Постанова
Іменем України
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 761/46680/19
провадження № 61-6563св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зазначена справа має розглядатися у порядку адміністративного судочинства, а не цивільного, оскільки вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання за період виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов'язаних з виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. На підтвердження зазначеного суд першої інстанції послався на висновок, викладений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 727/11256/17-ц.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявлені позовні вимоги стосуються приватноправових відносин і підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки вимога не пов'язана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, що підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16, від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2020 року Фонд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що Фонд з 23 травня 2016 року здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку - Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») з ринку виключно відповідно до порядку, визначеному Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Оскільки Закон № 4452-VI є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин і відповідно до цього закону Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання за період після виплати Фондом відшкодування зв вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов'язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами. Тому зазначені вимоги мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, а також Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17, Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 725/5833/16-ц.
У серпні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Також ОСОБА_1 надіслала клопотання про поновлення строку для подання відзиву, у якому посилалась на те, що ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 03 червня 2020 року отримала лише 26 червня 2020 року, а 04 липня 2020 року у зв'язку із захворюванням була госпіталізована до медичного закладу.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року
№ 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-IX), яким внесено зміни, в тому числі до ЦПК України.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-IX встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
20-денний строк з часу набрання чинності Законом № 731-IX закінчився 06 серпня 2020 року.
Таким чином, згідно із зазначеним законом відзив на касаційну скаргу подано своєчасно, - у передбачений законом строк, а тому клопотання заявника пропоновлення строку на подання відзиву є зайвим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Підставою відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, - порушення норм процесуального права, неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Суди встановили, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року у справі № 826/4663/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, щодо рахунку ОСОБА_1 , відкритого у ПАТ «Банк Михайлівський», у межах гарантованої суми відшкодувань за вкладами - 123 600,19 грн.
28 листопада 2018 року ОСОБА_1 виплачено кошти у сумі 123 600,19 грн.
Звертаючись до суду, позивач просила стягнути з Фонду на свою користь збитки на загальну суму 3 285 706,88 грн, які включають у себе пеню - 3 211 132,93 грн, три відсотки річних - 8 773,59 грн, інфляційні збитки - 40 378,14 грн, упущену вигоду - 15 422,22 грн та моральну шкоду - 10 000 грн, тобто кошти за порушення строків виконання грошового зобов'язання, визначених статтею 26 Закону № 4452-VI.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Водночас згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 зазначеного закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону
№ 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18.
Відповідно до матеріалів справи правовими підставами для стягнення з відповідача передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) трьох відсотків річних, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пені за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу та моральної шкоди є невчасна виплата Фондом гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку.
Такий спір пов'язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання звернені позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов'язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).
Відповідно до статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Позовні вимоги у цій справі за своєю природою випливають із спору щодо несвоєчасності виплати Фондом коштів за відповідним вкладом у межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відмовив у відкритті провадження.
Водночас апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, не врахував суті спірних правовідносин, допустив порушення норм процесуального права, помилково витлумачив зміст окремих постанов Великої Палати Верховного Суду на предмет їх врахування для мети визначення юрисдикції спору саме у цій справі та помилково скасував ухвалу суду, яка по суті є законною та обґрунтованою.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції, яка відповідає закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судових витрат, сплачений Фондом судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 102 грн підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року скасувати.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року залишити в силі.
Судові витрати, понесені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за подання касаційної скарги у розмірі 2 102 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко