Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 638/14008/17
провадження № 61-48237св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: прокуратура Полтавської області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 576 000,00 грн.
Позов обґрунтований тим, що 05 жовтня 2016 року прокуратура Полтавської області відкрила кримінальне провадження № 420160000000002664. 16 грудня 2016 року прокуратура закрила кримінальне провадження, не провівши досудове слідство у кримінальній справі. 14 липня 2017 року Октябрський районний суд м. Полтави скасував постанову прокурора про закриття кримінального провадження у зв'язку з неповним досудовим розслідуванням. Довготривалими діями відповідач навмисно завдав моральну шкоду позивачу.
Позивач просив суд захистити його конституційне право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому неправомірною тривалою бездіяльністю під час розслідування кримінальної справи № 420160000000002664.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 723,00 грнна відшкодування моральної шкоди. Стягнено з прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України в дохід держави витрати зі сплати судового збору по 352,40 грн з кожного.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року та ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14 липня 2017 року, якими встановлена протиправна бездіяльність органу досудового розслідування з приводу невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розслідування кримінального провадження від 05 жовтня 2016 року № 420160000000002664. Вказані обставини призвели до моральних страждань позивача.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Судовий збір в розмірі 1 057,20 грн повернено прокуратурі Полтавської області з державного бюджету.
Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, виходив з того, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про завдання йому працівниками прокуратури Полтавської області моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин статей 1173, 1174 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, оскільки ухвали слідчих суддів Печерського району міста Києва від 27 вересня 2016 року та Октябрського районного суду міста Полтави від 14 липня 2017 року про задоволення скарг ОСОБА_1 свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності відповідно до статті 1176 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, просив скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження від 15 квітня 2020 року № 1089/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/694/16-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16, від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 638/11853/15-ц.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального права і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що прийняття процесуальних рішень, на які посилався позивач та розцінені ним як бездіяльність органу досудового розслідування є предметом оскарження відповідно до вимог КПК України.
Прийняття процесуальних рішень органом досудового розслідування, які скасовані рішеннями суду, не порушує прав позивача, а тому не має підстав для задоволення позову та відшкодування моральної шкоди.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволено, зобов'язано компетентних посадових осіб Генеральної прокуратури України внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 05 вересня 2016 року про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування, про що проінформувати заявника.
Згідно з листом Генеральної прокуратури України від 11 жовтня 2016 року за вих. № 17/7-2716-10 ОСОБА_1 повідомлено, що на підставі ухвал Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року у справі № 757/45236/16-к та від 27 вересня 2016 року у справі № 757/45196/16-к Генеральною прокуратурою України 05 жовтня 2016 року зареєстровано кримінальні провадження № 420160000000002664 та № 420160000000002665, які в порядку статті 218 КПК України спрямовано до прокуратури Полтавської області для організації досудового розслідування.
Відповідно до витягу з кримінального провадження № 420160000000002664 в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000211 слідчий слідчого відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_2. та прокурор відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_3. не виконали ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 03 березня 2016 року про визнання ОСОБА_1 потерпілим, а також, зловживаючи службовим становищем, неодноразово приймали незаконні процесуальні рішення.
Постановою старшого слідчого першого слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Полтавської області Горячун О. О. від 16 грудня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420160000000002664 від 05 жовтня 2016 року закрито у зв'язку з відсутністю у діях старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 та прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною другою статті 382 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14 липня 2017 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Полтавської області Горячун О. О. від 16 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтями 1173, 1174 ЦК України.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.
Статті 1173, 1174 ЦК України визначають спеціальні умови притягнення суб'єктів публічного права до цивільно-правової відповідальності.
Підставою відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди є протиправна бездіяльність прокуратури Полтавської області, тому до спірних правовідносин застосовується стаття 1174 ЦК України.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom), рішення від 28 травня 1985 року, з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення.
Відповідно до частин першої, другої, третьої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, отже підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у позові, виходив з двох підстав, а саме: позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про завдання йому працівниками прокуратури Полтавської області моральної шкоди, а також оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора є реалізацією позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не порушує прав позивача.
Висновок суду апеляційної інстанції, що оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора є реалізацією позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди не відповідає зазначеним вище нормам Конституції України та ЦК України.
Підстави відмови у позові, які зазначено у постанові суду апеляційної інстанції, є взаємовиключними, оскільки не можливо відмовити одночасно у позові за безпідставністю і недоведеністю.
Верховний Суд також зазначає, що у рішенні від 30 травня № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив таке: «Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов'язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності … держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків».
Суди встановили факт неправомірної бездіяльності посадових осіб прокуратури Полтавської області.
Суд першої інстанції, задовольнивши позов частково, дійшов правильного висновку, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року та ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14 липня 2017 року, якими встановлена протиправна бездіяльність органу досудового розслідування з приводу невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розслідування кримінального провадження від 05 жовтня 2016 року № 420160000000002664. Такі обставини призвели до моральних страждань позивача.
Суд першої інстанції виходив з того, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 576 000,00 грн, а тому відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3 723,00 грн, тобто у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої з 01 січня 2018 року.
Верховний Суд з урахуванням доводів касаційної скарги, тривалого порушення прав позивача, важливості для позивача питань з якими він звертався до відповідача для вирішення, виходячи з принципів розумності та справедливості, загальнолюдських принципів та суспільної моралі, вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 3 723,00 грн.
Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
З огляду на викладене, не заслуговують на увагу доводи першого заступника прокурора Полтавської області про те, що прийняття процесуальних рішень органом досудового розслідування, які скасовані рішеннями суду, не порушує прав позивача, а тому не має підстав для задоволення позову та відшкодування моральної шкоди.
Водночас Верховний Суд дійшов всиновку про зміну резолютивної частини рішення суду першої інстанції з огляду на таке.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського облуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Отже, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.
Верховний Суд дійшов висновку, що моральна шкода підлягає стягненню з держави, судові витрати - віднесенню за рахунок держави.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції змінити в частині резолютивної частини.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18 дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і виріщення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Верховний Суд виходить з того, що позивачі, які згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і у разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений в розмірі 1 600,00 грн з 1 січня 2017 року.
Розмір заявлених вимог - 576 000,00 грн (100 % - 5 760,00 грн - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 3 723,00 грн (0,006 % - 37,23 грн - розмір судового збору,пропорційний до задоволеної частини вимог), проте з урахуванням мінімальної ставки - 640,00 грн (1 600,00 грн * 0,4).
Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то судові витрати за подання позовної заяви у вигляді судового збору підлягають віднесенню за рахунок держави пропорційно до задоволеної частини вимог з урахуванням мінімальної ставки судового збору, встановленого на час звернення з позовом, у розмірі 640,00 грн.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
З урахуванням того, щорозмір вимог, що підлягають задоволенню - 3 723,00 грн, а ОСОБА_1 також звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги, то судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 7 446,00 грн (3 723,00 грн*200%) підлягають віднесенню за рахунок держави.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 травня 2018 року змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції:
Позов ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 723,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Судові витрати у вигляді судового зборувитрати за подання позовної заяви в розмірі 640,00 грн віднести за рахунок держави.
Судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 7 446,00 грн віднести за рахунок держави.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко