17 грудня 2020 року
м. Київ
справа №265/7486/19
провадження № 61-18468ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.. Маріуполя від 25 червня 2020 року та на постанову Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Просто-страхування, ОСОБА_1 та просив стягнути з ПАТ «Просто-страхування» страхову виплату в розмірі 21115,88 грн, а з відповідача ОСОБА_1 - франшизу в розмірі 1000 грн, матеріальну шкоду на відновлювальний ремонт в розмірі 49000 грн, комісію банку в розмірі 1480 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму відновлювального ремонту в розмірі 49000,00 гривень, франшизу в розмірі 1000 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 10000 гривень, а всього - 60 000 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПрАТ «Просто-страхування про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 червня 2020 року змінено в частині стягнення витрат на правничу допомогу.
У грудні 2020 року ОСОБА_4 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 25 червня 2020 року та на постанову Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вивчивши касаційну скаргу, подані матеріали, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.
В пункті 8 статті 129 Конституції України зазначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.
Так, у справі заявлена ціна позову у розмірі 72 595,88 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*100=210 200).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Як на підставу перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених у малозначній справі, скаржник посилається на те, що справа має виняткове значення для нього, оскільки його місячний дохід складає близько п'яти тисяч грн на місяць, а тому таке судове рішення порушує гідність і репутацію скаржника як добросовісної особи. Крім того, справа не є малозначною через наявність кількох позовних вимог до кількох відповідачів. Справа має значну складність з огляду на складність визначення точної суми відшкодування та не розглядалася як малозначна справа в судах попередніх інстанцій.
Проте, такі доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони зводяться до формальної незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та до намагання добитися нового розгляду справи і нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України»).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зазначена справа є малозначною в силу закону та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню, випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не встановлено, то у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.. Маріуполя від 25 червня 2020 року та на постанову Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук