Постанова
Іменем України
14 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 753/6293/18
провадження № 61-1240св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,
третя особа - Відділ державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила, із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зняти арешт з нерухомого майна, яке їй належить: квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС) Мініним С. О. від 27 травня 2013 року у виконавчому провадженні № 38167420 з примусового виконання виконавчого листа
№ 2-982/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 06 лютого 2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»
(далі - ПАТ «Родовід Банк») грошових коштів у сумі 1 820, 00 грн.
На обґрунтування позову посилалася на те, що у провадженні державного виконавця ВДВС Мініна С. О. перебувало виконавче провадження ВП № 38167420 з примусового виконання виконавчого листа № 2-982/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 06 лютого 2013 року на виконання рішення суду від 20 липня 2012 року, про стягнення з неї на користь ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів у сумі 1 820, 00 грн. Борг нею був сплачений 22 квітня 2016 року в сумі 1 820, 00 грн. Проте, арешт, накладений на квартиру у межах ВП № 38167420, не знятий. Позивач вважала, що наявність арешту порушує її права, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Знято арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що був накладений постановою старшого державного виконавця ВДВС Мініним С. О. від 27 травня 2013 року у виконавчому провадженні № 38167420 з примусового виконання виконавчого листа № 2-982/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 06 лютого 2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів у сумі 1 820, 00 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що виконавче провадження № 38167420 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів у сумі 1 820, 00 грн. є завершеним, однак арешт не знятий. Суд дійшов до висновку, що право позивача було порушеним та підлягає захисту.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що виконавче провадження ВП № 52465930, станом на 30 травня 2018 року, є відкритим. Таким чином, на переконання апеляційного суду, враховуючи, що рішення суду Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2012 року в частині його виконання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , перебуває на примусову виконанні і воно досі не виконане, то ОСОБА_1 є боржником, а відтак, спірний арешт не може бути знятий відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Апеляційний суд зазначив, що права та інтереси позивача, враховуючи наявне судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, належний позивачу, не порушені, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2019 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначала, що арешт на спірне майно накладений у межах виконавчого провадження № 38167420 у межах суми стягнення у розмірі 1 820, 00 грн, які позивач сплатила, а тому відсутні підстави для збереження арешту на належну їй квартиру.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач надав суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2012 року задоволений позов ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 04 квітня 2008 року, у розмірі 653 134, 16 дол. США, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження»; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» судові витрати у розмірі 1 820, 00 грн.
Постановою старшого державного виконавця ВДВС Мініним С. О. від 27 травня 2013 року відкрите виконавче провадження ВП № 38167420 з примусового виконання виконавчого листа № 2-982/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 06 лютого 2013 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів у сумі 1 820, 00 грн.
Цією ж постановою накладений арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 1 820, 00 грн.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 10 січня 2018 року на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, накладений арешт в інтересах ПАТ «Родовід Банк». Підставою виникнення обтяження є постанова про відкриття виконавчого провадження від 27 травня 2013 року, серія та номер 38167420.
22 квітня 2016 року ОСОБА_1 сплачений борг у сумі 1 820, 00 грн на користь ПАТ «Родовід Банк».
За відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження ВП № 38167420 з примусового виконання виконавчого листа
№ 2-982/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 06 лютого 2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів у сумі 1 820, 00 грн є завершеним, виконавчий документ повернутий стягувачу.
Постановою державного виконавця ВДВС від 03 червня 2013 року у ВП 38208626 відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-982/12, виданого 06 лютого 2013 року Дарницьким районним судом міста Києва, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу в розмірі 653 134, 16 дол. США.
Постановою державного виконавця ВДВС від 03 червня 2013 року у ВП 38208626 накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, в інтересах стягувача ПАТ «Родовід Банк».
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 10 січня 2018 року на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1, накладений арешт в інтересах ПАТ «Родовід Банк» у виконавчому провадженні від 03 червня 2013 року ВП № 38208626.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Григорян О. Г. від 24 вересня 2014 року у ВП № 38208626 виконавчий лист від 06 лютого 2013 року № 2-982/12 повернутий стягувачу у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та роз'яснено право повторно подати виконавчий документ для виконання у строк до 24 вересня 2015 року.
04 жовтня 2016 року старшим державним виконавцем ВДВС Гречухом О. Я. постановою відкрито виконавче провадження ВП № 52465930 з примусового виконання виконавчого листа 06 лютого 2013 року № 2-982/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу, в розмірі 653 134, 16 дол. США.
Судом встановлено, що виконавче провадження ВП № 52465930 станом на 30 травня 2018 року триває.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Перевіряючи законність та обґрунтованість постановлених у справі рішень, Верховний Суду зробив такі висновки.
Верховний Суд в оцінці оскаржуваної постанови апеляційного суду врахував, що відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України
«Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Виходячи з наведеного, право, що не порушено, не підлягає захистові.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов'язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Верховний Суд виходить з того, що у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо.
Виходячи з наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довела, що її право або цивільний інтерес є порушеними з урахуванням того, що наявне судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, належний позивачу, про скасування арешту, що накладений на нього, просить позивач у справі, що переглядається.
Крім того, позивач як на підставу позову не посилалася та судом не встановлено, що заявник зверталася до виконавчої служби із відповідними заявами про скасування арешту та що їй було відмовлено, що свідчить про обґрунтованість висновків апеляційного суду про недоведеність порушеного права.
Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не дають підстав для спростування висновків суду апеляційної інстанції, викладених обґрунтовано у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Верховний Суд виходить з того, що правильне по суті судове рішення не може бути скасоване виключно з формальних міркувань.
Касаційну скаргу розглянуто в межах доводів касаційної скарги, підстави вийти за межі доводів Верховним Судом не встановлено.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко