Ухвала
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 569/8273/17-ц
провадження № 61-47479св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - ОСОБА_5 ,
розглянув заяву ОСОБА_2 про роз'яснення постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним із застосуванням наслідків недійсності договору, скасування державної реєстрації права власності,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 грудня 2015 року. До цього часу у спірній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Під час купівлі квартири він домовився з відповідачами про те, що вони будуть проживати у квартирі до першої його вимоги. 03 травня 2017 року він надіслав відповідачам письмову вимогу про звільнення квартири та зняття з реєстраційного обліку, проте така вимога, як і численні усні вимоги про звільнення квартири, відповідачами проігноровані.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 , шляхом їх виселення.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним із застосуванням наслідків недійсності договору, скасування державної реєстрації права власності.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що договір купівлі-продажу від 30 грудня 2015 року є недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства щодо визначення дійсної ринкової вартості об'єкта нерухомості, який підлягає відчуженню. Крім того, у неї було відсутнє вільне волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу за ціною у 7 разів нижчою дійсної ринкової. Сам договір укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах. У порушення вимог чинного законодавства про обов'язковість експертної оцінки квартири із визначенням її дійсної ринкової вартості для цілей оподаткування, змушена була укласти цей договір проти своєї волі та на вкрай невигідних для себе умовах, виходячи із домовленості, що з моменту повернення 10 000,00 дол. США договір купівлі-продажу буде припинений. Зазначене підтверджується тим, що на виконання своїх зобов'язань із позики та на вимогу ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , починаючи із 2016 року, погашав заборгованість за позикою шляхом перерахунку грошей на картковий рахунок дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , що підтверджується частиною доданих до цієї заяви квитанцій. Вважає, що договір купівлі-продажу квартири, як підстава переходу до ОСОБА_1 права власності на квартиру, є недійсним.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 30 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання кожного із сторін повернути в натурі іншій стороні все одержане на виконання цього правочину.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 46,4 кв. м, шляхом виселення. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є ні власниками квартири АДРЕСА_1 , ні членами сім'ї ОСОБА_1 - власника цієї квартири, а тому вони у зв'язку з відчуженням цієї квартири позивачу, втратили право користування вказаним житлом і підлягають виселенню з квартири без надання іншого житла.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до висновку про ринкову вартість спірної квартири від 29 грудня 2015 року, проведеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Схід-П Експерт» на замовлення самої ОСОБА_2 , ринкова вартість квартири станом на 29 грудня 2015 року визначена у розмірі 99 382,00 грн. Вказаний висновок у судовому порядку недійсним не визнано, з ним сторони договору купівлі-продажу погодилися, про що свідчить підписаний сторонами текст самого договору. Посилання на те, що при укладенні договору купівлі-продажу волевиявлення продавця ОСОБА_2 не було вільним і не відповідало її внутрішній волі не заслуговують на увагу, оскільки суперечать тексту договору купівлі-продажу, підписаного самою ОСОБА_2 . Рішенням Рівненського міського суду від 27 квітня 2015 року у справі № 569/1974/15-ц, заборгованість за кредитним договором у сумі 402 790,36 грн стягнута на користь ПАТ «Укрсоцбанк» із ОСОБА_4 , який не є власником спірної квартири. Рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру) судом не ухвалювалося. Як зазначають самі ж відповідачі, ними від банку отримана саме пропозиція щодо погашення залишкової суми кредитної заборгованості або передачі спірної квартири у власність банку, а не вимога про передачу квартири, оскільки, враховуючи характер судового рішення у справі № 569/1974/15-ц, право на таку вимогу у банка не існувало. Крім того, доказів на підтвердження отримання такої пропозиції відповідачі суду не надали. ОСОБА_2 не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували ту обставину, що договір купівлі-продажу квартири вчинений нею під впливом тяжкої для неї обставини, зокрема, під загрозою втратити житло і для усунення або зменшення цієї обставини необхідно було укласти такий правочин. При вирішенні спору суд не прийняв до уваги розписку ОСОБА_3 від 03 січня 2016 року як доказ наявності позикових зобов'язань перед ОСОБА_5 у контексті спірних правовідносин сторін. Погашення кредитної заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Укрсоцбанк» мало місце 30 грудня 2015 року, і саме 30 грудня 2015 року укладений договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідачі вказують на те, що погашення кредиту частково відбулося за кошти, отримані ОСОБА_3 у позику від ОСОБА_5 . Разом з тим, як зазначив ОСОБА_3 у своїй розписці від 03 січня 2016 року, грошові кошти у сумі 10 000,00 дол. США через ОСОБА_1 він отримав від ОСОБА_5 31 грудня 2015 року, тобто на наступний день після погашення ОСОБА_4 кредитної заборгованості.
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2018 рокута постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2018 рокузалишено без змін.
Короткий зміст та узагальнені доводи заяви про роз'яснення судового рішення
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заяву про роз'яснення постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року.
В обґрунтування заяви зазначила, що договір купівлі-продажу за своїм змістом є недійсним із декількох підстав, кожна із яких є достатньою підставою його недійсності. Зміст договору свідчить про те, що вже у момент його укладення договір був спрямований на порушення її конституційного права на житло та на задоволення незаконного інтересу ОСОБА_8 заволодіти її майном частково безоплатно, тобто про порушення ОСОБА_9 публічного порядку, який є підставою недійсності договору в силу закону (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Верховний Суд, за наявності підстав визнати недійсним оспорюваний договір відповідно до вимог статті 233 ЦК України, не зробив цього, а із підстав, передбачених статтею 203 ЦК України, навпаки, мотивував відмову висновками, які прямо суперечать нормам матеріального права та правовим висновкам Верховного Суду про їх застосування. Суди, розглядаючи інші її справи, відмовляють у задоволенні її позовів лише посилаючись на постанову Верховного Суду від 29 квітня 2020 року.
Враховуючи наведене, заявник просила роз'яснити постанову Верховного Суду у цій справі в частині; чи є викладені у постанові висновки Верховного Суду обставинами, обов'язковими для врахування іншими судами при розгляді інших спорів щодо того ж предмета (квартири), за участі тих же сторін, але з інших підстав.
Позиція Верховного Суду.
Залишаючи без зміни рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходив із того, що наведені позивачем обставини укладення оспорюваного правочину не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України з огляду на недоведеність того, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ,укладений під впливом тяжкої для неї обставини. Договірна вартість предмета купівлі-продажу відповідала ринковій вартості, що підтверджується висновком про ринкову вартість квартири, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Схід-Експерт» 29 грудня 2015 року на замовлення самої ж ОСОБА_2 , яка стверджує, що визначення дійсної ринкової вартості об'єкта нерухомості не відповідає вимогам чинного законодавства. Наведена позивачем обставина, яка за її твердженням спонукала до укладення оспорюваного ним договору - наявність заборгованості за кредитним договором, що стягнута судовим рішенням, не може вважатися тяжкою, яка б спонукала позивача до укладення правочину на вкрай невигідних умовах, оскільки рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2015 року заборгованість за кредитним договором стягнута з ОСОБА_4 . До того ж, позивач не довела, яка була вкрай необхідна потреба термінового продажу квартири ОСОБА_1 на передбачених договором купівлі-продажу умовах, і що зазначена обставина призвела, чи могла призвести до усунення тяжких обставин, або вона не могла її усунути у інший спосіб, з огляду також і на те, що сім'я ОСОБА_10 не підлягала б виселенню зі спірної квартири у разі звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , так як квартира придбана не за кредитні кошти. Згідно з умовами договору продавець ОСОБА_2 підтвердила повний фактичний розрахунок із нею покупця ОСОБА_1 за квартиру.
Нормативно-правове обґрунтування
За змістом статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження.
Роз'яснення рішення - це більш повний, чіткий, ясний, зрозумілий виклад рішення, як правило його резолютивної частини, розуміння та сприйняття яких викликає труднощі. Якщо фактично ставиться питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд відмовляє в роз'ясненні рішення.
З наведених положень ЦПК України вбачається, що необхідність роз'яснення судового рішення зумовлена нечіткістю його змісту, якщо воно є незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, хто буде здійснювати його виконання.
Таким чином, роз'ясненню підлягає судове рішення, яким суд вирішив спір по суті, тобто якщо воно впливає на права, обов'язки та інтереси учасників спірних правовідносин.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Таким чином, приводом для роз'яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Аналіз заяви про роз'яснення постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року свідчить, що вона стосується повторного перегляду цієї справи та незгодою заявника з ухваленим судом касаційної інстанції рішенням. Таким чином, заява не містить обґрунтування неможливості виконання рішення суду у зв'язку з його незрозумілістю, а тому колегія суддів вважає, що в задоволенні заяви про роз'яснення зазначеної постанови Верховного Суду необхідно відмовити.
Вимога заявника про роз'яснення того, чи є викладені у постанові висновки Верховного Суду обставинами, обов'язковими для врахування іншими судами при розгляді інших спорів щодо того ж предмета (квартири), за участі тих же сторін, але з інших підстав, не є підставою для роз'яснення рішення, оскільки правила преюдиційності обставин встановлених судовими рішеннями, викладені у ЦПК України.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року мотиви та висновки щодо залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій викладені зрозуміло, форма викладення у ній ясна і труднощів для розуміння не викликає, тому підстави для роз'яснення цієї постанови відсутні.
Таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, воно не допускає кілька варіантів тлумачення, у ньому викладені мотиви, наведено правовий висновок із посиланням на відповідні норми права, який не є незрозумілим, а тому відсутні підстави для його роз'яснення.
Керуючись статтею 271 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Заяву ОСОБА_2 про роз'яснення постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним із застосуванням наслідків недійсності договору, скасування державної реєстрації права власності- залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик