Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 639/2725/19
провадження № 61-20362св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Іваницька Альона Олегівна ,
боржник - ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 15 липня 2019 року в складі судді Єрмоленко В. Б., та постанову Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікова А. І.,
Описова частина
Короткий зміст подання
У квітні 2019 року державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Міжрайонний ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області) Іваницька А. О. звернулась до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 (далі - квартира), якою він спільно володіє з іншими особами, з метою подальшого звернення стягнення за виконавчим провадженням № 56676098 про стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальних збитків у розмірі 4 712,20 грн та моральної шкоди 200 000, 00 грн.
На обґрунтування вимог державний виконавець посилається на те, що боржник на праві спільної сумісної власності володіє частиною зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським територіальним виробничим об'єднанням «Харківкомунпромвод» від 06 березня 1998 року, але частка ОСОБА_2 не визначена, що унеможливлює виконання вироку суду в частині стягнення грошових коштів та звернення стягнення на майно і реалізацію.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 15 липня 2019 року подання державного виконавця Міжрайонного ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області Іваницької А. О. задоволено.
Визначено частку ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на квартиру зазначивши, що йому належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .
Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості подання державного виконавця про визначення частки майна боржника, яким боржник ОСОБА_2 володіє спільно з ОСОБА_2 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 15 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_2 має заборгованість, на даний час не працює, відомості про джерела отримання доходів боржника немає та про їх наявність боржник не зазначає, а тому суд прийшов до вірного висновку про можливість визначити належну боржнику частку у спільному майні для подальшого погашення вказаної заборгованості.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив, з урахуванням уточненої касаційної скарги, скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 15 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи.
Заявник зазначає, що вироком Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2007 року з нього та ОСОБА_4 було стягнено на користь потерпілої ОСОБА_5 відшкодування спричинених злочинами матеріальних збитків та моральної шкоди. ОСОБА_2 сплачував добровільно зазначені кошти, та ним було сплачено 29 000, 00 грн, а ОСОБА_4 не сплачував кошти, що не взято судами до уваги.
Квартира є його єдиним житлом. На його думку, подання державного виконавця є передчасним.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Харкова.
Справа надійшла до Верховного суду у лютому 2020 року.
Мотивувальна частина
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 15 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом частин першої-п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають в повній мірі.
Фактичні обставинисправи, встановлені судами
Судами встановлено, що на примусовому виконанні Міжрайонного ВДВСміста Харків ГТУЮ у Харківській області знаходиться виконавче провадження № 56676098 з примусового виконання виконавчого листа № 1-12/07, виданого 06січня 2017 року Апеляційним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальних збитків 4 712,20 грн, моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн (а. с. 3, 4).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 січня 2017 року поновлено ОСОБА_5 строк для пред'явлення виконавчих документів до виконання та видано дублікат виконавчого листа за вказаною кримінальною справою.
Після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем встановлено, що єдиним майном ОСОБА_2 є частка в квартирі АДРЕСА_1 , якою він володіє спільно з іншими особами.
На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 березня 1998 року Харківським територіальним виробничим об'єднанням «Харківкомунпромвод», реєстраційний № 6-98-104 спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 і ОСОБА_2 (а. с. 6, 8).
Судами встановлено, що ОСОБА_2 має заборгованість, на даний час не працює, відомості про джерела отримання доходів боржника немає та про їх наявність боржник не зазначає.
Під час розгляду подання державного виконавця боржником було повідомлено про часткову сплату у розмірі 29 000,00 грн заборгованості на виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2007 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Згідно з частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Відповідно до частин п'ятої - восьмої статті 48 вказаного Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до частини першої статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) міститься висновок про те, що «поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена». Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яке може бути об?єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні».
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 березня 1998 року Харківським територіальним виробничим об'єднанням «Харківкомунпромвод», реєстраційний № 6-98-104.
Також судами встановлено, що ОСОБА_2 має заборгованість, на даний час не працює, відомості про джерела отримання доходів боржника немає та про їх наявність боржник не зазначає.
Виходячи з зазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до вірного висновку про можливість визначити належну боржнику частку у спільному майні для подальшого погашення вказаної заборгованості.
Доводи касаційної скарги зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Посилання в касаційній скарзі на те, що квартира є його єдиним житлом, та оскаржуваними судовими рішеннями порушено його право на житло, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки визначення частки не призведе до звуження належних боржнику прав на житло, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності. Крім того, задоволення подання державного виконавця не порушує прав інших співвласників квартири, оскільки за ними залишається право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі № 643/4981/19 (провадження № 643/4981/19), від 11 квітня 2018 року у справі № 464/2227/17 (провадження № 61-14741св18) у подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги те, що ОСОБА_2 сплачував добровільно кошти, стягненні з нього вироком Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2007 року та ним було сплачено 29 000, 00 грн, а ОСОБА_4 не сплачував кошти, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором (статті 543 ЦК України).
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина перша статті 544 ЦК України).
Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судамим обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 15 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
О. С. Ткачук