Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 грудня 2020 р. Справа№200/10046/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )
про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з 25 січня 2019 року по 26 жовтня 2020 року у розмірі 178446 грн. 69 коп.
Ухвалою від 30 жовтня 2020 року Донецький окружний адміністративний суд позовну заяву позивача прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі № 200/10046/20-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Одночасно суд зобов'язав відповідача надати належним чином засвідчені копії: довідки про розмір середньої заробітної плати позивача за повні два останні місяці, що передували його звільненню; інформацію щодо виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року № 200/3124/20-а в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій за період з 24 липня 2018 року по 24 січня 2019 року; докази надання відповіді на заяву позивача від 20 жовтня 2020 року щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій за період з 24 липня 2018 року по 24 січня 2019 року.
Ухвалою від 16 листопада 2020 року суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в адміністративній справі № 200/10046/20-а.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні з в/ч НОМЕР_2 позивачу не була виплачена компенсація додаткових оплачуваних відпусток як учаснику бойових дій. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду № 200/3124/20-а від 27 липня 2020 року, залишеною в силі постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 24 липня 2018 року по 24 січня 2019 року, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 24 липня 2018 року по 24 січня 2019 року. Рішення у справі № 200/3124/20-а набрало законної сили 13 жовтня 2020 року. 20 жовтня 2020 позивач подав до відповідача заяву з розрахунком компенсації невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 8093 грн. 10 коп. та просив виплатити її в добровільному порядку. Станом на 23 жовтня 2020 року рішення у справі № 200/3124/20-а відповідачем не виконано.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначає, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, лише при невикористанні військовослужбовця додаткової відпустки здійснюється виплата грошової компенсації. Компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не є складовою грошового забезпечення (заробітної плати), внаслідок чого на вказану суму не розповсюджуються вимоги статтей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця. В свою чергу, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, яка не входить до структури грошового забезпечення військовослужбовців. Отже, в контексті наведеного відповідач відмічає, що позовні вимоги щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_2 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, зокрема невиплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2018 - 2019 роки є безпідставні, та такі, що не підлягають до задоволення.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_4 , виданим Лівобережним РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області 03 березня 2017 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого 15 грудня 2015 року.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року № 200/3124/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані додаткові відпустки учасника бойових дій за 2018-2019 роки; стягнення суми компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2018-2019 роки в розмірі 24206 грн.; стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки у розмірі 653,56 грн. задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 24.07.2018 по 24.01.2019 року, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 24.07.2018 по 24.01.2019 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року № 200/3124/20-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі № 200/3124/20-а - залишено без задоволення, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі № 200/3124/20-а залишено без змін.
Так, даним рішення по справі № 200/3124/20-а судом було встановлено наступне.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 26 від 24 січня 2019 року молодшого сержанта ОСОБА_1 , командиру мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 22 січня 2019 року № 6-РС з військової служби за пунктом «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважати, що справи та посаду здав, та направлено на військовий облік до Маріупольського об'єднаного міського військового комісаріату Донецької області. Щорічна основна відпустка за 2018 використана в повному обсязі.
20 жовтня 2020 року позивачем було направлено звернення відповідачу, де просив виконати в добровільному порядку рішення суду у справі № 200/3124/20-а та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2018-2019 роки.
6 листопада 2020 року відповідач надав відповідь на заяву позивача від 20 жовтня 2020 року, де зазначив, що помічником командира військової частини НОМЕР_2 з правової роботи 30 жовтня 2020 року за вих. № 1/174 до Донецького окружного адміністративного суду було відправлено заяву про надіслання копії судового рішення до військової частини. На даний час копія судового рішення до військової частини не надходила, що унеможливлює командира військової частини НОМЕР_2 виконати рішення суду. Одразу після надходження копії рішення суду, командиром військової частини буде подано мотивоване клопотання до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України про не оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду та Постанови Першого апеляційного адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, що встановлено частиною 2 статті 117 КЗпП України.
Як зазначалось вище, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року № 200/3124/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані додаткові відпустки учасника бойових дій за 2018-2019 роки; стягнення суми компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2018-2019 роки в розмірі 24206 грн.; стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки у розмірі 653,56 грн. задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 24.07.2018 по 24.01.2019 року, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 24.07.2018 по 24.01.2019 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 13 жовтня 2020 року.
Не заперечується сторонами по справі, що відповідачем фактично не здійснено розрахунок з позивачем при звільнені та не виконане рішення суду по справі № 200/3124/20-а.
З прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Таким чином в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Військової частини НОМЕР_6 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати позтивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП. А отже, позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25 січня 2019 року по 26 жовтня 2020 року в розумінні статті 117 Кодексу законів про працю України є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічна правова позиція щодо незастосування статті 117 КЗпП до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18, та постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15.
Більше того, згідно практики Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02), Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08 квітня 2010 року зазначив наступне. "… 56. Незважаючи на відмінності в результатах проваджень проти СМЗ та СМСК виявляється, що доводи заявниці не було прийнято судами. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат (див., зокрема, пункт 15 вище). З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. 57. У зв'язку з вищенаведеним, Суд зазначає, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим, Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (частина перша статті 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. 65. З огляду на тлумачення судами відповідного національного законодавства у справі заявниці, Суд вважає, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду."
Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
За таких обставин суд зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки остаточний розрахунок буде здійснено з позивачем, на виконання рішення суду.
Позивач відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити повністю.
Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 21 грудня 2020 року. Повне судове рішення складено 21 грудня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар