Постанова
Іменем України
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 127/18758/18
провадження № 61-11142св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пелеха Володимира Володимировича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2018 року у складі судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та відшкодування збитків у розмірі 256 924 грн.
На обґрунтування позову посилалася на таке. 23 листопада 2014 року вона, уклавши із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу згідно з довідкою-рахунком від 15 листопада 2014 року № ВІА 883991, набула право власності на транспортний засіб «Mitsubishi Lancer». Пізніше вона дізналася, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 30 травня 2018 року, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 у сумі 240 700,62 грн за кредитним договором від 04 вересня 2013 року № 1430.02.00.2293, укладеним з ПАТ «Кредобанк», звернуто стягнення на предмет застави - придбаний нею автомобіль, шляхом подальшого продажу автомобіля на умовах, визначених у підпунктах 5.3, 5.4 договору застави придбаного транспортного засобу від 24 вересня 2013 року, у тому числі шляхом продажу з публічних торгів для задоволення вимог банку за ціною, визначеною у процесі виконавчого провадження. ОСОБА_3 як заставодавець автомобіля відчужив предмет застави ОСОБА_2 , який відчужив його їй, не повідомивши її про наявність обтяжень на цей транспортний засіб. Зазначала, що на час відчуження їй автомобіля у відповідача не було на те повноважень, оскільки 06 вересня 2013 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі договору застави уже було обтяження щодо нього. Ураховуючи наявні судові рішення щодо спірного автомобіля, просила суд на підставі статей 203, 215, 216, 328, 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між нею та ОСОБА_2 шляхом оформлення довідки-рахунку від 15 листопада 2014 року № 883991, стягнути на її користь на відшкодування збитків 256 924 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених у Законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Отже, продаж автомобіля позивачу не припинив заставу, тому відсутні передбачені статтями 203, 215 ЦК України загальні підстави для визнання укладеного правочину недійсним. Позивач мала можливість дізнатися про зареєстроване в установленому порядку обтяження шляхом звернення із відповідним запитом до державного реєстратора, але не скористалася таким правом. Посилання ОСОБА_1 на норми статті 661 ЦК України є безпідставним, оскільки зазначена стаття передбачає, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не зав або не міг знати про наявність цих підстав. Проте позивач через власну необачність при покупці автомобіля не вжила усіх розумних заходів для з'ясування правомочностей продавця майна, тому негативні наслідки таких дій покладаються на неї.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пелех В. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково зазначили про те, що вона не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки на момент придбання автомобіля мала реальну можливість дізнатися про зареєстроване обтяження на спірний автомобіль. При проведенні реєстрації у сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) у неї та в уповноважених осіб органу, які здійснювали державну реєстрацію, не виникло будь-яких сумнівів щодо неправомірного відчуження автомобіля та службові особи МВС України не виявили будь-яких обтяжень на спірний транспортний засіб. Зазначає, що спірний правочин є недійсним, тому що на час вчинення такого правочину у відповідача не було належних повноважень на відчуження автомобіля, оскільки у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі договору застави зареєстроване обтяження спірного майна. Крім того, вона має право на компенсацію завданих збитків відповідно до статті 661 ЦК України.
У вересні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
Суди встановили, що 04 вересня 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 1430.02.00.2293, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 122 900 грн на строк до 01 вересня 2018 року, а останній зобов'язався повернути кредит у строк та на умовах, визначених кредитним договором.
04 вересня 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 04 вересня 2013 року укладений договір застави (помилково зазначено дату укладення договору застави «від 24 вересня 2013 року»). Предметом застави є рухоме майно: автомобіль «Mitsubishi», модель «Lancer 1.6», дата випуску 2013 рік, номер кузова НОМЕР_1 .
06 вересня 2013 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі договору застави внесено обтяження на майнові права на автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Lancer 1.6», рік випуску 2013 рік, номер кузова НОМЕР_1 що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 16 квітня 2018 року за № 55423077.
Згідно з інформацією Головного сервісного центру МВС України автомобіль «Mitsubishi», модель «Lancer 1.6», дата випуску 2013 рік, номер кузова НОМЕР_1 , 23 листопада 2014 року перереєстрований на підставі довідки-рахунку від 15 листопада 2014 року № ВІА883991 за ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року у справі № 127/17466/17, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 30 травня 2018 року, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1430.02.00.2293, укладеним 04 вересня 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 , у розмірі 240 700,62 грн, звернуто стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки «Mitsubishi», модель «Lancer 1.6», дата випуску 2013 рік, номер кузова НОМЕР_1 , тип седан-В, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом подальшого продажу зазначеного транспортного засобу на умовах, визначених у пунктах 5.3, 5.4 договору застави транспортного засобу від 24 вересня 2013 року, у тому числі шляхом продажу з публічних торгів для задоволення вимог ПАТ «Кредобанк» за ціною, визначеною у процесі виконавчого провадження.
Щодо вирішення вимог про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом частин першої-третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із частиною другою статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
У Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено правовий режим обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Пунктом 1 частини першої статті 21 цього Закону України до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.
Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до частини першої статті 590 ЦК Українизвернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами першою-другою статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні. У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону.
У справі, що переглядається, на момент відчуження застоводавцем предмета застави без згоди банку на користь відповідача, який у свою чергу продав спірний автомобіль позивачу, було чинним зареєстроване у встановленому законом порядку обтяження рухомого майна у виді заборони відчуження, а тому договір купівлі-продажу транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом оформлення довідки-рахунку від 15 листопада 2014 року № 883991, суперечить вимогам закону, оскільки заставодержатель не надав своєї згоди на його відчуження. Указане з урахуванням потенційних несприятливих наслідків для набувача майна є підставою для визнання правочину недійсним.
З урахуванням наведеного позовні вимоги в частині визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу підлягають задоволенню.
Зазначеного суди попередніх інстанцій до уваги не взяли та дійшли помилкового висновку про відмову у позові з посиланням на норму статті 27 Закону України «Про заставу», яка регулює питання збереження застави у разі переходу предмета застави у власність іншої особи.
Суди не врахували, що у цій справі спірні відносини виникли не між банком як заставодержателем та позивачем, а між позивачем як покупцем та відповідачем як продавцем спірного автомобіля.
Відповідно суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Щодо вирішення вимог про відшкодування збитків
Вимоги позивача про відшкодування відповідачем збитків у розмірі вартості автомобіля станом на час вирішення спору задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Правові наслідки визнання договору купівлі-продажу недійсним передбачені статтею 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до частини другої вказаної статті та зважаючи на характер спірних правовідносин, наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля може бути покладення на кожну із сторін обов'язку повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Зокрема, позивач має повернути відповідачу автомобіль, а відповідач - повернути позивачу грошові кошти, отримані за договором.
Щодо повернення автомобіля, то його правовий стан визначений за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 30 травня 2018 року, і яким звернуто стягнення на предмет застави - спірний транспортний засіб.
Щодо можливості застосування у цій справі реституції у вигляді покладення на відповідача обов'язку повернути кошти, отримані за автомобіль, то необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статті 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Позивач у справі не просила застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу автомобіля, передбачені статтею 216 ЦК України у вигляді повернення їй грошової суми, яку вона сплатила за придбаний автомобіль, не посилалася на докази та суму сплати коштів за придбаний автомобіль.
Це унеможливлює стягнення з відповідача на користь позивача коштів, одержаних за договором, на підставі статті 216 ЦК України.
Також у справі відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів на підставі статті 661 ЦК України.
Відповідно до указаної норми у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Необхідною умовою задоволення вимог про відшкодування покупцеві завданих йому збитків, крім іншого, є вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи.
Позивач не посилалася на докази того, що автомобіль у неї вилучено за рішенням суду. Крім того, за умови визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, вимоги про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України задоволенню не підлягають.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову: визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом оформлення довідки-рахунку від 15 листопада 2014 року № 883991. В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
У зв'язку з наведеним, зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з наведених вище підстав.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково (у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу), то із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений нею за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 1 762 грн (704,80 грн + 1 057,20 грн).
ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до ухвали Верховного Суду від 29 липня 2019 року, а тому судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 409,60 грн підлягають стягненню із ОСОБА_2 у дохід держави.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пелеха Володимира Володимировича задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Кредобанк», про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, відшкодування збитків задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу «Mitsubishi», модель «Lancer 1.6», рік випуску 2013 рік, номер кузова НОМЕР_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом оформлення довідки-рахунку від 15 листопада 2014 року № 883991.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 762 грн - витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Стягнути із ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Яремко
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик