Ухвала
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 473/1225/20
провадження № 61-18273ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція» на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2020 року, ухвалу цього ж суду від 27 серпня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року в справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція» на дії (бездіяльність) заступника начальника Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пухтія Сергія Миколайовича,
У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція» (далі - ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція») звернулося до суду з указаною скаргою, в якій просило: визнати причини пропуску строку для подання скарги поважними та поновити його; визнати протиправною бездіяльність заступника начальника Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - заступник начальника Вознесенського ВДВС) Пухтія С. М. щодо ненадсилання ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 вересня 2013 року № 29497702, невинесення постанови про накладення штрафу на боржників у межах виконавчого провадження № 29497702 та ненадсилання подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржників до відповідальності за невиконання рішення суду в межах виконавчого провадження № 29497702; визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Вознесенського ВДВС Пухтія С. М. про закінчення виконавчого провадження від 30 вересня 2013 року № 29497702; зобов'язати заступника начальника Вознесенського ВДВС Пухтія С. М. винести постанову про накладення штрафу на боржників у межах виконавчого провадження № 29497702 та надіслати подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржників до відповідальності за невиконання рішення суду.
Скарга ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» мотивована тим, що на виконанні Вознесенського ВДВС знаходилося виконавче провадження № 29497702 з примусового виконання виконавчого листа № 2-27/2009 від 12 серпня 2010 року, виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області про усунення перешкод ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» в користуванні земельною ділянкою площею 3,7 га, розташованою в межах Таборівської сільської ради, яка перебуває в його користуванні на підставі державного акта про право користування, шляхом звільнення земельної ділянки разом з особистим майном. Починаючи із січня 2020 року, неодноразові звернення ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» про стан виконання судового рішення Вознесенським ВДВС залишенні без відповіді. З постанови Миколаївського апеляційного суду від 26 березня 2020 року йому стало відомо, що 30 вересня 2013 року виконавче провадження № 29497702 закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) в редакції, чинній на час ухвалення постанови державного виконавця, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 75 цього Закону, у зв'язку з його виконанням. Постанову про закінчення виконавчого провадження ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» не отримувало. Постанова про закінчення виконавчого провадження від 30 вересня 2013 року винесена передчасно та є незаконною, а дії заступника начальника Вознесенського ВДВС Пухтія С. М. - протиправними.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2020 року в задоволенні заяви ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» про поновлення пропущеного строку на подання скарги відмовлено. Скаргу ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» залишено без розгляду.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що вказані в заяві про поновлення строку для подання скарги на бездіяльність заступника начальника Вознесенського ВДВС причини пропуску цього строку є неповажними, оскільки, будучи обізнаним про відкриття виконавчого провадження, заявник не надав доказів, які свідчили б про наявність істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили протягом тривалого часу (6 років та 7 місяців з моменту винесення постанови про закінчення виконавчого провадження) вчасне вчинення процесуальних дій з подання скарги.
25 серпня 2020 року ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» звернулося з клопотанням, в якому, посилаючись на те, що товариством під час розгляду скарги в суді першої інстанції понесені витрати на правову допомогу, просило стягнути з Вознесенського ВДВС за рахунок бюджетних асигнувань понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» про стягнення витрат на правничу допомогу.
Судове рішення мотивоване тим, що оскільки за результатом судового розгляду скаргу було залишено без розгляду і суд не ухвалював судового рішення про задоволення скарги заявника, то відсутні правові підстави для покладення судових витрат у справі на Вознесенський ВДВС.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року апеляційні скарги ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» залишено без задоволення, а ухвали Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2020 року та від 27 серпня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду щодо залишення без розгляду скарги ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» на бездіяльність заступника начальника Вознесенського ВДВС, а також щодо відмови в задоволенні клопотання товариства про стягнення витрат на правничу допомогу є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм процесуального права.
07 грудня 2020 року ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2020 року, ухвалу цього ж суду від 27 серпня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу для подальшого розгляду до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Касаційна скарга ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій щодо неповажності причин пропуску строку для подання скарги на бездіяльність заступника начальника Вознесенського ВДВС є помилковими, тому що місцевий суд не досліджував факту того, чи отримувало підприємство оскаржувану постанову про закриття виконавчого провадження і чи мало воно змогу дізнатися про порушене право раніше, ніж 26 березня 2020 року. Суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 755/14093/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 686/19005/13-ц та від 21 листопада 2019 року у справі № 2/522/11-ц, щодо необхідності встановлення судами моменту, з якого заявник дізнався про порушення його прав, свобод і законних інтересів органом державної виконавчої служби, та визначення дати отримання постанови державного виконавця, щодо якої подається скарга. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 656/93/20 зазначено, що процесуальні строки можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Крім того, місцевий суд дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 1291 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судами встановлено, що заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 грудня 2009 року зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 усунути перешкоди у користуванні ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» земельною ділянкою площею 3,7 га, розташованою в межах Таборівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» на підставі державного акта про право користування землею № 65 серії Б № 030852 від 1978 року, шляхом звільнення вказаної земельної ділянки разом з особистим майном.
На підставі зазначеного рішення Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області 12 серпня 2010 року видано виконавчий лист, який ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» 27 жовтня 2011 року пред'явило до примусового виконання.
На підставі вказаного виконавчого листа 31 жовтня 2011 року заступником начальника Вознесенського ВДВС Пухтія С. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк (частина друга статті 30 Закону № 606-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини сьомої статті 12 Закону № 606-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судами також встановлено, що з 30 вересня 2013 року жодних виконавчих дій у виконавчому провадженні № 29497702 не здійснювалося, про що не міг не знати стягувач (заявник), який є заінтересованою особою у виконанні рішення суду, тоді як ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» звернулося зі скаргою на бездіяльність заступника начальника Вознесенського ВДВС у виконавчому провадженні № 29497702 лише у грудні 2019 року.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 березня 2020 року, повернуто скаргу ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» на бездіяльність заступника начальника Вознесенського ВДВС у виконавчому провадженні № 29497702 та зобов'язання вчинити дії. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що 30 вересня 2013 року виконавче провадження № 29497702 було закінчене на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV, з урахування особливостей, передбачених статтею 75 цього Закону, у зв'язку з його виконанням.
Згідно зі статтею 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Процесуальні строки можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься переліку таких поважних причин, їх з'ясовують в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він з матеріалами виконавчого провадження. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові.
Встановивши, що вказані у заяві про поновлення строку для подання скарги на бездіяльність заступника начальника Вознесенського ВДВС причини пропуску цього строку є неповажними, тому що заявник не надав доказів, які свідчили б про наявність істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили протягом тривалого часу (6 років та 7 місяців з моменту винесення постанови про закінчення виконавчого провадження) вчасне подання ним скарги, суди дійшли правильного висновку про залишення скарги без розгляду.
При цьому висновки судів про неповажність причин пропуску строку для подання скарги є обґрунтованими та підтверджені наявними у справі доказами.
Доводи заявника про неврахування судами правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 755/14093/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 686/19005/13-ц та від 21 листопада 2019 року у справі № 2/522/11-ц, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, встановлені у вказаних справах, не є побідними до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі. Так у справі № 755/14093/16-ц суди помилково визначили початком відліку десятиденного строку оскарження постанови державного виконавця з часу направлення її супровідним листом сторонам виконавчого провадження. При цьому заявник не отримав надісланого державною виконавчою службою листа. Касаційний суд врахував незначний пропуск заявником строку на подання скарги та відсутність доказів отримання заявником спірної постанови і вказав, що судам необхідно звернути увагу на доводи заявника про те, коли він дізнався про порушення своїх прав. У справі № 686/19005/13-ц суди помилково вважали початком відліку десятиденного строку оскарження дій державного виконавця дату отримання заявником копії висновку про оцінку квартири, тоді як заявник звернувся до суду за захистом своїх прав у зв'язку з порушенням, яке мало місце через відмову державного виконавця призначити рецензування звіту про оцінку майна (оскарження самого звіту в цій справі було похідною вимогою), про що заявник дізнався з іншого листа державної виконавчої служби. У справі № 2/522/11-ц місцевий суд помилково залишив без розгляду скаргу на дії державного виконавця на стадії прийняття її до розгляду. Апеляційний суд скасував згадану ухвалу місцевого суду та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому апеляційний суд вказав на необхідність дослідження під час судового розгляду доводів заявника про те, коли він дізнався про порушення своїх прав, за результатами якого залишити скаргу без розгляду у зв'язку з пропущенням строку або розглянути скаргу по суті. У наведених судових рішенням Верховного Суду не викладено висновку про те, що неотримання заявником копії оскаржуваної постанови державного виконавця є беззаперечним доказом поважності причин пропуску строку на подання скарги. Суди попередніх інстанцій в цій справі правильно виходили з того, що при вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби необхідно виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься переліку таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 656/93/20.
Що стосується доводів касаційної скарги про незаконність ухвали Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 серпня 2020 року про відмову в задоволенні клопотання ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» про стягнення витрат на правничу допомогу, то вони є неспроможними з огляду на таке.
Згідно зі статтею 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Встановивши, що за результатами судового розгляду скаргу ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» на бездіяльність заступника начальника Вознесенського ВДВС залишено без розгляду, тобто місцевий суд не ухвалював рішення про задоволення скарги, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для покладення судових витрат на орган державної виконавчої служби.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ТОВ «Вознесенська протиерозійна станція» про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2020 року, ухвали цього ж суду від 27 серпня 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція» на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2020 року, ухвалу цього ж суду від 27 серпня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року в справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція» на дії (бездіяльність) заступника начальника Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пухтія Сергія Миколайовича.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов