Справа №443/2031/16-ц
Провадження №2/443/313/20
іменем України
16 грудня 2020 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської у складі:
головуючого судді Сливки С.І.,
за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Михайлюка Д.А.,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
позивач звернувся до суду із позовом у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 167640 грн. основного боргу, 168645 грн.,84 коп. компенсації втрати частини доходу у зв'язку з інфляцією, 3% річних від простроченої суми, що складає 24307 грн.,80 коп., 20 000 грн. моральної шкоди.
Позов мотивує тим, що ОСОБА_2 01.01.2011 року взяв у нього в борг 7000 євро, про що написав розписку. Згодом, відповідач повернув йому 1000 доларів США, однак не повернув іншу частину боргу. 01.07.2012 року ОСОБА_2 написав розписку про те, що отримав від позивача у борг 6000 доларів США, однак суми боргу не повернув, а 01.07.2013 року ОСОБА_2 у розписці визнав наявність боргу в розмірі 6000 євро, які зобов'язувався повернути до 01.05.2014 року. Однак, станом на нині борг відповідач не повернув. Крім того, стверджує, що своїми діями ОСОБА_2 заподіяв йому моральну шкоду, яку позивач оцінює у 20 000 грн. та яка полягає у моральних стражданнях через неповерненя боргу. Вказує, що за прострочення виконання грошових зобов'язань відповідач, крім повернення суми боргу зобов'язаний сплатити йому 3% річних в розмірі 24307 грн. та компенсувати втрату частини доходу, у зв'язку з інфляцією в розмірі 168645 грн.
Зазначає, що добровільно повернути кошти відповідач відмовляється, тому він змушений звернутись з даним позовом до суду.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 01.12.2017 року відкрито провадження у справі.
17.01.2018 року відповідач подав письмові заперечення, згідно яких позов визнає частково, а саме в частині суми основного боргу та 3% річних, сума яких становить 15339,06 грн. Зокрема вказує, що норми чатини другої ст.625 ЦК України, щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Розрахункова сума 3% річних віж простроченої суми є неправильною, оскільки сума позики прострочена на 2,5 роки з моменту виникнення обов'язку його повернення, а тому така складатиме 7320 євро*2,5 роки*2% річних = 549 євро або 15339,06 грн. Крім того, позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди.
Ухвалою судді Жидачівського районного уду Львівської області від 07.08.2020 року справу прийнято до свого провадження, розглдя якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 09.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, надавши пяснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач у судовому засіданні надав пояснення про те, що дійсно брав у борг кошти у ОСОБА_1 у розмірі 6000 євро. Однак, не погоджується із стягненням індексу інфляції, оскільки він поширюється лише на прострочення грошового зобовязання, визначеного у гривні. Крім того, не погоджується із наданим позивачем розрахуноком 3% річних.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матріалів справи, 01 січня 2011 року відповідач ОСОБА_2 склав розписку, відповідно до якої він отримав в борг від позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 7000 євро , які зобов'язувався виплачувати кожнього місяця (а.с.6).
Повернувши частину боргу в розмірі 1000 євро, 01 липня 2013 року відповідач ОСОБА_2 склав розписку, відповідно до якої він отримав в борг від позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 6000 євро, які зобов'язувався повернути до 01 травня 2014 року зі спалотою 2% місячних (а.с.7). Даний факт визнається сторонами.
Таким чином, судом встановлено, що у відповідача перед позивачм існує заборгованість у розмірі 6000 євро, що станом на 14.11.2011 року еквівалентно 167640 грн., що не заперечується відповідачем.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Судом установлено, що між сторонами виникли та існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, тому враховуючи встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 167640 грн. за розпискою від 01.07.2013 року, оскільки між сторонами було укладено договір позики, адже наявність розписки у позикодавця свідчить про невиконання зобов'язання позичальником, а доказів про повернення коштів, а також про вимушеність в написанні розписки під тиском відповідачем суду не надано.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми боргу, то вона підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Оскільки, яка вбачається із вищеописаних розписок, у розписці від 01.01.2011 року не зазначено строку виконання зобов'язання та позивачем не надано доказів пред'явлення вимоги про його виконання, а строк виконання зобов'язання зазначений у розписці від 01.07.2013 року, то саме з цього часу - 01.05.2014 року слід нараховувати 3% річних.
Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 167640 грн. помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 02.05.2014 до дати звернення позивача до суду 28.12.2016 року, що становить 971 день, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Тобто, 6000 євро х 971 день х 3 : 100 : 365 = 478,85 євро, що станом на день винесення рішення суду становить 16127,64 грн. (478,85х 33,68 (офійний курс гривні щодо євро).
Таким чином, сума боргу, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, складає 183767 гривень 64 копійки, з яких: 167640 грн. - борг за договором позики у розмірі та 16127,64 грн. 3 % річних від простроченої суми боргу.
Разом з тим, не підлягають до задовоення позовні вимоги про стягнення з відповідача 168645 грн, 84 коп. інфляції та 20000 грн. моральної шкоди, з огляду на таке.
За змістом ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Суд встановивши, що між сторонами виникли боргові правовідносини в іноземній валюті, а відтак доходить висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача втрат від інфляції, що становлять 168645 грн.84 коп. є безпідставною
Стосовно стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо надання позики.
Згідно статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Також в Постанові Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди») зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
В обґрунтування розміру заподіяної моральної шкоди позивач посилається на факт тривалого неповернення належних йому грошових коштів, а також душевні страждання, які він зазнав внаслідок браку коштів.
В той же час, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди неповерненням боргу, яку він оцінює у 20000 гривень, а тому у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов задоволено частково, суд, згідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідача в сумі 1763 грн.
Керуючись ст.141, 258, 259, 263-265,354, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 167 640 гривень основного боргу та 16 127 гривень 64 копійки 3% річних, а всього 183 767 (сто вісімдесят три тисячі сімсот шістдесят сім) гривень 64 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1763 (одна тисяча сімсот шістдесят три) гривні 34 копійки витрат на сплату судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.12.2020 р.
Головуючий суддя С.І. Сливка