Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 161/3557/19
провадження № 61-18595св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Здолбунів»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2019 року у складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Здолбунів» (далі - ВСП «Локомотивне депо Здолбунів»), про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 18 травня 2017 року, близько 16:10 год на вул. Задворецькій у м. Луцьку мав місце наїзд тепловоза МЧЕ-3 із вантажними вагонами на його дочку ОСОБА_2 , яка внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) загинула на місці пригоди.
Постановою слідчого управління Головного управління національної поліції у Волинській області від 30 червня 2017 року закрито кримінальне провадження, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 Кримінального кодексу України, оскільки в діянні машиніста ОСОБА_3 відсутній склад кримінального правопорушення, а наїзд тепловоза на ОСОБА_2 стався внаслідок дії непереборної сили.
Внаслідок вказаних подій позивачу завдано моральної шкоди та сильних душевних страждань через втрату доньки, яку він оцінює в розмірі 200 000 грн.
Позивач поніс витрати, пов'язані із похованням та спорудженням надгробного пам'ятника, у розмірі 76 780 грн.
На підставі наведеного просив суд стягнути з відповідача на свою користь 200 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди та витрати, понесені у зв'язку з організацією поховання та спорудженням надгробного пам'ятника, у розмірі 76 780 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 3 390 грн та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов висновку, що АТ «Українська залізниця» є суб'єктом, на який покладено обов'язок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки саме АТ «Українська залізниця» є особою, що володіє транспортним засобом.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції виходив із глибини страждань позивача, принципу розумності та справедливості та ступеню вини особи, яка завдала шкоду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2019 року АТ «Українська залізниця»звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки ДТП сталася внаслідок непереборної сили, що звільняє відповідача від обов'язку відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 18 травня 2017 року на вул. Задворецькій в м. Луцьку сталася ДТП, внаслідок якої тепловоз МЧЕ-3 із вантажними вагонами здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , яка внаслідок отриманих травм загинула на місці (а.с. 11 - 12).
Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції у Волинській області від 30 червня 2017 року кримінальне провадження щодо особи, під час керування якої тепловоз здійснив наїзд на потерпілу, закрито з підстав відсутності в діях машиніста тепловоза складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 276 КК України. Зміст постанови про закриття кримінального провадження містить висновок, що причиною нещасного випадку на залізниці стала неуважність самої потерпілої ОСОБА_2 (а.с. 8 - 10).
Крім того, у справі встановлено, що машиніст тепловоза ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Нещасний випадок на залізниці стався під час виконання ОСОБА_3 своїх трудових обов'язків.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачу внаслідок смерті дочки завдано як майнової, так і моральної шкоди.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого розуміють, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання.
Суди встановили, що причиною нещасного випадку на залізниці стала неуважність ОСОБА_2 , яка під час здійснення переходу залізничних колій, була в навушниках та дивилась у телефон. Машиністом тепловоза подавалися звукові сигнали та застосовано екстрене гальмування, однак уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_2 не вдалось (а. с. 10).
Таким чином, судами встановлено, що дочка позивача загинула внаслідок ДТП, яка мала місце на залізниці.
Отже, АТ «Українські залізниці», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
За наведених обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
З таким висновком погоджується і Верховний Суд, у зв'язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги, що вчинення наїзду тепловоза на ОСОБА_2 мало місце внаслідок непереборної сили, є безпідставними. Такі твердження ґрунтуються на власному помилковому тлумаченні заявником норм матеріального права та поняття непереборної сили.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.
Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю.
Отже, у спірному випадку ДТП мала місце внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки та поведінки потерпілої, а не внаслідок непереборної сили, як про це помилково стверджує заявник.
Щодо розміру відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди необхідно зазначити таке.
Заявник оспорює правильність судових рішень у частині відшкодування витрат, понесених на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, проте ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки по суті зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно зі змістом статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.
Отже, суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, урахував глибину та тривалість моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок смерті дочки у результаті ДТП, грубу необережність потерпілої, що сприяла виникненню шкоди, та із застосуванням принципів розумності і справедливості дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з АТ «Українська залізниця» 50 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Верховний Суд бере до уваги, що сам факт загибелі дочки під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У зв'язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які надали належну оцінку всім обставинам справи та перевірили аргументи учасників справи, а зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», заява № 4904/04, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний