Ухвала
Іменем України
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 523/6942/19
провадження № 61-18582ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу будинку та земельної ділянки,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу будинку та земельної ділянки.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 2005 року № 3262 належала земельна ділянка на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6522384300:02:044:0024 та дачний будинок за тією ж адресою.
02 квітня 2011 року він уповноважив ОСОБА_2 на підставі довіреності, завіреної приватним нотаріусом Гошовою В. В., розпоряджатися вказаним його майном, зокрема займатися питанням продажу майна.
10 липня 2017 року йому стало відомо, що належне йому на праві власності майно вибуло з його володіння та належить дружині ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2011 року. Він не знав про відчуження ОСОБА_2 належного йому майна, а тим більше не отримував від нього грошових коштів. Довіреність видавалася строком на три роки та протягом дії довіреності ОСОБА_2 не повідомляв йому про відчуження майна. ОСОБА_2 відмовляється у добровільному порядку повертати грошові кошти за продаж належного йому майна.
Відповідно договору-купівлі продажу від 23 серпня 2011 року спірний будинок та земельна ділянка за домовленістю сторін відчужувалися на користь ОСОБА_3 за ціною 427 742,00 грн. При цьому, відповідно технічної інвентаризації вартість дачного будинку становить 427 742,00 грн, а вартість земельної ділянки, згідно зі звітом експерта, становить 62 601,00 грн. Таким чином, земельна ділянка відчужена відповідачем безоплатно, що суперечить укладеній між сторонами довіреності. Загальна сума, що повинна бути передана довірителеві складає 490 343,00 грн, що за курсом Національного банку України на день укладення договору становить 61 512,00 дол. США. У зв'язку з тим, що відповідач не передав цю йому суму відразу, стягненню підлягає еквівалент у гривні на день звернення до суду 1 637 406,38 грн.
Разом з тим, позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, а саме: земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6522384300:02:044:0024 та дачний будинок за тією ж адресою.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на 1/2 частини будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , та на 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6522384300:02:044:0024.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами існує спір і невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити виконання рішення суду.
09 грудня 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені заява про забезпечення позову.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду апеляційному порядку;
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із матеріалів касаційних скарг, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарги є очевидно необґрунтованими і наведені в них доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України видами забезпечення позову є: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що існує ризик відчуження майна на користь третіх осіб.
За таких обставин, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що між сторонами виник спір щодо стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, врахувавши співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову із заявленими вимогами, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для застосування обраного виду забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може призвести до утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що із позовом ОСОБА_1 звернувся із пропуском позовної давності, постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 654/2524/17 встановлені певні обставини, а саме: показами свідків підтверджується факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі більше 60 000,00 дол. США за продаж спірного нерухомого майна, з огляду на те, що наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги позову, суд встановлює під час ухвалення рішення по суті спору, а тому доводи касаційної скарги щодо підстав для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність чи необґрунтованість заявлених позовних вимог є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно наклали арешт на майно, яке належить на праві власності третій особі у справі, є необґрунтованими, оскільки накладаючи арешт на 1/2 частини спірного майна, суди виходили із презумпції спільності майна подружжя. Так, судами встановлено, що відповідач та третя особа на час укладення договору купівлі-продажу спірного майна перебували у шлюбі, а тому таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Заявниками не надано будь-яких доказів на спростування наведених обставин.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленим із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу будинку та земельної ділянки відмовити.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик