Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 466/2582/18
провадження № 61-988св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського округу Куйбіда-Кришкевич Христина Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Білевич Христиною Орестівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року у складі судді Донченко Ю. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П., Крайник Н. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2017 року сестра його бабці, ОСОБА_4 , склала заповіт, яким заповіла позивачу належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).
Після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , при зверненні до нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме, на спірну квартиру, позивач дізнався про те, що вказана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., за реєстровим номером 194.
Зазначав те, що ОСОБА_4 до останніх днів свого життя була зареєстрована у спірній квартирі, однак з вересня 2017 року проживала за адресою: АДРЕСА_2 , у своєї рідної сестри (матері ОСОБА_2 ).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 119378753 від 02 квітня 2018 року, договір купівлі-продажу спірної квартири посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., і оскільки ОСОБА_4 була похилого віку, хворою, незрячою, самостійно не пересувалась та потребувала постійного догляду, такий договір повинен був посвідчуватися за адресою останнього місця її проживання, а саме: АДРЕСА_2 . Позивач вважає договір купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2017 року, таким, що укладений з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
Таким чином, з врахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_2 на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., за реєстровим номером 194.
Скасовано запис про право власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1349544046101, номер запису про право власності: 22291150.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В. оспорюваний договір купівлі-продажу посвідчила на території Львівської області, поза межами Львівського міського нотаріального округу, та з порушенням порядку вчинення нотаріальних дій.
Крім того, нотаріусом, всупереч Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції чинній на момент посвідчення спірного договору) незважаючи на те, що право власності на спірне майно не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не було витребувано документ, що підтверджує державну реєстрацію права власності на це майно.
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір купівлі - продажу був посвідчений поза межами Львівського міського нотаріального округу, чого не заперечувала і приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В.
Короткий зміст касаційної скарги
09 січні 2020 року адвокат ОСОБА_2 - Білевич Х. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності, заявлені до неналежного відповідача, яким ОСОБА_2 не являється.
Суд першої інстанції посилався на положення частин першої, другої статті 215 ЦК України, а суд апеляційної інстанції застосував положення частини третьої статті 215 ЦК України. Крім того, суди не вказують норму закону, яка дає підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_4 із ОСОБА_7 .Загальні посилання суду на порушення приватним нотаріусом положень Закону України «Про нотаріат», не є самостійною підставою недійсності правочину.
Разом з тим, визнання недійсним договору купівлі-продажу без передбаченої законом підстави, порушує право ОСОБА_2 на справедливий суд, а позбавлення останнього права власності на спірну квартиру та порушення його права на реституцію накладає непропорційний і надмірний тягар, порушуючи право на мирне користування майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Задовольняючи позовні вимоги про скасування права власності відповідача на спірну квартиру, суди не вирішили питання про повернення ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених за квартиру.
Доводи інших учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що доводи касаційної скарги в частині вимоги про скасування державної реєстрації права власності до неналежного відповідача, яким ОСОБА_2 не являється, оскільки не уповноважений на здійснення такої функції і не здійснював її, є безпідставними та спростовуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18.
Крім того, позивачем не заявлялась вимога про застосування наслідків нікчемного правочину, тому судом не вирішувалась.
Разом з тим, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В. в письмових поясненнях щодо позову зазначила, що вчинила нотаріальну дію - посвідчення оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2017 року, поза межами Львівського міського нотаріального округу, в межах якого нотаріус має право здійснювати нотаріальну діяльність. Заміщення інших нотаріусів у даному випадку нотаріусом не проводилось.
Враховуючи викладене,судові рішення ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, враховано всі фактичні обставини справи, надано належну оцінку наявним доказам, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому слід залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2020 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 серпня 2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого на випадок смерті, заповіла ОСОБА_1 належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 7, 38).
09 вересня 2017 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири, згідно якого продала зазначену квартиру ОСОБА_2 (а. с. 43-45).
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 119378753 від 02 квітня 2018 року, договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. (а. с. 11-12).
За змістом договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2017 року, останній був посвідчений, у будинку АДРЕСА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши доводи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, для визнання недійсним правочину ключовим є встановлення обставин недодержання вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно положень частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Статтею 13-1 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.
Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.
Закон України «Про нотаріат» доповнено статтею 13-1 згідно із Законом № 614-VI від 01 жовтня 2008 року, який набрав чинності з 01 грудня 2008 року, тобто вказана норма діяла на час посвідчення оспорюваного договору.
Відповідно до пунктів 2, 3 та 4 глави 1 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок) нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.
Якщо нотаріальна дія вчинюється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.
Запис про вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, заноситься до Журналу (книги) обліку викликів нотаріуса за межі державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву чи робочого місця (контори) приватного нотаріуса згідно з додатком 14 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (із змінами).
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законодавством.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.
Судами установлено, що оспорюваний договір-купівлі продажу був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. у будинку АДРЕСА_2 , тобто поза межами діяльності Львівського міського нотаріального округу.
Тому, висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, що оспорюваний договір купівлі продажу посвідчений з порушенням положень статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» та вищевказаного Порядку є правильними та обґрунтованими.
Закон прямо не передбачає нікчемність правочину, вчиненого з порушенням положень статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», отже такий правочин може бути визнаний судом недійсним за наявності відповідного позову. Саме з таким позовом звернувся позивач до суду, однією з вимог якого є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 09 вересня 2017 року з посиланням на те, що приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В. посвідчив його за межами свого нотаріального округу.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив правильний по суті висновок про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним на підставі загальних норм цивільного законодавства, що узгоджується у цій справі з принципом пропорційності цивільного процесу.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про визнання оспорюваного договору недійсним та скасування записи про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 450/1610/15-ц (провадження № 61-36163св18).
Доводи касаційної скарги, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності, заявлені до неналежного відповідача, яким ОСОБА_2 не являється, є безпідставними.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18 зробила висновки, що скасування рішень про державну реєстрацію речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третіми особами є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Доводи касаційної скарги, про те, що задовольняючи позовні вимоги про скасування права власності відповідача на спірну квартиру, суди не вирішили питання про повернення ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених за квартиру, є безпідставними, оскільки позивачем не заявлялась вимога про застосування наслідків нікчемного правочину, тому судом не вирішувалась.
Верховний суд перевіряє доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Білевич Христиною Орестівною, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
О. С. Ткачук