Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 607/2990/17
провадження № 61-37199св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2017 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк», банк) про визнання кредитного договору недійсним з моменту його вчинення і безгрошовим.
Позовна заява мотивована тим, що між ним та акціонерним товариством «Український інноваційний банк» (далі - АТ «Український інноваційний банк») 12 липня 2006 року був укладений кредитний договір № 96/06-ф.
Представник банку під час оформлення вказаного договору ввів його в оману та не повідомив про те, що цей договір оформляється на нього як боржника, однак грошові кошти фактично будуть передані унітарному приватному підприємству «Металоресурси» (далі - УПП «Металоресурси»).
Крім того, всупереч пунктів 2, 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» працівник банку не попередив позивача про те, на яких умовах укладається цей договір та не надав йому оригіналу договору, тим самим приховавши факт отримання коштів УПП «Металоресурси».
Про зазначений факт він дізнався із вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2015 року, яким встановлено, що ОСОБА_2 - директор УПП «Металоресурси» протягом січня-вересня 2006 року отримав кредитні кошти від АТ «Український інноваційний банк» на загальну суму 2 200 000,00 грн, зокрема, за прибутковим касовим ордером від 12 липня 2006 року № 40 на суму 200 000,00 грн на підставі кредитного договору від 12 липня 2006 року № 96/06-ф.
Позивач просив суд визнати кредитний договір укладений між ним та ПАТ «Український інноваційний банк» від 12 липня 2006 року № 96/06-ф недійсним з моменту його вчинення і безгрошовим.
Протокольною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року за заявою представника позивача ОСОБА_3 замінено відповідача у справі на публічне акціонерне товариство «Укрінком» (далі - ПАТ «Укрінком»).
Відповідно до витягу з протоколу позачергових загальних зборів акціонерів від 28 березня 2017 року № 6 ПАТ «Укрінком» перейменовано в ПАТ «Українська інноваційна компанія».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2017 року позов задоволено.
Визнано кредитний договір укладений між ОСОБА_1 та АТ «Український інноваційний банк» від 12 липня 2006 року № 96/06-ф недійсним з моменту його укладення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти за оспорюваним кредитним договором були отримані УПП «Металоресурси» безпосередньо від ПАТ «Український інноваційний банк», що свідчить про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Банк навмисно ввів в оману позивача щодо обставини, які впливають на вчинення правочину.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська інноваційна компанія» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2018 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; застосувати строки позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 16 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.
У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що преюдиційним для розгляду цієї справи є рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2011 року у справі № 2-33/11, згідно з яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український інноваційний банк» стягнуто 225 409,70 грн боргу, 1 700,00 грн судового збору, 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та встановлено неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Вважає, що посилання позивача на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2011 року не свідчить про вчинення кредитного договору під впливом обману або його безгрошовість. Суд не встановив хто був платником грошових коштів до каси УПП «Металоресурси», а зазначення в прибутковому касовому ордері підстави для зарахування «від Тернопільської філії АТ «Укрінбанк» грошових коштів в сумі 200 000,00 грн на підставі кредитного договору від 12 липня 2006 року № 96/06-фне є доказом зарахування коштів саме Тернопільською філією АТ «Укрінбанк». ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 12 липня 2006 року між АТ «Український інноваційний банк», в особі директора Тернопільської філії ОСОБА_4., правонаступником якого є ПАТ «Укрінбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений кредитний договір № 96/06-ф на суму 200 000,00 грн.
Відповідно до витягу з протоколу позачергових загальних зборів акціонерів від 28 березня 2017 року № 6 ПАТ «Укрінком» перейменовано в ПАТ «Українська інноваційна компанія», а також викладено статут в новій редакції (а. с. 49-51). Відповідні зміни внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань назви відповідача, що підтверджується випискою з реєстру від 03 квітня 2017 року (а. с. 52).
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2011 року у справі № 1-34/2011р. визнано винними ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364-1, частиною другою статті 366, частиною другою статті 367 КК України та ОСОБА_5 , у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364-1, частиною другою статті 366 КК України (а. с. 21-23).
Згаданий вирок не оскаржувався та набрав законної сили.
Постановою старшого слідчого ОВС СУ УМВС України в Тернопільській області Барабаном Ю. М. від 02 грудня 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 за ознаками вчинення ними злочинів, передбачених статтями 190 та 358 КК України, тобто шахрайство та підроблення і використання підроблених документів, у зв'язку з відсутністю у їх діях складу цих злочинів (а. с. 17-20).
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України та призначено йому покарання за цією статтею у виді одного року обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками на підприємствах усіх форм власності строком на один рік (а. с. 11-16).
Відповідно до копії прибуткового касового ордеру від 12 липня 2006 року № 40 УПП «Металоресурси» прийняло від АТ «Укрінбанк» кредит у сумі 200 000,00 грн на підставі кредитного договору від 12 липня 2006 року № 96/06-ф, що свідчить про те, що ОСОБА_1 ці кошти за вказаним договором не отримував, а кошти за оспорюваним договором були отримані УПП «Металоресурси» безпосередньо від АТ «Укрінбанк» (а. с. 10).
Наведені обставини підтверджуються вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2011 року, з якого вбачається, що згідно з прибутковими ордерами УПП «Металоресурси» кошти, отримані за кредитним договором від 12 липня 2006 року № 96/06-ф, укладеним між Тернопільською філією АТ «Укрінбанк» та ОСОБА_1 , були внесені в касу УПП «Металоресурси» та використані у його фінансово-господарській діяльності.
Згідно з вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2011 року, ОСОБА_1 із змістом документів, наданих йому в банку, не ознайомлювався, оскільки знав, що кредит буде отриманий і використаний у фінансово-господарській діяльності УПП «Металоресурси». Ніяких документів, грошових коштів в банку особисто не отримував. Доручення на отримання коштів ОСОБА_1 нікому не надавав. Коли підписував документи в банку, то вважав, що кредитний договір укладений з УПП «Металоресурси».
Зазначені обставини підтверджуються постановою старшого слідчого ОВС СУ УМВС України в Тернопільській області Барабаном Ю. М. від 02 грудня 2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи, у якій встановлено, що при підписанні ОСОБА_1 кредитного договору ОСОБА_5 ввів його в оману щодо обставин, які мали істотне значення для нього, шляхом замовчування дійсних своїх намірів та не надав йому можливості ознайомитися із документами, які були підписані позивачем.
Крім цього, зазначеною постановою встановлено, що грошові кошти ОСОБА_1 не отримував і не заволодів грошовими коштами АТ «Укрінбанк» шляхом обману, зловживання довірою чи іншим способом за кредитним договором від 12 липня 2006 року № 96/06-ф, оскільки грошові кошти за цим кредитом були внесені в касу УПП «Металоресурси», що підтверджується прибутковими касовими ордерами УПП «Металоресурси».
Як вбачається із вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2015 року, за результатами розгляду кримінального провадження від 12 грудня 2012 року № 12012210010000393 за обвинуваченням ОСОБА_2 , згідно з прибутковим касовим ордером, виданим УПП «Металоресурси» від 12 липня 2006 року № 40, УПП «Металоресурси» прийняло від АТ «Укрінбанк» грошові кошти в сумі 200 000,00 грн на підставі кредитного договору від 12 липня 2006 року № 96/06-ф.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2011 року у справі № 2-33/11 з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрінбанк» стягнуто кошти за кредитним договором та судовий збір.
Зазначене рішення набрало законної сили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
У січні 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI).
Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов'язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника.
Таким чином, ГПК України з 19 січня 2013 року встановив для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів.
Так, ухвалою Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року відкрито провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія». Введено процедуру розпорядження майном строком на сто сімдесят календарних днів до 01 листопада 2020 року. Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дашко І. В.
15 травня 2020 року на офіційному веб-сайті Господарського суду Луганської області в мережі Інтернет оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».
Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 26 травня 2020 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» перебуває в стані припинення за судовим рішенням про банкрутство (постанова Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року у справі № 913/266/20 про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи).
Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.
ЦПК України передбачає ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.
Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції правильно відкрив провадження у справі в порядку цивільного судочинства, оскільки на час відкриття провадження у справі не було порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».
Після ухвалення судових рішень у справі законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі - Кодекс № 2597-VIII).
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).
Згідно з частинами першою - третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
Наведене дає підстави дійти висновку, що вказаний Кодекс № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
Оскільки суд має застосовувати відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України норму, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи у тому числі й у суді касаційної інстанції, Верховний Суд застосовує норми Кодексу № 2597-VIII, які є чинними на час такого перегляду.
Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.
Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
Урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як вбачається із справи, предметом спору є майнові вимоги до боржника, щодо якого ухвалою Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року порушено провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство.
Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19).
Отже, виходячи зі змісту та підстав позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між сторонами виник з правовідносин щодо укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, згідно з наведеними вище приписами ГПК України.
Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство відповідача у цій справі ПАТ «Українська інноваційна компанія».
Аналогічних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17 (провадження № 61-12507св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 334/1939/16-ц (провадження № 61-47237св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6577/16-ц (провадження № 61-13297св18), від 18 березня 2020 року у справі № 200/10257/14-ц (провадження № 61-9721св18), від 20 травня 2020 року у справі № 161/18582/17 (провадження № 61-26625св18), від 10 червня 2020 року у справі № 640/20224/15-ц (провадження № 61-6920св18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Отже, спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин справу необхідно передати справу до Господарського суду Луганської області, на розгляді якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».
Керуючись статтями 400, 402, 414, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року скасувати.
Матеріали справи № 607/2990/17 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» про визнання кредитного договору недійсним з моменту його вчинення і безгрошовим передати до Господарського суду Луганської області, на розгляді якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія».
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С. Ю. Мартєв
Судді: А. А. Калараш С.О. Карпенко Є. В. Петров І. М. Фаловська