунтування правомірності спірного рішення, оскільки він не був правовою підставою для прийняття постанови від 01.10.2020 року.
Крім того, суд не знаходить правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України за клопотанням третьої особи з посиланням на фактичне виконання рішення суду згідно листа від 24.09.2020 року, оскільки предметом позову у цій справі є рішення органу державної виконавчої служби, а не дії (бездіяльність) Національного банку України щодо розгляду запиту про надання публічної інформації.
Як визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує, що відповідачем не надано обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження правомірності прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження з наведених вище підстав.
Отже, державний виконавець, приймаючи спірну постанову, не здійснив перевірку повноти виконання рішення суду по справі №440/3005/19 та передчасно прийшов до висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження, а тому така постанова є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний банк України ( вул. Інститутська, 9, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 00032106) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01.10.2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 62902259.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дати проголошення (підписання).
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Головуючий суддя А.Б. Головко