Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 235/8385/19
провадження № 61-8247св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Донецький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, про поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2020 року в складі судді Назаренко Г. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Азевича В. Б., Гапонова А. В., Новікової Г. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (далі - Донецький НДЕКЦ МВС України) про поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з 07 листопада 2015 року він працював у відповідача на посаді головного судового експерта сектору криміналістичних досліджень транспортних засобів в реєстраційний документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності. Наказом відповідача від 12 лютого 2018 року він переведений на посаду головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу автомеханічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів.
Наказом від 12 квітня 2019 року № 32 о/с його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Вказаний наказ він вважає протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки звільнення із займаної посади працівника за згодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України можливо тільки за наявності поважних причин, передбачених статтею 39 і частиною 1 статті 38 КЗпП України. Крім цього, вважав, що вказана домовленість може бути скасована будь-якою із сторін до настання обумовленої дати розірвання трудового договору шляхом відкликання своєї згоди, якщо спеціальне застереження про неможливість зробити це не було включене до тексту трудового договору при прийомі на роботу.
У нього не було підстав для розірвання трудового договору з відповідачем, передбачених частиною 1 статті 38 КЗпП України, та пунктом 1 статті 39 КЗпП України. Заяву про звільнення він написав 08 квітня 2019 року під тиском емоційного конфлікту з керівництвом суто по виробничим справам, але після заспокоєння він одразу ж 09 квітня 2019 року написав заяву про відкликання вказаної заяви про звільнення, яка була направлена поштовим відправленням 10 квітня 2019 року та отримана відповідачем 16 квітня 2019 року.
Позивач зазначає, що між ним та відповідачем не відбулась згода про його звільнення із займаної посади, тому відповідач не мав права видавати наказ про звільнення, а після отримання його заяви мав би скасувати наказ про звільнення з підстав невідповідності його пункту 1 статті 36 КЗпП України, а також з тих підстав, що в період звільнення (з 10 квітня по 27 грудня 2019 року) він знаходився на лікарняному.
Відповідач листом від 19 квітня 2019 року повідомив його про те, що подана ним заява про відкликання заяви про звільнення буде розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Враховуючи наведене, позивач просив вважати поважними причини пропуску строку для подачі позову до суду і поновити його, визнати протиправним та скасувати наказ Донецького НДЕКЦ МВС України від 12 квітня 2019 року № 32 о/с та поновити його на попередньому місці роботи на посаді головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу автотехнічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2020 року позивачу поновлено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору. В задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач подав заяву про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін, але згоди про це роботодавцем дано не було, тому між сторонами не було досягнуто взаємної згоди на анулювання домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін. З огляду на те, що позивача було звільнено за угодою сторін, отже положення про недопустимість звільнення у період тимчасової непрацездатності на нього не поширюється, оскільки останнє можливо лише у випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Крім того, суд першої інстанції не погодився з доводом позивача про те, що угода сторін може бути підставою для припинення трудових договорів з ініціативи працівника тільки за наявності поважних причин, передбачених статтею 39, частиною 1 статті 38 КЗпП України з тих підстав, що ці статті містять самостійні підстави для розірвання трудового договору з ініціативи працівника, тоді як звільнення позивача відбулось за угодою сторін, за якою причина припинення трудового договору між його сторонами не має значення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2020 рокурішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права. Встановивши, що позивач добровільно подав власноруч написану заяву про звільнення за угодою сторін з 22 квітня 2019 року, та не надав доказів на підтвердження того, що така заява була подана під тиском емоційного конфлікту з керівництвом роботодавця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статі 36 КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2020 року, ухвалити нове рішення про задоволення заявлених ним позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі №813/4037/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про виклик свідків, витребування та дослідження доказів (пункт 1,3 частини третьої статті 411 та пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)..
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2020 року Донецький НДЕКЦ МВС України подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу відхилити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом Донецького НДЕКЦ МВС України від 07 листопада 2015 року № 1 о/с ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності.
Наказом відповідача від 12 лютого 2018 року № 6 о/с ОСОБА_1 переведено на посаду головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу автотехнічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів (у зв'язку з організаційно-штатними змінами).
08 квітня 2019 року позивач звернувся до роботодавця із заявою про звільнення його з посади за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України 22 квітня 2019 року. Заява про звільнення містить в собі погоджувальні підписи керівних осіб відділів та резолюцію директора Донецького НДЕКЦ МВС України Радченка Д. О. «до наказу».
09 квітня 2019 року ОСОБА_1 написав заяву про визнання недійсною його заяви про звільнення за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, з проханням повернути йому копію заяви з відміткою про її отримання. Вказана заява отримана відповідачем 16 квітня 2019 року за вх. № Ц-3.
Згідно відповіді Донецького НДЕКЦ від 19 квітня 2019 року № 19/105/1-Ц-3 на ім'я позивача його заява була зареєстрована відповідно до Закону України «Про звернення громадян» за № Ц-3, один екземпляр якої з відміткою про її отримання направлено на адресу позивача.
Наказом відповідача від 12 квітня 2019 року№ 32 о/с ОСОБА_1 було звільнено з займаної ним посади з 22 квітня 2019 року за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У разі коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Отже, законодавством не передбачено обов'язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 22 квітня 2019 року.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Так, нормами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов'язку приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Про необхідність взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстав відступити від цих висновків суд не встановив.
Взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України між сторонами досягнуто не було.
Крім того, заява позивача про бажання відкликати заяву про звільнення та намір продовжувати працювати отримана відповідачем 16 квітня 2019 року, тоді як наказ про його звільнення відповідачем видано 12 квітня 2019 року.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його звільнення за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відбулось із порушенням норм трудового законодавства України.
Суди правильно визначили, що підставою для звільнення стала особиста письмова заява позивача, яка містила прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін. Вказана заява прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору. Жодних доказів вчинення щодо позивача відповідачем тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення матеріали справи не містять.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами в оскаржуваних рішеннях висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 вересня 2019 року № 813/4037/16, не заслуговує на увагу, оскільки вказаною постановою скасовані рішення судів попередніх інстанцій та справа направлена на новий розгляд з тих підстав, що судами не встановлено всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тобто вказані доводи по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, а не до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги про не дослідження судами зібраних у справі доказів та необґрунтованого відхилення клопотання про виклик свідків, витребування та дослідження доказів, не заслуговують на увагу, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров А. А. Калараш О. С. Ткачук