21 грудня 2020 року Справа № 280/5703/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945)
про визнання протиправними та скасування вимог, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просить суду визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-31886-54 від 19.11.2018 та №Ф-55217-54 У від 20.08.2019, зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що 30 січня 2019 року, за заявою, ОСОБА_1 , її було включено до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця про що зроблено запис № 21020170000006055. Того ж дня, ОСОБА_1 , за власним рішенням припинила підприємницьку діяльність, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зроблено запис 21020060002006055. Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-31886-54 від 19.11.2018 року на суму 15 819,54 грн. Також, за несвоєчасну сплату єдиного внеску ГУ ДПС у Запорізькій області винесено вимогу № Ф-55217-54-У від 20.08.2019 року про сплату штрафу в сумі 9 342,88 грн. 18 червня 2020 року, ОСОБА_1 , отримано від Головного управління державної податкової служби у Запорізькій області вимогу від 19.11.2018 року № Ф-31886-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15 819,54 грн. зі сплати єдиного внеску, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Однак, за період нарахування заборгованості (недоїмки), ОСОБА_1 , не була фізичною особою - підприємцем, підприємницькою діяльністю не займалась та доходів від такої діяльності не отримувала. Крім того в зазначений період часу, ОСОБА_1 працювала, як найманий працівник. В єдиному державному реєстрі до 30.01.2019 року були відсутні відомості про державну реєстрацію ОСОБА_1 , як фізичної особи - підприємцем. Позивач вважаючи, що вимоги є протиправними, та підлягають скасуванню звернулась із даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 26.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 17.09.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
22.09.2020 відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що відповідно до наявної інформації, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 04.10.1994 та перебуває в контролюючому органі на загальній системі оподаткування. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017-2019 роки відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки). Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
В ході розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження встановлено, що провадження в даній адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160,162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з чим ухвалою суду 26.10.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 12.11.2020 продовжено розгляд справи №280/5703/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні). Призначено судове засідання по розгляду даної справи на 07.12.2020.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
Суд встановив, що 04.10.1994 позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець.
30.01.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис щодо рішення фізичної особи - підприємця про припинення підприємницької діяльності.
19.11.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області прийнято податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-31886-54 про стягнення з позивача боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (станом на 31.10.2018) на суму 15819,54 грн.
20.08.2019 ГУ ДФС у Запорізькій області прийнято податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-55217-54 про стягнення з позивача боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (станом на 31.07.2019) на суму 9342,88 грн.
Судом встановлено, що недоїмка нарахована за період 2017 рік- 2019 рік включно.
Позивач скористався правом на адміністративне оскарження та подав до Державної податкової служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від від 19.11.2018 року № Ф-31886-54 на суму 15 819,54 грн., за результатами розгляду якої рішенням № 22425/6/99-00-06-03-01-06 від 15.07.2020 року скаргу залишено без розгляду.
Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08.07.2010, зі змінами та доповненнями.
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (…).
Відповідач в наданому відзиві зазначив, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , прийняла 30.01.2019 року, стан платника 11 - «припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті)» , організаційно - правова форма - 81 - фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності, орган державної реєстрації Токмацька районна державна адміністрація Запорізької області ( код ЄДРПОУ - 20509272), дата державної реєстрації - 04.10.1994 р., номер державної реєстрації - 60568451 , код ДПІ за основним місцем обліку - 833 - Головне управління ДПС у Запорізькій області, Токмацьке управління, (м. Токмак), дата взяття на облік 04.10.1994 р., номер взяття на облік 1218, реєстраційний номер платника єдиного внеску - 08.11-0232/08213 від 01.01.1996 року.
Долучений до справи доказ (витяг з ЄДР) підтверджує, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до 30.01.2019 були відсутні відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця.
Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періоду, за який ОСОБА_1 нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції станом на момент прийняття винесення оскаржуваної вимоги) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом
Частина 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вмістить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу підприємця, зокрема, п. 7) дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; п.16) місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Виходячи зі змісту вказаної норми, суд дійшов висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Жодного іншого належного та допустимого доказу того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду надано не було.
Суд звертає, що будь-яких інших доказів набуття позивачем статусу фізичної-особи підприємця відповідач до суду не надав.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 04.10.1994 суд зазначає, що до 01.07.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який після низки змін отримав назву Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
За змістом пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб'єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.
Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п'ятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов'язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
З урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу.
Ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб'єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, суду не надано, у зв'язку з чим твердження відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця 04.10.1994 є безпідставним, а відповідно і дії щодо нарахування ЄСВ протиправними.
Пізніше був прийнятий Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» №2390-VI від 01.07.2010 (далі за текстомЗакон №2390-VI). Відповідно до п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з п.п.3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Враховуючи зміст наведених норм, а також факт відсутності відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що підстави для висновків про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця відсутні.
Щодо підстав нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Також, відповідно до п. 4 розділу IV Наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування). 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції: 1) обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру доходу, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому враховується кількість місяців, протягом яких така особа перебувала на обліку як платник єдиного внеску.
Положеннями зазначеного Наказу № 449 встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок (п. 10 розділу IV).
Отже, підставою нарахування та сплати єдиного внеску є результати перевірки контролюючим органом та/або самостійна задекларована суб'єктом підприємницької діяльності нарахований єдиний внесок.
Судом встановлено, що позивач з зазначений період часу була офіційно працевлаштована в АТ «Індустріально - експертний банк», ПАТ «Кредіт Агріколь Банк», з офіційним відрахуванням всіх податків та зборів до державного бюджету, що підтверджується копією трудової книжки позивача.
Однак, позивачем, у зв'язку з перебуванням у трудових відносинах, тобто повною відсутністю здійснення підприємницької діяльності, будь-які податкові звіти не подавались, податкові зобов'язання самостійно не визначались.
Також, контролюючим органом не проводилось жодного іншого контролю, в тому числі перевірки. Даний факт вбачається із самої оскаржуваної вимоги, в якій зазначено, що підставою визначення борги (недоїмки) є дані інформаційної системи.
Таким чином, у зв'язку з перевищенням своїх повноважень, контролюючий орган самостійно визначив суму грошових зобов'язань, без наявності жодних підстав та без будь- якого контролю, передбаченого законодавством.
Крім того, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) не містить жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, не зазначено про наявність нарахованих штрафних санкцій, що свідчить про відсутність правового походження боргу та незаконності його нарахування.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги винесені Головним управлінням ДФС у Запорізькій області від 19.11.2018 року № Ф-31886-54 та № Ф-55217-54 від 20.08.2019 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника, ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №751/28881 від 20.05.2016 (далі - Порядок №422).
Згідно з положенням пункту 1 Розділу І вказаного Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) це - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку 422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників. Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП. Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами.
Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку №422 контроль достовірності первинних показників за єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС під час відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу 2 Порядку №422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: відповідність форм відкритих ІКП затвердженому переліку форм ІКП; відповідність відкритої ІКП за видами бюджетів та платежів як для юридичних, так і для фізичних осіб відповідно до затвердженого переліку форм ІКП; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність відкритої ІКП за платником, який знятий з обліку в органі ДФС; наявність у платника, якого виключено з реєстру платників певного податку, відкритої ІКП без ознаки «платник відсутній в реєстрі»; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «платежі до з'ясування»; одночасна наявність показника переплати та невиділеного (незафіксованого) податкового боргу з грошового зобов'язання (заборгованості (без пені)) в ІКП; від'ємне значення переплати та/або боргу (заборгованості) в ІКП.
Аналіз зазначених положень Порядку №422 свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює наявність матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про зобов'язання відповідача здійснити дії з відображення/коригування у інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.
При цьому, суд зазначає, що саме у разі скасування вимог про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, а тому позов цій частині також підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Позивач також просить стягнути 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На думку суду витрати позивача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами (оскільки суду не надано видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату) та не встановлено й не зазначено, якими доказами підтверджується фактичне понесення позивачем витрат на правову допомогу (їх оплати).
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Разом з тим, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за №1686/24218.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №0240/2505/18-а, така правова позиція підлягає застосуванню в разі ненадання позивачем на підтвердження заявлених витрат на професійну правничу допомогу відповідних банківських документів про їх сплату.
Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».
Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.
З огляду на викладене суд зазначає, що до матеріалів справи не надано банківських документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу, а також доказів відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправними та скасування вимог, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31886-54 від 19.11.2018 та №Ф-55217-54 від 20.08.2019.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області привести у відповідність щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інтегровану картку платника податків, шляхом скасування неправомірного нарахування єдиного внеску по фізичній особі - підприємцю, які стали підставою виникнення боргу та як наслідок формування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31886-54 від 19.11.2018 та №Ф-55217-54 від 20.08.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945).
В частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 21.12.2020.
Суддя А.В. Сіпака