21 грудня 2020 року Справа № 280/3689/20 ПР/280/25/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр.Повітрофлотський, буд.6; код ЄДРПОУ 00034022)
про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати пункт 9 протоколу засідання комісії відповідача з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №59 від 10.04.2020;
2) зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку і з настанням інвалідності III групи, внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 27-місячного грошового забезпечення.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 03.01.2006 при первинному медичному огляді йому встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби. З 23.01.2012 позивачу при повторному огляді також встановлено ІІІ групу інвалідності. У зв'язку із зазначеним позивач у встановленому законодавством порядку звернувся через уповноважений орган до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, однак позитивного результату за наслідками розгляду заяви не отримав. Позивач вказує на те, що оскільки інвалідність настала внаслідок виконання ним обов'язків військової служби, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому IІІ групи інвалідності. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 09.06.2020 позовна заява залишена без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.06.2020 позовну заяву повернуто позивачеві.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.09.2020 ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі №280/3689/20 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.
05.10.2020 матеріали справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 12.10.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної.
Ухвалою суду від 28.10.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
08.12.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№59535), в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що виплату одноразової грошової допомоги було запроваджено з 01.01.2017 та до цього часу було передбачено виплату страхових сум згідно Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №488. Позивач був звільнений з військової служби у 2006 році, а інвалідність йому первинно встановлено 03.01.2006, тобто, до впровадження виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим відсутні підстави для призначення позивачу одноразової грошової допомоги.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІI групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 25.01.2012.
Відповідно до довідки до акту огляду серії АД №032230 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок травми, отриманого внаслідок виконання обов'язків військової служби, огляд первинний, дата огляду 03.01.2006.
Згідно з виписки з акту огляду МСЕК серії АД №178567 під час повторного огляду 23.01.2012 позивачу безстроково встановлена ІІІ група інвалідності.
Як вбачається із заяв по суті справи та не заперечується сторонами, з метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, позивач звернувся до відповідача через Запорізькій обласний військовий комісаріат із відповідною заявою.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.04.2020 №59, а саме: пункт 9, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги капітану в запасі ОСОБА_1 , якого 26.12.2006 звільнено з військової служби та 03.01.2006 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю IIІ групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової, оскільки заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позивач, не погодившись із рішенням відповідача про відмову в призначені йому одноразової грошової допомоги, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до статті 41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298) (далі - Порядок №499), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІІ групи.
Третю групу інвалідності позивачу вперше було встановлено у 03.01.2006, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності вперше) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «б» пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №488 (далі - Постанова №488) встановлено, що НАСК «Оранта» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою №488.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.06.2018 у справі 750/5074/17, від 14.08.2018 у справі № 807/15426/18, від 26.10.2018 у справі № 820/2504/18.
В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками №499 та №975.
Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі №278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.
Таким чином, оскільки позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено у 2006 році, а в 2012 році її підтверджено, то після встановлення вказаної групи інвалідності не виникало обставин, з якими Закон №2011-ХІІ пов'язує право на отримання одноразової грошової допомоги (встановлення більшого відсотка втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі), у зв'язку з чим, суд доходить до висновку, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи на умовах Закону №2011-ХІІ, та Порядку №499 (в редакції на час підтвердження ІІІ групи інвалідності при повторному огляді).
Вищенаведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.02.2019 у справі №127/12061/17, від 10.04.2019 у справі №№331/697/17 (2-а/331/56/2017), від 20.02.2020 у справі №564/806/17, від 21.05.2020 у справі 802/1137/17-а, від 30.07.2020 у справі №802/1005/17-а, від 11.11.2020 у справі №161/18555/17.
Доводи позивача про те, що йому інвалідність встановлено повторно 23.01.2012 безстроково, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло саме на цей час, спростовується вищевказаними висновками Верховного Суду, згідно яких допомога призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на момент первинного встановлення групи інвалідності.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №331/697/17 (2-а/331/56/2017) скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у аналогічних правовідносинах зазначив: «Суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин, дійшли правильного висновку про необхідність застосування норм права, які були чинними на час встановлення позивачу інвалідності. При цьому, суд апеляційної інстанції, зазначивши в описовій частині свого рішення про те, що вперше позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності у 2005 році, а повторно у 2011 році, помилково вказав, що спірні правовідносини врегульовані законодавством, яке діяло у 2011 році, оскільки застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності».
Підсумовуючи вищенаведене, суд не знаходить правових підстав для зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити дії.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Міністерство оборони України, місцезнаходження: 03168, м.Київ, пр.Повітрофлотський, буд.6; код ЄДРПОУ 00034022.
Повне судове рішення складено 21.12.2020.
Суддя М.О. Семененко